Ринки праці

РЫНКИ ПРАЦІ ЯК РЕГУЛЯТОРИ ЗАЙНЯТОСТІ І БЕЗРОБІТТЯ.

Прежде всього слід уточнити два поняття — працю і і зайнятість, визначити, як вони співвідносяться між собою і злочини як можна кількісно оцінювати. Як зазначалося, під трудовими ресурсами розуміється більшість населення країни, що має фізичним розвитком розумовими здібностями і знаннями, що необхідні роботи у народному господарстві. Не доводиться це нехтувати відому умовність такого трактування. У принципі трудові ресурсы—это саме населення, тобто. сукупність людей у віці (тому що є носіями, володарями цих ресурсів), а сукупні здібності тій чи іншій категорії людей до праці. Тоді зайнятість можна з’ясувати, як той чи інший форму цих здібностей. Виходячи з цього, зайнятість як соціально-економічна категорія характеризує різноманітні форми участі працездатної частини населення суспільно корисною діяльності, зі отриманням відповідних доходів.

При використанні більш ємного поняття «людський ресурс» форми зайнятості розширюються, включаючи як роботу з найму на підприємствах, в організаціях і в установах різної форми власності, а й підприємництво, самозайнятість, індивідуальну 1 трудову і велику творчу діяльність, роботу у особистому підсобне господарство, зайнятість домом і вихованням дітей, виконанням державних та громадських обов’язків, очну навчання у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах. Отже, працю і і зайнятість взаємопов'язані, оскільки розширення форм зайнятості збагачує працю. Хоча це й всі інші ресурси, працю пов’язана з ними зайнятість може бути кількісно обмірювані. З переходом до ринкової економіки вимір числом людей стає недостатнім, з урахуванням можливостей регулювання робочого дня у сфері роботодавця й працівника. Тому єдиним вимірником то, можливо кількість годин робочого дня. Такий їхній підхід дозволяє враховувати часткову чи неповну зайнятість, і навіть вторинну зайнятість. Заслуговує на увагу те що, що у США перевищив на одного економічно активного мешканця припадає у середньому більше двох занять. З іншого боку, з’являється можливість оцінювати ефективність тій чи іншій форми зайнятості залежно від що досягається у своїй рівня среднечасового трудового доходу.

Различают поняття повної та ефективної зайнятості. Повна зайнятість характеризує такий стан, у якому забезпечені роботою все потребують її і прагнуть працювати, що він відповідає наявності збалансованості між попитом й пропозицією робочої сили в. Ефективна зайнятість характеризується із двох точок зору: з економічної — як найбільш раціональне використання людського ресурсу та соціальній як найповніше відповідність інтересам людини праці. Отже, якщо повна зайнятість відбиває зайнятість з кількісної боку, то ефективна з якісної.

Дисбаланс між попитом й пропозицією ринку праці завжди означає відступ та умовами повної та ефективної зайнятості. Якщо пропозицію перевищує попит, то має місце явна безробіття, а при перевищенні попиту над пропозицією та реальною потребою —приховане безробіття. Отже, зайнятості й суспільстві безробіття —взаємозумовлені соціально-економічні категорії. Їх співвідношення відбиває найбільш синтетичну характеристику політики на ринках праці. У цьому необхідно враховувати, як і зайнятість, безробіття виникають сумніви з ініціативи як роботодавців — суб'єктів попиту, і працівників — суб'єктів пропозиції. Проте визначальний влив формування внутрішнього ринку праці, природно, надає позиція роботодавців.

Как відомо, у процесі поточної підприємств виникає потреба у оперативних змінах умов зайнятості працівників, передбачених трудовим договором. З цією метою у закордонній практиці знаходять застосування гнучкі форми регулювання зайнятості і безробіття, засновані на використанні різних способів запровадження часткової безробіття. Зокрема, заслуговує на увагу робота французьких фахівців (4), у якій визначено шість основних чинників, що спонукають підприємців вдаватися до часткової безробіттю: інституціональні відносини підприємства (тобто. впливу органів влади й управління); зміни економічної діяльності; традиційно сформовані для підприємства форми зайнятості; включення до місцевий ринок праці; склад працівників — штатних і які працюють у контрактами; технико-организационная структура; ступінь кваліфікаційної мобільності; професійні відносини. Зауважимо, що, на відміну прихованої, тож і незаконної безробіття, часткова безробіття передбачена законом, умови і складні процедури її використання визначено Кодексом праці Франції Підприємствам надано можливість на рівень зайнятості, не просячи дозволу поїхав у разі потреби регулювання умов завантаження і найму працівників. У цьому використовуються три форми гнучкості — гнучкість робочого дня, гнучкість зайнятості і гнучкість винагороди (шляхом його індивідуалізації). Усі вони взаємозв'язані й обумовлені гнучкістю чинників праці, тобто. гнучкістю застосовуваних форм організації праці (її внутрішнього мобільністю, автономією робочих груп), гнучкістю виробничих структур, нових технологій і устаткування, гнучкістю виробничої програми розвитку й рівня матеріальних запасів.

В залежність від характеру причин, викликають безробіття, прийнято розрізняти три її типу. Перший тип — фрикційна безробіття, обумовлена приватними особливостями і якими інтересами людей, тобто. що має особистісний характері і пов’язана з зміною місце проживання, професії, етапів життя — навчанням, переходом за рахунок пенсій, народженням та доглядом для дитину (тоді). Другий тип — структурна безробіття, обумовлена зміною попиту деяких видів професій зміну структури споживчого від попиту й технології, невідповідності робочої сили в нову структуру робочих місць. Третій тип — циклічна безробіття, що виникає при загальному різке зменшення попиту робочої сили під час спаду ділову активність, викликаний економічну кризу.

Позиция Міжнародної організації праці відношенні зайнятості і безробіття виражена в Конвенції посприяти зайнятості і захист від безробіття, ухваленій у 1991 р. (5). Торкаючись сприяння продуктивної зайнятості, Конвенція встановлює, що сприяння повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості усіма відповідними засобами, включаючи соціального забезпечення, має бути як пріоритетне завдання національної зайнятості. Такі гроші мають включати, у тому числі, служби зайнятості, професійну підготовку й профорієнтацію. У період економічної кризи до політики пристосування слід залучити, відповідно до запропонованим умовам, заходи, поощряющие ініціативи, створені задля широкомасштабне використання робочої сили в. Звертається увагу до заходи для професійної мобільності, захисту безробітних і їм підходящої роботи.

Основным механізмом, регулюючим зайнятості й суспільстві безробіття з метою підтримання їхньої на бажаному рівні, є система внутрішніх ринків праці підприємств, котрі взаємодіють із місцевими і регіональними ринками. Роль ринків праці як регуляторів зайнятості і безробіття складає основі їхніх реагування зміну попиту й пропозиції на робочої сили. Діючи подібно автопілоту, ринковий механізм може успішно функціонувати «в автоматичному режимі» лише нормальних умов, тобто. не більше допустимих значень рівнів зайнятості і безробіття. При виході ті межі, що вирізняло економічної кризи, необхідні інституціональні на ринки праці шляхом здійснення комплексу економічних пріоритетів і організаційних заходів, вкладених у збільшення попиту робочої сили за одночасного підвищення її ціни з допомогою зростання кваліфікації працівників і досягнення ними високого рівня ефективності праці.