Психодіагностика

1. Предмет психодиагностики.

2. Виникнення психодіагностики, як науки.

реалізувати основні етапи її развития.

3. Методи психодіагностики.

та його классификация.

3.1. Стислі характеристики психодиагностических.

методик.

3.2. Тести і тестирование.

3.3. Вимоги, які пред’являються тестам.

3.4. Особливі вимоги, запропоновані.

до психодиагностическим методикам.

3.5. Правила проведення тестирования,.

оброблення і інтерпретації результатов.

Список використаної літератури.

1. Предмет психодиагностики.

Психодіагностика — це направлення у практичної психодиагностике, а й теоретична дисциплина.

Психодиагностику у практичному сенсі можна визначити, як встановлення психодіагностичного діагнозу — опис стану об'єктів, якими можуть виступати окрема особистість, група чи организация.

Психодіагностика складає основі спеціальних методів. Може входити складовою експерименту чи виступати самостійно, як засіб дослідження або, як область діяльності практичного психолога, прямуючи у своїй на обстеження, а чи не на исследование.

Психодіагностика розуміється двояко:

1. У широкому значеннізближується з психодиагностическим виміром загалом і може ставитися до кожному об'єкту, поддающемуся психодиагностическому аналізу, виступаючи, як виявлення і вимір його свойств;

2. У вузькому значенні, більш розповсюдженому — вимір індивідуально — психодіагностичних властивостей личности.

У психодиагностическом обстеженні можна назвати 3 основних этапа:

1. Збір данных.

2. Переробка і інтерпретація данных.

3. Винесення рішення — психодиагностический діагноз і лікувати прогноз.

Психодіагностика як наука визначається, як область психології, котра розробляє методывыявления й вимірювання індивідуально — психологічних особливостей личности.

(4, стр.142).

Як теоретична дисципліна, психодіагностика оперує перемінними і постійними величинами, котрі характеризують внутрішній світ людини. Психодіагностика з одного боку, це спосіб перевірки теоретичних побудов, з другого — конкретним втіленням теоретичних побудов — спосіб руху від абстрактної теорії, від узагальнення до конкретного факту.

(1, стор. 58).

Теоретична психодіагностика спирається на основні засади психологии:

Принцип відображення — адекватне відбиток навколишнього світу забезпечує людині ефективну регуляцію його деятельности;

Принцип розвитку — орієнтує вивчення умов виникнення психічних явищ, тенденції зміни, якісні ці характеристики цих изменений;

Принцип діалектичній зв’язку сутності та явища — дає можливість прозирнути взаємне зумовлювання цих філософських категорій на матеріалі психічної реальності за умови їхнього нетождественности;

Принцип єдності свідомості людини та діяльності - свідомість і психіка формуються у діяльності людини, діяльність одночасно регулюється свідомістю і психикой;

Особистісний принцип — жадає від психолога аналізу індивідуальних особливостей людини, обліку його конкретної життєвої ситуації, його онтогенеза.

Ці принципи покладено основою розробки психодіагностичних методик — способів отримання достовірних даних про реальний зміст змінних психічної реальности.

2. Виникнення психодіагностики, як науку й основні етапи її развития.

Історія сучасної психодіагностики починається з першого чверті ХIХ в., тобто. початку клінічного періоду у розвитку психодіагностичних знань. Лікарі - психіатри розпочали у клініках систематичні контролю над хворими, записуючи і аналізуючи результати своїх наблюдений.

Саме тоді з’являються такі методи психодіагностики, як спостереження, опитування, аналіз документів. Але це методи носили якісний характер, тому з одних і тим самим даним різні лікарі часто робили різні выводы.

Лише в другій половині ХIХ в., коли німецький психолог Вундт створив найпершу у світі психодиагностическую лабораторію, де у цілях психодіагностики почали застосовувати технічні пристрої і прилади, методи психодіагностики придбали кількісний характер.

(2, стр.15).

Тоді само було відкритий основний (базальний) психофізичний закон Вебера.

Проводячи експерименти на розрізнення терезів, довжини ліній і висоти акустичного тону, Вебер встановив, причетне ледь помітного зміни подразника dI для її вихідному значенням I є незмінною, тобто. dI/I = constanta.

Відповідно до Закону Вебера диференціальний поріг чутливості - є якась стала частина величини вихідного подразника оскільки має збільшитися чи зменшений у тому, щоб отримати ледь помітну трансформацію ощущения.

(5, стр.168).

Відкриття закону Вебера дозволило виміру психодіагностичних явищ. Відповідно до цим законом основним об'єктом виміру стали відчуття людини, і тривалий час практична психодіагностика обмежувалася виміром ощущений.

Сучасні методи психодіагностики, що стосуються основних психодіагностичних процесів, властивостей і станів людини, почали з’являтися наприкінці ХIХ-начале ХХ в. тим часом активно розвиваються теорія ймовірностей і математична статистика, куди згодом ставали спиратися наукові методи кількісної психодиагностики.

У 1884 р. англійський психолог Гальтон заснував Антропометрическую лабораторію, однієї з цілей її стало отримання статистичних даних про людських здібностях. Через цей експеримент відбулося близько 10 000 чол. Він також в 1877 р. запропонував залучити до психодиагностике метод корреляций.

Сучасник Гальтона Фішер винайшов дисперсионный аналіз, а інший англієць Спирмен — факторний аналіз.

Перший статистично обгрунтований тест Біне виник 1905;1907 гг.

О 20-й рр почали з’являтися нові психодиагностические, зокрема інтелектуальні і особистісні тести, дозволяють проводити психодиагностику різних процесів і властивостей человека.

На 50−60-ті рр ХХ в. доводиться основне кількість різних психодіагностичних методик.

Сучасна психодіагностика виділилася на окрему область наукових установ та практичних психодіагностичних знань. Дедалі більше широке використання у психодиагностике знаходять сучасні методи математики фізики, і навіть кошти електронної психодиагностики.

3. Методи психодіагностики.

та його классификация.

У насоящее час вже створені і практично використовуються безліч психодіагностичних методів. На початку ХХ в. в психодиагностике як науці було визнано й прийнято вимоги, які пред’являються найбільш розвиненим сучасним наук, напр. фізиці. Це вимоги операционализации і верификации.

Операционализация — передбачає свідчення про практичні дії чи операції, що може виконати будь-яке дослідник, щоб у тому, що певне в понятті явище має саме тими властивостями, що йому приписываются.

Емпірична перевірка — т. е. всяке нове поняття, введені в науковий і претендує на науковість, має минути перевірку з його непустоту, т. е. щодо реальності існування явища, що визначається цим понятием.

Саму загальну схему класифікації психодіагностичних методів можнопредставить як наступній схемы:

Таблиця 1.

Класифікація психодіагностичних методов.

МЕТОДЫ.

3.1. Стислі характеристики.

психодіагностичних методик.

1. Бланкові методики — становлять більшість їх. Вони випробуваному пропонують серію суджень чи запитань. Із одержаних відповідям судять про психології испытуемого.

Ці методики прості і розробити, використання коштів і обробки результатов.

2. Опитувальні методики — займають друге місце за частотою застосування. Вони випробуваному задають усні питання, відзначають щиро й обробляють його відповіді.

Недоліки:

* суб'єктивність, яка проявляється як і виборі самих питань, і у інтерпретації відповіді них;

* ці методики важко стандартизувати, отже, домогтися високої надійності і порівнянності результатов.

3. Рисункові психодиагностические методики — використовують створені піддослідним малюнки, що мати тематичний чи спонтанний характер. Іноді використовується прийом інтерпретації піддослідним готових изображений.

4. Проективні методики — своєю чергою може бути бланковими, опитувальними, рисуночными. Застосовуються дедалі більше, т. до. методики цієї групи — найбільш валидные і информативные.

5. Об'єктивно- манипуляционные методики — у яких можуть бути вирішені піддослідними завдання пропонуються їм у формі реальних предметів, із якими доведеться щось зробити — зібрати, виготовити, розібрати тощо. п.

(2, стор. 35).

Більше розгорнуту класифікацію психодіагностичних методик можна, виділивши інші критерії (див. табл. 2).

Таблиця 2.

Класифікація психодіагностичних методик.

Продовження таблиці 2.

3.2. Тести і тестирование.

Тести — стандартизовані методики психодіагностики, які дозволяють одержати порівнянні кількісні і якісні показники ступеня розвиненості досліджуваних свойств.

(2, стор. 47).

Стандартизированность методики — т. е. вона повинна переважно застосовуватися завжди і скрізь однаковим чином, з початку ситуації до способу інтерпретації результатов.

Порівнянність — т. е. оцінки, одержувані з допомогою тесту можна порівняти друг з одним незалежно від цього, де, що й ким вони були получены.

Класифікація різновидів тестів приведено в табл. 3.

3.3. Вимоги, які пред’являються тестам.

До тестів, як методам точної психодіагностики пред’являється ряд особливі вимоги. Это:

1. Соціокультурна адаптованість тесту — відповідність таки тестових завдань і оцінок особливостям культури, які у суспільстві, де даний тест використовується, будучи запозиченим на другий стране.

2. Простота формулювань і однозначність таки тестових завдань — в словесних та інших завданнях навчити тесту повинно бути таких моментів, що потенційно можуть по-різному сприйматися і розумітись людьми.

3. Обмежене час виконання таки тестових завдань — повне час виконання завдань психодіагностичного тесту на повинен перевищувати 1,5−2 годин, т. до. понад цього часу человекцу важко буде зберегти свою працездатність досить високому уровне.

4. Наявність тестових норм для даного тесту -репрезентативні середні показники у цій тесту, -т. е. показники, які мають велику сукупність людей якими можна порівняти показники даного індивіда, оцінюючи рівень її психологічного развития.

Норма тесту — середній рівень розвитку великий сукупності людей, подібних до даного випробуваного за низкою соціально — демографічних характеристик.

Таблиця 3.

Класифікація тестов.

Продовження табл. 3.

Продовження таблиці 3.

3.4. Особливі вимоги, які пред’являються психодиагностическим.

методикам.

Для впевненості у достовірності результатів психодіагностичних досліджень необхідно, щоб використовувані психодиагностические методи були науково обгрунтовані, т. е. відповідали ряду требований.

Такими вимогами являются.

1. Валідність — «повноцінність», «придатність», «соответствие».

Є кілька різновидів валидности.

Валідність теоретична — визначається по відповідності показателей.

досліджуваного якості, одержуваних з допомогою даної.

методики, показниками, одержуваним з допомогою інших методик.

Теоретичну валідність перевіряють за корреляциям показників однієї й тієї самого штибу, одержуваним з допомогою різноманітних методик, що спираються чи що виходять з одному й тому ж теории.

Валідність емпірична — перевіряється по відповідності діагностичних показників реальному поведінці, піднаглядним діям і реакцій випробуваного. За критерієм емпіричну валідності методику перевіряють шляхом порівняння, її показників із реальним життєвим поведінкою людей.

Валідність внутрішня — означає відповідність які у методиці завдань, субтестів, суджень тощо. п. спільної мети і задуму методики загалом. Вона вважається внутрішньо не валидной, коли всі чи частину питань, завдань чи субтестів вимірюють чи, що потрібно від даної методики.

Валідність зовнішня — приблизно те, як і емпірична валідність, але йдеться зв’язок між показниками методи і найважливішими зовнішніми ознаками, що відносяться до поведінці испытуемого.

Валідність методики перевіряється і уточнюється у її досить тривалого использования.

Крі терии валидностьи:

* Поведінкові показники — реакції, действияи вчинки випробуваного у різних життєвих ситуациях.

* Досягнення випробуваного у різних напрямах: навчальної, трудовий, творчої і др.

* Дані про виконання різних контрольних спроб і заданий.

* Дані, одержані від інших методик, валідність яких містяться чи зв’язку з цією методикою вважаються достовірно установленными.

2. Надійність — характеризує можливість отримання з допомогою даної методики стійких показателей.

Надійність психодиагностической методики можна встановити двома шляхами:

—шляхом порівняння результатів, одержуваних у цій методиці різними людьми.

—шляхом порівняння результатів, одержуваних за однією і тією жеметодике у різних условиях.

3. Однозначність методики — характеризується тим, якою мірою одержувані з її допомогою дані відбивають зміни якраз і лише того властивості, з метою оцінки якого дана методика применяется.

4. Точність — відбиває здатність методики тонко реагувати на найменші зміни що оцінюється властивості, які у ході психодіагностичного експерименту. Чим точніше психодиагностическая методика, тим тонше з її допомогою можна розцінювати градації і виявляти відтінки вимірюваного якості, хоча у практичної психодиагностике який завжди потрібно дуже високий ступінь точності оценок.

3.5. Правила проведення тестування, обработки.

і інтерпретації результатов.

Це питання є певні суворі правила.

Наболее важливі з них:

1. Перш, ніж застосовувати тест, психолога необхідно спробувати його за собі чи іншу людину, що дасть можливість уникнути можливих помилок недостатнє знання його нюансов.

2. Важливо заздалегідь подбати у тому, щоб на початок роботи випробовувані добре зрозуміли завдання й інструкцію до тесту.

3. Під час тестування все випробовувані мають працювати самостійно, не надаючи впливу на друга.

4. До кожного тесту мусить бути обгрунтована і вивірена процедура оброблення і інтерпретації результатів. Це дозволяє уникнути помилок, виникаючих цьому етапі тестирования.

(2, стор. 52).

Список використаної литературы.

1. Абрамова Г. С. Практична психологія. Вид. 3.

Єкатеринбург: «Ділова книга», 1998. 368 с.

2. Нємов Р. З. Психологія: У три кн. Кн. 3: Психодиагностика.

М.: «ВЛАДОС», 1998.-632 с.

3. Рогів Є.І. настільна книга практического.

психолога:В 2 кн.-М.: вид. ВЛАДОС, 1998.-Кн. 1−384 c:

4. Словник практичного психолога/сост. С. Ю Головин.;

Мінськ: Харвест, 1998. — 800 с.

5. Сучасний словник по психологии.-Мн.:

«Сучасне слово», 1998. — 768 с.