Л. Бетховен (1770-1827 pp.)

Реферат на тему:

Л. Бетховен (1770−1827 pp.).

Людвіг ван Бетховен народився 1770 р. в м. Бонні, недалеко від французького кордону. Батько і дід його були придворними музикантами.

Маленький Людвіг рано виявив свої музичні здібності і батько почав заняття з ним з п’яти років, розраховуючи зробити свого сина, подібно до Моцарта, вундеркіндом і добути з цього матеріальну вигоду. Заняття проходили безладно. Батько Бетховена часто бував грубим, жорстоким, надмірно вимогливим. Він змушував хлопчика годинами грати одні й ті ж вправи. Іноді, приходячи додому пізно вночі, він будив сина і садовив його за інструмент.

Мати Людвіга була добра і ласкава, але вона не могла належним чином вплинути на батька. Отже, дитинство Бетховена було важким і нерадісним.

Восьми років Бетховен почав виступати в концертах. Грав він на різних інструментах, пробував писати музику і добре імпровізував. Але систематична освіта, регулярні заняття почалися тільки з одинадцяти років, коли Людвіг уже сам працював при дворі на посаді помічника придворного органіста — музиканта, який супроводжує церковну службу на органі.

Органістом був талановитий композитор Неефе, культурний музикант, який добре володів технікою писання музики, чудово знав музичну літературу. Неефе дуже полюбив свого учня і був для нього не тільки хорошим педагогом, але й наставником і другом. Саме Неефе порадив і допоміг Бетховену у 1787 р. поїхати до Відня для занять з Моцартом.

Моцарт, якому набридали відвідання численних вундеркіндів, зустрів Бетховена не особливо приязно. Але, почувши імпровізацію сімнадцятирічного юнака на задану тут же тему, геніальний композитор звернувся до своїх знайомих, які були в сусідній кімнаті: «Зверніть увагу на цього юнака — в майбутньому весь світ заговорить про нього».

Бетховену не вдалося працювати з Моцартом, бо змушений був незабаром повернутися назад у Бонн через хворобу матері. Повернутися скоро у Відень Людвіг не зміг, тому що мати його померла і він змушений був взяти на себе піклування про сім'ю. Батько його був хворою людиною, нездатною прогодувати сім'ю, а два брати були ще малолітні.

Незважаючи на піклування про молодших братів і матеріальні труднощі, Бетховен в цей час багато працював, поповнюючи свою загальну і музичну освіту. Він слухав деякий час лекції з філософії в університеті, швидко пройнявся передовими ідеями того часу, пов’язаними з французькою буржуазною революцією 1789 p., ознайомився з демократичними ідеями французьких просвітителів, і це заклало основу республіканським поглядам Бетховена, думкам про суспільну справедливість, про вільну людину, про боротьбу з тиранією.

У 1792 p., після смерті батька, Бетховен знов поїхав у Відень, де здобув славу і популярність блискучого виконавця та імпровізатора. Він став учителем музики в деяких домах віденських вельмож, і це дало йому кошти для життя.

У Бетховена було сильно розвинене почуття власної гідності, він гостро і хворобливо відчував принизливе становище придворного музиканта і тому часто бував різкий по відношенню до людей, які ображали його своїм чванством. Бетховен часто підкреслював, що мати талант значно важливіше і почесніше, ніж мати знатне походження. «Князів багато — Бетховен один», заявив він меценату князю Ліхновському, Ці погляди на суспільне становище музиканта виробились у Бетховена під впливом передових ідей того часу.

В ці роки Бетховен багато писав, виявляючи в своїй творчості уже повну* зрілість. Особливо виділяються деякі фортепіанні сонати цього періоду, зокрема: № 8 — «Патетична», № 12 -соната з похоронним маршем, № 14 — «Місячна», дві перші симфонії і перші квартети.

Благополуччя Бетховена незабаром порушується важкою недугою. З 26 років Бетховен почав втрачати слух. Лікування не давало полегшення і в 1802 р. у Бетховена закрадається думка про самогубство. Але високе покликання музиканта-ху-дожника, любов до мистецтва, яке «повинно викрешувати вогонь з мужньої душі» і за допомогою якого він міг би «звертатися до мільйонів», змусили Бетховена перебороти почуття розпачу. У так званому «Гейлігенштадському заповіті», який він написав у той час своїм братам, він говорить: «…ще трохи — і я наклав би на себе руки, мене стримало тільки одне — мистецтво. Ах, мені здавалось неможливим покинути світ раніш, ніж я виконаю все, до чого я почував себе покликаним». В іншому листі до свого друга він писав: «…хочу схопити долю за горло».

Дальший період до 1814 р. був найпродуктивнішим у творчості Бетховена. Саме в цей період він пише найвизначніші твори, зокрема майже всі симфонії, починаючи з третьої, «Героїчної», пише увертюри «Егмонт», «Коріолан», оперу «Фіделю», багато сонат, в тому числі сонату «Аппассіоната». Після закінчення наполеонівських воєн змінюється життя всієї Європи. Настає період політичної реакції. В Австрії встановлюється важкий меттерніхівський режим. Ці події, до яких додалися важкі особисті переживання — смерть брата і хвороба, привели Бетховена до тяжкого душевного стану. В цей час він дуже мало писав.

У 1818 р. Бетховен відчув себе краще і з новим піднесенням віддався творчості, написавши цілий ряд великих творів, серед яких особливе місце займає 9-а симфонія з хором, «Урочиста меса»1 і останні квартети та фортепіанні сонати.

За три роки до смерті Бетховена друзі організували концерт з його творів, в якому були виконані 9-а симфонія і уривки з «Урочистої меси». Успіх був величезний, але Бетховен не чув аплодисментів і захоплених вигуків публіки. Коли одна з співачок повернула його обличчям до публіки, він, побачивши загальне захоплення слухачів, від хвилювання знепритомнів. В той час Бетховен був уже зовсім глухий. Уже з 1815 р. під час розмови він вдавався до записів.

Останні роки життя Бетховена були періодом ще більш гнітючої політичної реакції, яка особливо різко виявилась у Відні. Бетховен часто відкрито висловлював свої республіканські, демократичні погляди, своє обурення тодішнім порядком, за що йому нерідко загрожував арешт.

Стан здоров’я Бетховена різко погіршився. У березні 1827 р. Бетховен помер.

ТВОРЧІСТЬ Л. БЕТХОВЕНА Симфонії. З усієї великої творчості Бетховена слід насамперед відзначити 9 симфоній, серед яких особливо виділяються 3-я, 5-а, 7-а і 9-а. В них найяскравіше виражено героїчні, революційні прагнення Бетховена, близькість до народу, віра в людину, у перемогу справедливості.

3-я симфонія, названа «Героїчною», значно відрізняється від усіх створених до Бетховена симфоній глибиною змісту і музичною формою. В основі 5-ї симфонії лежить ідея боротьби 3 перемоги. Симфонія починається з теми, про яку композитор сказав: «Так доля стукає в двері».

Спочатку вона звучить з великою силою, але поступово затихає. Мотив поклику долі, що лежить в основі головної геми, проходить через усю симфонію і в останній частині звучить м’яко і невпевнено. На противагу їй, друга, лірична, тема-тема людини, що викладена в першій частині дуже лаконічно, — в дальшому розвиткові симфонії набуває широкого і різноманітного характеру.

Особливо виразна споріднена з нею тема другої частини (приклад «а»), де з’являється урочистий, рішучий музичний образ (приклад «б»), з якого в кінці симфонії виростає могутній, урочистий і переможний фінал (приклад «в»).

У цій симфонії Бетховен виразив в узагальненій формі ідею перемоги людини над усім, що стоїть на її шляху, ідею єднання людства та її торжество. Ця ідея торжества і радості людства, яке долає всі перешкоди, лежить також в основі 7-ї і 9-ї симфоній. 9-а симфонія е. винятковим за глибиною свого змісту твором. Новим прийомом е введення в четверту частину цієї симфонії хору на слова оди Шіллера «До радості». Цей гімн радості, єднання людства («Обнімітесь, мільйони») виражений простою, позбавленою всяких зовнішніх ефектів, радісною мелодією, що поступово розростається в характерний для Бетховена могутній і урочистий фінал.

«Егмонт». Серед героїчних творів Бетховена необхідно відзначити його музику до трагедії Гете «Егмонт». Сюжет цієї музики пов’язаний з історією боротьби Нідерландів у XVI ст. за свою незалежність проти владарювання Іспанії. Одним з вождів, які очолювали цю боротьбу, був Егмонт, що пав жертвою віроломства іспанців. Ім'я Егмонта було оточене любов’ю народу і стало прапором його боротьби і перемоги. Образ героя, борця за свободу свого народу, привернув увагу Бетховена. В ряді музичних епізодів, особливо в увертюрі, відображені боротьба Егмонта, загибель його і торжество народу, який переміг.

Починається увертюрі похмурим, трагічним вступом, в якому важким акордам іспанської сарабанди 1 протиставиться скорботна лірична тема. Основна частина, алегро, показує зіткнення і боротьбу двох тем: першої, теми Егмонта, — стрімкої, напруженої і другої, теми іспанців, — акордової, суворо рішучої. В кінці алегро похоронні акорди (смерть Егмонта) є переходом до урочисто-переможного маршу — фіналу.

Близька до фіналу за своїм характером і пісня Клерхен — нареченої Егмонта, мужньої дівчини, яка закликає народ до боротьби за своє визволення. Пісня ІКлерхен пов’язана з музикою увертюри — темою Егмонта і фіналом. Характерними в ній є заключні інтонації і маршоподібний ритм.

Крім симфоній, Бетховен написав багато увертюр, оперу «Фіделіо», десять скрипичних сонат, з яких найбільш відома 9-а, присвячена Крейцеру 2, і 32 фортепіанні сонати, серед яких найвизначнішими № 8 — «Патетична», № 14 — так звана «Місячна» і № 23 — «Аппассіоната» 3. Останню сонату дуже любив В. І. Ленін.

Чудові також квартети і тріо Бетховена. В деяких з них він використав народні мелодії.

Багато уваги Бетховен приділив і вокальній творчості: він написав близько 70 романсів і пісень і зробив велику кількість обробок народних шотландських та ірландських мелодій, з яких часто виконуються «Застольна», «Краса рідного села», «Милий Джеммі» та інші.

Бетховен підніс музичне мистецтво на небувалу до нього височінь. Він вклав у нього глибокі, серйозні ідеї. Пишучи музику для широких народних мас, композитор прагнув зробити її загальнодоступною.

У творах Бетховена ми чуємо і героїчне піднесення, і обурення, і палкий заклик до боротьби, і віру в світле майбутнє людства. У своїй музиці він втілив і революційний пафос, і кращі прагнення, почуття й переживання передових людей свого часу. Для вираження цього нового змісту Бетховен використав здебільшого великі музичні форми (симфонії, сонати, концерти, квартети і т. д.), в основі яких лежить обов’язкове зіставлення частин і тем, різних за своїм характером.

Сонатна форма дала змогу Бетховену найповніше і найглибше виразити ідею зіткнення, боротьби і перемоги. Бетховен розвинув і вдосконалив сонатну форму. Його твори є зразком класичної музики.

Теми Бетховена відзначаються могутністю, силою, глибиною, іноді трагізмом і скорботою. Для багатьох його тем характерні мелодійність, співучість, ліризм.

Чудовими є ті частини творів Бетховена, які подані в повільному темпі. Вони стримані, урочисто величні, зосереджені, сповнені глибоких роздумів. Завдяки цьому ці частини творів створюють яскравий контраст з бурхливими першими частинами і наступними рухливими, легкими скерцо або менуетами та стрімкими, поривчастими або радісними фіналами.

Бетховен є одним з найбільших музичних геніїв. Значення його творчості винятково велике. Твори Бетховена досі є зразками, на яких виховуються музиканти.

1 Меса — католицька церковна відправаза формою музичного твору — ораторія.

1 Сарабанда — старовинний іспанський танець на ¾, повільний і урочистий.

2 Цей твір згадується Л. М. Толстим у повісті «Крейцерова соната».

3 Appassionata означає в перекладі пристрасна.