Вступ. 
Цукробуряковий комплекс України, його розвиток після вступу України в СОТ

Цукробурякове виробництво в Україні бере свій початок у двадцятих роках ХІХ століття і за короткий історичний період набуло швидкоплинного розвитку. Це було зумовлено сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами та наявністю дешевої кріпосної робочої сили для вирощування цукрових буряків.

Стратегічною метою розвитку цукробурякового виробництва є повне самозабезпечення країни цукром у розмірах, необхідних для споживання населенням, забезпечення харчових галузей, які споживають цукор як сировину, мати необхідні резерви, в тому числі і для зовнішньої торгівлі. Донедавна Україна входила в першу десятку країн — найбільших виробників цукрових буряків й цукру і поставляла його за межі держави понад 3,5 млн. т, на внутрішній — до 2,5 млн.т. У вартості експортних продовольчих товарів частка цукру становила понад 30%. Тому на перспективу цукробурякове виробництво України повинно розвиватись як експортно-орієнтовна сфера.

Цукрові буряки в нашій державі, як і в ряді інших, є єдиною сільськогосподарською культурою для виробництва цукру. Багатокомпонентність вихідної продукції цукробурякового виробництва, використання її в багатьох сферах народного господарства зумовлює не тільки конкурентність галузі, а й виробничо-економічну залежність від її ефективного розвитку підприємств і організацій інших галузей, зокрема, харчової промисловості. У структурі харчування населення України цукор має важливе значення як високопоживний продукт харчування. Він є також технологічним консерватором для плодоовочеконсервної промисловості, допоміжним (спеціальним) продуктом для плодово-виноградно-виноробної й лікеро-горілчаної промисловості. Цукор — також стратегічний продукт у розвитку міжнародних економічних зв’язків і один із важливих джерел надходжень до бюджету.