Нравственный подвиг в повісті У. Бикова «Обеліск»

Нравственный подвиг в повісті У. Бикова «Обеліск»

Василь Биков — автор багатьох книжок про Великої Вітчизняної війні. Вона сама був учасником війни у вісімнадцять років. Було військове училище, був фронт. Спочатку піхота, потім винищувальна протитанкова артилерія. Подібно Василю Теркину з поеми Олександра Твардовського, він усе відчув, що належало випробувати бійцю: був поранений, був зниклою безвісти, навіть ім'я його залишилося одній із братніх могил минулих років. І, знаючи усе це, не дивуєшся, як цьому письменнику вдалося так жваво передати нелегке військовий час, показати людини її внутрішній світ таких складних життєвих ситуаціях.

Повесть «Обеліск» — одна з безсмертних творів Бикова, у якому порушується проблема наступності поколінь, нерозривний зв’язок часів, вірності традиціям батьків і дідів. Письменник піднімає серйозний проблемний питання: що можна за подвиг, не суживаем ми це поняття, обчислюючи його лише кількістю збитих літаків, висаджених танків, знищених ворогів? Чи є подвигом вчинок сільського вчителя Алеся Івановича Мороза?

Автор показує Алеся Мороза неординарним, несхожим інших скромним людиною. Цей сільський вчитель міг дати притулок в собі хлопчика, батько якого жорстоко з нею звертався, не боючись скандалу й виклику до суду, міг годинами читати з дітьми Толстого, щоб навчити їх почати слухати і розуміти прекрасне, а чи не говорити про помилках класиків, як рекомендувала шкільна програма. «А Мороз не ворушив толстовські помилки — він читав учням і саме вбирав у собі все дочиста, душею вбирав. Чуйна душа, вона чудово сама розбереться, де хороше, чи така собі. Хороше ввійде у нього, як своє, а інше швидко забудеться. Отвеется, як у вітрі зерно від полови. Я тепер це зрозумів відмінно, тоді що… Був молодий, ще й начальник», — розповідає автору Тимофій Ткачук, старий партизанів, який перед війною був завідувачем райвно. Цей чоловік тільки через багато років усвідомив, що з вчителя найважливіше не була багаж знань, бо, якими будуть його учні.

Писатель будує свій твір на суперечці Ксендзова і Ткачука. Ксьондзів стверджує, що Мороз подвигу не робив, що не герой і, отже, випадково його учень Павло Миклашевич, дивом врятований у дні арештів і страт, хіба що все життя витратив те що, щоб ім'я Мороза було увіковічено на обеліску над іменами п’ятьох загиблих учнів.

Ксендзов каже, що Мороз не убив жодного німця, не зробив корисного для партизанського загону, у якому пробув недовго.

Кроме цього він працював при окупантах, вчив, як і по війни, дітей у школі. Але Мороз сам прямо й навіть відверто говорив Ткачуку: «Якщо ви і маєте у вигляді моє нинішній учительство, то залишіть ваші сумніви. Плохому я — не навчу. А школа необхідна. Не навчатимемо ми — будуть оболванивать вони. Я не потім другого року олюднювала цих хлопців, трясця їх тепер расчеловечили. Смик них поборюсь. Скільки зможу, зрозуміло». Цей вислів Алеся Івановича виявилися пророчими. Він справді зробив своїх учнів усе, що зміг. Боротьба за душі підлітків тривала і під час окупації.

Борьбу цю вчитель Мороз вів аж до останнього свого часу. Безсумнівно, розумів, що обіцянку фашистів звільнити хлопців, які влаштували диверсію Донецькій залізниці з єдиною метою вбити місцевого поліцая, якщо з’явиться їх вчитель, — брехня. Не сумнівався він і іншому: а то й з’явиться, вороги використовують цього факту проти, дискредитують усе те, і він вчив дітей.

И вночі Алесь Іванович йде з партизанського загону, щоб розділити відносини із своїми учнями їх страшну доля. Він іде на вірну смерть, знаючи, що стратять всіх — та її, і хлопців, а інакше вступити вчитель неспроможна. І такою була моральна сила його подвигу, що Павлик Миклашевич, єдиний вцілілий з цих хлопців, проніс ідеї свого вчителя крізь усе життя. Ставши учителем, він передав морозівською «закваску» своїх учнів, і Ткачук, дізнавшись, що з них, Вітько, допоміг впіймати недавно бандита, задоволено зауважив: «Так і знав. Миклашевич вмів вчити. Ще та закваска, відразу швидше за все».

Весь світ знає подвиг польського педагога Януша Корчака, прийняв смерть у газовій камері разом із вихованцями, не який залишив дітей, попри пропозицію фашистського офіцера. А скільки вчителів померли, залишившись невідомими світу?

В повісті «Обеліск» письменник змушує замислитися про сенс героїзму і подвигу, допомагає зрозуміти моральні витоки героїчного вчинку. У. Биков створив безліч творів на задану тему війни, цим споруджуючи свої власні літературні обеліски героям Батьківщини: «Цей трохи вище людського зростання обеліск за якихось десятиліття, що його пам’ятав, кілька разів змінював свою забарвлення: був то білосніжний, беленный напередодні їх і известкой, то зелений, під колір солдатського обмундирування; якось проїздом у цій шосе я побачив його блестяще-серебристым, як крило реактивного лайнера. Тепер же був сірим, і, мабуть, із усіх інших квітів це найбільш відповідав його облику».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.