Складывание антигітлерівської коалиции

Рязанський державний педагогічний университет.

їм. С. А. Есенина.

Кафедра истории.

Реферат з історії Отечества:

«Складання антигітлерівської коаліції і її роль на другий світової войне.».

Роботу виконала: ст-ка першого курсу ф-та іноземної мов англійського відділення грн. «Е».

Янюшкина И.А.

Рязань 1999.

План.

1. Необхідність створення антигітлерівської коаліції. 2. Перші кроки у формуванні антигітлерівської коаліції. 3. Тегеран 1943 г.: зустріч «великої трійки». 4. Відкриття другого фронту. 5. Ялта і Потсдам. 6. Значення антигітлерівської коалиции.

1 Необхідність створення антигітлерівської коалиции.

Антигітлерівська коаліція, военнополітичний союз держав і народів, боролися під час 2-ой Першої світової проти який розв’язав цю війну блоку государств-агрессоров Німеччини, Італії, Японії їх сателітів. Виникнення антигітлерівської коаліції зумовлювалося об'єктивної необхідністю об'єднати зусилля волелюбних держав і народів в справедливою боротьби з агресорами, поработившими у перші роки війни багато держави Європи та Азії і угрожавшим волі і прогресивному розвитку людства. Основним ядром антигітлерівської коаліції були три великі державы-СССР, навіть Великобританія. Внесок її учасників в розгром ворога був дуже різним. Вирішальною силою коаліції був Радянський Союз перед, котрий зіграв головну роль досягненні перемоги. Істотне значення у тому мав і зараз внесок навіть Великобританії. Дві інші великі державиФранція та Китаютеж брали участь своїми збройних сил в розгромі держав «осі» та їхніх союзників. У групі тих чи інших масштабах у військових діях брали участь військові з'єднання деяких інших країнах — Польщі, Чехословаччини, особливо Югославії, і навіть Австралії, Бельгії, Індії, Канади, Нової Зеландії, Філіппін, Ефіопії та інших. У складі військових частин Червоної Армії воювали з ворогом 1-ша і 2-га Армія війська Польського, Чехословацький армійський корпус, французький авіаполк «Нормандія Німан», соціальній та згодом 1-ша і 4-та Румунська армія, 1-ша Болгарська армія, Угорські частини. Окремі держави антигітлерівської коаліції (наприклад, Мексика) допомагали основним її учасникам переважно поставками військового сырья.

2 Перші кроки у формуванні антигітлерівської коалиции.

Формування антигітлерівської коаліції був одноразовим актом, воно здійснювалося поступово під час збройної боротьби з агресорами. Успіхи гітлерівській Німеччині на європейському театрі військових дій чому було зумовлено розколом антигитлеровских сил. Національний егоїзм правлячих кіл, традиційні розмежування мали відступити перед визнанням необхідності єднання в ім'я звільнення від загрози гітлерівської диктатури. Це найрозсудливіші політики у урядах великобританії і США.

Вступ СРСР війну стало поворотним пунктом під час другої світової війни та додало їй справді визвольний характер із боку народів, які були проти гітлерівській Німеччині. Тим самим було Радянський Союз перед полегшив народам Європи боротьбу проти німецьких окупантів. Вітчизняна війна Радянського Союзу надихнула народи окупованій Європи і сподівалися колись всього слов’янські народи боротьбі проти фашистських загарбників. Прагнучи допомогти цим народам, Радянський уряд 18 липня 1941 року з урядом Чехословаччини і 30 червня з урядом Польщі про спільну боротьбі проти Німеччині, й створення цієї мети біля СРСР чехословацьких і польських частин. 22 липня підписали багатосторонню угоду СРСР із Югославією про взаємної допомоги у війні проти Німеччини. Щойно стало відомо про нападі Німеччини на СРСР, У. Черчілль виступив на радіо, висловивши Радянському Союзі підтримку уряду та народів Великобританії і, запевнивши що Великобританія надасть «же Росії та російському народу всю допомогу, яку може лише зможе». Напередодні свого виступу він пояснив друзям: «Якби Гітлер вторгся до пекла, за меншою мірою, доброзичливо відгукнувся б про сатани в палаті общин».

У заяві уряду США належать 23 червня 1941р. говорилося, що «будь-яка боротьба проти гітлеризму, незалежно від неї походження, прискорює кінець нинішніх німецьких керівників… Гітлерівські Армії головна небезпека сьогодні для Американського континенту». Радянський уряд 3июля 1941р. висловило впевненість, що «У цьому великої війні ми не матимемо вірних союзників від імені народів Європи — й Америки… Наша війна за свободу нашого батьківщини сольётся з боротьбою народів Європи — й Америки право їх незалежність, за демократичні свободи. Це єдиний фронт народов…».

Сигнали з Лондона і Вашингтона були правильно оцінені у Москві. Характерні для Сталіна антианглийские забобони і упередженого ставлення до У. Черчілля мали піти другого план.

Початок юридичному оформленню антигітлерівської коаліції поклало советско — англійське угоду 1941р. (12 липня Москва), у якому боку зобов’язалися «надавати допомогу й підтримку одна одній різного роду», а як і не мати з Німеччиною переговорів і укладати перемир’я чи мирного договору без обопільного согласия.

У разі, коли Червона Армія внаслідок кровопролитних боїв і відступу втрачала техніку, озброєння, продовольчі запаси й був можливості у стислі терміни їх заповнювати, серйозно постало питання про військових поставки СРСР. Черчілль вважав, це важливо «всіляко підтримувати рішучість Росії продовжувати опір», а прибічники надання допомоги СРСР США виходили речей, що «Радянський Союз перед воює замість б нас і за нас».

Під час візиту до Радянського Союзу особистого представника президента США Р. Гопкінса між СРСР та було досягнуто домовленості про продовження на (роком) торгового угоди; той самий день в.о. Держ. Секретаря США З. Уоллес сповістив радянське посольство, що уряд США «взялося все здійснима економічне сприяння з метою зміцнення Радянського Союзу у боротьбі проти збройної агрессии».

Відповідно до советско-английскими угодами про товарообігу, кредиті і клиринге (16 серпня 1941 р. Москва) СРСР отримав кредит удесятеро млн. фунтів стерлінгів терміном п’ять років. Торішнього серпня 1941р. в Архангельськ прибув перший караван з 6 англійських і самого радянського судна, котрий доставив з Великобританії військові грузы.

Під час зустрічі у Москві Сталін заявив представникам Великій Британії та США, котрі провадили поставками за ленд-лізом (так називалася система передачі США в борг чи оренду озброєння, боєприпасів, стратегічного сировини, продовольства союзникам з антигітлерівської коаліції), що у першу чергу Радянський Союз перед потребує танках, протитанкових гарматах, середніх бомбардувальниках, винищувачах і той військової техніки. У спочатку оплата постачання з боку СРСР здійснювалася золотом, потім США надали нашій країні безвідсотковий займ один млрд. дол. Для їх финансирования.

На лондонській конференції 1941р. СРСР визначив які стоять перед антигітлерівської коаліцією цілі й завдання, і навіть висловив згоду з основними принципами Атлантичної хартії, излагавшей у спільній формі мети Великій Британії та США на другий світової війни і повоєнному устрої світу. Декларація Радянського уряду та Атлантична хартія з’явилися важливими документами у справі формування антигітлерівської коалиции.

Значну роль розвитку антигітлерівського військово-політичного співробітництва зіграла підписана 1 січня 1942 г. декларація 26 держав (Вашингтонська декларація), які перебували у стані війни з агресорами. У ній утримувалося зобов’язання кожного з котрі підписали його урядів вжити всі свої ресурси військові й економічні, проти тих членів фашистскомілітаристського блоку, із якими даний учасник декларації перебуває у війні. Кожне уряд узяв зобов’язання працювати з інші учасники декларації і укладати сепаратного перемир’я чи світу з противником.

Процес створення завершився підписанням у травні - червні 1942 г. обопільних умов про спілку у війні проти гітлерівської німеччині і його союзників у Європі про співробітництво і побудови взаємної допомоги після войны.

Чому ж Україні капіталістичні держави як пішли шляхом зближення з СРСР, а й у складі антигітлерівської коаліції діяли у протягом всієї війни? Сталося це передусім адже й навіть Англія, та інші держави Заходу під час другої Першої світової були самі зацікавлені у такому союзникові. У документі, підготовленій Рузвельта напередодні кримської конференції, говорилося: «Ми повинен мати підтримку Радянського Союзу для розгрому Німеччини. Ми відчайдушно потребуємо у Радянському Союзі для війни з Японією після завершення війни у Європі.» А британський прем'єр, попри класову ненависть до СРСР, змушений був відверто заявити, що необхідно «проштовхувати допомогу Росії,» оскільки «жоден інший капіталовкладення не може дати вищий військовий дивіденд.» Цими обставинами, а також готовність буржуазних урядів працювати з СРСР значною мірою визначався характер взаємодій у межах антигітлерівської коалиции.

Координація політичній і військовій діяльності головних учасників антигітлерівської коаліції здійснювалася дипломатичними каналами, шляхом прямий листування президентів, двосторонніх і тристоронніх зустрічей керівних діячів трьох стран.

Упродовж років війни відбулися три конференції з участю глав урядів: Тегеранская в 1943 г., Кримська (Ялтинська) і Берлінська (Потсдамська) в 1945 г. На у перших двох СРСР, навіть Англію представляли І. Сталін, Ф. Рузвельт і У. Черчілль, на БерлінськоїІ.В. Сталін, Р. Трумен і У. Черчилль.

3 Тегеран 1943 г.: зустріч «великий тройки».

1943год виявилося дуже непростим відносин між союзниками по антигітлерівської коаліції. Англоамериканських військ висадилися Італії в кінці липня 1943 г. Фашистське уряд Муссоліні незабаром у результаті двірського перевороту впала, але воєнних дій тривали. Проте другий фронт (зрозумілий як висадка союзників мови у Франції) відкритий ні. Уряди навіть Великобританії пояснили це недоліком плавзасобів для перекидання військ на континент. Радянський уряд виражало неприкрите невдоволення затягуванням відкриття другого фронту. Відчувалася певна недомовленість відносин між союзниками. Була потрібна особиста зустріч президентів для якнайшвидшого рішення назрілих питань. Конференція почалася 28 листопада 1943 года. Кожен із керівників, прибувши на конференцію, думав про досягнення своєї мети. Сталін зумів дуже тонко зіграти що на деяких протиріччях між Рузвельтом і Черчіллем. Перш всього, потрібно було вирішити питання другому фронте.

Черчілль намагався прозондувати питання про можливість висадки союзників, а Балканському півострові. Рузвельт був переконаний, що найкоротший шлях лежить через висадку у північній частині Франції. Це збігалося з його інтересами Радянського Союзу. Після нетривалих й гострих дискусій між Черчіллем і Сталіним про конкретні строки відкриття другого фронту прийнято рішення, що висадка союзників у північній частині Франції відбудеться революції у травні 1944 года. Радянський Союз перед взяв він приурочити на той час велике наступ Червоної Армии.

На конференції жваво обговорювалися проблеми повоєнного устрою Німеччини, та й усієї світу, забезпечення безпеки у майбутньому через Організацію Об'єднаних Націй. Сталін від імені Радянського Союзу дав зобов’язання після розгрому Німеччини приєднатися до боротьби з її союзника Японии.

Пізно увечері ще 1 грудня 1943 года була согласованна декларація, котра закінчилася словами: «Наше наступ буде нещадним і наростаючим. Закінчивши наші дружні наради, ми впевнено чекаємо того дня, коли всі народи світу житимуть вільно, не піддаючись дії тиранії, й у за всіма різними прагненнями і своєю совістю. Ми прибули з раннього надією і рішучістю. Ми від'їжджаємо звідси справді друзями по духові та цели».

4 Відкриття другого фронта.

Радянська Армія протистояла основних сил фашистського блоку. Героїчна боротьба Радянського Союзу був і зразком виконання союзницьких зобов’язань з антигітлерівської коаліції. Проте позитивна лінія СРСР всередині антигітлерівської коаліції нерідко зіштовхувалася зі лінією реакційних кіл західних держав, прагнули підпорядкувати ведення війни" та рішення повоєнних проблем своїм імперіалістичним інтересам. Боротьба ця проходила протягом усього війни по найважливішим направлениям-при визначенні цілей війни, узгодженні військових планів, вироблення основ повоєнного врегулювання. Особливо явно вона проявилася у питанні про відкритті другого фронту. Для якнайшвидшого перемоги потрібно було об'єднати всі сили антигітлерівської коаліції й разом розгромивши фашистську Німеччину зі її союзників. СРСР вважав, що Великобританія й США повинні внести реальніший внесок у спільна справавідкрити другий фронт в 1941р. на Півночі Франції, ближчі один до життєвим центрам фашистського рейху. Проте західні союзники СРСР затягували відкриття другого фронту, намагаючись перекласти основний тягар війни на радянський народ. Лише червні 1944 года, коли союзникам очевидно, що спроможна самотужки довершити розгром фашизму і приніс визволення Європи (у яких імперіалістичні кола Великій Британії та США вбачали загрозу своїм інтересам), другий фронт нарешті було открыт.

6 червня 1944 г. почалася висадка союзників в Нормандії під загальним командуванням американського генерала Ейзенхауера. Узбережжя Північної Франції добре закріплене, і німецьке командування знало підготовки операції. Союзникам, проте, вдалося дезінформувати противника щодо місця проведення основний операції. У операції взяли участь 2.9млн. солдатів союзників, яких підтримувало 10тыс. літаків і більше 1000 бойових судів. Головне завдання було визнано створення плацдарму, у якому мали розгорнутися основні війська. До 20 червня такий плацдарм був створено. Другий фронт був открыт.

Союзники почали загальне наступ у Франції наприкінці. У серпні Англійські і Американські війська висадилися Півдні Франції. Наступ союзників збіглося з початком країни антифашистського повстання. Коли до Парижа підійшли союзники блокований гарнізон міста капітулював. Наприкінці року, Франція і більшість Бельгії були звільнені. Союзні армії стояли біля кордонів Германии.

Чим ближче до до закінчення війни то більше вписувалося замислювалися політичні лідери «великої трійки» про принципи повоєнного устрою Європи, та й світу загалом. Усі вони представляв інтереси своєї країни й завзято, наполегливо відстоював в суперечці з партнерами.

5 Ялта і Потсдам.

Вже у лютому 1945 г. у Ялті «велика трійка» зібралася у тому складі, що у Тегерані. Атмосфера прийдешньої перемоги хіба що відсувала другого план розбіжності й прагнення кожної зі сторін зміцнити своє становище у повоєнному світі. У багатьох питаннях вдалося досягти реальних домовленостей. До них ставилися передусім, узгодження принципів беззастережну капітуляцію гітлерівській Німеччині: ліквідація таких її інститутів, як нациская партія, репресивний апарат гітлерівського режиму, розпуск Збройних Сил, встановлення контролю за німецької військової промисловістю, покарання військових преступников.

У прийнятої «Декларації про звільненій Європі» передбачалися проведення узгодженої цінової політики в звільнених країни. Важливим досягненням конференції стало рішення Міжнародну Організацію Об'єднаних Націй. Вирішено було питання про участі Радянського Союзу у війні з Японией.

Через дві з невеликим місяці після підписання капітуляції Німеччини лідери СРСР, навіть Великобританії зустрілися знову на Потсдамі. Перемога над Німеччиною ще окриляла учасників переговорів, але протистояння між ними нарастали.

У переговорах незримо був і новий чинник: напередодні конференції американці відчули атомне вибухового пристрою. І Трумен, і Черчілль були об'єднані у цьому, щоб сповістити звідси Сталіна. Проте не справило очікуваного враження головою радянської делегації. Трумену навіть здалося, що не зрозумів, що йдеться. Але він помилився: просто Сталін нічим не видав те, що вже працювалося над Радянським атомним проектом.

Дискусії на конференції ішли всім основним проблемам, причому у багатьох і за тими, хто був узгоджено у період. Знову і знову доводилося повертатися до проблем повоєнного устрою Німеччини, до питання межах Польщі й внутрішньополітичного положення у нашій країні. У кінцевому підсумку, в Потсдамі вдалося узгодити ряд позицій, і прийняти рішення, які у випадку їх послідовного виконання міг би забезпечити спокійне розвиток європи довгі роки. Сторони вирішили тимчасово ні централізованого Німецького уряду, а здійснювати верховну владу у Німеччини силами контрольного ради в складі головнокомандуючих окупаційних сил СРСР, США, Великобританії, і навіть Франції, якої був виділено особлива зона окупації. Учасники конференції домовилися про заснування міжнародного військового трибуналу над головними військовими злочинцями, який почав своє діяльність із листопада 1945 г.

СРСР розглядав широке й плідне співробітництво, яке склалося з капіталістичними країнамиучасниками антигітлерівської коаліції, як перспективне і довгострокове. Проте після закінчення війни правлячі кола навіть Великобританії, налякані зміненим співвідношенням сил поставляють на світовий арені користь соціалізму, стали на шлях ремилитаризации західних зон Німеччини, розв’язали ворожу політику «холодної громадянської війни» і атомного шантажу щодо СРСР та інших соціалістичних країн, що фактично означало кінець антигітлерівської коалиции.

6 Значення антигітлерівської коалиции.

Історичний значення антигітлерівської коаліції у тому, що у межах її вперше у історії було забезпечено політичне і військове співробітництво держав, які належать до різним соціальноекономічним системам, в ім'я вищих загальнолюдських інтересів. Був створено історичного прецеденту, мав величезне значення майбутнього розвитку міжнародних відносин, одночасно підтверджувалася правота ідеї колективного відсічі агрессорам.

Створення антигітлерівської коаліції зруйнувала розрахунки фашистських заправив на ізоляцію своїх противників та розгром їх поодинці. Досягнуті у роки Другої Першої світової угоди, і домовленості послужили і служать фундаментом повоєнного мирного влаштування у Європі, їх втілення в жизнь.

Співробітництво продемонструвало як можливість, а й нагальну потребу об'єднання всіх миролюбних, прогресивних сил побороти агресії. Досвід союзу держав, суспільнополітичних сил, котрі виступили єдиному антигитлеровском фронті, виключно актуален.

1. Велика Вітчизняна війна 1941;1945. Енциклопедія, М. «Радянська енциклопедія», 1985 г.

2. Велика Вітчизняна війна: Запитання і відповіді. Бобылев П. Н., Монін М. В., Панкратов Н. Р., М. «Политиздат», 1984 г.

3. Другої світової війни. (Результати і уроки). М. «Військове видавництво», 1985 г.

4. З Великої Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу, і Другої світової війни. Желтиков І.С., Озерский И. З., М. «Просвітництво», 1979 г.

5. Історія Росії. Островський В. П., Уткін А.І., М. «Дрохва», 1996 г.

6. Історія СРСР (1917;1979). Берхин І.Б., М. «Вищу школу», 1979 г.

7. Коротка всесвітня історія. II книга, під ред. А. З. Манфреда, М. Наука, 1960.

8. Новітня історія XX століття. Кредер А. А., М. «Центр гуманітарної освіти», 1995 г.