Особливості самосвідомості чоловіків-автовласників

[Введите текст]

ВСТУП

Актуальність теми даної курсової роботи, обумовлена тим, що самосвідомість, — питання в психології глибоко вивчене,і в той же час має в собі великий простір для творчої діяльності. Тому обрана нами тема видається досить цікавою. Самосвідомість пов’язана з одною із центральних потреб людини — самоствердженні та прагненні знайти своє місце в житті, затвердити себе як члена суспільства з точки зору оточуючих та своєї власної. Більшість людських проблем виникають від невміння правильно оцінити свої здібності та сили. Всі перспективи нашого розвитку закладені в самосвідомості. Самооцінка відображає ступінь розвитку у індивіда почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного відношення до всього того, що входить у сферу його «Я». Розробкою даної проблеми займалися як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники. Серед вітчизняних авторів особливо потрібно відмітити Виготського, Леонтьева, Мухіну, Немова та інших.

Наша робота побудована на теоретичному та практичному дослідженні. В дослідницькій частині ми будемо вивчати схожості та відмінності самосвідомості чоловіків, котрі являються автовласниками та чоловіків, які користуються громадським транспортом.

Об'єкт: самосвідомість.

Предмет: самосвідомість чоловіків-автовласників Мета: визначити особливості самосвідомості чоловіків-автовласників Задачі:

1. Провести теоретичне дослідження — розглянути поняття «самооцінка», визначити її функції та умову формування, розглянути основні положення Я-концепції

Вивчити рівні актуальної, перспективної та ідеальної самооцінки Вивчити особливості самосприйняття чоловіків-автовласників

Вивчити змістовні характеристики особистості чоловіків-автовласників У дослідженні брали участь 2 групи:

1 група — чоловіки-автовласники (20 чоловіків),

2 група — чоловіки, котрі користуються громадським транспортом (20 чоловіків).

Вік опитуваних від 27 до 37 років. Всі досліджувані прирівняні за віковими та соціальними характеристиками.

В даній роботі були використані наступні методики:

Методика «Особистісний диференціал».

Методика «Хто Я?». Модифікація Куна та Т.Макпартленда.

Методика Дембо-Рубінштейн.

Для статистичної обробки даних були використані: t-критерій Стю’дента і ц-критерій Фішера.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ САМОСВІДОМОСТІ

1.1 Визначення самосвідомості в сучасній психологічній літературі

Самосвідомість — вищий рівень розвитку свідомості, основа формування розумової активності і самостійності особи в її думках і діях. Коротко самосвідомість можна визначити як образ себе і відношення до себе. Ці образи і відносини нерозривно пов’язані з прагненням до самозміни, самовдосконаленню. І одна з вищих форм самосвідомості - спроба знайти значення у власній діяльності, що нерідко зростає в спроби відшукати значення життя. Моментом народження самосвідомості був той, коли людина вперше поставила собі питання, що за сили дають йому творити, досліджувати і підпорядковувати собі мир, яка природа його розуму, яким законам підкоряється його духовне життя. Стисло цю подію можна виразити так: якщо раніше думка людини прямувала на зовнішній світ, то тепер вона звернулася на саму себе. Людина зважилася почати за допомогою мислення досліджувати саме мислення [25, с. 59].

А.Г. Спиркин дає наступне визначення: «самосвідомість — це усвідомлення і оцінка людиною своїх дій і їх результатів, думок, відчуттів, морального вигляду і інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе і свого місця в житті. Самосвідомість — конституюча ознака особи, що формується разом із становленням останньої» [33, с. 149].

Самосвідомість має своїм предметом свідомість, отже, протиставляє йому себе. Але в той же час свідомість зберігається в самосвідомості як момент, оскільки орієнтоване на збагнення свого власного єства. Якщо свідомість є суб'єктивна умова орієнтування людини в навколишньому світі, знання про інше, ця самосвідомість є орієнтування людини у власній особі, знання людини про самому себе, це свого роду «духовне світло, що знаходить і себе і інше» [33, с. 201].

Завдяки самосвідомості людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, окрему від природи і інших людей. Він стає істотою не тільки для інших, але і для себе. Основним значення самосвідомості, на думку А.Г. Спіркина, слід рахувати «просто свідомість нашого наявного буття, свідомість власного існування, свідомість самого себе, або свого «я» [33, с. 205].

Проблемі самосвідомості присвячено немало досліджень у вітчизняній психології. Ці дослідження сконцентровані в основному навкруги двох груп питань. В роботах Б.Г. Ананьєва, Л.І. Божович, Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьева, С.Л. Рубінштейна, П. Р. Чамати, І.І. Чеснокової, Е.В. Шорохової в загальнотеоретичному і методологічному аспектах проаналізовано питання про становлення самосвідомості в контексті загальнішої проблеми розвитку особи. В іншій групі досліджень розглядаються більш спеціальні питання, перш за все, пов’язані з особливостями самооцінок, їх взаємозв'язком з оцінками оточуючих [5,с.10]. Дослідження А. А. Бодальова по соціальній перцепції загострили інтерес до питання зв’язку пізнання інших людей і самопізнання [5,с.105]. Немало опубліковано і філософсько-психологічних і власне філософських досліджень, в яких проаналізовані проблеми, пов’язані з особовою відповідальністю, моральним вибором, моральною самосвідомістю Роботи І.С. Кона, в яких були вдало синтезовані філософські, соціально-психологічні, історико-культурні аспекти, теоретичні питання і аналіз конкретних експериментальних даних, відкрили багато нових граней цієї, пожалуй, однієї із старих проблем в психології [20,с. 57]. Зарубіжна література по темах, що мають відношення до психології самосвідомості, надзвичайно багата — достатньо вказати лише на декілька недавно виданих монографій, забезпечених обширною бібліографією. Поняття «Я» і самосвідомість є також одними з центральних в літературі, присвяченій теоретичним і практичним аспектам психотерапії і психологічного консультування [20,с.9].

Однак А. Н. Леонтьев, характеризуючи проблему самосвідомості як проблему «високого життєвого значення, що вінчає психологію особи «розцінював в цілому як «невирішену, вислизаючи від науково-психологічного аналізу».

І.С. Кон визначає самосвідомість як «сукупність психічних процесів, за допомогою яких індивід усвідомлює себе, як суб'єкта діяльності, а його уявлення про себе самого складається в певний «образ Я» [20,с.90]. Завдяки самосвідомості людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, окрему від природи і інших людей. Таким чином, він стає істотою не тільки для інших, але і для себе.

У сучасній психологічній літературі виділяється декілька підходів до дослідження проблеми самосвідомості. Один з них спирається на аналіз тих підсумкових продуктів самопізнання, які виражаються в будові представлень людини про самому себе, або «Я-концепції». Це поняття менш нейтральне, ніж самосвідомість, за рахунок включення в себе оцінного компоненту. «Я — концепція» є динамічна система представлень людини про самому себе, в яку входить як власне усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних і інших якостей, так і самооцінка, а також суб'єктивне сприйняття спливаючих на дану особу зовнішніх чинників. Р. Бернс так визначає це поняття: «Я — концепція» — це сукупність всіх представлень людини про самому себе, зв’язана з їх оцінкою. Описову складову «Я — концепції» часто називають образом «Я», або картиною «Я». Пов’язану з відношенням до себе або до окремих своїх якостей, називають самооцінкою, або ухваленням себе. «Я — концепція», по суті, визначає не просто те, що є індивід, але і те, що він про себе думає, як дивиться на свій діяльний початок і можливості розвитку в майбутньому" [28,с.30].

«Я — концепція» формується у людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносна стійка і в той же час схильна до внутрішніх змін і коливань психічна освіта. В сучасній соціальній психології виділяються дві основні позиції, пов’язані з рішенням питання про чинники формування «Я — концепції»: перша з них акцентує увагу на процесі активної взаємодії людини з своїм соціальним оточенням («Я» як засіб для задоволення вимог соціального миру), друга вивчає процеси включення в «Я» відображених оцінок і думок інших людей («Я» як засіб конструювання соціального миру). В першому підході на авансцену висуваються такі механізми формування «Я — концепції», як соціальна категоризація і самоспостереження, в другому — соціальне порівняння і інтроекція чужих оцінок і думок.

Таким чином, «Я — концепція» не тільки формується під визначальним впливом соціальної взаємодії, але і виключно в ньому виявляється і реалізується: «Соціальні взаємодії визначають наші уявлення про себе, а що склалася у результаті „Я — концепція“ обумовлює характер подальших взаємодій людини з своїм соціальним оточенням».

Цей аспект надзвичайно важливий з погляду нашої гіпотези про зв’язок фізичного «Я» як складовою «Я — концепції» і соціальної мотивації особи: уявлення про себе, сформоване в ході контактів із значущими іншими, надалі починає робити вплив на спрямованість поведінки особи по відношенню до свого соціального оточення.

1.2 Структура і функції самосвідомості

Особливий інтерес в психології представляють дослідження особи, які розглядають людину, перш за все, з боку цілісності «Я — концепції» або самосвідомість [28,с.6].

«Я» — це свого роду ядро, центр людської особи, в якому відображається те, яким індивід відомий самому собі, яким він бачить і представляє себе.

Так самосвідомість є єдністю трьох сторін:

1. Когнітивна складова самосвідомості (Образ «Я») — уявлення індивіда про самому себе, про свої якості, здібностях, зовнішності, соціальної значущості і інше, тобто пізнавальна, яка позначається, як самопізнання.

2. Самопізнання, як початкова ланка самосвідомості, дає людині знання про самому себе: воно має два рівні розвитку. На першому рівні самопізнання складається через співвідношення самого себе в створеному їм світі з іншими людьми. Основні прийоми, що використовуються людиною при цьому самовиховання і самоспостереження, з подальшим самоаналізом. В результаті цих процесів складається уявлення про деяку психологічну якість людини.

3. Відбувається перенесення цієї якості на себе. Конкретні чини сприйняття, що веде до формування образу «Я», можуть бути найрізноманітнішими.

Існують наступні варіанти існування самопізнання або «Я — концепції»:

1. Ціле, єдине «Я», єдність якого підтримується шляхом постійної взаємодії і соціальним середовищем і за допомогою внутрішнього механізму адаптації.

2. Роздвоєне, деперсоналізоване «Я» — слідство порушення, припинення, спотворення взаємодії людини з середовищем і з самим собою. З другого боку, центральним утворенням особи вважається самосвідомість, як усвідомлення свого відношення до світу, себе як особи, своїх вчинків, дій, бажань і інтересів [3;200].

3. Емоційно-ціннісна сторона — самовідносин — усвідомлене відношення до себе, тобто самооцінка.

Самооцінка — це оцінка людиною самого себе, своїх можливостей, будучи регулятором поведінки людини, вона визначає його самовідчуття, відношення з іншими людьми, вимогливість до себе, до своїх успіхів і невдач.

Самооцінка визначає рівень домагання, тобто рівень задач, які людина ставить перед собою і до рішення яких вважає себе здатним.

Тобто, самооцінка — це наявність критичної позиції індивіда по відношенню до того, ніж він володіє, але це не констатація наявного потенціалу, а саме його оцінка з погляду певної системи цінностей. За підсумками самооцінки, що проводиться, формується те або інше відношення до себе, позитивне або негативне, з рисами заперечення, неприйняття[6,с.34].

Оцінюючи себе і свої можливості, особа враховує рівень свого інтелекту і грані характеру, керованість емоційно — вольовими процесами і здатність викликати пошану у людей, власну зовнішність і авторитет в колективі, здібності і творчі прояви.

Виділяють три істотні моменти в розумінні самооцінки.

По-перше, важливу роль в її формуванні виконує зіставлення образу «реального Я» з образом «ідеального Я», тобто уявлення про те, яким людина хотіла б бути. Це зіставлення часто фігурує в різних психотерапевтичних методиках, при цьому високий ступінь збігу, «реального Я» з «ідеальним Я» вважається важливим показником психічного здоров’я. І так, хто досягає в реальності характеристик, що визначають для нього ідеальний образ «Я», той повинен мати високу самооцінку. Якщо ж людина відчуває розрив між цими характеристиками і реальністю своїх досягнень, його самооцінка ймовірно буде низкою [6,с.34].

Другий чинник, важливий для формування самооцінки, пов’язаний з ідентифікацією соціальних реакцій на даного індивіда. Іншими словами людина схильна оцінювати себе так, як, на його думку оцінюють інші.

Нарешті, ще один погляд на природу і формування самооцінки полягає в тому, що індивід оцінює успішність своїх дій і проявів через призму своєї ідентичності. В цілому картина виглядає таким чином, що люди докладають великі зусилля для того, щоб з найбільшим успіхом «вписатися» в структуру суспільства.

Самооцінка не є постійною, вона змінюється залежно від обставин. Самооцінка — це особова думка про власну цінність, яка виражається в установках, властивих індивіду. Позитивну «Я — концепцію» можна прирівняти до позитивного відношення до себе самоповазі, ухваленню себе, відчуттю власної цінності, синонімами негативної «Я — концепції» стають в цьому випадку негативне відношення до себе, неприйняття себе, відчуття своєї неповноцінності [14,с.59].

Отже, самооцінка відображає ступінь розвитку у індивіда відчуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного відношення до всього того, що входить в сферу його «Я». Тому низька самооцінка припускає неприйняття себе, самозаперечення, негативне відношення до своєї особи.

Таким чином, самооцінка як така автономно є дуже важливим елементом самосвідомості, який значною мірою може детермінувати особовий комфорт або дискомфорт, виражений в ступені самосприйняття суб'єкта, його задоволення самим собою. Крім того, самооцінка служить джерелом поповнення знань людини про себе.

Поведінкова складова самосвідомості. Люди не завжди поводяться відповідно до своїх переконань. Структура самосвідомості включає принаймні, три основні модальності самоустановок:

1. «реальне Я» — установки, пов’язане з тим як індивід сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій актуальний статус, тобто його уявленнями про те, який він насправді;

2. «дзеркальне (соціальне) Я» — установки пов’язані з уявленнями індивіда про те, як його бачать інші;

3. «ідеальне Я» — установки пов’язані з уявленнями індивіда про те, яким він хотів би стати [33,с.240].

Більшість авторів при вивченні самосвідомості враховує ці модальні відмінності[33,с.34]. У індивіда «реальне Я» і «соціальне Я» повинні бути злагоджені за змістом. З другого боку, між змістом «реального Я» і змістом «ідеального Я» можуть спостерігатися істотні розбіжності, які піддаються об'єктивному вимірюванню.

«Ідеальне Я» складається з цілого ряду уявлень, що відображають сокровенні сподівання і устремління індивіда. Ці уявлення бувають відірвані від реальності. Як показала Хорні, велика розбіжність між «реальною» і «ідеальною Я», нерідко веде до депресії, обумовленої недосяжністю ідеалу. Допомогти людині відмовитися від нездійсненних устремлінь, продиктованих «ідеальним Я», надмірно відірваним від реальності, є на його думку, одним з найбільших полегшень, які може принести людині психотерапія. Олпорт вважає, що «ідеальне Я» відображає цілі, які індивід пов’язує з своїм майбутнім. Кабс і Соутер розглядають «ідеальне Я» як людини, якою індивід хоче або сподівається стати, тобто набір рис власної особи, які необхідні, із його точки зору для досягнення адекватності, а іноді і досконалість. Багато авторів зв’язують «ідеальне Я» із засвоєнням культурних ідеалів, уявлень і норм поведінки, які стають особистими ідеалами завдяки механізмам соціального підкріплення. Такого роду ідеали властиві всякому індивіду [33,с. 130].

Таким чином, самосвідомість виконує трояку роль: вона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості особи, визначає інтерпретації досвіду і є джерелом очікувань. Перерахуємо функції самосвідомості або «Я — концепції». «Я — концепція» служить засобом забезпечення внутрішньої узгодженості. Ряд дослідників по теорії особи ґрунтується на концепції, згідно якої людина завжди йде по шляху досягнення максимальної внутрішньої узгодженості. Уявлення, відчуття або ідеї, вступаючи в суперечність з іншими уявленнями, відчуттями або ідеями індивіда, приводять до дисгармонії особи, до ситуації психологічного дискомфорту. Цей стан називають когнітивним дисонансом. Випробовуючи потребу в досягненні внутрішньої гармонії, людина готова робити різні дії, які сприяли б відновленню втраченої рівноваги [27,с.98].

Істотним чинником внутрішньої узгодженості є те, що індивід думає про самому себе і керується сприйняттям.

Існують механізми, звані захисний психологічними, які дозволяють утримувати «Я — концепцію» в урівноваженому стані. Прагнення захистити «Я — концепцію», захистити її від руйнуючих дій є одним з основоположних мотивів всякої нормальної поведінки [27,с.101].

«Я — концепція», як інтерпретація досвіду. У людини існує стійка тенденція будувати на основі власних уявлень про себе не тільки свою поведінку, але і інтерпретацію досвіду. Тому «Я-концепція» сформувалася і виступає як активний початок, змінити її буває надзвичайно важке.

Одну і тугіше ситуацію людина може сприймати по — різному. «Я — концепція» діє як свого роду внутрішній фільтр, який визначає характер сприйняття людиною будь-якої ситуації. Проходячи крізь цей фільтр, ситуація осмислюється, набуває значення, відповідне представлення людини і собі [27,с.108].

«Я — концепція» як сукупність очікувань. Третя функція «Я — концепції» полягає в тому, що вона визначає очікування індивіда, тобто його уявлення про те, що повинне відбутися. Люди, упевнені у власній значущості, чекають, що і інші відноситимуться до них таким же чином [27,с.123].

Кожній людині властиві якісь очікування, що багато в чому визначають і характер його дій. Діти, що вважають, що вони нікому не можуть подобатися, або поводяться виходячи з цієї передумови, або інтерпретують відповідним чином реакції оточуючих.

Завдяки розвитку і оформленню в її структурі таких компонентів як «Я — ідеальне», «рефлексія», самосвідомістю є не тільки опис рис своєї особи, але і вся сукупність їх оцінних характеристик і пов’язаних з ними переживань.

Таким чином, самосвідомість впливає на формування стилю поведінки і життєдіяльність особи, обумовлює динаміку і спрямовує розвиток суб'єкта.

1.3 Визначення поняття «самооцінка»

самосвідомість самосприйняття автовласник чоловік Самооцінка — цінність, значимість, якою індивід наділяє себе в цілому та окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки. Самооцінка виступає як відносно стійке структурне формування, компонент Я-концепції, самосвідомості, і як процес самооцінювання. Основу самооцінки становить система особистісних сенсів індивіда, прийнята їм система цінностей. Розглядається в якості центрального особистісного формування і центрального компонента Я-концепції. Самооцінка виконує регуляторну та захисну функції, впливаючи на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її взаємини з іншими людьми. Відображаючи ступінь задоволеності або незадоволеності собою, рівень самоповаги, самооцінка створює основу для сприйняття власного успіху та невдач, постановки цілей певного рівня, тобто рівня домагань особистості. Захисна функція самооцінки, забезпечуючи відносну стабільність і автономність (незалежність) особистості, може призвести до спотворення даних досвіду і тим самим чинити негативний вплив на розвиток [27,с.135]. Самооцінка розвиненого індивіда утворює складну систему, яка визначає характер самовідношення індивіда і включає загальну самооцінку, яка відображає рівень самоповаги, цілісне прийняття чи неприйняття себе, що характеризує відношення до окремих сторін своєї особистості, вчинків, успішності окремих видів діяльності. Самооцінка може бути різного рівня усвідомлення та узагальнення. Стійка і разом з тим досить гнучка самооцінка (яка при необхідності може змінюватися під впливом нової інформації, набуття досвіду, оцінок оточуючих, зміни критеріїв і т. п.) є оптимальною для розвитку, так і для продуктивності діяльності. 4, с.77] Конфліктність самооцінки може мати як продуктивний, так і дезорганізуючий характер. Нестійкість і конфліктність самооцінки зростає в критичні періоди розвитку. Самооцінка формується на базі оцінок оточуючих, оцінки результатів власної діяльності, а також на основі співвідношення реального та ідеального уявлень про себе. Збереження звичної самооцінки, що сформувалася, стає для людини потребою, з чим пов’язаний ряд важливих самооцінюючих феноменів, таких як афекту неадекватності, дискомфорт успіху та ін.

1.4 Основні положення та функції «Я — концепції»

Термін «Я-концепція» (англійською «self-conception», дослівно — «Концепція себе») з’явився в російськомовній психологічної літературі порівняно недавно. Раніше в такому ж значенні використовувалися терміни «Образ себе», «самосвідомість». Я-концепція є одним з центральних понять у багатьох психологічних теоріях. Дослідженням Я-концепції та її впливу на поведінку людини займалися такі відомі психологи як У. Джемс, К. Роджерс, Дж. Мід, Е. Еріксон, Р. Бернс та багато інших. Одна з найбільш відомих робіт, присвячених Я-концепції - робота Р. Бернса «Розвиток Я-концепції і виховання». Підсумовуючи досвід багатьох дослідників, Р. Бернс визначає Я-концепцію як сукупність усіх уявлень індивіда про себе, пов’язаних з їх оцінкою. Описова складова Я-концепції називається образом Я або картиною Я [ 16, с. 132 ]. Складова, пов’язана зі ставленням до себе чи до окремих своїх якостях, називається самооцінкою чи прийняттям себе. Я-концепція — це складна структурована картина, яка існує у свідомості індивіда як самостійна фігура або фон і включає в себе як власне Я, так і відносини, в які воно може вступати, а також позитивні та негативні цінності, пов’язані з якостями й відносинами Я — у минуле, сьогодення і майбутнє. Я-концепція — це все, що індивід вважає самим собою або своїм, все, що він думає про себе, все властиві йому способи самовиховання. Я-концепція формується в процесі виховання, соціалізації, але має і певні індивідуально-природні обумовленість. Я-концепцію можна розглядати як установку людини по відношенню до себе. Як кожна установка, вона включає в себе: переконання, яке може бути обгрунтованим або необгрунтованим (когнітивна складова); емоційне ставлення до цього переконання (емоційно-оцінна складова); вираження перерахованого вище в поведінці (поведінкові складова). [23, с. 211]Уявлення про себе (когнітивна складова Я-концепції), як правило, здаються людині, безумовно переконливими незалежно від того, вони грунтуються на об'єктивному знанні або суб'єктивній думці, чи є вони істинними або помилковими. Характеристики людини як об'єкта можна перераховувати до нескінченності, описуючи його зовнішній вигляд, стать, вік, психологічні характеристики, соціальний статус, його роль, життєві цілі, навіть майно. Всі ці складові входять в само описання з різною часткою значущості - одні представляються більш значущими, інші - менш. Я-концепція характеризує людину як неповторну істоту, що володіє набором якостей. Самооцінка відображає ступінь розвитку у людини почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного ставлення до всього того, що входить до сфери його Я. Позитивна самооцінка виявляється як позитивне ставлення до себе, самоповага, відчуття власної цінності. Низька або негативна самооцінка передбачає неприйняття себе, негативне ставлення до себе і своєї особистості, відчуття власної неповноцінності. Самооцінка завжди носить суб'єктивний характер, незалежно від того, чи лежать в її основі власні судження індивіда або існуючі соціо-культурні стандарти. На самооцінку також впливає зіставлення образів «реального Я» і «Ідеального Я» — чим більший розрив між ними, тим імовірніше невдоволення людини реальністю своїх досягнень. «Ідеальне Я» — це установки, пов’язані з уявленнями індивіда про те, яким він хотів би стати. Багато авторів пов’язують"Ідеальне Я" з засвоєнням культурних ідеалів, уявлень і норм поведінки, які стають особистими ідеалами завдяки механізмам соціального підкріплення. 25, с. 165] Я-концепція як установка по відношенню до себе впливає на всю поведінку людини, так як «Я, як об'єкт» завжди присутня у всіх наших вчинках. Плануючи будь-яку дію, людина виходить зі своїх уявлень про те, яка вона, які в неї якості, здібності, як на неї реагують оточуючі, з того, який у неї образ свого «Я майбутнього». Поведінка людини залежить від тих значень, якими вона у своєму сприйнятті наділяє своє минуле і досвід. Людина може змінити роботу, змінити місце проживання, сім'ю, але не може втекти від себе. Я-концепція контролює та інтегрує поведінку індивіда, але вона впливає скоріше на вибір напрямку активності, ніж безпосередньо спрямовує цю активність. Володіючи відносною стабільністю, Я-концепція обумовлює досить стійкі схеми поведінки, характерні для даної людини.

Я-концепція може виступати як певний захисний екран, охороняє самообумовлений образ себе від впливів, які можуть його порушити. Сформована Я-концепція має властивість самопідтримки. Завдяки цьому у людини створюється відчуття своєї постійної визначеності, самототожності. Самообумовленість Я-концепції не є абсолютною. Поведінка індивіда буває різним в залежності від ситуації, в якій він знаходиться, від прийнятої їм психологічної або соціальної ролі. У кожній з таких ситуацій людина формує кілька образів Я і шаблони поведінки, що відповідають вимогам даної ситуації. Так, людина може мати образи, що сильно відрізняються від Я на роботі і вдома. Навіть при відносній жорсткості Я-концепції людина зберігає можливості для адаптації до мінливих зовнішніх умов, для самозміни, розвитку, необхідного для вирішення поставлених перед ним завдань. Несподіване усвідомлення неадекватності існуючого Я-образу, спрямоване на пошук нової ідентичності, більш відповідної реальності, — це процес самопізнання і самобудови, що йде все життя[21,с.89]. Стабільність Я-концепції забезпечує людині почуття впевненості в напрямку свого життєвого шляху, у сприйнятті своїх різних життєвих ситуацій як єдиного безперервного у своїй спадкоємності досвіду (Е. Еріксон). Ще одна функція Я-концепції - інтерпретація життєвого досвіду. Стикаючись з одним і тим же подією, різні люди по різному його розуміють. Проходячи через фільтр Я-концепції, інформація осмислюються, і їй присвоюється значення, відповідне вже сформувати уявлення людини про себе та про світ. Наприклад, людина з низькою самооцінкою може інтерпретувати щиру похвалу на свою адресу як замаскованих насмішку. Така людина зазвичай відчуває себе невпевнено, хвилюється, напружена, що у свою чергу нерідко викликає дискомфорт і напруженість у партнерів по спілкуванню. Люди, які не вірять у свої можливості, вибирають відповідні життєві цілі, друзів, майбутнє. Дуже важливо з раннього дитинства формувати у людини позитивне ставлення до себе, повага до себе, впевненість у собі та своїх силах, що сприяють більш повній життєвій реалізації. Сформовані уявлення про себе також визначають очікування людини щодо свого майбутнього. Якщо людина впевнена у власній значущості, вона чекає відповідного відношення від оточуючих. 19, с.98] Усвідомлення цього механізму дозволяє побачити, що робота з Я-концепцією як з об'єктом вашого усвідомленої творчості може дозволити людині перестати бути рабом власного минулого, які сформувалися в ньому переконань і стати творцем власного сьогодення і майбутнього. Функція інтеграції знань про самого себе. Засіб забезпечення їх внутрішньої узгодженості, погоджує наявну Я-концепцію з новими знаннями про себе. Турбота про те, щоб кожне нове подання не суперечило уже наявним (інстинкт самозбереження Я-концепції від руйнування. Близька до теорії когнітивного дисонансу; використовує захисні механізми) Функція інтерпретації досвіду. Участь Я-концепції в освіті особистісних смислів — засіб індивідуального суб'єктивного осмислення подій і ситуацій в цілому. Функція предзахоплення. Уявлення про себе і свої можливості можуть передбачати настання тих чи інших подій. Людина не відчуває задоволення від своєї діяльності, обтяжена нею, уникає її. Зазвичай в результаті вона виявляється не переможцем, а переможеним. Таких людей нерідко називають невдахи. Ще одна важлива психологічна особливість, яка впливає на досягнення людиною успіху, — це вимоги, що висуваються до самої себе. Той, хто пред’являє до самого себе підвищені вимоги, в більшій мірі намагається домогтися успіху, ніж той, чиї вимоги до себе невисокі. Дуже багато для досягнення успіху значить і представлення людини про свої здібності, необхідних для вирішення задачі. Встановлено, що люди, які мають високу думку про наявність у них таких здібностей, у випадку невдачі переживають менше, ніж ті, хто вважає, що відповідні здібності у них розвинені слабко. Психологи прийшли до висновку, що рівень своїх домагань особистість встановлює десь між надто важкими і надто легкими завданнями та цілями — так, щоб зберегти на належній висоті свою самооцінку. Формування рівня домагань визначається не тільки предзахопленням успіху або невдачі, а й насамперед обліком і оцінкою минулих успіхів і невдач. Однак, в цілому для людей характерно деяке завищення своїх здібностей, приписування собі унікальності, несхожість на інших. [17,с.46] Характер проявляється не тільки ставленням до інших людей, але і до самого себе. Кожен з нас, навмисно або сам того не усвідомлюючи, нерідко порівнює себе з оточуючими і в підсумку виробляється досить стійка думка про свій інтелект, зовнішність, здоров’я, положення в суспільстві, тобто формуться «набір самооцінок», від якого залежить: скромні ми або високомірні, вимогливі до себе чи невимогливі і т.д. У більшості людей виявляється тенденція оцінювати себе трохи вище середнього. Це дозволяє зробити висновок, що людині властива потреба в досить високу самооцінку, тобто кожному хочеться поважати себе. Самоповага — один із витоків психологічної стійкості, гарного настрою. Припустимо, людина зробила помилку і якщо вона має достатньо високий рівень самооцінки, то може заспокоїти себе, тобто спрацьовує психологічний захист і людина заспокоюється. У людей, які страждають на неврози, самооцінка частіше буває завищеною або заниженою, а іноді навіть крайньою (самий добрий, самий скромний, самий чесний). Які ж труднощі спілкування виникають у людей із завищеною самооцінкою? Людина, який вважає себе набагато розумніше інших і тим більше навмисно це підкреслює, неминуче викликає роздратування навколишніх. Неадекватна зарозумілість, гордовитість, зневага до інших — невичерпне джерело негативізму оточуючих. Нерідко доводиться спілкуватися з людьми, які з-за неадекватно високої самооцінки ревниво-заздрюще ставляться до успіхів товаришів по службі. «Самий гірший і злий вигляд заздрості: заздрість до інтелектуальної перевагу», — стверджував Г. Філдінг. Коли чиїсь здібності та успіхи не супроводжуються скромністю, вони провокують і негативне ставлення оточуючих. Завищена самооцінка сприяє і такий рисі характеру, як надмірна образливість. Образа, як правило, — це почуття, що виникає у відповідь на несправедливе до себе ставлення оточуючих. Але що значить для людини «Несправедливо»? А те, що чиясь думка про нього нижче його власної думки про себе. Звідси зрозуміло, завищена самооцінка сприяє образливості, нетерпимості до найменших зауважень (щоправда, буває й інша крайність: людина з висоти свого «Я» навіть серйозну критику не приймає близько до серця). Людина з неадекватно високою самооцінкою потенційно схильна до конфліктів у ситуаціях, коли мова заходить про винагороду і заохочення за працю. Розбіжність очікуваної та реальної нагород закономірно виливається в образу і заздрість, які накопичуються і, нарешті, проривається різким звинуваченням в чиюсь адресу. [12,с.57] Низька самооцінка може бути зумовлена багатьма причинами. Іноді людина переймає її в дитинстві у своїх батьків, які так і не впоралися зі своїми особистісними проблемами, в інших випадках вона розвивається у дитини через погану успішність у школі, що, в свою чергу, є результатом несприятливих умов для занять вдома або недостатньої уваги батьків. На самооцінку дитини можуть згубно позначитися як глузування однолітків, так і надмірна критика з боку дорослих. Особистісні проблеми, невміння вести себе в певних ситуаціях, так само як і брак життєвих навичок також формують у людини невтішні думку про себе. З якими ж труднощами в спілкуванні стикається людина з заниженою самооцінкою? Уявлення про себе як про менш здатну, некрасиву, нещасну, хвору, — властиві, в основному, людям з тривожним, застрягаючим та педантичним типами акцентуації характеру, вони створюють знижений фон настрою, закріплюють «комплекс неповноцінності». Стійка занадто низька самооцінка тягне за собою надмірну залежність від інших, несамостійність, з’являються боязкість, замкнутість, навіть викривлене сприйняття оточуючих. [12, с. 39] Об'єктивне ставлення до себе складає основу нормальної самооцінки. У нашому оточенні завжди будуть люди, котрі будь в чому перевершують нас: більш сильні, красиві, інтелігентні, щасливі або популярні. І точно так само завжди знайдуться ті, хто поступається нам у цьому. На формування самоповаги і самооцінки впливають багато факторів, які діють вже в ранньому дитинстві, — ставлення батьків, стан серед однолітків, ставлення педагогів. Зіставляючи думку про себе оточуючих людей, людина формує самооцінку, причому цікаво, що людина спочатку вчиться оцінювати інших, а потім вже оцінювати себе. Сформована у людини самооцінка може бути адекватною (людина правильно, об'єктивно оцінює себе), або неадекватно завищеною або неадекватно заниженою. А це, в свою чергу, буде впливати на рівень домагань особистості, який характеризує ступінь труднощі тих цілей, до яких прагне людина і досягнення яких представляється людині привабливим і можливим.

***

Пізнаючи якості іншої людини, особистість одержує необхідні відомості, які дозволяють виробити власну оцінку. Уже сформовані оцінки власного «Я» є результат постійного зіставлення того, що особистість спостерігає в собі, з тим, що бачить в інших людях. Людина, уже знаючи дещо про себе, придивляється до іншого людині, порівнює себе з ним, припускає, що і той небайдужий до його особистісним якостям, вчинків, проявів, і все це входить у самооцінку особистості і визначає її психологічне самопочуття. Іншими словами, в особистості завжди є референтної група (реальна чи ідеальна), з якою вона вважається, у якій черпає свої ціннісні орієнтації, ідеали якої є її ідеалами, інтереси — її інтересами і т. д. [6, с 211] Одному з древніх філософів належать слова: «Людина — міра всіх речей». А що є мірою самої людини? Відповідь, мабуть, очевидна — її справи та вчинки. Саме за діями та вчинками судять про цінність людини, зрілості її як особистості. Якщо ж змістити акцент з результатів діяльності (справ і вчинків) на саму людину і поставити собі ще одне питання: за рахунок чого здатна людина здійснювати діяння? (тобто в чому полягає цінність самої людини?), то відповіді вже не будуть настільки однозначні. Хтось буде підкреслювати талант, інші - вміння будувати відносини з іншими людьми, а хтось буде пояснювати успіхи в житті та праці сприятливо складеними обставинами. Але насправді, цінність людини полягає не тільки в її справах і вчинках, але й у її вмінні по-постійно працювати над собою, самоудосконалюватися, все глибше пізнавати свої можливості і максимально використовувати їх у своєму житті та діяльності. Дійсно, тільки постійне самопізнання і саморозвиток є інструментарієм відкриття свого невичерпного особистісного і творчого потенціалу, виявлення тих сфер життєдіяльності, де цей потенціал може бути використаний у повній мірі. Отже, ґрунтуючись на вищевикладене в матеріалі курсової роботи, можна сказати, що самооцінка — це ставлення індивіда до себе, яке складається поступово і стає звичним характером. Самооцінка відображає ступінь розвитку у індивіда почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного відношення до всього того, що входить у сферу його «Я». Протягом життя людини, під впливами соціального середовища, успіху чи невдачі діяльності відбувається коливання в самооцінки — це приватні самооцінки. Коливання приватних самооцінок викликають ситуативні зміни в житті людини: успіх або невдача, порівняння себе з іншими, вплив соціуму і т.д. Хоча приватні самооцінки є важливими індикаторами, показниками того, як людина сприймає «бачить» сама себе, вони все-таки залишаються локальними і не дозволяють судити про динаміку самосвідомості та самовідношення в цілому. Самооцінка, як складова «Я-образу» здатна чинити величезний вплив на весь життєвий шлях тої чи іншої людини. Люди з низькою самооцінкою схильні до пасивності, впливу і менш популярні. Ці люди дуже чутливі до критики, вважаючи її підтвердженням своєї неповноцінності. Вони з тяжко сприймають компліменти. Найчастіше низька самооцінка стає причиною постійного самотності. Емоційна ізоляція — тяжке випробування для кожної людини, але у поєднанні з упередженістю та невпевненістю в собі вона перетворюється на бідство, так як особи з низькою самооцінкою відчувають соціальну невпевненість, вони менш схильні до встановлення нових взаємин або поглиблення існуючих. Адже те, що ми думаємо про себе, надає глибоке вплив на все наше життя. І те, чого ми зможемо досягти у житті, можна сказати, прямо залежить від ставлення до себе, від нашої самооцінки. Таким чином, знання себе, своєї самооцінки та факторів, що впливають на її розвиток і становлення, може значно змінити життя кожної людини. Усвідомлення наявності низької самооцінки дозволяє навчитися жити з такою особливістю і жити ефективно.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ САМОСВІДОМОСТІ ЧОЛОВІКІВ-АВТОВЛАСНИКІВ

2.1 План та організація дослідження

Об'єкт: самосвідомість.

Предмет: самосвідомість чоловіків-автовласників Мета: визначити особливості самосвідомості чоловіків-автовласників Задачі:

Вивчити рівні актуальної, перспективної та ідеальної самооцінки.

Вивчити особливості самосприйняття чоловіків-автовласників

Вивчити змістовні характеристики особистості чоловіків-автовласників.

У дослідженні брали участь 2 групи:

1 група — чоловікиавтовласники (20 чоловіків),

2 група — чоловіки, котрі користуються громадським транспортом (20 чоловіків).

Вік опитуваних від 27 до 37 років. Всі досліджувані прирівняні за віковими та соціальними характеристиками.

Дослідження проводилося за допомогою наступних методик: Методика Дембо-Рубінштейн, використовується для діагностики станів самооцінки. Стимульний матеріал представлений у вигляді аркуша із зображенням восьми вертикальних ліній довжиною 20 см., котрі мають такі назви: Здоров’я, Щастя, Здібності, Характер, Авторитет, Умілі руки, Зовнішність, Впевненість, на яких відмічено найнижчий показник, середина та найвищій показник. Опитуваним пропонувалося (на прикладі шкали здоров’я): «На верхньому полюсі знаходиться найздоровіша людина, на нижньому най хворіша, а між ними всі інші люди, в тому числі і ми з вами. Відмітьте рисочкою на шкалі, як ви себе оцінюєте в даний момент (за даним параметром), відмітьте іншою позначкою на кожній шкалі, де ви можете з’явитися, об'єктивно оцінюючи свої можливості. Кружечком відмітьте, де ви мрієте перебувати в ідеалі між цими полюсами.»

Методика Особистісний диференціал. (варіант, адаптований в НДІ ім. В.М.Бехтерева). Методика використовується для вивчення ставлення до себе та інших людей, вона включає в себе три класичні полюси семантичного диференціалу: оцінки, сили та активності. Стимульний матеріал представлений у вигляді двадцяти одної пари стверджень-якостей людини. Позитивні значення цих якостей відмічені знаком «+», а негативні - «-». Досліджуваним пропонувалось обрати знак тієї чи іншої якості, і визначити ступінь її проявляння за балами.

Тест «Хто Я?» (М.Кун, Т. Макпартленд; модифікація Т.В.Румянцевої). Методика використовується для вивчення змістовних характеристик ідентичності особистості. Питання «Хто Я?» прямо пов’язане з характеристиками особистого сприйняття людини самої себе, тобто з образом «Я» або Я-концепцією. Досліджуваним пропонувалося за 12 хвилин дати двадцять відповідей на одне питання «Хто Я?», по закінченню часу потрібно було оцінити кожну свою характеристику за чотирьохзначною системою.

2.2 Особливості самооцінки у чоловіків-автовласників

Загальновідомо, що в сучасному суспільстві одним з найголовніших показників успішності чоловіка вважається наявність власного автомобіля, котрий виступає як ознака престижу та наділяє його власника впевненістю в собі і підвищує самооцінку, а також надає більше можливостей, надаючи йому незалежність. Та з іншого боку, наявність автомобіля передбачає цілу низку проблем, пов’язаних з цого обслуговуванням, та велику відповідальність за власне життя та життя інших людей, що потребує від водія витримки, терпіння та швидкості реакції. Виходячи з цього можна припустити, що набагато простіше бути користувачем громадського транспорту та не навантажувати себе вище вказаними проблемами, бути вільним від подібної відповідальності та почувати себе впевненіше. Саме тому ми дослідили самооцінку чоловіків-автовласників та чоловіків, котрі користуються громадським транспортом.

За допомогою методики Дембо-Рубінштейн ми дослідили особливості самооцінки чоловіків-автовласників та не автовласників, а саме: рівень актуальної, перспективної та ідеальної самооцінки, а також різницю між актуальною та ідеальною самооцінкою (рівень мрії), між ідеальною та перспективною самооцінкою (рівень недосяжного), між актуальною та перспективною (рівень досяжного). Для виявлення відмінностей особових рис автовласників та не автовласників, ми використовували t-критерій Ст’юдента, який використовується для порівняння вибіркових величин, що належать до двох сукупностям даних, і для рішення питання про те, чи відрізняються середні значення статистично достовірно один від одного. Результати представлені в таблицях 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6.

З даних пред’явлених в таблиці 2.1 бачимо, що, за шкалою «Здоров'я» (автовласники 18,23±0,34; не автовласники 18,78±0,31; t =1,2; p ?0,05)розбіжностей не виявлено, отже, обидві групи оцінюють його досить високо, мають гарне самопочуття та задоволені своїми фізичними даними. Шкала «Щастя» (автовласники 17,88±0,44; не автовласники 14,38±0,77; t =3,98; p?0,001). Автовласники оцінюють рівень свого щастя дещо підвищено, ніж ті хто не має автомобіля. Загалом, щастя — аксіологічне поняття, що означає оптимальне для конкретного індивіда поєднання різних благ, що виражається в почутті внутрішнього задоволення тим, як складається його життя в цілому.

Таблиця 2.1 — Показники рівня актуальної самооцінки у чоловіків автовласників, та не автовласників

Можна припустити, що можливість відчувати стан щастя багато в чому залежить від рольового положення людини, того, наскільки вона відповідає соціальним та індивідуальним характеристикам особистості. Досліджувані, які користуються громадським транспортом також відчувають себе щасливими, однак рівень їхнього щастя має нормальні середні показники. Шкала «Здібності"(автовласники18,29±0,19; не автовласники 15,15±0,67; t =7,84; p? 0,001). За даною шкалою, між групами виявлені розбіжності, які свідчать про те, що чоловіки, котрі не мають автомобілю не завищують рівень своїх здібностей і оцінюють їх на середньому рівні. Автовласники оцінюють свої вміння достатньо високо. Шкала «Характер» (автовласники17,84±0,57; не автовласники 17,83±0,65; t =0,01; p ?0,05). За цією шкалою не виявлено розбіжностей, відповідно, обидві групи чоловіків задоволені якостями свого характеру. Шкала «Авторитет» (автовласники 18,54±0,36; не автовласники 10,18±0,45; t =14,47; p? 0,001) відрізняється від показників інших шкал найбільш суттєвими розбіжностями. Тобто, автовласники занадто високо оцінюють стан свого авторитету серед ровесників, вважають себе більш впливовішими та впевненішими. У не автовласників показник авторитету нижче середнього, це свідчить про те, що досліджувані не мають яскраво виражених лідерських якостей і вони більше піддаються зовнішньому впливу та залежні від думки та оцінки навколишніх. Шкала «Умілі руки» (автовласники 18,74±0,21; не автовласники 11,31±0,84; t = 8,5; p? 0,001). За даною шкалою також є відмінності. Автомобілісти визначають свої здібності до виконання чоловічої роботи на високому рівні, при тому, що більшість з них не належать до представників робочих професій. В контексті з високим рівнем показників самооцінки за шкалою загальних здібностей та впевненості, можна зробити висновок, що досліджувані автовласники дійсно здатні, або, хоча б припускають, що спроможні виконувати будь-яку господарчу роботу. Зовсім по-іншому свої вміння оцінюють себе не автовласники, і в цьому випадку, можна припустити наступне: можливо, досліджувані мають дуже гарні здібності для виконання чоловічої роботи, але вони не задоволені результатами своєї праці, бо часто знаходяться під впливом думки та оцінки оточуючих. Шкала «Зовнішність» (автовласники 13,74±0,43; не автовласники 12,79±0,59; t =1,3; p?0,05). За даною шкалою розбіжностей не виявлено. Обидві групи досліджуваних оцінюють свою зовнішність на середньому рівні, це свідчить про те, що зовнішній вигляд не відіграє для них першої ролі. І тому, оцінюючи себе чоловіки більше спираються на внутрішні якості та власні досягнення. Шкала «Впевненість» (автовласники 18,83±0,31; не автовласники 15,68±0,27; t =7,68; p? 0,001). Отже, автовласники мають завищений рівень впевненості в собі, основою такої оцінки можна вважати задоволеність своїм соціальним положенням, своїми можливостями та авторитетом. Досліджувані, які являються користувачами громадського транспортом відносять свою впевненість на середній рівень, такі результати можна пояснити тим, що вони задоволені своїм життям, але не в повному обсязі. За таблицею 2.1 можна зробити наступний висновок: рівень актуальної самооцінки автовласників знаходиться в третьому інтервалі, та інтерпретується, як занадто завищений. У чоловіків, котрі користуються громадським транспортом самооцінка на середньому та високому рівнях.

Щоб визначити, прагення до особистісного розвитку та наявність внутрішнього потенціалу у досліджуваних, ми дослідили рівень перспективної самооцінки чоловіків автовласників та чоловіків, котрі не мають автомобіля. Результати представлені в таблиці 2.2

Таблиця 2.2 — Показники перспективної самооцінки у чоловіків автовласників, та не автовласників

Результати представлені в таблиці 2.2 свідчать про наступне: Шкала Здоров’я" (автовласники 18,52±0,47; не автовласники 19,05±0,24; t =1; p ?0,05). Обидві групи досліджуваних дуже високо оцінюють стан свого здоров’я в найближчому майбутньому. Шкала «Щастя» (автовласники 18,61±0,31; не автовласники 17,19±0,41; t =2,73; p? 0,05). Прагнення до щастя у автовласників дещо вище, це може пояснюватися тим, що попередня його оцінка була високою, і, тепер, оцінюючи свої можливості, вони змушені ставити відмітку вище попередньої, і тому, простір між актуальною та перспективною самооцінкою невеликий. Шкала «Здібності» (автовласники 18,99±0,42; не автовласники 16,94±0,41; t =2,27; p? 0,05). Автовласники, оцінюють їх на досить високому рівні, іншими словами, а це свідчить про бажання та можливість працювати над собою, такої впевненості можуть додавати позитивні оцінки та підтримка близького оточення. Шкала «Характер» (автовласники 18,12±0,42; не автовласники 18,63±0,43; t =0,85; p?0,05). За даною шкалою, відмінностей не виявлено, це говорить про те, обидві групи чоловіків, в перспективі на однаковому рівні можуть змінити деякі якості свого характеру на краще. Шкала «Авторитет» (автовласники 18,61±0,42; не автовласники 14,5±0,55; t =5,96; p ?0,001). Автовласники, показують свою впевненість в тому, що можуть підвищити рівень своєї впливовості. А чоловіки, котрі користуються громадським транспортом в перспективі мають намір змінити стан свого авторитету з середнього показника на високий. Шкала «Умілі руки» (автовласники 18,73±0,25; не автовласники 14,92±0,74; t =5,01; p?0,001). Чоловіки, що користуються громадським транспортом оцінюють перспективу покращення виконання чоловічої роботи на високому рівні, автовласники, в свою чергу дають собі завищену оцінку. Шкала «Зовнішність» (автовласники 17,56±0,55; не автовласники 15,28±0,78; t =1,2; p?0,05). Чоловіки «за кермом», вважають, що з допомогою власних можливостей можуть змінити свою зовнішність на краще. Шкала «Впевненість» (автовласники 19,58±0,41; не автовласники 17,13±0,47; t =2,3; p ?0,05). За цією шкалою теж виявлені відмінності, котрі свідчать про те, що перспективний рівень впевненості автовласників знаходиться майже на самій вершині вертикальної лінії даної шкали. Надмірно завищена впевненість може свідчити про не реалістичність самооцінки, або ж про підвищений фон настрою на момент опитування. Загальна картина перспективи розвитку самооцінки, показує нам, що чоловіки-автовласники більш впевнені у власних можливостях розвитку та дають їм завищену оцінку, і тому майже за усіма показниками вони відрізняються від чоловіків, котрі не мають автомобіля.