Політична соціалізація та її сутність

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра безпеки інформаційних технологій

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

з дисципліни «Політологія»

Виконала:

студентка групи 432 ІКІТ

Гаврилюк Ю.А.

Прийняв: Куліченко В.В.

Київ — 2013

Зміст Вступ

1. Визначення політичної соціалізації та її сутності

2. Етапи політичної соціалізації

3. Функції та чинники політичної соціалізації

Висновок Список використаних джерел

Вступ Людина є не лише метою політики, а й її творцем. Від політичної активності й компетентності людей, їхнього ставлення до інституцій політичної влади, усвідомлення можливості свого впливу на зміст і напрям політичного процесу суттєво залежать результати функціонування політичної системи. Беручи активну участь у політичному житті, особа здатна, відповідно до своїх інтересів, впливати на поведінку і становище інших людей, сприяти певним змінам у політичних відносинах. У демократичному суспільстві політична активність є одним із аспектів самореалізації особистості. Перехід України від тоталітаризму до демократії призвів до значного зростання кількості людей, що беруть участь у політиці, прагнучи зробити свій внесок у процес розбудови правової демократичної держави в Україні.

Водночас людина відчуває вплив суспільної та політичної систем. Така взаємозалежність проявляється у вимогах системи до продукування індивідів з певними соціальними характеристиками, які набуваються у процесі соціалізації.

Беручи участь у політичному процесі, людина прагне реалізувати свої інтереси, які вона співставляє з інтересами певної групи (нації, етносу, соціальної верстви, партії, релігійної групи тощо), опираючись при цьому на певні суспільні норми, правила поведінки, культурні цінності, традиції цього суспільства, що спрямовують активність особи в соціально визначеному напрямку. При цьому суспільство є «навчальною системою», а сам процес «навчання» — соціалізацією.

1. Визначення політичної соціалізації та її сутності

Поняття «соціалізація» (від лат. sосіа1іs — cуспільний) виникає в американській та французькій соціології в кінці ХІХ ст. (Ф. Гіддінгс, Г. Тард).

Вагомий внесок у розробку теорії соціалізації здійснив Т. Парсонс. Вчений розумів соціалізацію як процес інтеграції індивіда в соціальну систему шляхом інтернаціоналізації загальноприйнятих норм, «вбирання» в себе загальних цінностей.

В соціології і політології існують найрізноманітніші визначення політичної соціалізації.

Соціалізація — процес входження людини в суспільство, під час якого людина навчається думати і поводитися соціально припустимим чином. В умовах спілкування особи з іншими людьми, соціальними групами, що відбувається у різноманітних сферах людської життєдіяльності, відбувається засвоєння й активне відтворення індивідом соціального досвіду. Результатом політичної соціалізації, яка здійснюється в межах загальної соціалізації, є політична поведінка та діяльність людини у сфері політичного спілкування.

Отже, політична соціалізація — це процес засвоєння притаманних певному суспільству політичних цінностей, настанов, переконань, моделей поведінки, що відбувається упродовж становлення та еволюції індивіда як члена політичної спільноти, і спрямований на забезпечення його свідомої участі в політичному житті суспільства.

Під соціалізацією розуміють «процес засвоєння людським індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які надають йому можливість функціонувати як повноправному членові суспільства».

Політична соціалізація — це процес засвоєння індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, тобто політичної культури.

Політична соціалізація забезпечує набуття індивідом уміння орієнтуватись у політичному просторі й виконувати в ньому певні владні функції. Через політичну соціалізацію здійснюється формування, відтворення і розвиток політичної культури.

Політична соціалізація є істотним чинником функціонування політичної системи суспільства, її стабільності. Вона може бути використана як інструмент політичного контро лю, засіб прищеплення індивіду потрібних тим чи іншим групам політичних норм, цінностей і цілей, причому надає змогу зробити це в ефективних і непомітних для самого індивіда формах. Цим пояснюється прагнення всіх політичних сил узяти під свій вплив і контроль процес політичної соціалізації, умови, механізми й засоби його здійснення. Політична соціалізація є процесом і результатом взаємодії між об'єктивними умовами життєдіяльності індивіда та його поведінкою. В сукупності цих умов важливу роль відіграють ті групи, які оточують індивіда. Залежно від характеру особистих контактів і ступеня формальної організованості ці групи поділяються на первинні і вторинні. Первинні — це безпосередньо контактні, як правило, неформальні групи. До них належать сім'я, об'єднання друзів, ділові, ігрові, релігійні та інші малі групи. Вторинні групи політичної соціалізації — це неперсоніфіковані групи з формалізованою структурою. До них належать школа, громадські організації, політичні партії, трудові колективи тощо.

Політична соціалізація відбувається у двох основних формах: прямій та опосередкованій. У першому разі політична соціалізація здійснюється шляхом поширення відповідних знань, пропаганди певної інформації, популяризації зразків бажаної поведінки. Зміст набутих індивідом таким чином знань та орієнтацій має яскраво виражений політичний характер. Такими є, наприклад, уявлення про державний лад тієї чи іншої країни, про діяльність політичних партій і політичних лідерів, про характер пануючої ідеології тощо. У другому разі процес політичної соціалізації відбувається шляхом створення таких умов життєдіяльності індивіда, які спонукають його діяти саме так, а не інакше.

2. Етапи політичної соціалізації

Політична соціалізація — безперервний процес, який не завершується з досягненням людиною певного віку чи соціального статусу. Ступінь політичної активності людини, її політичні погляди та переконання можуть змінюватися впродовж усього життя. Однак можна виділити низку етапів політичної соціалізації.

Рис. 1 Схема політичної соціалізації

Дотрудовий період загальної соціалізації. На цьому етапі, здебільшого на емоційному рівні, формуються основи політичної культури. Цей період зазвичай збігається з етапом шкільної освіти. Дитина отримує політичну інформацію від батьків, учителів; у її свідомості відбувається персоналізація політичних образів (наприклад, образу президента чи політичного лідера), з’являються елементи власного політичного досвіду, формується ставлення до влади.

Активний етап розпочинається ще в дотрудовий період, коли людина залучається до участі в діяльності громадських організацій, політичних партій і рухів, локальних політичних структур. На цьому етапі відбувається розширення власного політичного досвіду людини. Особа стає здатною самостійно висловлювати індивідуальні політичні судження, формувати політичні позиції, аналізувати політичну ситуацію, відстоювати політичні ідеали, протистояти тиску колективної думки. Не обов’язково активний етап політичної соціалізації має збігатися з трудовим періодом у житті людини. Вона може розпочатися на дотрудовому етапі, а інколи пік активності людини припадає на пенсійний вік. Саме в цей період людина, вже досягнувши певного соціального статусу та маючи достатньо вільного часу, часто долучається до політичного життя, беручи активну участь у вирішенні громадських і громадсько-політичних проблем. І навпаки, молоді люди, які розпочинають професійну кар'єру, можуть відмовитися від участі в політиці, аби не втратити престижної роботи. Зрештою, внаслідок негативного ставлення до політики людина може ніколи не досягти активного етапу, залишаючись упродовж усього життя пасивною.

Пасивний етап політичної соціалізації передбачає послаблення цього процесу внаслідок свідомого або несвідомого вилучення зі системи політичних відносин. Свідомий відхід від політики може бути спричиненим небажанням людини брати участь у політиці. Несвідоме вилучення часто спричинене віковими особливостями (наприклад, похилий вік), чи станом здоров’я, коли людина вже не може брати участі в політичній діяльності (див. рис. 1).

Умовою успішної соціалізації є зміна поведінки особи відповідно до потреб суспільства і бажання самого індивіда. Модифікація поведінки особи здійснюється під впливом різних чинників, індивідуальних чи колективних суб'єктів, яких називають «агентами політичної соціалізації». До них належать сім'я, система освіти, закони, референтні групи, політичні лідери, засоби масової інформації тощо. На різних етапах політичної соціалізації вказані агенти по-різному впливають на особистість. Безумовно, сім'я є початковим інститутом, у якому розпочинається процес політичної соціалізації індивіда, котрий відбувається у декількох напрямах. Це вплив батьків на дітей, дітей на батьків та соціалізуюча взаємодія дорослих членів родини. Політична соціалізація не є основним завданням сім'ї. Здебільшого у родинному колі не вивчають політичні доктрини, програмні документи політичних партій, не аналізують політичні ідеології, перебіг політичного процесу чи діяльність окремих політичних лідерів. Політична соціалізація відбувається мимоволі, на підсвідомому рівні, у процесі здійснення сім'єю інших виховних функцій. Батьки, демонструючи своє ставлення до громадсько-політичних подій, формують політичні переконання дітей. Власне сім'я є тим фільтром, який добирає та дозує громадські впливи на ще не сформованого (у громадянському плані) індивіда. Основним завданням соціалізації на цьому етапі є прищеплення дитині базових загальнолюдських цінностей, які згодом стануть орієнтирами у виборі громадянської та політичної позиції особистості.

На наступному етапі соціалізації молодої людини важливу роль відіграють такі «агенти» впливу як школа та групи однолітків. На перший погляд видається, що уроки з політичних знань, наповнення навчальних дисциплін ідеями патріотизму та громадянства мали б стати основними чинниками політичної соціалізації школярів. Однак досвід колишнього СРСР та дослідження західних науковців свідчать, що пряма пропаганда не є дієвою. Цінності, на які орієнтують дітей, з одного боку, сім'я, а з іншого, одержавлені суспільні інституції, дитячі політизовані організації (жовтенята, піонери, комсомольці) часто конфліктують, що може призвести до дезорієнтації, «роздвоєння» особистості, стати причиною її відходу від громадського життя. Впливовим чинником соціалізації періоду шкільної освіти можуть бути ставлення вчителів до демократії, змістовне наповнення підручників з української історії та культури, шкільні ритуали, політичні учнівські клуби, участь в учнівському самоврядуванні.

Суттєво змінити або зміцнити політичну позицію, отриману дитиною в сім'ї, можуть угрупування однолітків. Саме в таких групах підлітки вперше, без нагляду дорослих, прагнуть відстоювати власну політичну позицію, аналізувати свої політичні погляди.

На наступних етапах кількість агентів політичної соціалізації зростає. Це засоби масової інформації, громадсько-політичні організації, професійні групи, релігійні громади, етнічні групи, які називають референтними групами.

Під впливом референтних груп в особистості формується власна політична позиція, що дає їй змогу оцінювати та відбирати впливи різних агентів політичної соціалізації. При цьому, чим активніша громадянська позиція індивіда, тим ширшим є спектр політичної участі людини, і вона сама може бути творцем політичних цінностей та агентом соціалізації щодо інших осіб (див. рис. 1).

На перебіг та зміст політичної соціалізації особи впливає і приналежність до певних соціальних груп, рівень її загальної освіти та культури, психічні особливості індивіда. Вплив цих чинників регулює рівень розвитку суспільства та тип політичного режиму, зокрема, можливий у ньому рівень автономності особистості, що призводить до різних типів соціалізації, серед яких:

— гармонійний тип — передбачає наявність однорідного культурного середовища, зрілих демократичних традицій, розвиненого громадянського суспільства, які забезпечують діалог між індивідом і політичною владою на основі їхніх спільних ідеалів, норм та цінностей, притаманних цьому суспільству. Такий тип соціалізації характерний для британськоамериканської культури;

— плюралістичний тип, для якого притаманний опосередкований тип взаємодії особистості з політичною владою, наявність значної кількості різноманітних субкультур, у межах яких, на основі ідеалів та цінностей свого етносу, здійснюється початкова соціалізація індивіда. Динамічна рівновага індивідуальної свободи, конституційне обмеження влади та високий ступінь розвитку громадянського суспільства створюють підґрунтя для консолідованої демократії. Такий тип соціалізації притаманний для країн Західної Європи;

— конфліктний тип, у якому спостерігається культурна неоднорідність, спричинена високим ступенем змішаності суспільства, прихильністю індивіда до цінностей роду, племені, клану, касти, що, ускладнює досягнення згоди між владою і носіями різноманітних цінностей. Культурна неоднорідність є основою наявності високого ступеня політичного насилля. Засвоєння традицій минає у постійній боротьбі з носіями різних субкультур. Такий тип соціалізації характерний для країн Азії та Африки;

— гегемоністський тип передбачає входження людини у політику через прищеплення виняткових цінностей певної політичної ідеології, класу, певної релігії (зокрема, Іслам). Притаманний для закритих політичних систем тоталітарного типу (комуністичні країни), які не визнають цінностей інших систем.

3. Функції та чинники політичної соціалізації

політична соціалізація парсонс Отже, визначальними чинниками політичної соціалізації на різних етапах формування і розвитку особи є її соціальне походження, оточення та соціальне становище. Значний безпосередній вплив на політичну соціалізацію особи здійснюють політичні інститути — держава, політичні партії, громадсько-політичні організації. Держава впливає на процес соціалізації через дошкільні виховні заклади, середню і вищу школу, армію, засоби масової інформації. Вона також сприяє розвитку і функціонуванню таких важливих чинників політичної соціалізації, як молодіжні організації, література й мистецтво. Офіційна політична освіта має на меті створення сприятливих умов для прийняття людьми наявної суспільно-політичної системи та її цінностей. Школи та інші навчально-виховні заклади, засоби мистецтва покликані передавати від покоління до покоління існуючі соціальні й політичні відносини, цінності та норми поведінки.

Політичні партії, у свою чергу, прагнуть впливати на процес політичної соціалізації особи в інтересах тих спільностей, які вони представляють. Вони створюють молодіжні організації партій, підконтрольні їм засоби масової інформації, підтримують ті чи інші громадські організації, підпорядковуючи їх своєму впливові, тощо.

Важливу роль у політичній соціалізації відіграють правові норми. Вони визначають правовий статус особи, наділяють учасників правовідносин конкретними правами та обов’язками, передбачають притягнення до юридичної відповідальності осіб, які порушують правопорядок, і тим самим стимулюють встановлення зразків суспільне значущої поведінки. Звичайно, особа не є пасивним об'єктом впливу інститутів і засобів соціалізації. Політична соціалізація особи включає й набуття нею досвіду в результаті практичної участі в політичному житті, конкретної політичної поведінки.

Таким чином, політична культура відіграє надзвичайно важливу роль у політичному житті суспільства. Вона проймає всю сукупність відносин, що складаються між учасниками політичного процесу, впливає на форми організації державної влади, будову її інститутів, дає можливість регулювати відносини між державою і громадянським суспільством, забезпечує соціальний консенсус.

Політична соціалізація виконує такі функції:

— підтримка цілісності та впорядкованості політичного процесу виконанням громадянами певних ролей (виборець, політичний лідер тощо);

— консервація політичного устрою держави через збереження і передання політичного досвіду молодому поколінню, прищеплення молодим громадянам навичок самостійного пошуку нових методів вирішення політичних завдань, формування нових елементів політичної культури, що забезпечує прогрес суспільства (див. рис. 1).

Висновок Соціалізація взагалі, політична соціалізація зокрема, має конкретно-історичний характер і є результатом взаємодії соціально-економічних, соціокультурних, психологічних та інших чинників. Процес політичної соціалізації триває протягом усього життя людини. Політичні цінності, традиції, зразки поведінки та інші елементи політичної культури засвоюються індивідом неперервно. Сприймаючи одні ідеї й навички, індивід водночас може втрачати інші. Тому рівень політичної соціалізованості індивіда не може залишатися незмінним.

Результатом процесу політичної соціалізації є готовність людини до участі в політичному житті суспільства, що полягає в певному рівні її політичної мобілізованості. Ця готовність охоплює такі елементи:

— знання, достатні для свідомого залучення до політичного процесу, які передбачають уявлення про принципи функціонування політичної системи та наслідки участі індивіда у політиці;

— визнання фундаментальних цінностей суспільства на рівні пізнавального, емоційного та вольового аспектів;

— політичні навички, які сприяють переходу до політичної діяльності.

Курс політології якраз і спрямований на формування у студентів знань про політичне життя, основи політичної впливовості та активної громадянської позиції, без чого неможливе ні створення стабільного демократичного суспільства, ні розробка новітньої ідеї українського державотворення.

Список використаних джерел:

1. Шляхтун П. П. Політологія: теорія та історія політичної науки: підручник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Либідь, 2010. — 576 с.

2. Гетьманчук М. П., Грищук В. К., Тур Я. Б.; за заг. ред. М. П. Гетьманчука Політологія: навчальний посібник. — К.: Знання, 2011. — 415с.

3. Горлач М. І., Кремень В. Г. Політологія: наука про політику: підручник студ. вищ. навч. закл. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 840 с.

4. Логвина В. Л. Політологія. Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 304 с.

5. Кузьменко Т. М. Соціологія. Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 320 с.