О композиції першого тому поеми М.В.Гоголя «Мертві душі»

О композиції першого тому поеми М. В. Гоголя «Мертві душі»

Ивинский Д. П.

В російському характері Гоголь вбачав передусім спроможність до часто раптовим і звичайно невмотивованим переходами від спалахів життєвої активності апатію і бездіяльності. Тому гоголівська типологія характерів спирається головним чином протиставлення людей діяльних і праздных.

Вот, наприклад, кілька рядків із «Вибраних місць із листування з давніми друзями », де Гоголь це у листі 1844 р. до невстановленої особи характеризує «суперечки наших європейських і слов’янських засадах »: «Повір, вже так, щоб передові крикуни вдосталь выкричались потім саме, щоб розумні давали цей час надуматься вдосталь «[1]. Отже, однією полюсі активність, прагнення публічним суперечкам «передових », іншою — внутрішня зосередженість «розумних »; одні «кричать », інші «думають » .

В окремих випадках «діяльність «і «ледарство «виявляються не характеристиками різних людських типів, а різними сторонами одного свідомості. У тих «Вибраних місцях… «читаємо: «<…> скрізь, куды ні звернуся, бачу, що винен применитель, отже наш ж брат: чи винен тим, що поквапився, бажаючи дуже швидко прославитися і схопити орденишку; чи винен тим, що занадто зопалу рвонувся, бажаючи, по російському звичаєм, висловити своє самопожертвованье; не расспросясь розуму, не розглянувши в спеку самої справи, почав ним перевертати, як знавець, і потім — раптом, також із російському звичаєм, прохолонув, побачивши невдачу; або ж винен, нарешті, тим, що через якогось ображеного дрібного честолюбства б усе покинув і те місце, на якому почав так шляхетно подвизаться, здав першому шахраю <…> «(6, 75).

Итак, нерозважлива і поспішна жага діяльності може звертатися до свою протилежність, переходити в бездіяльність.

Еще варіація ту тему: «Яка дивна мода завелася на Русі! Сама людина лежить на жіночих боці, до діла справжньому ледачий, а іншого квапить, точнісінько як ніби неодмінно має щосили тягти з радості, що його приятель лежить при боці «(6, 80).

Антитеза роботи і ледарства пов’язана у Гоголя з антитезою розрахунку безтурботності. Нагадаємо у зв’язку знаменитий гоголівський зіставлення Москви і Санкт-Петербурга, основу якого — зіставлення різних психологічних типів: «Петербург — акуратний людина, досконалий німець, попри всі дивиться з розрахунком й раніше ніж замислить дати вечірку, подивиться до кишені; Москва — російський дворянин, і якщо й веселиться, то веселиться донезмоги і піклується про тому, що вони вистачає більше, скільки перебуває у кишені <…> «(7, 482). Порівн. у листі Гоголя до А. С. Данилевскому від 11 (23) жовтня 1842 р.: «не краще тобі буде зацікавлений у Москві, ніж у Петербурзі? Там більш виробництва тепла й в кліматі й у людях. <…> Там менше розрахунків й грошових обчислень «[2].

Расчет може протиставлятися як безтурботності, а й свободі, вільної імпровізації, наприклад, у контексті розмежування поезії й прози. Порівн., напр., роздуми Гоголя про народному пісенній творчості: «Пісня сочиняется ні з пером в руці, не так на папері, ні з суворим розрахунком, але у вихорі, в забутті, коли душа звучить і всі члени, руйнуючи байдуже, звичайне становище, стають вільніше <…>. Тільки тоді, коли вино перемішає і зруйнує весь прозаїчний порядок думок, коли думки незбагненно дивно в розбіжності звучать внутрішнім згодою, — такому-то розгулі, урочистому, більше ніж веселому, душа, до незбагненною загадки, виливається нестерпимо-унылыми звуками «(7, 165).

Но у тому протиставленні ледарства й діяльності ледарство може асоціюватися лише з мотивами духовної зосередженості і внутрішнього зростання, але, звісно, і з мотивом порожніх і безплідних мрій. У листі Гоголя до Данилевскому від 26 липня (7 серпня) 1841 р. знаходимо таке зауваження: «Ти досі не схопив до рук годувала свого життя, досі носиться вона безцільно і бездіяльно, тому що про іншому марить дрімаючий керманич: не дивиться він уважними і ясними очима на які пливли повз неї й навколо його берега, острови Фіджі і землі, проте стремит втомлений безглуздий погляд те що, що ввижається в туманній далечіні, хоча які вже зневірився в облудну далеч. Озирнися навколо себе і протри очі: усе найкраще, що є, — всі навколо тебе, як він перебуває навколо чоловіки й одностайно мудрий дізнається це, і занадто пізно. <…> Невже досі жодного разу прийшло тобі в розум, що з тебе ціла область під управлінням, що саме, маючи саму маленьку дрібку, незначну маленьку дрібку потужні мізки і скільки-небудь зайнявшись, можна произвесть багато собі — зовнішнього й ще більше собі — внутрішнього <…> «[3].

Антитеза характерів людей пустопорожніх і діяльних іноді поєднується протиставленням «теоретиків «і «практиків ». У листі Гоголя до П. А. Плетневу від 17 березня 1842 р. читаємо: «Відвернений письменник і впливовий журналіст як і не можуть з'єднатися щодо одного людині, як і можуть соединить<ся> теоретик і практик «[4]. Отже, російська людина, як розуміє її Гоголь, може бути теоретиком і практиком одночасно, вона або теоретик, або практик, або, нарешті, послідовно переходить від однієї з цих ролей в іншу (див. судження Гоголя з цього приводу, наведені выше).

Все це має найбезпосередніший стосунок до композиції першого тому «Мертвих душ ». Приміром, побудована «притча «про Кифе Мокиевиче і Мокии Кифовиче, у якій Гоголь «узагальнює «» зміст першого тому », «зводячи усе різноманіття героїв поеми до двох персонажам »: «тоді, як «теоретичний філософ «Кифа Мокиевич займається вирішенням питання, не стоїть і виїденого яйця, його син, богатир Мокій Кифович, поводиться відповідним чином грунті практичної діяльності «(5,489−490).

Тот ж принцип узагальнення Гоголь поклав основою «галереї поміщиків «в першому томі своєї поэмы.

Композиция першого тому «Мертвих душ », неодноразово описывавшаяся, представляється зазвичай формально простой[5]. Однак того момент, коли дослідники гоголівської поеми звертаються до проблеми мотивування, починаються складності. Передусім це ж стосується саме «галереї поміщиків » .

Помещики у першому томі гоголівської поеми є у наступному порядку: Манілов, Коробочка, Ноздрьов, Собакевич, Плюшкін. У зв’язку з проблемою мотивування цієї послідовності персонажів зазвичай апелюють до хрестоматійно відомим словами самого Гоголя, який зауважив в «Вибраних місцях… »: «» Мертві душі «не тому злякали Росію безкультурну й справили такий шум всередині її, що вони розкрили якісь її рани чи внутрішні хвороби, і тому також, щоб представили приголомшливі картини тріумфуючого зла і яка страждала невинності. Анітрохи не бувало. Герої мої зовсім не від лиходії; додай я тільки один добру риску будь-якій з них, читач помирився б із ними усіма. Але вульгарність всього разом злякала читачів. Злякало їх або, що перший одним йдуть в мене герої один пошлее іншого, що немає жодної втішного явища, що ніде навіть приотдохнуть чи передихнути бідному читачеві І що по прочтенье всієї книжки здається, хіба що точно вийшов із якогось душного льохи на Божий світло «(6, 77).

Данное міркування, як відомо, було використане (а водночас почасти й переосмислено) у знаменитій книзі Андрія Бєлого: «Відвідання поміщиків — стадії падіння бруд; маєтку — кола пекла; власник кожного — більш мертвий, ніж попередня; останній, Плюшкін, — мрець мерців <…> «[6].

С Андрієм Білим вступив у суперечка Ю. В. Манн. У книжці «Поетика Гоголя «він, зокрема, поставив під можливість відшукати «єдиний принцип «композиції гоголівської поеми: «<…> цей єдиний принцип відразу викликає подив. Як відомо, поміщики йдуть у Гоголя в наступному порядку: Манілов, Коробочка, Ноздрьов, Собакевич, Плюшкін. Чи Коробочка «більш мертва », ніж Манілов, Ноздрьов «більш мертвий », ніж Манілов і Коробочка, Собакевич мертвішими Манилова, Коробочки і Ноздрева? «[7]. Показавши далі всю відносність (власне — і неправомірність) як і порушення питання, Ю. В. Манн зробив висновок щодо багатофункціональності гоголівської композиції: «У творах геніальних один, «єдиний принцип «шукати марно. Уся сила в тому, що у них по «нагому плану «пройшла «остаточним різцем своїм природа », повідомивши повноту і множинність значень майже кожному елементу композиції «[8].

Но, звісно, неможливість виявити «єдиний принцип «розташування образів поміщиків у першому томі «Мертвих душ «не свідчить про довільності цього розташування. Композиція персонажів же не бути справою випадковою і хіба що «незалежним «від автора: інша, що вона можна було мотивована разом з кількох (і різноманітних) точок зору (порівн.: «Зміна образів <помещиков>, характер цієї зміни виконує одночасно кілька функцій «[9]).

Более того, як ми вважаємо, все-таки немає лідера підстав скидати з рахунки і той прийом низхідній градації, про яку говорив О. Білий і який парадоксальним (перший погляд) чином узгоджується з іншими прийомами, кожен із яких сам собою простий, навіть банальний, та разом коїться з іншими виявляється елементом формальної організації найскладнішої значеннєвий структуры.

* * *.

1.Антитеза. До цього прийому Гоголь звертався постійно (порівн.: «Гоголівський творчість — це ряд найгостріших парадоксів, інакше кажучи, суміщень традиційно несумісного і взаимоисключающего «[10]) через її очевидною універсальності. Тому не дивно, що композиція поеми спирається під час першого чергу на антитезу.

В насправді, маємо два типу характерів, які чергуються в шаховому порядку і вочевидь пов’язані з тим принципово важливим для Гоголя розмежуванням «спокою «і «ледарства », «розрахунку «і «легкодумства », про який ідеться йшла выше.

Один тип «ігровий », другий — «серйозний ». Ігрова початок асоціюється із відмовою від від практичної діяльності чи його комічної нерезультативностью, серйозне — з практицизмом. Одні персонажі перебувають у світі своєї фантазії або своїх пристрастей, інші — переважно в практичному світі грошового расчета.

От прекраснодушного, мрійливого і «солодкого як цукор «Манилова оповідач звертається до прагматичною «дубинноголовой «Коробочці, усомнившейся-таки у економічній сумлінності Чічікова. Потім знову слід перехід — до характеру, нічого спільного з ідеєю матеріальної вигоди немає. Ноздрьов — людина пристрасті (однієї, та полум’яною), він гравець заради гри, а чи не виграшу, він азартна, а чи не розважливий. Гоголь спеціально підкреслює цю обставину: «Рушниця, собака, кінь — усе було предметом міни, — читаємо про Ноздреве, — однак зовсім про те, щоб виграти: це діялося просто від якийсь невгамовній юркости і жвавості характеру «(5, 69). Після ним є Собакевич, втілення матеріального начала.

Итак, з одного боку — прагматики, дурний (Коробочка) і розумний (Собакевич), з другой — люди настрої, як кажуть, «ідеалісти «(один мрійливий, сентиментальний і врівноважений, інший — азартний і гранично агрессивный).

Плюшкин, є останнім у «галереї поміщицьких типів, своєрідний синтез двох відзначених почав. Його відданість «накопичення », до матеріального початку непросто надмірна і навіть надзвичайна, вона абсурдна і ідеальна, оскільки, будучи доведено вкрай, перетворюється на свою противоположность, як багатство — в руйнування, статок — на жебри, а багатий поміщик — в «діру на людстві «.

Другая спроба поєднання крайнощів — Чічіков, який би всіх исчисленных персонажів у межах єдиного сюжету, одночасно розважливий і сентиментальний. Він володар ще у школі обнаружившегося «великого розуму «» зі боку практичного «і «характеру осмотрительно-охлажденного », разом із тим, як відомо, близький він був «і зовсім прозових мрій » .

Весьма показово, що двом відзначеним типам характерів відповідають у Гоголя два основних типи простору — простір звужується і расширяющееся. У насправді, Манілов і Ноздрьов пов’язані з дедалі ширшим простором, Коробочка і Собакевич — з сужающимся, Плюшкін — з зникаючим. Порівн.: «Собакевич, Коробочка «съеживаются », і це съеживание простору перетворюється на Плюшкине в «діру «— порожнечу. Але Ноздрьов, як і сусід Плюшкина, «кутящий на повну ширину російської удали панства, прожигающий, так би мовити, наскрізь життя «<…>, — «любить розгорнутися ». Прагнення перейти кордону пристойностей, правилами гри, будь-яких норм поведінки — основа характеру Ноздрева. Це отримує просторове вираз. Майже після появи Чічікова на фільварку Ноздрева той веде його оглядати «кордон, де закінчується моя земля «<…>. Але кордон ця виявляється <…> украй розтяжним поняттям, вмещающим у собі обрій: «Ось кордон! «— сказав Ноздрьов: «усе, що ні бачиш по цей бік, усе це моє, і навіть із той бік, все це ліс <…> і всі, що з лісом, усе це моє «<…>. Тотожність просторових антонімів («зіщулитися — розгорнутися ») підкреслюється тут абсурдною спробою зробити безмежність «своєї «[11.

Сходным способом мислення й Манілов тяжіє до розширення свого простору. Нагадаємо: «Він думав про добробут приятельської життя, у тому, як би було жити з одним березі який-небудь річки, потім через цю річку почав будуватися в нього міст, потім величезний будинок із таким високим бельведером, які можна звідти бачити навіть Москву де він пити ввечері чай на свіжому повітрі та родини розмірковувати про каких-нибудь приємних предметах «(5, 39).

Закрепляя у свідомості читачів уявлення про перші два типах характерів, протиставляючи «теоретиків «і «практиків », прагматиків і «ідеалістів », Гоголь водночас підкреслював думка про дедалі більше углубляющемся взаимоотчуждении людей сучасному російському товаристві.

Это взаимоотчуждение, з погляду автора «Мертвих душ », було зумовлено тотальної ціннісної дезориентацией: звісно, ні безглузда споглядальність, ні безглуздий спокій, ні беззмістовна мрійливість, ні тим паче азарт гри, ні спроби сучасної людини забезпечити міцне становище землі шляхом «накопичення «не співвідносні з ідеєю морального вдосконалення, духовного (релігійного) просвітління, принципово важливою для Гоголя.

2. Градація. Це іще одна прийом композиції, яким Гоголь користувався постоянно.

В змістовної, та рідко цитованою книзі Є. А. Смирнової, зокрема, говориться:

" Взаимоисключающую природу душі, й «придбання «Гоголь яскраво демонструє з прикладу тих поміщиків, яких відвідує у його поемі Чічіков. Думка про послідовно прогресуючому збідненні особистості образі кожного їх не нова. <…> Але ще важливіше підкреслити, що критерієм, яким автори «Мертвих душ «визначає це збіднення, є зв’язок людини у людства. І паралельно з ослабленням людських зв’язків зростає прихильність персонажів до собственности.

На першому місці драбини стоїть Манілов. Він, безперечно, самий безкорисливий з всіх, хто має Чічіков торгує мертвих душ. Він єдиний, хто віддає їх задарма. <…> На відміну від цього Коробочка вже недовірлива до людей. У той самий час вона скопидомка і найбільше боїться, щоб як-небудь не продешевити в своїх торгових оборотах. Ноздрьов неспроможна не напаскудити ближньому. І за всієї своєї безалаберності вона досить агресивний власник. Всі його спроби продати чи виміняти непотрібну річ явно направлені на бік власної вигоди. <…> Для Собакевича усі його знайомі — шахраї. <…> У ролі продавця мертві душі вона виявляється самим скаредним і непоступливим із усіх.

И останній у цьому ряду, Плюшкін — людина, остаточно втратив усі зв’язки з світом. Гоголь наполегливо підкреслює повне відокремлення Плюшкина від людей «[12].

Конечно, намальований дослідницею образ Ноздрева — «агресивного власника «мало відповідає гоголівського тексту.

Но Е. А. Смирнова цілком справедливе наполягає на важливості мотиву прогресуючого відчуження гоголівських персонажів від мира[13].

В насправді, кожну наступну поміщик виявляє дедалі більшу підозрілість, дедалі менше довіряє Чичикову. Якщо Манілов привітний і привітний, то Коробочка недовірлива, Ноздрьов називає Чічікова шахраєм, Собакевич одного лише Чічікова, а й міських чиновників вважає шахраями і розбійниками. Плюшкін не просто підозрілий чи недовірливий, він наглухо відгородився від решти світу; втім, саме з нею Чичикову простіше всього мати справу: фантастична скнарість Плюшкина забезпечує все-таки можливість спробувати з ним зрозумілою мовою, і Чічіков таку можливість, звісно, не упускает[14].

Показательно, що у контрастне чергування різної форми простору, відзначене вище, накладається спадна градація. Порівн.: «І рельєф шляху по поміщикам — спуск без підйомів; будинок Манилова — на покатости; від цього — спуск до Коробочці з вильотом з брички; перед домом Коробочки — калюжа (в ямі); від Коробочки до Ноздрева — перелоги спуску; Ноздрьов — в низькою місцевості; «ноги вичавлювали воду…; настільки місце було низько »; нарешті, в'їхавши в місто, бричка «опустилася начебто до ями, в одні ворота готелю »; шлях — спуск: до ями із багном <…> «(Бе лый А. Указ. тв. З. 113).

3.Симметрия. До даному прийому Гоголь, завжди який любив класичної ясності і гармонії барочну «неправильність », звертався нечасто; маємо один з таких случаев.

Центр симетрії у першому томі «Мертвих душ «— образ Ноздрева. Настільки виняткове становище цього персонажа пояснюється його особливої сюжетної роллю. Ноздрьов — єдиний персонаж поеми, якого Чичикову не вдалося переконати продати чи подарувати «душі «, і при цьому саме Ноздрьов знищив репутацію Чічікова в губернському місті. Отже, основу всієї конструкції виявився образ невдачі, подстерегавшей Чічікова що тоді, що він і думав підозрювати про ней.

" По краях «конструкції - образи Манилова і Плюшкина: це персонажі, із якими Чичикову виявилося найлегше договориться.

Ближе до «центру «- образи Коробочки і Собакевича: це персонажі, домовлятися із якими Чичикову було важче всего.

* * *.

Итак, своєрідність композиції першого тому «Мертвих душ «зумовлено парадоксальним «поєднанням «прийомів антитези, низхідній градації і симметрии.

В результаті персонажі, які становлять «галерею поміщиків », виявилися протипоставлено одне одному і одночасно порівняно друг з одним мало не усіма можливими засобами, і це динамічна, поступово формирующаяся в свідомості читача і постійно уточняющаяся у його роздумів над прочитаним, система створює ілюзію складності постоения, адекватну самої действительности.

Возникает велике значеннєве полі межах якої протиставлення настільки несхожих, начебто, персонажів «доповнюється «їх несподівано вскрывающейся спільністю, а враження спільності відразу коригується бросающимися правді в очі несходствами.

Список литературы

1. Гоголь Н. В. Повне Зібр. тв.: У 9 т. М., 1994. Т. 6.С. 50. Далі це видання цитується з тексту із зазначенням томи і сторінки.

2. Листування М. В. Гоголя: У 2 т. М., 1988.Т. 1.С. 68.

3. Саме там, З. 64. 4Там ж. З. 241.

5. Див., напр.: Сокир В. М. АпологияПлюшкина: річ у антропологічної перспективі //Сокир В.М. Міф. Ритуал. Символ.Образ. Дослідження у сфері мифопоэтического. Вибране. М., 1995. З. 42.

6. Білий А. Майстерність Гоголя. М., 1996. З. 117.

7. Манн Ю. В. Поетика Гоголя. М., 1988. З. 302.8Там ж. З. 305.

9. Саме там. З. 303.

10. Саме там. З. 378. Див. ще зауваження Ю. В. Манна про ту роль, що відіграють в композиції і ідейній структурі «Мертвих душ «опозиції «намеренное — випадкове «(«задумане — несподіване »), «логічне — нелогічне », «розмаїття — визначеність «(«однорідність »), «динаміка —з татика », «автоматичне — живе «(З. 305—313).

11. Лотман Ю. М. Художнє простір в прозі Гоголя //Лотман Ю. М. Бо в школі поетичного слова: Пушкін, Лермонтов, ГогольМ., 1988. З. 288−289.

12. Смирнова Е. А. Поема Гоголя «Мертві душі «. М., 1987. З. 11−12.

13. Про значення проблеми взаимоотчуждения людей творчості Гоголя див.: Манн Ю. В. Указ.соч. З. 185; Вайскопф М. Сюжет Гоголя. Морфологія. Ідеологія. Контекст. М., 1993. З. 60.

14. Ще одного, надзвичайно цікаву, можливо, дуже перспективну, але у всякому разі що вимагає спеціального обговорення й додаткових розвідок, інтерпретацію композиції «галереї поміщиків «запропонував М. Вайскопф («Типи як стадії падіння Софії «). См.:Вайскопф М. Указ. тв. З. 382−388).

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.