Расширенное відтворення й накопичення сільському господарстві

Расширенное відтворення й накопичення у сільському господарстві. Економічна суть і стала особливості розширеного відтворення в сільському хозяйстве.

Единство всіх частин виробничих відносин: виробництва, обміну тощо. виступає краще, якщо підійти до виробництва як до безперервному процесу. Виробництво, аналізованих як постійний який повторювався процес, є відтворення. Саме відтворення, як відомо, існує у двох формах — простому відтворенні і розширеному. Якщо виробництво відбувається тільки в і тієї ж обсягах протягом певного часу, то таке відтворення називається простим. При зростанні обсягу виробництва протягом певного часу таке відтворення називається розширеним. [12, c.16].

Рассмотрим особливості відтворення й економічних взаємин у сільське господарство.

Отличие сільського господарства як галузі матеріального виробництва з інших галузей проявляється, передусім, у цьому, що саме як головне кошти виробництва виступає земля.

Особенности землі як головного засоби виробництва сільському господарстві, з одного боку, зумовлюють своєрідність технологічного процесу у землеробстві, з іншого — є природними передумовами певних економічних отношений.

Аграрные відносини як частину всієї системи економічних та соціальних відносин є відносини для людей, зайнятими в аграрної сфері щодо виробництва, обміну, і розподілу і споживання матеріальних благ. Основне ядро соціально-економічної структури аграрних відносин утворює система землеволодіння і землекористування, точніше — відносини власності на грішну землю. [7, c.15].

Спецификой сільського господарства є і те, що розміри сільськогосподарських підприємств характеризуються не розмірами земельної площі й чисельністю худоби, а виходом своєї продукції одиницю виміру площі. Невеликі по земельної площі, але високо інтенсивні господарства щодо розмірам доходу ставляться до великим господарствам. Отже, за величиною земельної площі можна будувати висновки про розмірах господарств лише щодо і тих менш точно, що стоїть процес интенсификации.

Наряду з господарствами, заснованими під час власної землі, у світі поширені відносини оренди — і суборенди. Орендар перестав бути власником землі, він є її власником і який використовує на власний розсуд, відбувається відділення власності на грішну землю від її фактичного використання. Орендовану землю орендар може обробляти своєю працею чи залучити найманих робітників. [1, c.59−60].

Отождествлять всю складна система аграрних відносин із земельними відносинами, тобто. з тими, що складаються щодо землеволодіння, землевпорядження і землекористування, не следует.

Аграрные відносини висловлюють собою всю сукупність виробничих, соціальних, культурно-нравственных відносин для людей, базуються на системі природних інтересів, на загальнолюдські цінності і громадянських правах труженика-земледельца.

Аграрные відносини обумовлені наявністю у структурі продуктивних сил їх особливого типу, що з безпосереднім використанням і відтворенням ресурсів й снаги живої природи й землі на ролі предметів, засобів і знарядь праці і. Вони розвиваються відповідно до природними законами природи й умінням їх використовувати. Останнє припускає наявність прямий виробничої зв’язку працівників з землею, здійснюваної у його форми і тими способами, які виявляються ефективнішими з погляду використання землі, виробництва продукції і на забезпечення нею народного господарства та населення, поліпшення умов життєдіяльності і життєзабезпечення самих працівників хліборобства й сільських жителів у целом.

Важно вичленувати аграрні відносини у вузькому і широкому значенні: перше обмежена лише сільське господарство, друге поширюється протягом усього систему економічних відносин, утворюють суспільстві щодо присвоєння та використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва, у агропромисловому комплексі (АПК). АПК включає три сферы:

I сфера — виробництво коштів виробництва як на сільського господарства;

II сфера — власне сільському господарстві;

III сфера — переробка й реалізація готової продукції.

Другими словами, аграрні відносини, понимаемые у тому широкому значенні, набувають риси агропромислових відносин. Аграрні відносини охоплюють весь процес розширеного відтворення сільському господарстві у його взаємозв'язках коїться з іншими сферами АПК. [12, c.156−157].

Субъектами аграрно-экономических відносин выступают:

сельские товаровиробники (незалежно від форми власності, з урахуванням якому вони функціонують);

б) працівники, зайняті на підприємствах виробничу краще й соціальної інфраструктури села;

в) працівники галузей, що випускають кошти сільськогосподарського виробництва, переробних і які доводять до споживача його продукцию.

Специфические риси сільського господарства зумовлюють наявність особливостей у сфері фінансових відносин: земля не амортизується, отже, земля не формує собівартості продукції. У той самий час різний рівень родючості та розташування сприяють освіті у сільськогосподарських підприємств диференційованого доходу (ренты).

Существенной специфікою сільського господарства є його самовідтворення. Значна частину виробленої продукції не реалізується набік, а залишається всередині господарства на мети відтворення як молодняку худоби, насіння, добрив, кормів, тому входить до складу товарної продукції і на так само грошову форму, оскільки є внутрихозяйственным оборотом. Внутрішньогосподарський оборот загальному обсязі сільськогосподарського виробництва становить дуже велику частку обчислюється десятками відсотків. [1, з. 94].

Проблема розширеного відтворення основних галузей сільського господарства має особливе значення на формування та розвитку ринку сільськогосподарської продукції. Вона актуальна сьогодні лише через різкого відставання та скорочення обсягів сільськогосподарської продукції, а й у силу гостру потребу на вирішення завдання продовольчого забезпечення страны.

Для цивілізованого ринку на сільське господарство, як й у всієї економіки народного господарства, характерно розширене відтворення, незалежно від форм власності і господарювання. Воно як раніше може здійснюватися двома шляхами — екстенсивно і інтенсивно. Економічна природа цих двох понять відома багатьом ученым-аграрникам. Розширення виробництва здатне здійснюватися екстенсивно, якщо розширюється лише полі виробництва, і інтенсивно, якщо застосовуються ефективніших способів виробництва, при яких впроваджуються нові технологіії. Такий методологічний підхід є підвалинами розширеного відтворення, інтенсифікації сільського господарства, її сутності, показників і внутрішніх чинників. Звідси випливає головне критерій розмежування інтенсивної і екстенсивної форм розвитку сільського господарства. Тут ідеться у тому, рахунок яких чинників досягається приріст сільськогосподарської продукції, тобто. чи колишньої, існуючої основі, без перебудови виробництва, з тим матеріально-технічної базою, яка існувала раніше, або ж з урахуванням нового, досконалішого і якісного перетворення провадження з нової технікою і технологією, з впровадженням нових, більш високоінтенсивних сортів сільськогосподарських культур, порід тварин і звинувачують т.д.

Необходимое умова продовольчу безпеку країни — це продовольча незалежність. Вона передбачає розширене відтворення й задоволення в продуктах харчування з допомогою вітчизняного агропромислового комплексу. Політика продовольчого самозабезпечення повинна стимулювати комплексні програми модернізації села. [7, c.25−26].

В висновок цього питання відзначимо следующее.

Восстановление розширеного відтворення сільському господарстві - найважливіші умови стабілізації і економічного зростання, формування цивілізованого ринку.

При цьому провідна роль має належати державі: запровадження державного замовлення виробництва основних видів сільськогосподарської продукції і на безвідсоткового державного кредитування сільського господарства під закупівлі посівного зерна, сільськогосподарських машин, паливно-мастильних матеріалів для проведення посівних робіт та збору врожаю, і навіть видача державних субсидій на підтримку перспективних видів сельхозпроизводства.

Список литературы

Аграрные відносини: теорія, історична практика, перспективи розвитку / Буздалов І.Н., Крилатих Э. Н., Никонов А. А. та інших. -М.: Наука, 1993. -270с.

Аутко А.А. Сучасні пріоритети розвитку овочівництва Білорусі / А. А. Аутко, Г. И. Гануш, А. Г. Белоусов // Білоруське сільському господарстві. -2004. -№ 8. -С.8−9.

Горбатовский А. В. Резерви підвищення ефективності виробництва овочів в сільгосппідприємствах Білорусі: Рекомендації / Інститут аграрної економіки НАН РБМн., 2003. -32с.

Денин М. Удосконалювати економічне регулювання агропромислового виробництва // АПК: управління, економіка. -2003. № 2. -С.20−25.

Минаков І.А., Дубовицкий А. А. Шляхи стабілізації і підвищення ефективності виробництва овочів // Досягнення науку й техніки АПК. -1998. -№ 4. -С.17−19.

Мухин В.Д. Овочівництво: Підручник / Під ред. Тараканова Г.І., Мухіна В.Д. -М: Колос, 2002. -472c.

Общая характеристика аграрної сфери / В. И. Бельский, Л. Н. Байгот, Г. И. Гануш та інших. // Стабілізація розвитку агропромислового виробництва Республіки Білорусь у. -Мн, 2004. -С.15−27.

Прокофьева Н.Л. Ефективність державного стимулювання розширеного виробництва // Мале підприємництво: проблеми і перспективи. -Вітебськ, 2002. -З. 154—156.

Реформирование агропромислового комплексу: Навчальне методичне і практичний посібник / А. А. Попков, Л. В. Кукреш, Г. И. Гануш та інших.; Під ред. В. Г. Гусакова. -Мн, 2002. -783c.

Сельское господарство Республіки Білорусь у: Стат. збірник / Відп. за вип. В. Н. Синкевич; Міністерство статисти та аналізу Республіки Білорусь у. -Мн., 2003. -312с.

Формирование ринкових взаємин у АПК і перспективні напрями аграрної політики Республіки Білорусь у / З. М. Ильина, В. Г. Гусаков, Г. И. Гануш та інших.; Інститут аграрної економіки частина Національної академії наук Білорусі. -Мн, 2002. -131с.

Экономика сільського господарства: Учеб. Посібник для вузів / И. А. Минаков, Н. И. Куликов, Л. А. Сабетова та інших.; Під ред. И. А. Минакова. -М.: Колос, 2004. -328с.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.