Розділ 2. Фізична реабілітація при плоскоступневості

Поняття фізичної реабілітації

Поняття «фізична реабілітація «було введено Ю.М. Ніколаєвим і В.М. Видріним в 1974 р. У останні роки утвердився термін «рухова реабілітація», так як він більш чітко визначає специфіку даного явища. Зміст рухової реабілітації полягає у відновленні або компенсації тимчасово втрачених або знижених фізичних здібностей із застосуванням адекватних фізичних вправ.

Фізична реабілітація — складова частина медичної, соціальної та професійної реабілітації, система заходів з відновлення або компенсації фізичних можливостей і інтелектуальних здібностей, підвищенню функціонального стану організму, поліпшенню фізичних якостей, психоемоційної стійкості та адаптаційних резервів організму людини засобами і методами фізичної культури, елементів спорту і спортивної підготовки, масажу, фізіотерапії та природних факторів. Або коротше: фізична реабілітація — це складова частина медичної і соціально-трудової реабілітації, що використовує засоби і методи фізичної культури, масаж і фізичні фактори.

Фізичну реабілітацію слід розглядати як лікувально-педагогічний та виховний процес або, правильніше сказати, освітній процес. Основним засобом фізичної реабілітації є фізичні вправи і елементи спорту, а застосування їх — завжди педагогічний, освітній процес. Якість його залежить від того, наскільки методист опанував педагогічною майстерністю і знаннями. Тому всі закони та правила загальної педагогіки, а також теорії та методики фізичної культури надзвичайно важливі в діяльності реабілітолога — спеціаліста з фізичної реабілітації. Він повинен бути перш за все хорошим педагогом — фахівцем з фізичного освіти, фізичної культури і в той же час володіти глибокими знаннями сутності патологічних процесів і хвороб, з якими йому доводиться зустрічатися у своїх пацієнтів. Він зобов’язаний вміти визначати, які методи і засоби нададуть загальний вплив на організм, а які - місцеве, локальне або, краще сказати, специфічне, диференційоване. У «Доповіді наради ВООЗ «(Женева, 1973) підкреслюється; що метою лікування хворого є не тільки збереження його життя, але й здатності до незалежного існуванню. Звідси випливає цілеспрямований характер всієї системи реабілітації в інтересах насамперед самого хворого, його близьких і всього суспільства. В даний час реабілітація зайняла міцне місце серед провідних медико-соціальних напрямків, що розробляються в усьому світі. Наукові дослідження впливу засобів реабілітації чітко показали, що при правильно розробленій її програмі до активного життя можна повертати 50% тяжкохворих.