Карамзин М. М. — «Бідна Ліза» — «перше національне твір»

Карамзин М. М. — «Бідна Ліза» — «перше національне произведение»

Николай Михайлович Карамзін — представник сентиментально-романтической лінії російської літератури XVIII століття. У його творчості повно й ентузіазму яскраво розкрито художні можливості сентиментализма.

Чувствительность — так мовою кінця XVIII століття визначали головна перевага повістей Карамзіна, оскільки основну увагу він зосередив на психології героїв, досягнувши у цьому високого майстерності. Як ніхто з попередніх російських письменників, він умів показати всі любові, передати найтонші відтінки почуттів, майстерно розкрити внутрішній світ знає своїх героїв. Занурюючи читачів у напружену емоційну атмосферу «ніжних пристрастей», він вчив їх співпереживати людям. Чутливим і ніжним називали Карамзіна. У російській літературі Карамзін був новатором — у сфері трактування характерів, тематики і стилістичних коштів, у сфері прозових характеров.

Повесть Карамзіна «Бідна Ліза», написана 1792 року й присвячена любовної темі, історії двох закоханих сердець, отримала особливої популярності серед сучасників. Його герої шукають щастя на любові, та їх оточує великий і вкрай жорстокий світ відносини із своїми нелюдські і страшними законами. Цей світ позбавляє героїв Карамзіна щастя, зробила їх жертвами, несе їм постійні страждання і прирікає на гибель.

Лиза жила разом з матір'ю до Підмосков'я, у невеликому будиночку березі Москви-ріки, неподалік Симонова монастиря. І мати, і покійний батько намагалися прищепити дочки високі моральні якості. З дитинства вчили її, що у цій житті нічого загалом немає задарма, потрібно лише досягати самому. Вони й які самі дотримувалися таких ж задекларованих принципів: батько «любив роботу, орав добре землі і вів завжди тверезу життя», а мати залишалася правильна пам’яті його й багато років продовжувала проливати про неї сльози, «адже й селянки любити вміють!» Ліза, виплекана у суворості, «трудилася вдень і вночі — ткала полотна, в’язала панчохи, весною рвала квіти, а влітку брала ягоди — і всі це продавала в Москве».

Мы бачимо, що гарячі симпатії автора незмінно супроводжують героїні, їхньому боці він і рішенні головного конфлікту. Проста селянська дівчина з самовідданим характером (за всієї поваги й до матері Ліза не сказала їй про стосунки з Эрастом) покохала доброго, але розпещеного святковим життям пана, яка здатна думати скоріш про наслідки своїх дій. Її почуття були надзвичайно глибокі, постійні, а головне, безкорисливі. Ліза чудово розуміла, що зможе стати дружиною кохану людину, адже він «пан», але, попри це, продовжувала самозабутньо любити Ераста «цілком віддавшись йому, їм утримання тільки мешкала й дихала… й у задоволенні його думала своє щастя, не думаючи про себе».

Карамзин описував відносини Лізи і Ераста в пасторальних, ідилічних тонах, підкреслюючи, що трагічний їхньому відносин — результат сформованих обставин і легковажного характеру головний герой, і причина зовсім не від в соціальну нерівність. Ераст — «досить багатий дворянин» з «добрим від природи», але «слабким і вітряним серцем». «Він вів Розсіяну життя, думав лише про своє задоволенні». Спочатку Ераст думав лише про «чистих радощах» і хотів «жити з Лизою як брат з сестрою», але переоцінив свої сили. Потім, як зазвичай, пересиченим «наскучившими» відносинами, захотів позбутися них. Для Лізи ж втрата Ераста була рівносильна втрати Життя. Існування без Ераста немає нею сенсу, тому вона кінчає життя самоубийством.

Драма — у Лізи, а й в Ераста. Адже засудити себе самої на моральні борошна остаточно свого життя — покарання одна з, ніж бути засудженим іншими. Про душевної драмі Ераста кажуть слова самого автора: «Ераст був остаточно своєї життя нещасливий. Дізнавшись про долю Лізиної, не міг утішитися і почитав себе убийцею». Свого героя Карамзін не вважає типовим: «Люди роблять багато зла — безперечно — але лиходіїв мало; оману серця, безрассудность, недолік освіти виною поганих дел…».

Новаторство Карамзіна у тому, що не знизив значущість запропонованої ним социально-этической проблеми благополучної розв’язкою. У. У. Сиповский звернув цю обставину особливу увагу. «Бідна Ліза», — писав він у «Нарисах з історії російського роману», — тому й було прийнято російської публікою з такою захопленням, у цьому творі Карамзін перший ми висловив то «нове слово», яке німцям сказав Гете у своїй «Вертері». Таким «новим словом» було в повісті самогубство героїні. Російська публіка, звикла в старих романах до втішливим розв’язкам як весіль, що повірила, що чеснота завжди нагороджується, а порок карається, вперше у цього твору зустрівся гіркою правдою жизни".

Творчество М. М. Карамзіна зіграло видатну роль історії російської літератури. «Чиста, висока слава Карамзіна належить Росії, і жоден письменник іще з істинним талантом, жоден учений людина, навіть у колишніх йому противниками, не відмовив йому данини поваги глибокого і подяки», — писав А. З. Пушкін. За словами Бєлінського, Карамзін «створив на Русі освічений літературну мову», зумівши «заохотить» російську публіку до читання російських книжок. Оцінюючи досягнення Карамзіна у розвитку російської прози, критик підкреслював: «Карамзін перший на Русі почав писати повісті, які зацікавили суспільство… повісті, в яких діяли люди, зображувалася життя серця й пристрастей посеред звичайного повсякденного побуту», повісті, у яких «як у дзеркалі, вірно відбивається життя серця… як існувала для таких людей того времени».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.