Ифигения в Тавриді (Iphigeneia en Taurois)

Ифигения в Тавриді (Iphigeneia en Taurois)

М. Л. Гаспаров.

Тавридой древні греки називали сучасний Крим. Там жили таври — скіфське плем’я, яке шанувало богиню-деву і приносило їй кількість людських жертв, які у Греції які вже вийшли з звичаю. Греки вважали, що ця богиня-дева — ніхто інша, як його Артемида-охотница. Вони мали міф, при зав’язці і за розв’язки якого стояла Артеміда, і обоє разу — із людським жертвопринесенням, — щоправда, мнимим, несовершившимся. Зав’язка цього міфу панувала грецькому березі, в Авлиде, а розв’язка — на скіфське березі, в Тавриді. А зав’язкою і розв’язкою простяглася один із найбільш кривавих і жорстоких історій грецької міфології.

У великого аргосского царя Агамемнона, головного вождя грецької раті в Троянської війні, була жінка Клітемнестра і це від нього троє дітей: старша дочка Іфігенія, середня дочка Електра й молодший син Орест. Коли грецька рать відпливала в похід на Трою, богиня Артеміда зажадала, щоб Агамемнон приніс їй у жертву свою дочка Іфігенію. Агамемнон зробив; як, Еврипід засвідчив у трагедії «Іфігенія в Авлиде». До останнього мить Артеміда сжалилась над жертвою, підмінила дівчину на вівтарі ланню, а Іфігенію умчала на хмарі в далеку Тавриду. Там стояв храм Артеміди, а храмі зберігалося дерев’яне статую богині, нібито впале з неба. У цьому храмі Іфігенія стала жрицею.

Из людей хто б бачив та не знав, що Іфігенію врятувалася: всі гадали, що вона загинула на вівтарі. Мати її Клітемнестра затамувала при цьому смертну ненависть до мужу-детоубийце. І коли Агамемнон повернувся переможцем з Троянської війни, вона, бажаючи помститися доньку, вбила його власним рукою. Після цього син її Орест з допомогою сестри своєї Електри, бажаючи помститися за батька, убив рідну мати. Після цього богині кревної помсти Эриннии, бажаючи помститися за Клітемнестру, наслали на Ореста безумство і гнали їх у муках у всій Греції, поки його врятували бог Аполлон і богиня Афіна. У Афінах був суд між Эринниями і Орестом, і Орест був виправданий. Про все це докладно розповів Есхіл у своїй трилогії «Орестея».

Не розповів він управі лише про один. У спокуту провини Орест мав здійснити подвиг: здобути у далекої Тавриді кумир Артеміди і привезти їх у афінську землю. Помічником їй було його нерозлучний друг Пилад, одружився з сестрі його Электре. Як зробили Орест і Пилад справу і як із цьому Орест знайшов свою сестру Іфігенію, яку вважав давно загиблої, — звідси Евріпід написав трагедію «Іфігенія в Тавриді».

Действие — в Тавриді перед храмом Артеміди. Іфігенія виходить глядачам та розповідає їм, хто вона така, як врятувалася в Авлиде як і служить тепер Артеміді у тому скіфське царстві. Служба важка: всіх чужинців, яких занесе сюди море, тут несуть жертву Артеміді, і її, Іфігенія, повинна готувати їх до смерті. І з її батьком, матір'ю, братом, не знає. Нині ж їй наснився віщий сон: впав аргосский палац, серед руїн стоїть лише колона, і її обряджає цю колону оскільки обряджають тут чужинців перед жертвою. Звісно, ця колона — Орест; а передсмертний обряд тільки й може означати, що він помер. Вона хоче його оплакати і геть покликати при цьому своїх служниць.

Пока сцена порожня, її у виходять Орест з Пиладом. Орест живий, і він у Тавриді; їм призначено викрасти кумир от із цього храму, і вони придивляються, як туди проникнути. Вони зроблять це ті вночі, а день перечекають в печері у моря, де заховано їх корабель. Туди які й направляються, але в сцену повертається Іфігенія з хором служниць; водночас і вона оплакує і Ореста, і лиха доля своїх покійних предків, і свою гірку частку чужині.

Вестник перериває їх плач. Щойно морському узбережжі пастухи схопили двох чужинців; них бився в припадку і заприсягав переслідувачок Эринний, а інший намагався допомогти йому захистити її від пастухів. Обох відвели до царя, і цар наказав звичайним чином принести в жертву Артеміді: нехай Іфігенія приготуватися до покладеному обряду. Іфігенія збентежений. Зазвичай цю службу при кривавої жертві гнітить їй; а тепер, коли сон сказав їй, що Орест загинув, серце її озлобилося і її майже радіє майбутній страти. Про, навіщо не занесло сюди винуватців Троянської війни — Олену і Менелая! Хор горює про далекої батьківщині.

Вводят бранців. Вони молоді, їй шкода їх. «Як тебе звуть?» — запитує вона Ореста. Він похмуро мовчить. «Звідки?» — «З Аргоса». — «Впала чи Троя? Вціліла чи винуватиця Олена? а Менелай? а Одіссей? а Ахілл? а Агамемнон? Як! він він від дружини! а ця сума сина! а син — чи Орест?» — «Живий, але у изгнанье — усюди, і ніде». — «Про щастя! сон мій виявився хибним». — «Так, брехливі сни і брехливі навіть боги», — каже Орест, думаючи у тому, як вони послали його з порятунком, а привели до страти.

«Если ви з Аргоса, те в мене після того прохання, — каже Іфігенія. — Я маю лист там; я пощаджу і відпущу однієї з вас, і нехай передасть лист, кому я скажу». І вона йде за листом. Орест і Пилад починають шляхетний суперечка, кому їх залишитися живим: Орест велить врятуватися Пиладу, Пилад — Оресту. Орест пересилює у спорі: «Я знищив мати, невже маю погубити що й друга? Живи, пам’ятай про мене й не вір брехливим богам». «Не гніви богів, — каже йому Пилад, — смерть близька, але ще настала». Іфігенія виносить писчие дощечки. «Хто пощастить їх?» — «Я, — каже Пилад. — Але кому?» — «Оресту, — відповідає Іфігенія. — Нехай навіть він знає, що сестра його Іфігенія не загинула в Авлиде, а служить Артеміді Таврійської; нехай прийде врятує мене цієї тяжкої служби». Орест не вірить своїм вухам. «Мушу передати цю лист Оресту? — перепитує Пилад. — Добре: передаю!» — і він вручає писчие дощечки товаришу. Іфігенія не вірить власним очам. «Так, я твій брат Орест! — кричить Орест. — Пригадую тканное тобою покривало, в якій ти зобразила затемнення сонця, і пасмо волосся, яку ти залишила матері, і прадедовское спис, яке стояло в твоєму теремі!» Іфігенія впадає то обійми — подумати лише, вона ледве не стала убивцею брата! Радісними піснями святкують вони узнание.

Сбылось ненавмисне, але залишилося головне: чого ж Оресту добути та відвезти кумир Артеміди з таврійського храму? Храм при варті, і з вартою не впоратися. «Я придумала! — каже Іфігенія, — я обману царя хитрістю, а цього скажу йому правду. Я скажу, що, Орест, убив свою мати, а ти, Пилад, допомагав йому; тому обидва ви нечисті, і дотик ваше осквернило богиню. І над вами та контроль статуєю потрібно зробити очищення — омовіння у морській воді. Гак і це, і це, і статуя вийдемо до морю — до вашого кораблю». Рішення ухвалили; хор співає пісню на вшанування Артеміди, радіючи Іфігенії і заздрячи їй: вона повернеться там, а їм, служницям, ще довго тужити на чужині.

Ифигения виходить із храму із дерев’яною статуєю богині до рук, назустріч їй — цар. Служіння Артеміді — жіноча справа, цар не знає його тонкощів і слухняно вірить Іфігенії. Очищення кумира — це таїнство, нехай ж стража піде, а жителі не виходять із будинків, а сам цар займеться окуриванием храму, аби в богині була чиста обитель. (Це теж щоправда: богиню слід почистити від крові людських жертвопринесень, а чиста обитель їй буде зацікавлений у афінської землі.) Цар входить у храм, Іфігенія з молитвою Артеміді слід на море, з ним ведуть Ореста і Пілада. Хор співає пісню на вшанування віщого Аполлона, наставителя Ореста: так, бувають брехливі сни, але з бувають брехливі боги!

Наступает розв’язка. Вбігає вісник, викликає царя: бранці бігли, і із нею — жриця, і з ним — кумир богині! Вони, стражники, довго стояли отворотясь, ніж бачити таїнств, а згодом обернулися і ми побачили берега корабель, але в кораблі втікачів; стражники кинулися до них, але було пізно; скоріш на суду, щоб перехопити злочинців! Однак, як це часто буває в розв’язках у Євріпіда, виникає «Бог із машини»: над сценою з’являється богиня Афіна. «Зупинися, цар: справа втікачів завгодно богам; залиш в спокої та відпусти слідом їм ось жінок з хору. Ти ж смілішай, Орест: прав до афінської землі та там березі споруди святилище Артеміді; людських жертв їй нічого очікувати, але у пам’ять Тавриді у Ганно-Леонтовичевому чільний свято їхньому кумир будуть бризкати кров’ю. Ти ж, Іфігенія, станеш першої жрицею у тому храмі, і нащадки там шануватимуть твою могилу. Я поспішаю вам слідом в мої Афіни. Вій, попутний вітер!» Афіна зникає, таврійський цар залишається уклінним, трагедії кінець.

Список литературы

Все шедеври світової літератури в стислому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література древніх епох, середньовіччя і Відродження: Енциклопедичне видання. / Ред. і сост. В. И. Новиков — М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997. — 848 с.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.