Стан бібліотечної справи в Німеччині

Міністерство освіти та науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра бібліотекознавства і бібліографії

Дисципліна «Історія бібліотечної справи»

К У Р С О В А Р О Б О Т А

Стан бібліотечної справи в Німеччині

Підготувала:

Студентка І курсу Спеціальність ББК Факультет післядипломної освіти Олейніченко Н.О.

Науковий керівник:

Жук В.М.

Рівне-2011

Зміст

Вступ

І.Становлення і розвиток бібліотек Німеччини

1.1 Перша німецька народна бібліотека

ІІ. Внесок бібліотечних діячів Німеччини в розвиток бібліотечної справи

2.1 Перша жінка-бібліотекар Бона Пайзер

2.2 Константін Ньорренберг — засновник Руху Книгарів Німеччини

ІІІ. Історія становлення та розвиток бібліотечної освіти в Німеччині

3.1 Структура бібліотечної освіти на сучасному етапі

3.2 Основні центри підготовки бібліотечних кадрів у Німеччині

IV. Проблеми та перспективи розвитку бібліотечної справи в Німеччині

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Початок третього тисячоліття маркований посиленням інтеграційних процесів, що актуалізували наукове співробітництво між європейськими країнами. В інноваційному контексті суттєвих трансформацій зазнає, зокрема, і галузь культури.

Вже в самій назві держави Німеччини — знаходить відображення її структура. Збереження регіональної різноманітності є традиційним завданням федералізму. Сьогодні ця функція набуває нового змісту внаслідок таких регіональних потреб як охорона історичних пам’яток, збереження містобудівних традицій і сприяння регіональній культурі. Федеральна структура країни ніде не проявляється так чітко як у царині культурного життя. У Німеччині ніколи не було таких визначальних центрів як Париж у Франції, або Лондон у Великобританії. Власне культурне життя земель викликало виникнення малих та великих культурних центрів різного профілю. Тут далекої культурної «провінції» не існує. Нікому не треба їхати за сотні кілометрів, щоб побачити театральну виставу або потрапити на концерт. Майже всі невеличкі міста мають цінні бібліотеки та цікаві колекції творів мистецтва. [2]

Перший німецький закон про бібліотечну справу — це «Закон про демократизацію книгосховища від 4 лютого 1949 року». Він діяв аж до розпуску Саксонії в 1952році. В ньому йшлося про безкоштовний доступ до громадських бібліотек.

У Німеччині комплектація законодавства відповідає бібліотечним законам федеральних земель. Основний Закон Федеративної Республіки Німеччини гарантує у ст. 2 «Особисті права і свободи» право кожному на вільний розвиток своєї особистості. З цим пов’язано багато статей закону, особливо ст. 5 «Право на вираження своєї думки». Кожна людина має право виражати свої думки словесно, на письмі та в формі картини. Це безпосередньо пов’язано з правом «навчатися з загальнодоступних джерел» зазначених в Конституції.

Стаття 28 абзац 2 Головного права зазначає: «Всім громадським общинам надається право на самостійне врегулювання всіх справ місцевих бібліотек». Це право підтверджується в багато численних земельних Конституціях і детально урегульоване в регламенті різних общин. Таким чином бібліотеки всіх земель всі свої питання вирішують самостійно, керуючись земельною Конституцією. [27]

Кожна федеральна земля має певні особливості в організації мережі бібліотек, але в цілому структура витримується. Головним керуючим органом в галузі культури, бібліотечної справи є Міністерство культури землі.

Метою роботи було вивчення історії становлення та сучасного стану бібліотечної справи Німеччини. При підготовці роботи були поставленні наступні завдання:

1. Розкрити зміст становлення та розвитку бібліотек Німеччини на прикладі Першої німецької бібліотеки та різних типів бібліотек міст Берліна, Гессена, Дрездена, Бауцену, Лейпціга та інші.

2. Зібрати відомості про внесок діячів: Бони Пайзер та Константіна Ньорренберга в бібліотечну справу Німеччини.

3. Розкрити структуру бібліотечної освіти Німеччини, познайомитись з основними центрами підготовки бібліотечних кадрів.

4. Окреслити проблеми та перспективи розвитку бібліотечної справи в Німеччині.

Об'єктом наукового аналізу є бібліотечна справа Німеччини в цілому. Історіографічною базою дослідження виступають праці бібліотекознавців, істориків, журналістів. Більшість з цього комплексу матеріалів складають статті опубліковані в журналах «Бібліотечна планета», «Бібліотечний вісник», «Бібліотечний форум України», «Библиотека» та інш. Новизна роботи полягає в тому, що була розроблена спроба узагальнити, проаналізувати стан бібліотечної справи Німеччини на різних етапах розвитку, визначити її проблеми та перспективи подальшого розвитку.

І. Становлення і розвиток бібліотек Німеччини

Розвиток соціальних і виробничих функцій бібліотек Німеччини зумовлений станом науки, освіти, культури суспільних відносин. Цей комплексний процес впливає на еволюцію інформаційних потреб, що в свою чергу стимулює пошук шляхів оптимізації бібліотечної системи, удосконалення їхньої структури, створення максимально сприятливих умов для задоволення наукових, виробничих, культурних, навчальних потреб читачів, раціонального використання бібліотечних фондів.

Мережа бібліотек Німеччини має чітку структуру, а саме: національні бібліотеки; державні земельні; міські публічні; центральні університетські бібліотеки; книгозбірні факультетів, інститутів та семінарів; шкільні; парламентські бібліотеки; церковні та релігійні; спеціальні бібліотеки (музичні, медичні, індустріальні); історичні та наукові приватні бібліотеки; бібліотеки фірм; відкриті книгозбірні для арештантів; бібліотеки для глухих, сліпих; бібліотеки профспілок; архіви. [3]

Для того, щоб розглянути становлення і розвиток бібліотек Німеччини, познайомимось з історією розвитку першої бібліотеки, із досвідом та умовами роботи бібліотек різних типів у таких містах як Берлін, Гессен, Дрезден, Бауцен, Лейпціг та інші.

1.1 Перша німецька народна бібліотека

Історія Першої німецької народної бібліотеки почалася 24 жовтня 1828 року, коли Карл Беньямін Пройскер (Karl Benjamin Preusker) отримав в подарунок 132 книги. Як кваліфікований книгар, а пізніше високий чиновник, він заснував спочатку маленьку книгарню в Старій Школі Латинської Мови (Alte Lateinschule), а потім розбудував її як перше громадське книгосховище у всій Німеччині.

За її зразком виникли багаточисленні міські церковні бібліотеки та книгосховища в німецькомовному просторі. Численні публікації Карла Пройскера, які висвітлювали практичні аспекти управління і роботи бібліотек, дуже швидко поширювались по всій країні. Він написав теоретичні трактати про бібліотеки, та застосовував багато своїх ідей на практиці.

В 1962 році бібліотека переїжджає до приміщення колишньої бухгалтерії на Neumarkt 1a, де колись була резиденція Карла Пройскера.

Виконавчий комітет і члени Асоціації бібліотек надавали значну підтримку у повсякденній роботі бібліотеки. 14]

Будівля має свої особливості: залишки пізньо-готичної церкви при монастирі утворюють тут південну стіну з фрагментами колони по Постштрассе. У внутрішньому дворику розкинувся сад, який граничить сьогодні з руїнами церкви і запрошує до себе відвідувачів відпочити та почитати на свіжому повітрі. З 1897 року Гросенхаймська бібліотека існує у формі товариства і фінансується 100% міським бюджетом. Крім того в бібліотеці працюють волонтери. Добровільна заангажованість працівників бібліотеки дуже високо цінується. У 2004;2005 роках будинок бібліотеки істотно реставрували і модернізували за допомогою програми Містобудівна охорона пам’ятників, і тепер фасад має такий вигляд, як за часів свого знаменитого засновника. Бібліотека складається з 2 поверхів, загальною площею 777 м².

Бібліотека Гросенхайму бережно продовжує і зберігає традиції свого засновника. Сьогодні вона готує фахівців медіа та інформаційних послуг. Бібліотека вже давно стала визначним місцем в серці Гросенхайму. Завдяки різноманітності запропонованих засобів інформації та численним міроприємствам, бібліотека зацікавлює всі верстви населення: від найменших до найстарших своїх читачів. Прививати любов до читання та непримусове залучення дітей та юнацтва до царини Книги: є важливою складовою роботи бібліотеки.

Тільки в 2009 році в Гросенхаймській бібліотеці було проведено 84 масових заходів, серед яких 50 екскурсій та інших заходів для дітей та юнацтва. Слід наголосити, що користуватися бібліотекою безкоштовно можуть діти, школярі та студенти технічних училищ. [24]

Баварська державна бібліотека

Найважливішими публічними бібліотеками Німеччини є Баварська державна бібліотека (Bayerische Staatsbibliothek) у Мюнхені з фондом понад 6 млн. томів та Державна бібліотека Фундації прусського культурного надбання у Берліні з фондом більше 4 млн. томів. Перлиною серед німецьких бібліотек є Бібліотека Герцога Августа у Вольфенбюттелі (Wolfenbьttel), де зберігаються понад 660 тис. томів, серед яких 12 тис. — коштовні середньовічні рукописи. Поряд з цими загальними науковими бібліотеками є спеціальні заклади, як, наприклад, медична центральна бібліотека у Кельні.

Одна із федеральних земель — Гессен, знаходиться у центрі Німеччини і має власні національні, релігійні та культурні традиції. Центральне положення Гессена сприяло підвищенню ролі одного з найбільших міст цієї землі - Франкфурта-на-Майні, як найважливішого фінансового осередку країни, а також впливовій та притягальній силі його книжкових ярмарків.

Так, Міжнародний книжковий ярмарок, на якому щорічно вручається премія миру німецької книжкової торгівлі, є найбільшою в світі експозицією книжок. [15]

Ще один культурно-історичний центр утворився у Північному Гессені, навколо міста Касселя, відомого своїми багатими колекціями нідерландського живопису, університетом Йоганна Вольфганга Гете з унікальною бібліотекою та Товариством бібліотекарів Гессену.

Серед мальовничих ландшафтів розташовані університетські міста Марбург і Гісен (Marburg und Giessen), а також місто Дармштадт, в якому розмістилася Гессенська земельна наукова бібліотека з фондом понад 1 млн. 400 тис. примірників, яка обслуговує читачів південного регіону Гессену.

Столиця землі - Вісбаден (Wiesbaden), є не лише адміністративним центром, а також містом мистецтва, театру, бібліотек. У Вісбадені працює велика Гессенська земельна наукова бібліотека, в якій зберігається понад 2 млн. книг, періодичних видань, мікрофільмів та інших джерел інформації.

Бібліотеки Фульди

У Східному Гессені з давніх часів існує старовинне єпископське місто Фульда з будівлями у стилі бароко, монастирями та католицькими храмами. Історія Фульди бере свій початок з 12 березня 774 року, коли ченцем Штурміусом було засновано монастир католицького ордена бенедиктинців, навколо якого почало забудовуватися місто. Сьогодні особливу атмосферу Фульди створюють музеї, театр, релігійні громади. Для жителів та туристів гостинно відчинені двері різноманітних бібліотек, серед яких слід назвати, перш за все, міську публічну бібліотеку (120 тис. томів), котра обслуговує як доросле населення, так і дітей, міжнародну дитячу бібліотеку; бібліотеку Професійної вищої школи (160 тис. томів); книгозбірню чоловічого монастиря, що була заснована в 1620 році і нині має фонд понад 116 тис. різних писемних джерел, в т. ч. 88 інкунабул та 97 стародруків;

Засновано в 1729 році бібліотеку теологічного факультету католицького університету, у фондах якої зберігається 169 тис. томів, 157 інкунабул, 2206 стародруків, 66 унікальних географічних карт, 937 середньовічних малюнків тощо.

Та головним бібліотечним центром є Земельна наукова бібліотека Фульди. Тут працює 15 фахівців з вищою бібліотечною освітою на повну робочу ставку (38 годин на тиждень), 4 співробітники вчаться і тому працюють 20 годин на тиждень, технічний персонал складається з 3-х осіб. Директор бібліотеки постійно знаходиться у Франкфурті і працює у Комісії з питань бібліотечної освіти. Щомісяця він відвідує бібліотеку і разом із заступником вирішує необхідні питання.

Комплектується бібліотека обов’язковим примірником усієї друкованої продукції з державних та приватних видавництв Гессену. Тут книги проходять централізовану обробку, у тому числі й в електронному варіанті, що дає можливість оперативно знайти відповідну бібліографічну інформацію у комп’ютерній мережі. Всього книгозбірня об'єднує в своїх фондах понад 320 тис. книжок, 1558 рукописів, 234 інкунабули, 670 старовинних листів, понад 12 тис. дисертацій, 23 тис. шкільних програм, 1600 газет та журналів (1558 з яких — землі Гессен), 8030 нотних видань, 379 географічних карт, 203 мікрофільми тощо. [5]

Найцінніша частина фонд — зібрання праць відомого гуманіста Ульріха фон Хуттена, літератури про його життя, старовинних статей, портретів, хронік та книжок часів Реформації, зокрема Мартіна Лютера. [21]

Бібліотека обслуговує місто Фульду та прилеглу територію в радіусі 100 кілометрів. Нею користуються близько 14 тис. читачів з 68-тисячного населення. Починаючи з 16 років, кожен мешканець може стати читачем бібліотеки, користування якою є безкоштовним. При запису відвідувач отримує пластикову читацьку картку, яку було започатковано у 1996 році. Вся інформація про користувачів вноситься до комп’ютера.

Бібліотека має абонемент, читальний зал, зал періодики, каталожну кімнату, комп’ютерний зал, МБА.

У відкритому доступі абонемента — 22 тис. томів, розташованих за 17-ма розділами. У межах кожного розділу — абеткове розміщення. Всю інформацію про фонд відкритого доступу сконцентровано у генеральному каталозі бібліотеки і занесено до комп’ютерів. Одноразово читач має право замовити і користуватися 5-ма виданнями протягом чотирьох тижнів безкоштовно. Якщо читач користується літературою понад місяць, або книга має історичну цінність, — це буде коштувати 10 €. За умов, коли читач не може забрати з собою всі книжки, вони залишаються протягом трьох днів на номері читацької картки.

Газети та журнали видаються терміном до двох тижнів. При необхідності читач може подовжити строк користування, зателефонувавши або безпосередньо відвідавши бібліотеку.

При отриманні книг читачеві видають листок-нагадування, в якому зафіксовано інформацію про автора, назву книги та дату, коли видання слід повернути.

У відділі абонемента постійно чергують два бібліотекарі, також читачі можуть скористатися комп’ютером та ксероксом.

Довідково-інформаційне обслуговування повністю комп’ютеризовано. Так, читачі Гессенської земельної бібліотеки м. Фульди мають можливість користуватися регіональним центральним каталогом, що знаходиться у Франкфурті-на-Майні, також є доступ до інформаційної регіональної мережі Інтернету (Hessiches Bibliothek Informationssуstem / HEBIS/).

Найбільше читачів користуються читальними залами бібліотеки. У загальному читальному залі зосереджено 10 000 томів, переважно це загальні та спеціальні довідкові видання, керівні та інструктивні матеріали, підручники, словники, юридичні та нормативні документи, фахова бібліографія з різних галузей знання. Решта видань представлена у 27 розділах з різних галузей економіки, науки, культури, спорту, релігії, краєзнавства. У читальному залі працює комп’ютер, крім того читачі можуть користуватись мікрофільмами за допомогою спеціального апарату. При необхідності, можна зробити копії матеріалів, для цього на спеціальному бланку оформлюється замовлення (дається прізвище автора назва та вихідні данні). Одна стандартна сторінка книги або стаття коштує 5 центів. Книги, які видані понад 100 та більше років назад та інша цінна література копіюванню не підлягають. У читальному залі знаходяться каталоги тільки літератури читального залу. Кожен має своє кольорове маркірування. Так, абетковий каталог назв та авторів має зелене маркування, систематичний — біле, а предметний — блакитне.

У читальній залі постійно чергує бібліотечний фахівець, який допомагає читачам знайти необхідні матеріали, оформлює замовлення і здійснює копіювання.

Поруч працює зал періодики, де представлено 1600 газет та журналів, у т. ч. періодичні видання іноземними мовами. 350 назв газет та журналів видаються читачам додому. Особливо слід відзначити періодичні видання з питань бібліотечної справи та бібліографії. Гессенська земельна бібліотека м. Фульди має в своїх фондах 16 різних видань. Серед них «Bibliotheks Dienst», «Dialog mit Bibliotheken», «Bibliothek fur alle», міжнародні «Libraries and Culture», «Libli» тощо. 8]

Фольксваген-Хаус

Університетська бібліотека, Фольксваген-Хаус" (Берлін) займає нове, світле та просторе п’ятиповерхове приміщення, що тривалий час через фінансові труднощі було довгобудом. Цікавий факт: на спорудження бібліотеки двадцять п’ять мільйонів євро виділила держава, стільки ж виділив і університет. Для закінчення будівництва не вистачало п’яти мільйонів, і саме таку суму виділив концерн, Фольксваген", після чого бібліотека у своїй назві стала носити наймення промислового гіганта, який розпочав фінансово її підтримувати .

Площа бібліотеки становить 30 тис. кв. м, фонд нараховує 3 млн примірників документів, 400 тис. з яких — у відкритому доступі. У книгозбірні обладнано 715 місць для читачів, 300 з яких під'єднано до мережі Інтернет та ще додатково забезпечена можливість підключення 300 ноутбуків. Слід зазначити, що місця для читачів розташовані невеликими групами (10−20) та чергуються зі стелажами з книгами, на всіх поверхах бібліотеки є представники керівництва. Штат працівників нараховує 160 чоловік. Плата за користування становить 20 євро за рік.

Бібліотека не є типовою для всіх університетів, оскільки під її дахом фактично розташовані дві книгозбірні: бібліотека мистецтв та бібліотека технічного університету. Вразила і сума коштів, що виділяється на комплектування, а це 2 млн євро на рік, причому 25% із них витрачається на придбання документів на електронних носіях та забезпечення доступу до електронних баз даних.

На високому технологічному рівні спроектовано систему автоматичної доставки замовлень. Тут працює чотири ліфти, які розташовані у різних частинах приміщення та з'єднані між собою транспортером по периметру першого поверху. Контейнери для транспортування книг можуть бути доставлені із будь-якого поверху чи його частини в іншу частину приміщення.

Щодня бібліотека видає користувачам 2,5 тис. документів. Замовлення на видання із закритого сховища виконуються протягом години.

Можна взяти книгу з відкритого доступу бібліотеки або повернути її туди, скориставшись не лише послугами бібліотекаря, але і зробити це за допомогою спеціальної машини, яка автоматично зчитує штрих-код із читацького квитка та фіксовану інформацію із спеціального чіпа з інформацією, що вставляється при технічній обробці документа. Машини для запису книг користувачам є новими для бібліотек Німеччини, однак ними користувались ще у 2000 році в бібліотеках США, тоді представники України брали участь у Міжнародному проекті «Бібліотечна справа та відкритий доступ до інформації у Сполучених Штатах Америки». 27]

Робота всіх університетських бібліотек має багато спільного. Узагальнюючи все, згадується влучний вислів:, Що таке університет? Це бібліотека та прилеглі до неї приміщення". Саме такими словами можна охарактеризувати сприятливе ставлення галузевого міністерства та керівництва університетів до проблем задоволення інформаційних потреб студентів, науковців, викладачів, а в окремих випадках (бібліотека м. Дрездена) — і мешканців регіону.

Університетські бібліотеки Німеччини сьогодні - це, насамперед, ефективне та продуктивне використання потужних фінансових ресурсів; типові відремонтовані приміщення; фундаментальні колекції документів на традиційних та електронних носіях; максимальний комфорт для роботи як для працівників, так і для користувачів; автоматизація технологічних процесів обробки документів та обслуговування відвідувачів; надання можливості доступу до повнотекстових електронних баз даних з прикладних наук та мережі Інтернет; можливість копіювання документів і трансформування їх в електронному вигляді; стабільність та високий професійний рівень кадрового потенціалу; зручний для користувачів режим роботи; збереження та примноження кращих бібліотечних традицій.

Окрім університетських розглянемо ще публічні бібліотеки — це Берлінська державна бібліотека, міські бібліотеки Лейпціга, Бауцена та Дрездена, а також міська бібліотека для молоді, пересувна бібліотека, бібліотека, Проліс" міста Дрездена.

На відміну від українських, німецькі публічні бібліотеки (бібліотека, Проліс" та бібліотека для юнацтва) обладнані з великим естетичним смаком, адже тут на конкурсній основі цією роботою займалися підприємства, що спеціалізуються на проектуванні та оформленні інтер'єрів бібліотек. [20]

Загалом на території федеральної землі Саксонія працює 220 публічних бібліотек. У провінційному містечку Бауцен, де проживає 40 тис. мешканців, бібліотечними проблемами опікується спеціальний відділ публічних бібліотек, що працює як підрозділ мерії і створений ще у 1914р.

Публічні бібліотеки, як правило, набагато менші від університетських. Фонд Державної бібліотеки міста Бауцена нараховує 250 тис. примірників документів, штат — 14 чоловік. Протягом року бібліотека обслуговує 9 тис. користувачів, 30% із яких — молодь.

Модель фінансування цієї бібліотеки суттєво відрізняється від інших. Надходження розподіляється наступним чином: 19% - державні кошти; 11% - кошти землі Саксонія; 42% - надходження від платних послуг бібліотеки; 2% - проектна діяльність; 26% - кошти громадських організацій.

Належна увага при проектуванні та обладнанні бібліотек Німеччини приділяється проблемам обслуговування користувачів із обмеженими можливостями. У більшості оглянутих бібліотек зустрічаються такі позначки:, Ліфт для інвалідів",, Туалет для інвалідів",, Комп'ютер для інвалідів". Тут щорічно проводиться День книги, під час якого діти, з дозволу та фінансової підтримки батьків, беруть участь у найрізноманітніших літературних заходах та ночують у приміщенні бібліотеки. [19]

Якщо організація обслуговування читачів у бібліотеках Німеччини нагадує систему роботи бібліотек України, то в інших аспектах діяльності існують суттєві відмінності. Традиційної методичної роботи в бібліотеках Німеччини немає. З метою розв’язання конкретних завдань протягом певного періоду представники різних бібліотек об'єднуються в робочі групи або комісії. Це можуть бути проблеми каталогізації або організації обслуговування різних груп читачів, координації роботи, проведення наукових досліджень, комп’ютеризації, організації бібліотечної освіти та підвищення кваліфікації тощо. На сьогодні у Німеччині діють 23 такі комісії. Комісії та групи також розробляють необхідну регламентуючу документацію, впроваджують нові технології, готують учбові програми.

Крім того, в кожній землі існує головний центр, через який здійснюється координація роботи та бібліотечний менеджмент.

Суто бібліографічною діяльністю бібліотека не займається. Вона лише бере участь у підготовці регіонального інформаційного видання, вводячи до Інтернету відомості про надходження до бібліотеки. Оскільки вся література обробляється централізовано і потім розходиться по всіх бібліотеках, то й інформація про неї автоматично входить до комп’ютерної системи і щомісяця видається у вигляді списків нових надходжень.

Є свої відмінності і у масовій роботі. Звичної, в нашому розумінні, масової роботи у бібліотеках немає. Так, при земельних бібліотеках працюють самостійно і досить активно письменницькі організації, які всю свою друковану продукцію безкоштовно передають до фондів бібліотеки. Інколи проводяться зустрічі з письменниками, організовуються художні виставки, але уся організаційна робота ведеться незалежно від бібліотеки.

У бібліотеці немає ні традиційних, у нашому розумінні, наочних форм роботи, ані інших популярних в Україні масових заходів. Основним бібліотечним кредо в Німеччині вважається повне задоволення запитів читачів та максимальна зручність в організації роботи. [14]

На ваш розгляд представлено діяльність бібліотек, які уособлюють в собі далеку історію, науку та культуру, оптимістичне майбутнє і дає можливість познайомитися з конкретною роботою бібліотечних закладів Німеччини — європейської країни, яка впевнено рухається вперед і стоїть на засадах демократизації.

На відміну від інших країн, Німеччина не має великої стародавньої національної бібліотеки. Лише з 1913 року новозаснована Німецька бібліотека у Лейпцигу почала збирати всі твори німецькомовної писемності. Поділ Німеччини привів до заснування у 1947 році Німецької бібліотеки у Франкфурті-на-Майні, яка перейняла на себе функції, що їх виконувала Лейпцизька бібліотека для Заходу.

Після об'єднання Німеччини у серпні 1990 року, обидві бібліотеки почали діяти під єдиною назвою «Німецька бібліотека"(Deutsche Bibliothek), а в 2006 році отримала законний статус і нове ім'я: Німецька Бібліотека Німеччини (Deutsche Nationalbibliothek).

Вона являє собою загальний архів німецькомовної літератури та Національний бібліографічний інформаційний центр ФРН. Загальні фонди бібліотеки складають нині понад 15 млн. томів.

У 1970 році у Берліні було засновано Німецький музичний архів (Deutsche Musikarchiv) як філію франкфуртського осередку.

Німецька національна бібліотека — це центральна архівна бібліотека і національно-бібліографічний центр Федеральної Республіки Німеччини.

Одному з переважаючих завдань, що стоять перед бібліотекою, є постійне поповнення зборів, шляхом колекціонування публікацій німецькою мовою, як надрукованих в Німеччині, так і за кордоном. Бібліотека повинна архівувати і детально документувати всі видання та документи, що поступають, а також реєструвати і давати доступ до фондів всім охочим.

Національна Бібліотека Німеччини підтримує взаємини з іншими організаціями в рамках національних і міжнародних відносин. Вона входить до числа організацій, які роблять свій внесок до роботи регулюючих механізмів країни, і так само бере участь в зміцненні і розвитку міжнародних стандартів.

Архівне зберігання і використання здійснюються у всіх відділеннях бібліотеки і підпорядковано строгим правилам. Такий порядок забезпечує читача інформацією про місцезнаходження потрібних йому книг і надає необхідні послуги.

Франкфуртська будівля бібліотеки тепер відповідає за розвиток інформаційної і комунікативної техніки; до її заслуг належить також споруда центрального банку даних і управління. Крім того у Франкфурті розташований Німецький архів документів про вигнання громадян Німеччини, євреїв з 1933 по 1945 роки. Національна бібліографія, що збирається й публікується Національною бібліотекою Німеччини, включає:

всі публікації, видані у Німеччині;

всі німецькомовні публікації, видані поза межами

Німеччини;

всі переклади німецькомовних публікацій, видані не в

Німеччині;

всі іншомовні публікації про Німеччину, видані поза її межами (германіка);

друковані праці, написані або опубліковані н

імецькомовними емігрантами у період з 1933 по 1945 рр. [8]

Особливістю Німецької національної бібліотеки є наявність в ній виключно німецькомовної літератури та літератури про Німеччину інших країн. Ця бібліотека не є універсальною, тобто в ній не діє принцип: збирати літературу з усіх країн, усіма мовами світу та про всі наукові напрямки, як, наприклад, у Французькій національній бібліотеці. Відносно пізнє створення Німецької національної бібліотеки, її неуніверсальний характер та децентралізація тісно пов’язані з новою й новітньою історією Німеччини: тривалою роздробленістю, поділом внаслідок Другої світової війни, подоланим лише в 1990 році, та принципом федералізму. Відсутність повноцінної універсальної Національної бібліотеки компенсується в Німеччині системою спеціальних тематичних напрямів (Sondersammelgebiete (SSG)). Так кожна крупна бібліотека має кілька таких напрямів або тем, за якими вона збирає всю наявну літературу з усіх країн. Компенсаторним, але, водночас, і конкуренційним фактором є також наявність у Німеччині двох великих універсальних бібліотек — Державної бібліотеки в Берліні та Баварської державної бібліотеки — які за величиною й значенням можуть конкурувати з такими універсальними національними бібліотеками як Французька національна бібліотека чи Британська бібліотека. [19]

ІІ. Внесок бібліотечних діячів Німеччини в розвиток бібліотечної справи

2.1 Перша жінка-бібліотекар Бона Пайзер

У наші дні бібліотека — типово жіноча справа. Але так було не завжди. Протягом століть професія бібліотекаря залишалась професією чоловіків. «Чи можна вважати роботу бібліотекаря новою жіночою професією в Німеччині?» таке питання задавала Бона Пайзер, перша в Німеччині жінка-бібліотекар, у статті, опублікованій в 1901 році в «Центральному журналі Асоціації жіночих організацій». У ті часи жінкам вперше відкрився доступ до цієї професії. З виникненням книжкових і читальних залів різко піднявся попит на кваліфікованих фахівців. Тут дуже до речі знадобилась велика кількість освічених жінок, готових взяти на себе частину обов’язків, не будучи вимогливими у відношенні до гонорару. За свідченням одного з представників цієї професії, його колеги-дами працювали «заради любові до справи» і бралися за «нудні і навіть неприємні завдання».

Бона Пайзер (Bona Paizer) (26.04.1864 — 17.03.1929р.р.) перша жінка-бібліотекар в Німеччині, яка працювала по основній спеціальності як бібліотекар. Тому вона вважається першим народним бібліотекарем Німеччини жіночої статі.

Народилася Бона Пайзер в сім'ї єврейського книготоргівця-видавця. На основі діяльності батька, а також традиційної високої поваги до книги в єврейській сім'ї, вже з дитинства їй прививалась любов і шана до книги.

Однак, вже існуючі в той час громадські бібліотеки були в більшості випадків шкільними бібліотеками, університетськими, приватними, які велися викладачами в порядку громадської роботи. Тільки в 1890 роки великі бібліотеки виникали в рамках так званого руху народних бібліотек — Руху Книгарів по англійському зразку.

Зі своєї власної ініціативи, вирішивши отримати освіту бібліотекаря, Бона вирушила до Англії де працювала волонтеркою у Публічній Бібліотеці (Publik Library).

Після повернення до Берліну, вона приєдналася до «Німецького товариства Етичної культури» (Deutsche Gesellschaft fьr Ethische Kultur). Це товариство виступало за становлення та розвиток громадських бібліотек. Тут Бона Пайзер знайомиться з найвідомішими представниками Руху народних бібліотек Костянтіном Ньорегбегом (Konstantin Nцrrenberg) і Паулем Ладевігом (Paul Ladewig).

У 1894 товариство починалося з установчого заклику для суспільної народної бібліотеки і читального залу, після того, як магістрат міста Берліна відмовився від пропозиції історика, письменника, публіциста і бібліотекаря Аренда Бухгольца (Arend Buchholtz) до вдосконалення Міських бібліотек. Медик Рудольф Фірхов (Rudolf Virchow) також приймав участь у підписанні заклику. Таким чином повинні були збиратися грошові і книжкові пожертви для бібліотек. Поряд з Ладевігом, а також бібліотекарем Королівської бібліотеки Ернстом Джепом (Ernst Jeep) Бона Пайзер також являлася членом комісії, яка дбала про рекламу для народної бібліотеки. Бона Пайзер працював у цей час без оплати як керівник бібліотеки «Комерційного союзу працівників жіночої статі» (Kaufmдnnisches Verband fьr Weibliche Angestellte), цю діяльність вона продовжувала аж до смерті поряд зі штатною .

У 1895році товариство відкрило перший громадський читальний зал Берліна як Громадський читальний зал Німецького товариства Етичної культури в новому чудовому будинку спорудженому Альфредом Мезелем (Alfred Messel) на Нойе Шенхаузер Штрассе 13. Тут знаходилися у розпорядженні бібліотеки 5 просторих кімнат. [11]

Перша громадська бібліотека була великим успіхом. Вона працювала в робочі дні щоденно до 22.00 години, крім того, по неділях з 9.30 до 13.00 години. Протягом одного року книжковий фонд з 500 екземплярів зріс аж до 3500. З 1899року читачі мали змогу брати книги додому.

Бона Пайзер і Ернст Джеп відповідали за установу бібліотеки. «Громадська бібліотека служить всьому народу. Вона повинна відповідати потребам всіх верств суспільства в освіті і розвазі. Вона не повинна служити якому-небудь класу, будь-якій партії. Її єдина пристрасть — бути безпристрастною. Вона мусить бути оснащена найкращими творами літератури та сучасної науки. Доступ до літератури має бути якнайлегшим для користувачів, і зручним. Читальні зали мають бути безкоштовними і таким чином доступними для всіх верст населення. Запропоновані в читальній залі газети мають належати партіям різних напрямків. Таким чином бібліотека має бути нейтральним місцем в якому незважаючи на різні точки зору, знайшли взаємну повагу і вільні переконання різні читачі. «- так формулювала принципи своєї діяльності Бона Пайзер. Виходячи з потреб своїх читачів, вона модернізувала бібліотекарську діяльність і ввела нові методики. Її читальний зал мав великий успіх.

Протягом одного року тут налічувалося 50 000 відвідувачів. Зростаюча кількість читачів і новий обсяг літературного фонду примусили книжковий зал переїхати спершу на Мюнцштрассе, потім на Рунгештрассе.

Бона Пайзер приділила багато уваги установі дитячої бібліотеки. З 1913 року розвивалася робота дитячої бібліотеки під керівництвом Бони Пайзер. Для цього вона організовувала часи читання казок для дітей в другій половині дня в неділю. Далі дитячу бібліотечну справу почала розвивати Йохана Мюленфельд (Johanna Mьhlenfeld), яка була ученицею Бони Пайзер.

Після відкриття в 1900 році школи бібліотечної справи для жінок, її зал довгий час надавав жінкам єдину можливість пройти практичну підготовку для професійної діяльності.

17 березня 1929 року, Бона Пайзер померла та була похована на єврейському цвинтарі Вайссензее.

Споруджена в серпні 1964 року бібліотека на Оранинштрассе 72 (Берлин-Кройцберг)(OranienstraЯe 72 (Berlin-Kreuzberg)) носить ім'я Бони Пайзер. На виставці «Берлінські бібліотеки колись і сьогодні «в 1988 році діяльність Бони Пайзер була відмічена широкими колами суспільства. З 2004 року дорога в федеральній адміністрації ver. di-Bundesverwaltung в Берліні була названа її ім'ям. [22]

2.2 Константін Ньорренберг — засновник Руху Книгарів Німеччини

Константін Ньорренберг (Constantin Nцrrenberg) народився в 1862 році в сім'ї судового службовця в місті Дормаген (Dormagen). Після закінчення школи вступив до університету в Бонні на філологічний факультет, де вивчав німецьку філологію (германістику). В Марбурзі (Marburg) спочатку навчався у аспірантурі, а згодом працював в університетській бібліотеці, де зробив значний внесок у покращення карткового каталогу. Після переїзду до Берліну влаштувався до Королівської бібліотеки, де продовжив свою діяльність з упорядкування нових екземплярів та каталогізації. Крім того Ньорренберг писав статті для газет на різні світські теми. Таким чином у 1882 році вийшла його стаття з пропозиціями щодо покращення залізничного сполучення між Kцln та Halle.

А ось вже в 1889 році зі сторінок газети (під псевдонімом) він звернувся до громадськості з питань місця бібліотекарів в суспільстві, їх заробітної плати. Ньорренберг порівнював майже 40 своїх колег з рангом вчителів вищої категорії, і вимагав рівноправного визнання і заробітної плати.

Через свої критичні висловлювання до існуючої влади Константін Ньорренберг був звільнений в 1891 році з Королівської бібліотеки, і був вимушений переїхати до Kiel. З 1904 року і до кінця життя працюючи в університетській бібліотеці Kiel під керівництвом Еміля Штефенхагена (Emil Schteffenhagen), набував величезного досвіду в бібліотечній практиці переписуючи алфавітний каталог і працюючи на абонементі.

Тут Константін Ньорренберг познайомився з Ельзою Штанге, яка незабаром стала його дружиною і супроводжувала його все життя.

На Всесвітньому Конгресі бібліотекарів, який проходив з 12 по 15 липня 1893 року, Ньорренберг отримав визнання за досягнення у сфері німецької філології.

Під час ділового відрядження до США Ньорренберг відвідав бібліотеки Чікаго, Бостона, Вашингтона, Мінеаполеса, Філадельфії, де переймав їх досвід роботи. [12]

19 травня 1895 року на двадцять п’ятому Генеральному скликанні «Об'єднання розповсюдження народної просвіти"(Gesellschaft fьr Verbreitung von Volksbildung) Ньорренберг виступив з промовою «Народна бібліотека: її завдання та реформи», в якій проголосив громадську бібліотеку необхідним доповненням до державних шкіл. Вимагав, щоб бібліотеками вільно користувались всі верстви населення, щоб бібліотеки мали доступний для читачів графік роботи, належне облаштування читальних залів. Його бентежили нестача високо кваліфікованих бібліотекарів та не належне оснащення читальних залів, книжкові фонди бібліотек .

11 березня 1986 року, запросивши до приватної розмови директора «Об'єднання розповсюдження народної просвіти» і ще декілька важливих осіб, Константін Ньорренберг поклав початок важливих переговорів, щодо створення народної бібліотеки нового зразка. Це стало початком заснування всесвітньовідомого Руху Книгарів.

Об'єднання Comenius-Gesellschaft також підтримувало ідеї та пропозиції Константіна Ньорренберга та Эдуарда Реєра (Eduard Reyer), які звернулись з закликом «Створюємо народні бібліотеки» в 1898 році до громад різних міст з кількістю більше ніж 10.000 жителів. Вони висловлювали такі аргументи: народні бібліотеки поступово призведуть до зниження злочинності та алкоголізму в країні.

Так, уже в кінці 1898 року була заснована перша «Міська народна бібліотека і читальна зала Шарлоттенбург». Це стало початком заснування народних бібліотека по всій Німеччині. Так у 1899 році розпочались масові відкриття народних бібліотек: «Krupp'sche народна бібліотека «, а Есені (Essen), «Гайманіше громадська бібліотека та читальна зала» (Heimann'sche Цffentliche Bibliothek und Lesehalle) в Берліні (Berlin), Громадські народні бібліотеки «Цffentliche Bьcherhallen» в Гамбурзі (Hamburg) та інші. [23]

ІІІ. Історія становлення та розвиток бібліотечної освіти в Німеччині

Протягом багатьох століть бібліотечна освіта Німеччини розвивалася за умов роздробленості земель, що наклало певний відбиток не лише на її структуру, а й на ідеологічні чинники, які були покладені в її основу. Національною особливістю німецького народу є не лише його славнозвісна акуратність і пунктуальність. Німці несуть у собі майже всі переваги і недоліки середньостатистичного жителя Західної Європи. Великий римлянин Тацит, звісно, помилявся, говорячи про відсутність у німців золота і срібла: золото німців — їх руки, а срібло — їх голови. Система освіти в Німеччині поступово стала тим центром, навколо якого складалась більшість переваг і недоліків німецької нації. Той факт, що німецька «школа» користувалась заслуженою славою протягом багатьох століть (починаючи з епохи пізнього Середньовіччя і майже до кінця 19 століття), не є випадковим. Німецька освіта була ґрунтовною і добротною. Класичного і глибокого змісту набула відома німецька тріада «Studieren, propagandieren, organisieren!» («Вивчати, пропагувати, організовувати!»).

Популярність бібліотечної освіти у Німеччині набуває свого значення в період пізнього Середньовіччя, за часів реформ Мартіна Лютера. Реформатор добре розумів, що втілення його ідей знайде відгук лише у освічених громадян. Але його погляд на розвиток освіти був неоднозначним: нижчим верствам населення він пропонував давати мінімум освіти: «Молодий і дурний народ слід навчати завжди одними й тими ж виразами, в іншому разі не уникнути помилок .» [10].

Подальший розвиток бібліотечної освіти в Німеччині пов’язаний з ім'ям Гейдельбергського університету. Заснований ще в середині XV століття, цей університет виховав цілу плеяду видатних вчених і державних діячів.

Тридцятилітня війна, під час якої була вивезена до Риму всесвітньо відома університетська бібліотека «Biblioteca Palatina» та зруйнований весь комплекс корпусів університету, нанесла значних збитків знаменитому Гейдельбергу. Але університет зміг відновити свою роботу і до середини XIX століття піднявся до рівня найпрестижнішого ВУЗу в Європі. Пізніше визнаними центрами бібліотечної освіти європейського рівня стануть Йєн, Берлін, Лейпциг, Геттінген.

Вперше в Німеччині та Пруссії в 1886 році було засновано факультет «бібліотечних суміжних наук» у університеті Геттінгена Карлом Дціацко (Karl Dziatzko) (1842−1903). 15 грудня 1893р. і 1 квітня 1894 р. було затверджено прусський указ «Про умови придатності працівників до роботи в Королівській бібліотеці Берліну та Королівській університетській бібліотеці». Він давав можливість за допомогою стажування та бібліотекарських випускних іспитів працювати в наукових бібліотеках та обіймати керівні посади.

Потім слідувала спеціальна Постанова по Міністерству від 13 січня 1912 р. де було вказано про Бібліотечну освіту в Берліні § 5, абзац 2 таким чином :

" Кожен працівник — доброволець бібліотеки з метою теоретичної освіти у бібліотечній справі повинен раз на рік в університеті Геттінгена прослухати курс бібліотекарських лекцій і вправ, або пройти бібліотечні курси, які відбуваються в зимовий період з інтервалом раз в 2 роки у Королівській бібліотеці в Берліні." [1]

Перша світова війна перервала всю реформаторську діяльність щодо бібліотекарської освіти.

На початку двадцятих років Прусська державна бібліотека (колись Королівська бібліотека) з метою теоретичної освіти добровольців проводила практично-теоретичні курси. Добровольці отримували теоретичний інструктаж раз на день.

Професор доктор Фріц Мількау (Fritz Milkau), до 1925 року генеральний директор Прусської державної бібліотеки, приймав активну участь в освіті молодих кадрів. Він був нештатним професором в Берлінському університеті. Та написав підручник для студентів «Бібліотекознавство».

Під бібліотекознавством він розумів «…, сукупність всіх зусиль, які спрямовані на розуміння і наукову проникливість суті книжки в найширшому її розумінні:

v на поняття шрифту від найстаріших записів про проблеми палеографії та стародруків до готичного шрифту Тімана;

v на поняття книжки, її форми, окраси, її змісту та розповсюдження її на пергаменті;

v на поняття бібліотеки від найстаріших зібрань на глиняних дощечках до міліонних колекцій нашого часу."

Таким чином, завдяки Мількау було видано новий «Порядок прийому, освіти та перевірки кандидатів для наукової бібліотечної служби «.

Комісія з бібліотечної справи відповідала за прийом добровольців на бібліотечну службу. Відповідно до нового порядку другий рік навчання бібліотечних працівників проходив обов’язково в Бібліотечно-науковій бібліотеці або в Прусській державній бібліотеці. Така новизна в освіті мала успіх в Німеччині і була відома на весь світ.

Після короткочасної смерті Мількау у 1934 році взагалі занепадає бібліотечна освіта. Це сталося з декількох причин :

v В зв’язку з загальною світовою кризою кількість добровольців різко знизилась;

v Адміністрація університету не була зацікавлена в маленькому Бібліотечно-науковому інституті, який мав тільки післядипломну форму навчання;

v Прусська державна бібліотека продовжувала проводити практично-теоретичні курси, і потреби в Бібліотечно-науковому інституті не було.

Хорст Кунце, повторний засновник інституту в 1955 р, оцінював попередню установу так: «…з цього інституту змогла б сформуватися вже в 30-ті роки більш висока форма освіти в Німеччині, ніж у нас була вона до 1945 року. «

Теоретична освіта добровольців для наукової бібліотечної служби здійснювалася у Прусській державній бібліотеці. З 11 викладачів, які вчили добровольців в зимове півріччя 1933;34р. в Бібліотечно-науковому інституті працювало 7 співробітників державної бібліотеки. Заняття університетських викладачів проводилися безкоштовно. Відповідальною за освіту добровольців, як і раніше, була комісія з бібліотечної справи. Бібліотеки, які взяли добровольців для першого навчального року, були зобов’язані повідомляти комісії про їх придатність до наукової бібліотечної служби. Зі звітів комісії 1936 року слідує, що в числі добровольців чоловічої статі було 3 жінки, які також мали право на повноцінну бібліотечну освіту.

Екзаменаційна комісія мала в своєму складі: голову комісії - професора доктора Крюса (KrьЯ) та членів комісії - перший директор Прусської бібліотеки до 1934 року, професор доктор Якоб (Jacobs), доктор Бекер (Becker), директор університетської бібліотека міста Бонн, професор доктор фон Рат (von Rath), доктор Кумер (Kummer).

Усний випускний екзамен тривав 65 хвилин на кожного випускника.

Оцінка ставилась загальна за відповіді з всіх дисциплін та домашню роботу.

Теми домашніх робіт в 1933;1944 роках:

Мови перевірялися тільки до 1939 року.

В цілому 87 дипломованих добровольців було перевірено з 1933 по 1944 роки.

Після війни відчутний брак наукових бібліотекарів привертав до себе увагу. Таким чином Йоріс Ворстус (Joris Vorstius) писав про Громадську Наукову бібліотеку: «З 65 службовців більш високої служби бібліотеки на 1 січня 1946 року залишилось лише 10, це приблизно 15%.» [29]

Тому знову гостро постало питання про необхідність створення по-науковому дипломованих бібліотекарів. Спочатку були відновлені курси бібліотекарів, а згодом в 1947 року в Берлінському університеті відновилися двохгодинні лекції на тему: «Вступ до бібліотекознавства». Практична освіта проходила в Громадській Науковій бібліотеці. Таким чином 16 бібліотекарів на рік вивчали бібліотечну справу.

Послідовником Бібліотечно-наукового інституту Берлінського університету з 1955 року стає Інститут бібліотекознавства університету Гумбольдта. Про постановку завдання інституту бібліотекознавства повідомляється в установчому документі від 1.11.1955року «У інституту є завдання: сприяти навчанню і дослідженню в галузі бібліотекознавства, а також виховувати студентів наукової роботи та її підготовки до практики з, а допомогою вправ та семінарів.» [29]

Генеральний директор Німецької державної бібліотеки, професор доктор Горшт Кунце (Horst Kunze) був призначений виконуючим обов’язки директора інституту.

У 1966 році було створено нове відділення інституту «Суспільствознавча інформація і документація» з допомогою професора доктора Йозефа Кобліца (Josef Koblitz) і переменовано в «Інститут бібліотекознавства та наукової інформації». Кобліц висловився з приводу відношення бібліотеки до науки наступним чином: «З одного боку, бібліотечна справа, інформація і документація позначені настільки багатьма специфіками, що в них говоритися про дві різні сфери діяльності, з іншого боку, настільки близько один з одним споріднені, що можуть приєднуватися з низкою інших сфер діяльності до однієї і тієї ж практичної області, спеціальної інформації.»

Внаслідок третьої реформи вищої школи в 1969 році інститут мав нову структуру. Були створені обидві галузі «Бібліотекознавство і наука про інформацію» і «Наука документації» (по одній кафедрі), а також відділення перепідготовки (заочного навчання).Це відділення було відповідальне за планування й організацію проведення післядипломного навчання з науки про інформацію і науки документації, бібліотекознавства. Колектив співробітників збільшувався.

Навчальні програми основної спеціальності бібліотекознавство з 1978 по 1982 роки містили наступний навчальний зміст у межах окремих областей вивчення: загальне бібліотекознавство; робота з бібліотечними користувачами; склади / каталоги; бібліографія; книжковий клієнт; історія бібліотечної справи; інформація і документація; обробка інформації; лінія планування і організація бібліотек Німеччини; математика і наукова історія, наукова теорія, класифікація Тео і організація Тео.

Цей навчальний зміст застосовувався як для денного так і для заочного навчання .Для обох навчальних форм обов’язкові години і релевантна література були вказані в навчальних програмах. Викладацька діяльність виконувалася виключно штатними співробітниками інституту. Вони могли гарантувати безперервність навчального процесу, тим більше, що для більшості викладачів зона навчання була ідентичною з досліджуваної зоною. Студентські зарубіжні практики з обміну збагачували навчання, особливо у співпраці з культурним інститутом Крупської в Ленінграді і з університетом Карла в Празі. [25]

Окремі навчальні програми

Освіта стажера. Ця навчальна форма була спадкоємицею освіти добровольця для вищої бібліотечної служби. Освіта стажиста проводилася в 1946;1957роках в Громадській Науковій бібліотеці. Вона тривала 2 роки, передумовою допущення до навчання було складення іспитів до вищої школи. Перевірка приймалася державною екзаменаційною комісією. Випускники мали право обіймати посаду «Науковий бібліотекар». Ця форма навчання була затверджена у липні 1957року.

Коротка освіта референта. Коротка освіта референта була освітою екстерна, яка могла проходити паралельно до професійної діяльності. Закінчене наукове навчання в вищій школі було передумовою для короткої освіти референта. Ця дворічна навчальна форма була заснована в липні 1961року і розпочиналася з «Курсу кваліфікації для екстернів». Випускники цієї навчальної програми були «Науковими бібліотекарями» .

Комбінована освіта

1. Бібліотекознавство

При заснуванні інституту було спочатку комбіноване навчання, а саме, навчання бібліотекознавства та спеціального предмета (були можливі всі навчальні дисципліни в університеті). Переваги та недоліки цієї форми навчання, яка зарекомендувала себе, резюмував Хорст Кунце (Horst Kunze):

— Збереження німецьких навчальних традицій;

— Визнання бібліотекознавства як дисципліни вищої школи;

— Тісний зв’язок бібліотечно-наукового навчання з навчанням спеціального предмета ;