Струве Петро Бернгардович

Струве Петро Бернгардович (1870−1944)

Михаил Тюренков, Москва.

Правая еволюція: від «Маніфесту РСДРП» до апології «чорної сотни».

Писать «Маніфест РСДРП» і з повагою казати про Маркове 2-му, по-товариському кофейничать з Іллічем і «бути батьком архімандрита, народитися у німецькій сім'ї та стати російським націоналістом… Всі ці характеристики органічно переплелися в неповних трьох чвертях століття («…і множае їхню самовіддану працю і хвороба…»), відведених Господом одному дивовижному людині, отримав із різних вуст вчорашніх соратників прізвисько «ренегата», певний момент що зробила його «тезоименитым» Карлу Каутскому, з яким, до речі, він також був знайомий…

Конечно, Струве! Той самий Петро Бернгардович, чиї праці вже неодноразово перевидавалися в «вільної» Росії. Пам’ятаю, як і 1997;му марив хіба що вийшла з-під друкарської машини экс-«Политиздата» «Республіки» збірника «Patriotica» і радів з того що саме Струве зміг дивовижно точно охарактеризувати мої тодішні політичні переконання: «Черносотенный соціалізм»! Але тоді, в 1906;м, коли П.Б. писав одноимённую статтю, цей термін для нього скоріш дотепним гострим тавром, що мав саркастически-презрительный відтінок. Минуло менш 20 років і вже в 1925;му Струве пише інакше:

«…я, нижчеподаний, цілком щиро приях, вважаю й відкрито визнаю і А. Ф. Трепова, і О. Н. Крупенского, і Н. Е. Маркова російськими патріотами, яким вважаю і» [ 1] .

Воистину ренегат! Вони ж немає? Чи не варто коротко простежити основні віхи світоглядного становлення автори і натхненника епохального збірника «Віхи»?

Согласно широковідомою, та заодно досить спрощеної схемою, П. Б. Струве пережив таку світоглядну еволюцію: від некласичного, творчо переосмисленого марксизму і позитивізму до метафізичного ідеалізму і ліберальному консерватизму. І що ця, власне вірна, схема, і навіть факти політичної біографії мислителя дозволяють усіляким публіцистам які вже аж понад століття жонглювати оцінками: «ренегат Струве «- «розкаяний Струве ». Насправді ж, якщо скрупульозно розглядати життєвий шлях цієї яскравою особистості, можна назвати складне, а цілком закономірне становлення поглядів, далеке кардинальних «переоцінок цінностей », властивих ряду його сучасників.

Известно, що цікавість до політиці виник у юного Струве дуже рано. Так, вже у 14-річному віці, у своєму щоденнику він пише такі рядки:

" … Я маю сформовані політичні переконання, я послідовник Аксакова, Юрія Самарина і всієї блискучої фаланги слов’янофілів. Я — национал-либерал, ліберал грунтів та ліберал землі. Гасло мій — самодержавство. Але в мене є ще гасло: геть бюрократію і хай живе народне представництво з правом наради (право рішення належить самодержцю). «[ 2].

И якщо з часом Струве став послідовним західником, то іншому він і 14, й у 74 залишався национал-либералом (мабуть, у тому числі навіть співпраці з соціал-демократією). Тож не дивно, що найбільший західний дослідник життя і П. Б. Струве відомий русист-русофоб Річард Пайпс, назвавши першу частину його політичної біографії «Лівий ліберал », другу поіменував інакше — «Правий ліберал ». Проте світоглядна еволюція Струве усе ж таки складніше, ніж «поправіння «лівого ліберала, тому у ньому стоїть зупинитися кілька докладніше.

Уже сам собою факт прийняття 14-річним Струве ідеї самодержавства свідчить про що. Як відомо, у роки ідеали столичної громадськості далекі від консервативних, а здобуття права проголосити себе монархістом, вже була потрібна значна сила волі (зрозуміло, не йдеться про казенному бюрократичному монархізмі). Щоправда, вже у 1892 року молодий мислитель починає боротьбу з тим самим самодержавством на рамках літературного (легального) марксизму. У т.зв. «маніфесті легального марксизму «- статті «Критичні нотатки стосовно питання про про економічний розвиток Росії «(1894) Струве, тим не менш, відкидає значну частину філософії ортодоксального марксизму, визнаючи лише пріоритет економічних чинників в суспільно-політичної життя і неминучість послідовного наступу капіталізму і соціалізму. Втім, дуже швидко Струве усвідомив важливість ідеальних чинників у економічній і суспільної практики, цим остаточно порвавши з марксизмом. [ 3].

Критика самодержавства молодим Струве, незважаючи на жёсткость і полемічність, аж ніяк не носила революційного характеру. Відомо, що ще період співробітництва з соціал-демократією 1894 року, він становив анонімне «відкритий лист Миколі II », де виступив виразником поглядів ліберальних земцев, що також наочно демонструє ту риску світогляду мислителя, яку В. П. Гайденко влучно охарактеризувала фразеологізмом «Під знаком заходи «[ 4]. І що ця поміркованість поглядів знов-таки дозволяє будувати висновки про суворої послідовності їх трансформації.

Говоря про світоглядної еволюції П. Б. Струве, яка, переважно, протікала в руслі соціальної і політичною філософії, мушу згадати (коротенько) про базових філософських поглядах мислителя. Існує ще одна поширене схема, за якою перехід від марксизму до метафізичного ідеалізму здійснювався у Струве через неокантіанство; також зазначено те що «марксистський період «мислитель поєднав марксизм з критичним позитивізмом. Проте ця схема багато в чому грішить однобічністю. Справді, у ранніх Струве поділяє неокантианские «становища про обмеження наукового пізнання сферою досвіду («Емпіризм як наукова методологія ») і пануванні у науковому пізнанні принципу причинності «. [ 5] І хоча ті накреслення, значною мірою, мислитель поділяв остаточно своїх днів, ототожнювати його філософію з неокантианством навряд чи видасться можливим. Ще складніше підвести погляди молодого Струве під систему критичного позитивізму, чиї ідеї він жорстко критикує вже у своїй статті «До характеристиці нашого філософського розвитку », вкорінений у широко відомий збірник «Проблеми ідеалізму «(1902). У роботі мислитель стверджує непросте ставлення свого «позитивно-критического марксизму «до позитивізму і більше, зазначає вже що відбулися зміни у його філософському становленні. Так, говорячи про собі у третій особі, він зазначає, що:

" … Струве… відкрито перейшов до метафізики, тобто. відпавши від позитивізму, у філософському відношенні перестав бути збільшена й марксистом. «[ 6].

В подальшому загальфілософські погляди П. Б. Струве фактично не піддавалися значним трансформаціям, що, проте, не можна сказати про соціально-політичному світогляді мислителя. Так, вже у 1901 року вчорашній упорядник Маніфесту РСДРП публікує статтю «У чому істинний націоналізм?», виступаючи з позиції убеждённого национал-либерала. Задля справедливості слід відзначити, що у аналізований період як лібералізм, і націоналізм Струве носили яскраво виражений опозиційний характер, хоча це його опозиційність починає еволюціонувати від непримиренності до конструктивності. Саме одне десятиріччя ХХ століття було ознаменоване переходом від соціалізму до ліберальному консерватизму цілої плеяди російських філософів, найвідоміші у тому числі стали учасниками збірника «Віхи» (1909), активну участь у організації якого прийняв П. Б. Струве. Слід зазначити, що роком раніше в «Російської Думки» вийшла програмна стаття з претензійною назвою «Велика Росія. З роздумів проблему російського могутності». У ньому філософ вперше органічно поєднав західництво, російський націоналізм і ліберальний консерватизм, і навіть чітко з’ясував власне бачення геополітичних орієнтирів Російської Імперії.

Нельзя забувати у тому, що до 1915 року П. Б. Струве входила до складу ЦК Демократичною-демократичній-конституційно-демократичної партії, будучи найяскравішою постаттю її правого крила. Проте з початком Першої Першої світової мислитель відійшов від кадетів і зблизився з октябристами і деякими монархістами (зокрема, з В.В. Шульгіним). Залишаючись ліберальним консерватором, Струве остаточно переконується в доцільності для Росії монархічній форми управління. Ця убеждённость ще більше зміцніла після трагедії 1917 року, яка зруйнувала сподівання філософа на ідеал Великої Росії.

В вигнанні П. Б. Струве уникнув серйозних світоглядних коливань. Попри активну політичну діяльність, яка виявилася у взаємодії із широкою спектром антибольшевицкой еміграції, переважно, більш правої, що вона сам, погляди мислителя залишилися незмінними. Не варто своїх днів Струве залишався, по-перше, щиро віруючим православним людиною, по-друге, метафізичним ідеалістом (а деякі неясні питання і неокантианцем, хоч цього й не акцентував) у філософії, і, нарешті, западнически налаштованим російським націоналістом і ліберальним консерватором у політиці. З іншого боку, до цих характеристикам слід додати прикметник «помірним», бо все життя і творчість видатного філософа й громадського діяча пройшли «під знаком заходи».

Список литературы

[ 1] Струве П. Б. Щоденник політика… з. 62.

[ 2] РЦХИДНИ, ф. 279, вп. 1, буд. 1, лл. 3−4.

[ 3] Див.: Головін Я. В. Про філософської еволюції П. Б. Струве // Російська філософія: розмаїття у єдності. — М., 2001. С.53−55.

[ 4] Див.: Гайденко В. П. «Під знаком заходи «(ліберальний консерватизм П.Б. Струве) // Питання філософії. 1992. № 12.

[ 5] Головін Я. В. Указ.соч. с. 55.

[ 6] Струве П. Б. До характеристиці нашого філософського розвитку // А його. Patriotica: Політика, культура, релігія, соціалізм. — М., 1997. З. 189.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.