Економічний розвиток Ніжинського полку: історіографія проблеми

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НІЖИНСЬКОГО ПОЛКУ: ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

Проаналізовано стан розробки в історіографії проблеми економічного розвитку Ніжинського полку в часи його існування. Представлено хронологічну послідовність досліджень та значимість кожного з них. Ґрунтуючись на аналізі великої кількості історичних праць, автор з’ясовує особливості кожного з них, окреслює аспекти економічної історії регіону, які потребують більш глибокого вивчення.

Ключові слова: Ніжинський полк, економічний розвиток, цех, ремесло, історіографія.

історіографія економічний полк хронологічний Соціально-економічний та політичний розвиток України в другій половині XVП-XVШ ст. неодноразово привертав до себе увагу дослідників. Їхні дослідження вилилися у чималу кількість праць, що висвітлюють ті чи інші аспекти даної проблеми, або дають характеристику періоду в цілому. Специфічну складність в дослідження Гетьманщини внесло підписання у 1667 році Андрусівського перемир’я, що потягло за собою поділ України на Правобережну і Лівобережну.

Більшість дослідників на сьогодні значну увагу приділяють політичному та соціальному розвитку Гетьманщини. А питання економічного розвитку регіону, і Ніжинського полку, зокрема, як адміністративно-територіальної одиниці, є мало досліджене.

Ніжинський полк як військова та адміністративна одиниця Війська Запорозького почав формуватися навесні 1648 р. Юридично Ніжинський полк з полковим центром у м. Ніжині (тепер районний центр Чернігівської області) оформився 16 жовтня 1649 р., після Зборівської угоди Б. Хмельницького з королем Яном ІІ Казимиром1. Загалом за час свого існування Ніжинський полк постійно видозмінювався що відповідно впливало на економічний розвиток регіону.

У травні 1654 р. Ніжинський полк став найбільшим на Лівобережжі і складався з 37 сотень. Вперше полк радикально реформовано у 1663 р. після знаменитої Чорної ради в Ніжині, з приходом до влади І. Брюховецького та страти його політичних опонентів — насамперед ніжинського полковника Василя Золотаренка. Того ж року полк втратив на користь новоствореного Стародубського 8 сотень, Чернігівського — 6 сотень, Київського — 2 сотні, 5 сотень розформовано у ході реорганізації. У 1663 р. з Ніжинського полку виділено Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648−1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — С. 71−72.також Сосницький полк (1663−1668 рр.). Окрім того, тоді ж утворено окремий Глухівський полк із 6 «засеймських» ніжинських сотень. Щоправда, 1665 року Глухівський полк ліквідували, а територію знову включили під юрисдикцію ніжинських полковників. На короткий час, у 1668−1669 рр., з полку знову вилучали до складу відновленого Д. Дорошенком Новгородського полку «засеймські» сотні. Утім, як і в історії з Глухівським полком, Д. Многогрішний на початку 1669 р. ліквідував цей полк, а сотні повернув до Ніжинського та Стародубського, із яких і формувалася нова адміністративна одиниця.

Певних змін зазнавала територія Ніжинського полку у 1687, 1709 рр. У середині XVIII ст. до Київського полку перейшли Олишівська та Мринська сотні. Відтак, за реєстром 1723 р. полк мав 19 сотень. За даними реєстрів 1750-х рр. полк мав 18 сотень, а в 1769 р. — 22 сотні. У цілому ж за час існування до Ніжинського полку входило 55 сотень Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648−1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — С. 72−73.

На початковому етапі свого заснування Ніжинський полк посідав велику роль в економічному розвитку регіону. Місто Ніжин стає у другій половині ст. найбільшим торговельним центром України і було пов’язано торговельними зв’язками з багатьма торгівельними пунктами Туреччини, Криму, Росії, Польщі, Прусії.

Таке значення мав Ніжин для Лівобережної України майже і всю першу половину XVIII ст., після чого його економічне значення почало занепадати, поступатися іншим містам України.

Економічне зростання Ніжина зробило в часи Національної революції з нього й великий адміністративний центр, полковим містом одної з найбільших полкових округ української держави. У перші роки Гетьманщини полк Ніжинський обіймав велику частину Сіверщини, навіть далекий Стародуб Фесенко В. Ніжинщина в новій історіографії (1917;1928 рр.) // Записки Ніжинського інституту народної освіти та науково-дослідної катедри історії культури й мови при інституті. — Ніжин, 1929. — Кн. 9. — С. 92.

В історіографії економічний розвиток Ніжинського полку висвітлено лише в контексті загального розвитку Лівобережної України або Малоросії. Здебільшого це поодинокі приклади чи порівняння розвитку промисловості та торгівлі в найбільш розвинених містах та містечках.

Одним з перших дослідників проблеми був О. Ф. Шафонський (1740−1811 рр.) — автор «Черниговского наместничества топографического описания» (1786 р.). Ця праця, видана 1851 р., стала помітним явищем в українській історіографії. Він спромігся на той час створити унікальну працю, в якій окрім опису тогочасного адміністративно-політичного устрою України, культури та побуту населення, ще й висвітлює економічне становище Чернігівського намісництва на кінець Оскільки полковий устрій на той час уже було ліквідовано, то до опису увійшли не всі землі, що перебували в складі Ніжинського полку до 1782 р., а лише 12 сотень. У той же час О. Ф. Шафонський наводить відомості про кількість полків та сотень в них, що існували в Гетьманщині і які саме сотні з яких полків увійшли до складу кожного з повітів Чернігівського намісництва.

Відомості стосовно економічного розвитку Ніжинського полку в праці О. Ф. Шафонський, головним чином, наводить на прикладі міст Ніжина та Борзни. Автор зазначає, що в Ніжині «всіх мастеровыхъ — 657 человікь» Шафонський А. Черниговского намесничества топографическое описание. — К. — 1851. — С. 477., натомість в Борзні «жителей цеховыхъ — 143» Там же. — С. 422., а також перелічує всі спеціальності і скільки ремісників ними займаються.

Про стан економічного розвитку міста свідчить також кількість цехів. О. Ф. Шафонський у своему «Топографическом описании» пише, що в Ніжині було: «…цехов, за польского владения королевскими грамотами учрежденных и царскими утвержденных, 8, а именно: 1. Цех сапожный и кожевенный; 2. Цех резницкий или мясниикий; 3. Цех кравеикий и кушнирский или скарняцкій, совмісньш; 4. Цех кузнецкий, слесарский и котельников совокупный; 5. Цех калачный, или хлебников; 6. Цех ткацький; 7. Цех гончарський; 8. Цех музыцкш» Там же. — С. 480−483.

У м. Борзні автор згадує п’ять цехів, зокрема: 1. Цехь ткацькій; 2. Цехь кравецкій или портныхъ; 3. Цехь шевскій или сапожный; 4. Цехь кальскій или кузнецькій; 5. Цехь мясницкій Там же. — С. 423−444.

Закономірно, що при такому виробництві має обов’язково бути ринок збуту. У Ніжині цей ринок був досить потужним. Про це також можна довідатися з праці О. Ф. Шафонського. Зокрема, він зазначав: «Ніжин не только вь Черниговском Намістничестві, но и во всей Малой Россіи одинь такой городь, который торговым назваться можеть и который многимь великороссійскимь городамь вь своемь торговомь состояніи не уступаеть. Вь немь не вь одни ярмарки, но и во всякое время всякіе товары и нужныя для дому сьЬстныя и питейныя вещи сьискать можно» Там же. — С. 477.

У 1893 р. світ побачила праця видатного українського історика О. М. Лазаревського під назвою «Описаніе Старой Малороссіи. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. Полкь Ніжинский». За своїм змістом, як і праця О. Ф. Шафонського, є історико-топографічним описом. Це перша робота, в якій на основі Генерального опису Лівобережної України 1765−1769 рр. віддзеркалюється соціально-економічний розвиток краю. Ще одним важливим фактором є те, що в «Описаніи Старой Малороссіи» вперше повність описані всі сотні полку. О. М. Лазаревський навів відомості про окремі ремісничі цехи у містах і містечках полку, і зазначив, що характерною рисою було поширення багатопрофільних цехів, які об'єднували ремісників різних професій, а також поєднання ремісничої діяльності із заняттям сільським господарством. Не оминув автор у своїй роботі і промисли, якими на той час займалася значна кількість населення. «Описаніи Старой Малороссіи» своїм змістом підтверджуєматеріали, подані у роботі О. Ф. Шафонського, підтвердженням чого є посилання на «Черниговского наместничества топографического описания» О. Ф. Шафонського. Оскільки це перша і єдина праця, присвячена соціально-економічному розвитку Ніжинського полку, то саме в ній чітко видно, що ремесло та торгівля були зосереджені у містах та містечках полку, таких як Ніжин, Батурин, Борзна, Глухів, Конотоп, Кролевець, Нові Млини та ін Лазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи. Материалы для истории заселения, землевладъния и управления — К., 1893. — Т. 2. Полкъ Ніжинскій.

На початку ХХ ст. велику увагу соціально-економічному становищу Ніжина у XVH-XVШ ст. приділив професор Ніжинського історико-філологічного інституту М. Н. Петровський. У розвідці «Надання Ніжину Магдебурзького права» він проаналізував умови жалування місту привілеїв Магдебурзького права, їх зміст та структуру, вплив на подальший економічний розвиток Петровський М. Надання Ніжину Магдебурзького права у 1625 році. // Чернігів і Північне Лівобережжя. — К., 1928. — С. 301−314. Фесенко В. Ніжинщина в новій історіографії (1917;1928 рр.) // Записки Ніжинського інституту народної освіти та науково-дослідної катедри історії культури й мови при інституті. — Ніжин, 1929. — Кн. 9. — С. 98. Ним була започаткована дискусія щодо впливу зміцнення у Ніжині полкової адміністрації в 3040-х рр. XVIII ст. на подальший розвиток ремесла. У полеміці з М. Петровським П. Клименко без належного обґрунтування сформулював тезу про те, що ця тенденція цілком мала негативний наслідок на економічний розвиток міста11.

Підвищення інтересу з боку науковців до тематики становлення і розвитку цехового ремесла в містах Лівобережної України відбувалось у 20-х рр. XX ст. Саме тоді з’явились ґрунтовні публікації К. Лазаревської, П. Клименка, виконані на широкій джерельній базі Лазаревська К. Матеріали до історії цехів на Лівобережній Україні XVП-XIX вв. / К. Лазаревська // Записки історико-філологічного відділу УАН. — 1925 — Т. 6. — С. 20−33; Клименко П. Цехи на Україні. — Т. 1. — К., 1929.

Продовжуючи роботу свого батька Катерина Олександрівна Лазаревська зосередила свою увагу на цехах Лівобережної України. У своїх «Замітках до історії цехів на Україні XVII ст.», говорячи про заснування цехів та цеховий устрій на прикладі цехів Ніжинського та Київського полків, вона зазначає: «…влада хотіла задержати старожитніх ремісників, що були так потрібні для економічного розвитку городів і містечок, не допустити їх розходитися, що так легко траплялося за ті часи, а разом то було і засобом притягати мандрових ремісників і обертати їх в осілих, щоб примножити користь» Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. — Ф. І. — Спр. 68 522. — Арк. 1.

У той час ніжинські цехи стали предметом спеціального дослідження А. Єршова. В одній із своїх статей автор розглядав виникнення у Ніжині незабаром після отримання привілеїв Магдебурзького права перших цехів — ковальського, ткацького та ін Єршов А. Ніжинські цехи в першій половині XVII ст. // Чернігів і Північне Лівобережжя. — К., 1928. — С. 315−318. Наступна стаття була присвячена аналізу цеховихповинностей, зловживанням щодо цехів козацької адміністрації та втечам із цехів як формі соціального протесту Єршов А. До історії цехів на Лівобережжі ^Н-^НІ вв. // Записки Ніжинського інституту народної освіти та науково-дослідної катедри історії культури й мови при інституті. — Ніжин, 1929. — Кн. 9. — С. 123−136.

Цінний доробок залишив відомий український історик, археограф, архівіст В. Л. Модзалевський. У 1921 р. була опублікована його праця про українських людвисарів та конвисарів під назвою «До історії українського ліярництва», де, спираючись на велику джерельну базу, автор описує історію зародження та розвитку надзвичайно важливих на той час ремісничих спеціальностей. У контексті становлення та розвитку ліярництва на теренах України можна простежити, що в Ніжинському полку існувало два потужні центри цього ремесла — це Ніжин та Глухів. Перші документальні відомості про ніжинських людвисарів відносяться до середини шістдесятих років сімнадцятого століття. «В книгі росходной денежной казні при воеводі Ивані Ивановичі Ржевскомъ» під 18 вересня 1667 року знаходимо: «дано колокольнику Александру за роботу, что онъ въ верхнемъ земляномъ городі къ соборной церкви три колокола переливалъ, а вісу въ нихъ 28 пудъ 8 гривенокъ, къ прошлогодной дачи 5 рублевъ денегъ» Модзалевський В. До історії українського ліярництва. // Збірник секції мистецтв українського наукового товариства, Т. 1. К. — 1921. — С. 18.

У Глухові у 1693 р. володів майном і налагодив виробництво людвісар Карпо Йосипович Балашевич Там само. — С. 13−14. Також у місті знаходився важливий осередок конвісарства. Під 1740 р. згадується про роботу при Глухівському Петропавлівському монастирі Данила «Конвисар» Там само. — С. 21.

Таким чином, вищезгадана праця містить важливі матеріали з виготовлення гармат, церковних дзвонів, котлів, казанів, посуду та інших виробів з міді та олова, основані на документах, що є важливою складовою в дослідженні економічного розвитку Ніжинського полку.

Ще одним своєрідно унікальним дослідженням В. Л. Модзалевського є праця «Гути на Чернігівщині» (1926 р.). Дослідник встановив, що у Ніжинському полку гутницький промисел розвивався переважно в Глухівській та Кролевецькій сотнях, а найдавніша згадка про гуту на території Ніжинського полку належить до 60-х рр. XVII ст. (біля с. Грузького Кролевецької сотні) Модзалевський В. Гути на Чернігівщині. // Збірник Історико—Філологічного Відділу ВУАН. — К. 1926. — Ч. 39. — С. 15−18. Також у 1689 р. згідно універсалу гетьмана І. Мазепи була закладена гута біля с. Білиця Глухівської сотні Там само. — С. 43.

Загалом, як видно за даними В. Л. Модзалевського, на території Ніжинського полку гутництво не мало великого розповсюдження, що, мабуть, у першу чергу було пов’язано з географічним розташуванням полку. У 1931 р. вийшла друком ще одна цінна праця: «Опис Новгород-Сіверського намісництва 1779−1781 рр.» під редакцією П. Федоренка. Цей опис, по суті, став своєрідним продовженням напрямку роботи О. М. Лазаревського. За змістом — це опис топографічного та соціально-економічного розвитку земель, що увійшли до Новгород-Сіверського намісництва. Значною частиною були землі, що до 1782 року входили до складу Ніжинського полку.

«Опис Новгород-Сіверського намісництва 1779−1781 рр.» є цінним доповненням до роботи О. Ф. Шафонського при вивченні історії Ніжинського полку. З одинадцяти повітових міст Новгород-Сіверського намісництва чотири у Ніжинському полку були сотенними містечками. Це Кролевець Опис Новгород-Сіверського намісництва 1779−1781 рр. /Передм. і ред. П. Федоренка. — К.: Вид-во ВУАН, 1931. — С. 362., Короп Там само. — С. 395., Глухів Там само. — С. 435., Конотоп Там само. — С. 487., економічний розвиток яких мав належний рівень. В описі м. Глухова перелічується 5 цехів: «ЗдЪшныхъ цеховъ кравецкаго, шевскаго, ковальскаго, різницкаго, перепечайскаго…» Там само. — С. 440. Також є відомості про ремісничі спеціальності, такі як: кравці, конвісари, різники, шаповали, шапочники, переплітчики, столяри, чоботарі, кушніри, ковалі, гончарі, музиканти, калачники, котлярі, боднарі, римарі, муляри, шклярі, кожум’яки. Був у місті годинниковий майстер Там само. — С. 436−439. Активно у Глухові розвивалася і торгівля Там само. — С. 440. У м. Конотопі з ремісників згадуються кравці, чоботарі, ковалі, ткачі Там само. — С. 488.

В описі містечка Коропа зазначається: «Въ числі вышеписанныхъ козаков и посполлитыхъ мастеровитыхъ людей 192, с ных портные, кузнецы, шаповали, ткачи, бондари и гончари — роботи свои производятъ на обывателей только зъдЪшнихъ, а сапожники, кушнірьі и шапочники вырабатываемой по своему ремеслу товар вивозить для продажи на ярмарках въ Глухові, Кролевеці, (Батурині и Вороніжі) Там само. — С. 396. У селах здебільшого займалися землеробством та промислами. Основними промислами були: винокуріння, млинарство, рибальство, будництво.

П.К. Федоренко відомий не лише завдяки «Опису Новгород-Сіверського намісництва 1779−1781 рр.», а, насамперед, як історик, що досліджував історію Лівобережної України другої половини XVП-XVШ ст. Він є автором низки робіт, присвячених металургійній промисловості Лівобережжя. «Рудни Левобережной Украины в XVП-XVШ вв.» (1960) і на сьогоднішній день залишається унікальною в дослідженні «рудницької справи» доби Гетьманщини.

Вагомий внесок у дослідженні економічного розвитку України в цілому зробив відомий український економіст О. О. Нестеренко. Він зробив спробу в своїй тритомній праці «Розвиток промисловості на Україні» показати промисловість України на всіх основних етапах її розвитку. Особливої уваги у висвітленні поставленого питання щодо економічного розвитку Ніжинського полку заслуговує перший том його роботи «Розвиток промисловості на Україні. Ремесло і мануфактура» (1959 р.) Нестеренко О. Розвиток промисловості на Україні / О. Нестеренко. — К. Вид-во АН УРСР. 1959. — Ч. 1. Ремесло і мануфактура. — 496 с. Ніжинський полк у своїй праці О. О. Нестеренко характеризує рідко. Він здебільшого опирається на праці О. Ф. Шафонського «Черниговского наместничества топографического описания» (1851), О. М. Лазаревського «Описаніе Старой Малороссіи. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. Полкъ Нежинский» (1893) та «Опис НовгородСіверського намісництва 1779−1781 рр.» під ред. П. К. Федоренка (1931). Статистичні дані, наведені в роботі, відносяться переважно до XIX ст. і не можуть чітко охарактеризувати економічний розвиток Ніжинського полку у часи його існування.

Кожен з вище згаданих дослідників у своїх роботах акцентує увагу на тому, що головним чином промисловість у середині XVII-XVIH ст. зосереджувалася у містах та містечках. У радянській історіографії, на відміну від західноєвропейської, перша спроба дослідження історії міст була здійснена у 1963 році О. С. Компан Компан О. С. Міста України в другій половині XVII ст. / О. С. Компан. — К.: Вид-во АН УРСР, 1963. — 388 с. Дослідниця наголошує, що виникнення і розвиток міст нерозривно пов’язані з процесом суспільного поділу праці, відокремленням промисловоторговельної діяльності від сільськогосподарської. Цей поділ був основою не лише все зростаючого обміну між містом і селом, а й дальшого соціальноекономічного розвитку міста і села. Поділ праці, формування міського населення, його взаємини і кількісне співвідношення з сільським населенням, протилежність між містом і селом, що «проходить через всю історію цивілізації», — все це становить одну з найбільш цікавих сторінок історії феодалізму Там само. — С. 4.

Третій розділ книги «Міста як осередки промисловості і торгівлі» належним чином дає характеристику міському ремеслу та промислам, розвитку міської торгівля та формуванню купецького стану в містах та містечках України, частина яких входила до Ніжинського полку. Таким чином, з праці О. С. Компан цілком можна отримати уявлення про соціально-економічний розвиток Ніжинського полку.

У питаннях дослідження економічного розвитку України низку робіт присвятив відомий радянський історик В. О. Голобуцький. «Економічна історія Української РСР. Дожовтневий період» в загальних рисах характеризує розвиток сільського господарства, ремесел, промислів та торгівлі на Україні та в Ніжинському полку, зокрема Голобуцький В. О. Економічна історія Української РСР. Дожовтневий період / В. О. Голобуцький. — К.: Вища школа, 1970. — 80 с.

Проблеми соціально-економічного розвитку у містах і містечках Лівобережної України займався В. М. Кулаковський. Його публікації «Міста Лівобережної України у XVIII ст. та чисельність населення в них» та «Ремесло і цехова система в містах і містечках Лівобережної України XVIII ст.» певною мірою доповнюють вище подану інформацію щодо економічного та соціального розвитку Лівобережжя та Ніжина і Ніжинського полку Кулаковський В. М. Ремесло і цехова система в містах і містечках Лівобережної України XVШ ст. // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР: Республіканський міжвідомчий збірник. Вип. 14. — К. 1980. — С. 53−60. Але знову таки ж головною джерельною базою даних публікацій є роботи вищезгаданих авторів: О. Шафонського, О. Лазаревського, П. Клименка, П. Федоренка та ін.

В.М. Кулаковський наголошує, що головними осередками економічного розвитку традиційно залишалися міста та містечка. Відповідно від зростання населення в них, відбувалося і покращення економічного розвитку регіону. Автор писав, що «на першому місці за ростом населення стояв Ніжин. У 1740 р. в ньому налічувалося 827 дворів, а в 1782 р. — 1635″ Кулаковський В. М. Міста Лівобережної України у XVIII ст. та чисельність населеня в них» // Історичні дослідження: Вітчизняна історія. — К.: Наукова думка, 1981. — Вип. 7. — С. 63−69.

Особливе місце в історіографії займає монографія В. Й. Борисенка Борисенко В. Й. Соціально-економічиий розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст. / В. Й. Борисенко. — К. Наукова думка. 1986. — 263 с. Автор характеризує розвиток ремесел і промислів та торгівлі, як основних рушіїв економічного розвитку Лівобережної України. Характеризуючи організацію цехового устрою дослідник розкриває умови організації, правила вступу в цехи, розподілу праці в них, утворення так званих «братств», а також виокремлює особливе явище у ремеслі другої половини XVII ст. — об'єднання в одному цеху ремісників різних спеціальностей Там само. — С. 99. Зокрема, щодо Ніжинського полу згадується, що «у 1671 р. в одному цеху м. Кролевець працювали слюсарі, ковалі, котляри й гончарі.» Там само. — С. 100., а «ковальський цех Ніжина в 60-х рр. об'єднував ковалів, гарматників, слюсаря, конвісара, шабельника і майстра дзвонів» Там само. — С. 109.

У праці є також цінні відомості, що стосуються чисельності ремісників та видів їх ремесел в таких містах, містечках та селах Ніжинського полку, як наприклад: Ніжин, Кролевець, Короп, Велика Загорівка, с. Верьовка, с. Попівка, с. Семенівка та інших населених пунктах.

Значну увагу В. Й. Борисенко у своїй праці приділив млинарському та винокурному промислам, які в економічному розвитку Лівобережної України і, зокрема, Ніжинського полку, посідали значне місце. Не оминув автор характеристикою і решту феодальних промислів регіону, що обумовлювали зародження нових форм виробництва — гутництва, рудництва, будництва, селітроваріння та ін. Деякі з них поступово з промислів переростали в цілі заводи (Наприклад: Шосткинський пороховий завод). Відповідно до розвитку ремесел та промислів В. Й. Борисенко розкриває стан та стрімке зростання торгівлі на Лівобережжі, що є складовим елементом економічного розвитку регіону в цілому Там само. — 263 с. Цікавими та вагомими працями у висвітленні економічного розвитку Лівобережної України є «Значения воссоединения Украины с Россией для экономического развития городов Левобережной Украины» (1985) Швидько А. К. Значение воссоединения Украины с Россией для економического розвитая городов Левобережной Украины: Учебное пособие. — Днепропетровск: ДГУ, 1985. — 100 с. та «Социальноэкономическое развитие Украины в XIV — средине XVIII века» (1988) Швидько А. К. Социально-экономическое развитие Украины в XIV — средине XVIII века: Учебное пособие. — Днепропетровск: ДГУ, 1988. — С. 84., авторства Г. К. Швидько. Дослідниця розглядає стан та характер економічного розвитку міст Лівобережжя, розвиток цехового ремесла та промислів, розвиток виробничих сил та їх вплив на формування ринкових відносин. Г. К. Швидько, опираючись переважно на архівні матеріали, в контексті економічного розвитку Лівобережжя належну увагу приділила Ніжину та Ніжинському полку. Аналізуючи джерельну базу з історії цехового виробництва у містах Лівобережної України за 1654−1767 рр. вона зробила порівняння документів, що збереглися по полкам Лівобережжя (Ніжинський полк нараховує 45 документів з історії цехів) Швидько А. К. Значение воссоединения Украины с Россией для економического розвитая городов Левобережной Украины… — С. 45−46. Опрацьовуючи переписні книги 1666 р. цікаві дані автор виводить щодо кількості ремісників по спеціальностях у містах Там же.— С. 48−49.

В українській історичній науці проблеми ремісничого виробництва Лівобережної України часів Гетьманщини досліджують такі дослідники, як О. Пошивайло, П. Пиріг, І. Ситий, С. Щербина та ін.

Цікавий науковий доробок має відомий дослідник українського гончарства О. Пошивайло. Його дослідження здебільшого присвячені розвитку гончарства в Опішні — гончарській столиці України. Але особливої уваги заслуговує дисертаційна робота та монографія під назвою «Етнографія українського гончарства (Лівобережна Україна)» Пошивайло ОМ. Етнографія українського гончарства (Лівобережна Україна): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. іст наук спец. 07.00.07 «Етнологія (етнографія)» / О. М. Пошивайло. — К., 1995. — 50 с. (1993 р.), в якій автор розкриває сутність українського гончарного ремесла та його розвитку на прикладі території Гетьманщини ^П-^НІ ст. Цікавим є підрозділ «Гончарні цехи Лівобережної України XVII — початку ХХ ст.», в якому розкривається поява цехів на Лівобережжі, їх організація та устрій.

Питання економічного розвитку Ніжинського полку в деякій мірі зачіпає П. Пиріг у своїх працях: «Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.» Пиріг П. В. Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст. / П. Пиріг. — К.: Інформаційний видавничий центр «СТИЛОС», 1998. — 184 с., «Цехова організація ремесла на Чернігівщині у другій половині XVII ст.» Пиріг П. Цехова організація ремесла на Чернігівщині у другій половині XVII століття / П. Пиріг // Київська старовина. — 1999. — № 5. — С. 155−163. У них автор зосереджує увагу на організації, правах, обов’язках ремісничих цехів та їх законодавче оформлення. Вивченням цехових книг Північного Лівобережжя, що зберігаються у фондах Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського, займається І. Ситий. Він, зокрема, проаналізував діяльність та правові умови існування ремісничих об'єднань і відобразив їх у публікаціях: «Кролевецькі кравці та кушніри» Ситий І. Кролевецькі кравці та кушніри / І. Ситий // Сіверянський літопис. — 2002. — № 4. — С. 29−33. та «Батурин доби Івана Мазепи» Ситий І. Батурин доби Івана Мазепи / І. Ситий // Сіверянський літопис. — 2000. — № 3 — С. 36−46.

Найбільш цілісним дослідженням цехового ремесла Північного Лівобережжя XVH-XVШ ст. є рукопис С. Щербини «Ремісничі цехи Північного Лівобережжя у XVH-XVШ ст.» Щербина С. В. Ремісничі цехи Північного Лівобережжя у ^Н-^Ш ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст наук спец. 07.00.01 «історія України» / С. В. Щербина — Чернігів, 2011. — 20 с. (2011 р.). Автор спробувала комплексно дослідити розвиток цехового ремесла в регіоні, окреслила правове поле цехів та їх устрій, виділила основні центри ремесла та їх галузеву структуру.

Апробацію своїх досліджень С. Щербина зробила у таких публікаціях, як: «З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у XVH-XVШ ст.» Щербина С. З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у ХШІ-^Ш ст. / Світлана Щербина // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. — К.; Глухів, 2010. — Вип. 3. — С. 145−148., «Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині XVH-XVШ ст.» Щербина С. Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині XVH-XVШ ст. / Світлана Щербина // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. — К.; Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 160−163., «Кравецькі та ткацькі цехи на території Північного Лівобережжя у XVII — на початку XVIII ст.» Щербина С. В. Кравецькі та ткацькі цехи на території Північного Лівобережжя у XVII — на початку XVIII ст. // Література та культура Полісся: Збірник наукових праць. Вип. 70. Історико-культурні процеси Лівобережної України в загальноукраїнському контексті / Відп. ред. та упоряд. Г. В. Самойленко; Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя. — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2012. — С. 46−55., де значною мірою представлено цехове виробництво Ніжинського полку. Так у статті «З історії ремісничих цехів Північного Лівобережжя у XVII— XVIII ст.» історія ремісничих корпорацій простежена на прикладі Чернігова, Ніжина, Глухова, Новгород-Сіверського та Мглина.

Таким чином, висвітлення економічного розвитку Ніжинського полку у науковій літературі представлена фрагментарно, здебільшого в контексті вивчення історії соціально-економічного розвитку регіону. З усіх проаналізованих вище наукових праць суто економічний напрямок дослідження мають лише роботи С. Щербини, утім і вони локально охоплюють усе Північне Лівобережжя, а не окрему адміністративно-територіальну одиницю — Ніжинський полк. З огляду на це, питання економічного розвитку Ніжинського полку у часи його існування потребують подальших комплексних досліджень.