Висновки. 
Автобіографічна оповідь як персональна міфотворчість

Отже, розповідаючи про власну вагітність, жінка зосереджує увагу на ній як на явищі унікальному, детермінованому вищими силами, жінка ж покликана лише бути виконавицею цієї трансцендентної волі. У розповіді про перебіг вагітності використовується хронотоп Раю, тому сама вагітність зображається як «найщасливіший період у житті жінки». Описуючи досвід пологів, сучасна жінка знову ж таки зосереджується на унікальності, непересічності цієї події («родила, яку казці»), всіляко підкреслюється креативний потенціал жінки. Використовуючи вироблені усною традицією способи говорити про народження дитини, сучасні матері можуть висловити свої глибокі внутрішні переживання і світовідчуття стосовно власного досвіду тіла і досвіду пережитих емоцій.

Цей досвід тіла сучасною культурою материнства інтерпретується як досвід особливий, досвід метафізичний, досвід містичний. Мірча Еліаде трактує досвід такого характеру як сакральний, використовуючи термін «ієрофанія» — безпосереднє чуттєве сприйняття священного об'єкта [2]. Говорячи словами Олександра Панченка, «основою і безпосереднім джерелом релігійної діяльності є емпіричний досвід переживання надприродного і сакрального. Не зважаючи на те, що релігійний досвід є дорефлексивним і неверифікованим феноменом, його наслідки для повсякденного соціального життя не варто недооцінювати» [5, 76]. Варто наголосити, що народження дитини сприймається нашими сучасницями як отримання надприродного досвіду, який за своєю суттю є феноменом сакральним, що служить причиною для його міфологізації.