Анрі Барбюс. 
Вогонь

Анри Барбюс. Огонь

«Война оголошено!» вибухнула Перша світова. «Наша рота в резерві». «Наш вік? ми всі різного віку. Наш полк — резервний; його послідовно поповнювали підкріплення — то кадрові частини, то ополченці». «Звідки ми? З різних галузей. Ми з’явилися звідусіль». «Що ми займалися? Так ніж хочете. Ким ми був у нині відзначені часи, коли ще вчора було якесь у житті, коли ще не закопали нашу долю у ці нори, де нас поливає дощ і картеч? Здебільшого хліборобами й робітниками». «Серед нас людей вільних професій». «Вчителі зазвичай — унтер-офіцери чи санітари», «адвокат — секретар полковника; рантьє — капрал, завідуючий продовольством в нестройовий роті». «Так, щоправда, ми різні». «І ми друг на друга схожі». «Пов'язані загальної непоправної долею, зведені одного рівню, втягнуті, всупереч своїй волі, у цю авантюру, ми всі більше уподібнюємося друг другу».

«На війні чекаєш завжди». «Сьогодні ми чекаємо супу. Потім чекатимемо листів». «Листи!» «Деякі вже примостилися для писання». «Саме у ці годинник в окопах стають знову, у кращому значенні слова, такими, якими були когда-то».

«Какие ще новини? Новий наказ загрожує суворими карами за мародерство вже містить список винних». «Минає бродячий виноторговець, підштовхуючи тачку, на якої горбом стирчить бочка; він продав кілька літрів часовым».

Погода жахлива. Вітер збиває з ніг, вода заливає землю. «У сараї, який надали нам на стоянці, практично неможливо жити, чорт його дери!» «Одна половина його затоплено, там плавають пацюки, а люди збилися докупи в інший половині». «І тепер стоїш, як стовп, у цій кромішній пітьмі, розчепіривши руки, ніж наштовхнутися на щось, стоїш так дрожишь і виєш від холоду». «Сісти? Неможливо. Занадто брудно: земля і «кам'яні плити вкриті брудом, а солом’яне підстилка потоптана башмаками і зовсім відволожилася». «Залишається одне: витягнутися на соломі, закутати голову хусткою чи рушником, щоб укритися від напористій смердоті гниючої соломи, і уснуть».

«Утром» «сержант пильно стежить», «щоб усе вийшли з сараю», «щоб не увильнул від роботи». «Під безперервним дощем, розмитим дорозі, вже друге відділення, зібране і відправлений працювати унтером».

«Война — це смертельна загроза всім, недоторканних немає». «В кінці села» «розстріляли солдата двісті четвертого полку» — «він надумав ухилитися, як хотів у окопы».

«Потерло — вийшли з Суші». «Наші вибили німців із цієї села, хоче побачити місця, де жив щасливо на той час, коли ще був вільним людиною». «Але ці місця противник постійно обстрілює». «Навіщо німці бомбардують Суші? Невідомо». «У цьому селі не залишилося більше нікого й нічого», крім «горбочків, у яких чорніють могильні хрести, вбиті тут і там на стіну туманів, він нагадує віхи хрещеного шляху, зображені в церквах».

«На брудному пустирі, поросшем спаленої травою, лежать мерці». «Їх приносять сюди ночами, очищаючи окопи чи рівнину. Вони вичікують — багато хто вже давно, — якщо їх перенесуть цвинтарі, в тил». «Над трупами літають листи; вони випали з кишень чи подсумков, коли мерців клали на грішну землю». «Огидна сморід розноситься вітром над цими мерцями». «У тумані з’являються згорблені люди», «Це санитары-носильщики, навантажені новим трупом». «Від усього віє загальної загибеллю». «Ми йдемо». У цих примарних місцях ми — єдині живі существа.

«Хотя ще зима, перше хороше ранок оголошує нам, невдовзі вкотре настане весна». «Так, чорні дні пройдуть. Війна теж скінчиться, а чого ж! Війна напевно скінчиться до цього прекрасне сезон; його вже осяює б нас і тішить своїми подувами». «Щоправда, нас завтра поженуть в окопи». «Лунає глухий галас обурення: — «Вони хочуть нас доконати!» «У відповідь як і глухо звучить: — «Не горюй!».

«Мы у відкритому полі, серед неозорих туманів». «Замість дороги — калюжа». «Ми далі». «Раптом там, в пустельних місцях, куди ми йдемо, спалахує і розцвітає зірка: це ракета». «Попереду якийсь побіжний світло: спалах, гуркіт. Це — снаряд». «Він упав» «в наші лінії». «Це стріляє противник». «Стріляють швидким вогнем». «Навколо нас диявольський шум». «Буря глухих ударів, хрипких, запеклих криків, пронизливих звірячих криків шаленіє над землею, всуціль покритою жмутами диму; ми зарилися по саму шию; земля несеться і гойдається від вихору снарядов».

«…А ось коливається і тане над зоною обстрілу шматок зеленої вати, расплывающейся у усі сторони». «Бранці траншеї повертають голови дивляться цей потворний предмет». «Це, напевно, задушливі гази». «Подлейшая штука!».

«Огненный і залізний вихор все не вщухає: зі свистом розривається шрапнель; гуркочуть великі фугасні снаряди. Повітря ущільнюється: його розсікає чиєсь важке подих; колом, углиб та вшир, триває розгром земли».

«Очистить траншею! Марш!» «Ми залишаємо цей клаптик бойовища, де рушничні залпи знову розстрілюють, ранять і вбивають мерців». «Нас женуть в тилові прикриття». «Гомін всесвітнього руйнації стихает».

И знову — «Пішли!» «Вперед!».

«Мы виходимо за наші дротові загородження». «За всією лінії, зліва-направо, небо метає снаряди, а земля — вибухи. Жахаюча завіса відокремлює нас у світі, відокремлює нас від минулого, від майбутнього». «Подих смерті нас штовхає, піднімає, розхитує». «Очі блимають, сльозяться, сліпнуть». «Попереду палаючий обвал». «Позаду кричать, підганяють нас: «Уперед, чорт забирай!» «За нами йде весь полк!» Не обертаємося, але, наелектризовані цим звісткою, «наступаємо ще впевненіше». «І раптом відчуваємо: усе покінчено». «Більше немає опору», «німці ховалися норах, і ми їх вистачаємо, як пацюків, чи убиваем».

«Мы йдемо далі у напрямі. Напевно, це пересування задумано десь так собі, начальством». «Ми ступаємо по м’яким тілах; дехто ще ворушаться, стогнуть поволі переміщаються, минаючи кров’ю. Трупи, навалені вздовж і впоперек, як балки, тиснуть поранених, душать, забирають вони життя». «Бій непомітно утихает»…

«Бедные незліченні трудівники битв!» «Німецькі солдати» — «лише нещасні, мерзенно обдурені бідні люди…» «Ваші вороги» — «ділки і торгаші», «фінансисти, великі та малі ділки, які замкнулись у і будинках, живуть війною і Мирно благоденствують у роки війни». «І всі, хто це каже: „Народи одне одного ненавидять!“, „Війна завжди була, отже, вона завжди буде!“ Вони псують велике моральне початок: скільки злочинів вони звели у чеснота, назвавши її національної!» «Вони вам вороги, де їх ні народилися, хіба що їх звали, якою б мові вони брехали». «Шукайте їх скрізь! Дізнайтеся їх гарненько і запам’ятайте раз навсегда!».

«Туча темніє і насувається на спотворені, змучені поля». «Земля сумно поблискує; тіні ворушаться і позначаються на блідої стоячій воді, що заполонила окопи». «Солдати починають осягати нескінченну простоту бытия».

«И коли ми збираємося наздогнати інших, щоб знову воювати, чорне грозове небо тихенько відкривається. Між двох темних хмар виникає спокійний просвіток, і ця вузька смужка, така скорботна, що здається мислячої, усе є звісткою, що сонце существует».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.