Культура звучання судової речи

B численних роботах юристів про судової промови культурно-речевой аспект у найзагальніших рисах, як-от простота, дохідливість, емоційність. У цьому роботі визначимо поняття культури промови юриста, з’ясуємо важливість цього питання й докладно розглянемо характеристики, що зумовлюють культуру публічної речи.

1. Культура промови юриста.

Про культуру промови написано багато фундаментальних праць. Ми знаємо думку і дуже багато висловлювань відомих письменників про роль мови у житті людей. Але з величезної кількості їх давайте виберемо слова К. Г. Паустовського: «Нам дано володарем найбагатший, улучний, могутній і воістину чарівний російську мову… Завжди ми звертаємося з цю мову оскільки того заслуговує?» Щодо кожної людини до своєї мови можна достеменно судити як про його культурному рівні, а й його громадянської цінності". Вдумайтеся у ці слова: нас оцінюють у тій, як говоримо. За нашою промови наші співрозмовники роблять висновок, хто такі, так як мова незалежно від волі говорить створює його портрет, розкриває особистість. Адже культура промови невіддільні від загальної культури, без неї немислимі інтелігентність, духовність. Йдеться людини — це її своєрідний паспорт, який Точнісінько вказує, як і середовищі виріс замкненим і спілкується який провіщає, який його культурний рівень. Від ступеня володіння нормами і багатствами мови залежить, наскільки точно, грамотне й зрозуміло може який провіщає висловити цю думку, пояснити ту чи іншу життєве явище, надати належне вплив на слухачів. Тому необхідно вчитися культурі речи.

Культура промови значною мірою обумовлена культурою мислення та свідомої любові до мови. Від точності мислення залежить вибір коштів висловлювання, неточність ж висловлювання веде до фактичним помилок. Тому кожен який провіщає певною мірою замислюється як з того, що він каже, а й як говорит.

Основним критерієм культури промови лінгвісти вважають нормативність, що включає у собі точність і ясність, правильність, чистоту промови, то є відсутність у них діалектних, просторічних слів, вузькопрофесійних висловів, недоречно вживаних іншомовних слів. З іншого боку, культурної вважається мова, якій притаманний мовленнєвий майстерність: логічна стрункість, багатство словника, розмаїтість граматичних конструкцій, художня выразительность.

Культура промови визначається лінгвістиці як мотивоване вживання мовного матеріалу, як використання у певної ситуації мовних коштів, оптимальних для даної обстановки, забезпечення і мети висловлювання; це використання єдино потрібних слів і конструкцій в в кожному конкретному случае.

Чому необхідно говорити особливо культуру промови юриста?

По-перше, професія юриста вимагає як високоморальних якостей й фахової майстерності, а й широкого загальної освіти. По глибоке переконання А.Ф. Коні, юрист має бути людиною, яка має загальна освіта йде попереду спеціального, оскільки юрист щодня оперує найрізноманітнішими явищами життя, й інші явища він має правильно оцінити, прийняти із них потрібне рішення й запевнити у правильності своєї погляду обертаються щодо нього людей. Юрист виступає у різних комунікативних ролях: становить законопроекти, веде ділову листування, мусить писати протоколи допиту і огляду місця події, різні постанови, обвинувальні укладання, позовні заяви, вироки й універсального визначення, договори і угоди, заяви і жалобы.

До того навіть за виробництві кримінальних справ рішенні суперечок громадян, і установ між собою юрист буває конфіденційним співрозмовником. Йому доводиться зіштовхуватися з людьми найрізноманітніших професій і різного рівня культури. Й у кожному випадку необхідно знаходити потрібний тон, слова, аргументирующие і грамотно які виражають думки. Від, наскільки точно розуміють ці фізичні особи мова юриста, часом залежить їх пояснень і показань. Порушення юристом мовних норм може викликати негативну реакцію з боку співрозмовників. На жаль, трапляється так, коли за неточно заданого питання допитуваний просить уточнити чи виправити некоректно це запитання. З іншого боку, кожен юрист виступає як і оратор, як пропагандист правових знань, читаючи лекції; прокурор і адвокат щодня вимовляють публічні промови в судові процеси, тому юристу необхідно володіти навичками публічної промови. Уміння говорити публічно, володіння мовою здавна вважається необхідним професійним якістю юриста. А.Ф. Коні, Ф. Н. Плевако, В.І. Жуковський, Н.І. Холев, П. О. Александров, К. Ф. Хартулари, К.К. Арсеньєв, Н. П. Карабчевский, ВД. Спасович, С.А. Андріївський, А.І. Урусов, М. Г. Казаринов, А. Х Лохвицкий залишили нам прекрасні зразки ораторського майстерності. Високий рейтинг багатьох сучасних судових ораторів залежить від того враженням загальної культури та інтелігентності, яке залишають їхнього виступу, бездоганне володіння літературною мовою, вміння точно, ясно, правильно й логічно висловити думку. Ця обов’язкова умова успішної самопрезентації судового оратора. Отже, мову — це інструмент, з якого оформляються і передаються все думки, це професійне зброю юриста. І питання культури промови юриста піднімаються самої життям, практичної необходимостью.

Говорити культуру промови юриста треба й оскільки юридичний мову специфічний. У ньому помічаємо багато термінів, мають особливе юридичне значення, наприклад: кодекс, контрабанда, алібі, мотиви злочину, запобіжний захід, конфискациям ін. Як термінів використовуються деякі розмовні слова", такі, як промотание, жебрацтво, обмова; застарілі: діяння, приховування; отглагольные іменники, не характерні у загальне вживання: доставляння, взяття, недонесення, підшукання. Більшість багатозначних слів позначає особливі юридичні поняття. Так, привід — примусове доставляння когось у органи розслідування чи суду; порушити — розпочати виробництво кримінальної справи; схилити — змусити зробити злочин; пом’якшити — зробити покарання менш суворим і суворим; стаття— певний розділ, параграф в юридичному документі; організатор — ініціатор злочину; погашення — припинення терміну судимості; епізод — частина злочинних діянь П. Лазаренка та ін. Тож у мові права спостерігаються словосполучення, не що їх вживають поза правової сфери спілкування, наприклад: организaтop злочину, застосувати заходи, вчинення злочину, аморальний провина та інших. Це найтяжчий і цікавий із усіх професійних языков.

Що входить у поняття культури промови юриста? З урахуванням завдань кримінального судочинства культуру письмовій промови юриста можна з’ясувати, як використання у процесуальних актах мовних коштів офіційно-ділового стилю, які відповідають потребам КПК РФ і адекватно відбивають встановлювані у справі фактичні дані. У официально-деловом стилі використовується дуже багато готових, стандартних висловів — кліше. І тут постає проблема кліше і штампів у мові юриста: доречність і необхідність кліше під час упорядкування документів і майже недоречність мовних штампів, які від вред.

Культура промови юриста передбачає також знання норм усних публічних виступів. У промовах прокурора і адвоката в суді відбиваються самі факти, що у процесуальних документах у справі, тому судовий оратор нерідко використовує конструкції, доречні лише письмовій офіційноділового мовлення. А промова передбачає багатство словника, художньої виразності! Культура публічної промови — це таке використання мовного матеріалу, що забезпечує найкраще вплив на аудиторію у певній обстановці й відповідно до поставленим завданням. Термін оратор позначає як обличчя, що виступає з промовою, а й людину, володіє майстерністю публічної промови, її методикою. Мова повинна бути побудована те щоб вона привертала увагу, найкраще сприяла переконання. Прочитайте мова С.А. Андріївського у справі Мироновича, мова Н.І. Холева у справі Максименко, мова Я. С. Кисельова у справі Бердникова, відповідальні цим требованиям.

Про культуру усній судової промови потрібно і адже суді кожне слово надає велике психологічне вплив, наприклад: покарання — це кара, це можливість спокутувати провину, виправитися, перевиховатись. І тому недостатньо грамотно складене обвинувальне висновок (яка не обов’язково оголошується у процесі), і навіть сіра, казенна мова прокурора чи адвоката сприяють виконання судом його високої функції. Припущена судовим оратором мовна помилка дискредитує представника органів правосуддя. Якщо ж помилка залишилася непоміченою, то юрист, людина із вищою освітою, консультант і вихователь громадян, виявляється провідником мовного безкультур’я. Таким чином, культура промови не особисту справу кожного юриста, а громадська необхідність. Боротьба за чистоту промови — це і поза на повагу до нашим законам. Грамотний оратор не скаже: «Читаючи справа / в мене / загальн-те / жодних сумнівів / не викликало у тому / що у діях Сазонова / будемо говорити / є склад злочину //». Пригадуються у зв’язку слова Н. А. Некрасова: «…немає такого думки, яку платить людина було б себе змусити висловити зрозуміло і переконливо іншому, і завжди досадую, коли зустрічаю фразу „на жаль висловити“ тощо. Нісенітниця! Слово є, так розум наш ледачий…». І слова В. Г. Бєлінського: «…слів бракує люди лише тоді, що вони висловлюють то, чого би самі не розуміють гарненько». Справді грамотного судового оратора відрізняє глибина думки, логічність промови, вміння знаходити у своєму кожному конкретному випадку потрібні, точні і автентичні русальні слова передачі думок, вміння грамотно оформляти высказывания.

На науково-практичній конференції з питань підвищення ефективності підтримки державного обвинувачення зазначалося, що став саме державний обвинувач представляє прокуратуру у власних очах народу, з його роботі люди судять про прокуратуру загалом. Тому судовому оратору слід розвивати навички публічних виступів, збагачувати свою мову. Про необхідності володіти багатствами російської писав А.Ф. Коні: «Нехай не думку ваша шукає слова… нехай, навпаки, слова покірно і послужливо мають бути перед вашої думкою у його своєму розпорядженні». Юрист повинен володіти нормами публічної промови, ораторським майстерністю у тому, щоб ясно, точно, стилістично правильно, переконливо висловлювати думку. Це по-перше з провідних умов підвищення ефективності судових прений.

Якості, що визначають культуру речи.

Судова мова має своєю метою сприяти формуванню Переконання суддів і присяжних засідателів. І тому вона насамперед має бути зрозуміла складом суду, і навіть усіма слухачами. Отже, перша необхідна якість судового виступи — ясність. На ясність як головний гідність промови вказував ще Аристотель: «Гідність стилю залежить від ясності; доказом цьому є те, що, раз мова незрозуміла, вона сягає своєї мети». Про «незвичайній, виняткової» ясності в суді писав П. С. Пороховщиков: «…негаразд кажете, щоб міг зрозуміти, а так, ніж міг зрозуміти вас судья"7. Запам’ятайте цей напутствие.

Чим досягається ясність? Насамперед глибоким знанням матеріалу, чіткої композицією промови, логічністю викладу, переконливістю аргументів. Ясність — це вміння говорити доступно, дохідливо про складних питаннях. Таким якістю відрізнялися судові промови дореволюційного адвоката К. Ф. Хартулари. Значну увагу судової оратор звертав на те, щоб зробити виклад доступне сприйняття. Прочитайте його мова у справі Маргарити Жюжан — і ви побачите, як глибоко аналізує оратор докази, послідовно й логічно викладає матеріали справи. Внаслідок цього мова стає дохідливій і убедительной.

Нерідко дохідливість, чи доступність, називають простотою. Простота викладу сприяє з того що мова сприймається легко й думку суддів без труднощів слід за думкою оратора. Але не можна плутати простоту і примітивність. Простота промови припускає використання і складних синтаксичних конструкцій, і риторичних прийомів. Вчасно й до речі наведене порівняння, потрібний епітет, історичний приклад, прислів'я чи приказка оживляють мова, роблять її дохідливішою. Але цілком нетерпимі у судовій промови штучна красивість, высокопарность.

Йдеться стає неясною внаслідок нечіткого знання матеріалів справи, низької культури мислення. Думка, повністю сформована у мозку, легко знаходить собі влучний вислів за тими словами; невизначеність висловів зазвичай буває ознакою незрозумілого мислення, наприклад: Мотивом на її звільнення / послужили неналежні / несприятлива обстановка взагалі / у тому колективі /верб частковості винна / як кажуть до цих ще більше сформованим / неправильним / ну життя чи що / цього / тієї обстановки/ де вона перебуває / її у ставленні всім справам / що в ній робиться; чи: Куликов / підпис цієї людини / цього начальника / абсолютно як кажуть / ну / зацікавлена чи що / у результаті цієї справи / людини. Досить часто мова стає неясною через використання їх у ній іншомовних слів і вузькоспеціальних термінів: У напівправду поцяткували фактик, інший, або навіть третій, кожен із новачків чимось підтверджено, — ось і виникає щось на кшталт психологічної екстраполяції; чи: У його життя встав відомий ингридиент; чи: Моєму підзахисному інкримінується… Особливо нині, коли сказане нами рясніє іншомовними словами, судовому оратору необхідно ознайомитися з їх вмотивованим использованием.

До неясності промови обов’язково призведе недоречне вживання займенників: Відповідно до / встановленої длителъностъю / перебування / гм-м / лікуванні потерпілого / гадаю / що його дії може бути кваліфіковані / лише статтею 112 частиною першої / оскільки вона лікувався менше 4-х тижнів; чи: На прохання потерпілого / припинити свої хуліганські дії / через пізнього часу / Сухарєв / пред’явивши пенсійне посвідчення / без попередження / ударом кулака / вибив йому три зуба. Не нагадує все це «монолог» з оповідання О. П. Чехова: «Його схопив його, підім'яв і на землю… Тоді той сів у нього верхом і гайда в спину тарабанити… Ми її з-під нього за ноги витягли. — Хто кого? — Відомо кого… На кому верхом сидів… — Хто? — Та це самий, про кого сказываю»?

Причиною неясності то, можливо багатослівність: Інші показання давалися Іванченка у тому / що він отже / вкрали / отже / ця сама // І Протокова розповіла здесъ / у суді / як / вона знайти крадіжку у своїй будиночку / що з ньому було вкрадено / І що отже / які ушкодження / не могла; чи: Він заперечує факту крадіжки / речей / особистого майна / Скворцовой / які належали товаришу Петрову. Створює неясність і неправильний порядок слів: При спробі зникнути підсудні затримали з вкраденими речами дружинниками; чи: Потеряева розпустила свою корову / яка потоптує городи / п’яна бігає по сусідам / загрожує побити Юшкова і ругается//.

Ясність думки і його висловлювання веде до такого якості промови, як точність. Точність, тобто відповідність висловлювання задуму оратора і явищам дійсності, є необхідною якістю судової промови. Це предметна точність. Судовий оратор повинен добре знати матеріали кримінальної справи, про які говорить. Мовні неточності, викликані слабким знанням предмета промови, призводять до негативному відношення до судовому оратору. Поняттєва ж точність залежить насамперед від точності слововжитку, зокрема, від вибору синонімів. Зверніть увагу, наскільки точно виділені слова характеризують ситуації та людей: Легко і вільно, переходячи від предмета до предмета, базікає дружина чоловіку про всіх інтересах вдома (легкий, невимушений розмова); За ранковим чаєм, розв’язно підсміюючись, вона брякнула чоловіку: «А знаєш? Я виходжу заміж за Пистолькорса» (легковажний, необдуманий вчинок). Спробуйте вжити синоніми розповідає, сказала — і точність образів зникне. Точність створюється також вживанням юридичних термінів та кліше: мотиви злочину, а чи не спонукання; порушити кримінальну справу, а чи не розпочати; справа виділено коштів у окреме провадження, а чи не на самостійну; застосувати заходи припинення, а чи не прийняти Європу і ін. Сприяють точності й діють повтори: «Розглянути це життя дуже поучителъно; повчально подивитися на неї не лише інтересів справжнього справи, як у тому, щоб визначити, якою мірою винна У. Засулич, та її минуле повчально й у вилучення потім із нього інших матеріалів, потрібних і полезных…».

П.С. Пороховщиков радив судовим ораторам запам’ятати, що сама невдалий вираз може перекрутити думку, зробити зворушливе смішним, значне позбавити змісту, як у нашому разі, коли прокурор, підтримуючи у відкритому процесі обвинувачення у убивстві, сказав, що підсудні «відкололи таке». Порушення точності призводить до того, що уявлення, поняття спотворюються. Наприклад, кандидат юридичних наук, розмірковуючи солідному юридичному журналі про багатозначності оціночних понять в кримінально-процесуальному законі, обстоюючи точність слововжитку, сам неточно вживає лінгвістичний термін «етимологічне значення» замість «лексичне значение».

Неточно висловлюють думку висловлювання, засмічені зайвими, так званими «улюбленими» словами і словосполученнями: ну, отже, загалом, чи що, як кажуть, так би мовити, якщо можна сказати й іншими. «У одного, — писав П. С. Пороховщиков, — тільки й чутно: як кажуть, хіба що сказати, так би мовити, певною мірою, усе ж таки таки; ця остання слово… саме собою далеко неблагозвучне, промовляється із якимось зміїним пошипом, інший щохвилини вимовляє: ну.; третій між кожними двома пропозиціями вигукує: так! — хоча її ніхто ні за чим не запитує…». Через таких слов-сорняков, коли щось чи, будемо говорити, чітко сформульована думку стає неточною, приблизною; оратор хіба що кається у невмінні точно виражатися. Модне слово загалом теж дозволяє висловити думку точно, конкретно. З іншого боку, нескінченно повторюване слово відволікає слухачів від змісту мови і викликає бажання порахувати, скільки ж разів оратор вимовить улюблене слово, не потрібне. П. С. Пороховщиков розповідає у тому, як прокурор, звинувачуючи лимаря в ненавмисному убивстві, тричі ужив в паузах слово добре. «Мимоволі думалося, — пише автор, — людини вбили, що на таке хорошого» Такі слова сприймаються, мов словесний сміття. «Милицями кульгавого оратора» назвав їх Е.А. Матвієнко. Про небезпеку неточного слововжитку попереджав А. А. Ушаков: «Неточне слово у праві — велике соціальне зло: воно кидає грунт свавілля та беззаконня» «.

Слова характеризують оратора особистість, тому мова його має бути чистої. Чистій визнається така мова, у структурі якого немає далеких літературному мови слів, фразеологізмів, діалектної, жаргонної і арготической лексики, конструкцій розмовної мови. Наприклад, порушують чистоту промови просторічні освіти упасъ, махалась, попався на лаву підсудних, випивши, характеристика зі школи бажає і др.

Однією з основних якостей судової промови, які її ефективність, є правильність, яка передбачає дотримання загальноприйнятих норм літературної мови. Мовна норма — це прийняті общественно-речевой практиці правила вимови, вживання слів, правопису, постановки знаків препинания, словотвори. Норми складалися у мові історично, є результатом відбору найбільш придатних для спілкування коштів у складі співіснують і відбивають реальні тенденції розвитку мови. Норми мови характеризуються відносної сталістю, общеобязательностью. Важливо дотримання лексичних норм, які забезпечують точність слововжитку; орфоепічних (произносительных) і акцентологических (норм наголоси), зумовлюючих єдність звукового оформлення промови. Граматичні норми (морфологічні і синтаксичні) встановлюють однаковість форм словозміни і з'єднання слів в словосполучення та пропонування. Стилістичні норми забезпечують доречність емоційно і функціонально забарвлених мовних средств.

Мова повинна бути коротка і змістовна", — вказував П. С. Пороховщиов. Наш час, з його прискорено, зростанням кількості інформації, з необхідністю підвищення культурного рівня, жадає від судового оратора ясного, стислого викладу матеріалу. Лаконічність промови досягається точним вираженням думок, наявністю чітких формулювань, відсутністю слів, не несучих інформації, відсутністю багатослівності і зайвих, недоречних думок. Поширеної помилкою є багатослівність: Підсудний був // в цілком нетверезому стані; чи: Мовшенко щоразу / відгукується лише позитивно / на прохання своїх сусідів / де вони живуть разом; Кабінет / сказати / неналежним чином / відповідними заходами / був закритий. Різновидом велемовностей є плеоназмы, тобто поєднання слів, що пропагують один і той ж (оселився жити у готелі «Єнісей», штурхав ногами, натовп народу, 6000 рублів грошей, біла блондинка, садно в скроневої частини голови, дефекти й недоліки) і тавтологія, тобто повторення однієї й того слова чи однокореневих слів: Я прошу вас / визначаючи міру покарання по ст. 206-ї частині третій визначити мінімальну міру покарання / у цій статье.

Стислість повинна поєднуватися з глибоким змістом промови, чому сприяють емоційність, експресивність. Емоції викликає сам матеріал судової промови. Створенню експресивності, і навіть емоційності становлять також мовні кошти, з допомогою яких оратор висловлює эмоционально-волевое ставлення до предмета мови і цим впливає на емоції присяжних засідателів і слухачів справа громадян. Це різні мальовничовиражальні засоби. Однак кожна виразне засіб доречно в судової промови у разі, коли допомагає посилити звучання аргументу, висловити важливу, з погляду оратора, думку, передати її суду, підсудному чи присутнім у залі суду громадянам. Використання риторичних прийомів заради прикрашання, красивості промови послаблює її логічний аспект, знижує її убедительность.

Особливо цінним якістю публічної промови є індивідуальність (самобутність) — вміння казати про самих ласих фактах своїми словами, не використовуючи мовних штампів. Штампів — це шаблонні, обридлі висловлювання з потьмянілої від частого вживання семантикою. Штампів використовують бездумно, за звичкою, позбавляючи цим своє мовлення образності, індивідуальності. Ще нещодавно були поширеними у мові такі штампи: активний борець; у теплій, приятельської обстановці; великих успіхів; незабутні враження; гідна зустріч; різку критику; широкий розмах; бурхливі, тривалі оплески; гарячий відгомін і ін. Визначення у яких неповноцінні, оскільки вони висловлюють думку шаблонно. Зараз ними вже користуються реже.

У юридичної промови частотны штампи безпричинно, з хуліганських спонукань; штурхати ногами та інших. Юридичні кліше, вжиті шаблонно, з зайвими словами, стають штампами, порівняйте: слідство встановило — кліше, виробленим у справі попереднім слідством встановлено — штамп; слідчий РВВС — кліше, слідчий слідчого відділу РВВС — штамп та інших. Штампом може стати метафора, повторювана з процесу у процесс.

Штампованими можуть і окремі композиційні частини судової промови, особливо вступу. Двічі слухаючи однієї й тієї ж оратора в судові процеси, причому що зовсім різних справах, ми чули один і той ж гарне запровадження, запозичене з промови радянського адвоката Драбкина про суддів — інженерів людських душ. «Які ж багато втрачаємо ми їх від того, — пише У. Алексєєв, — що з судовою трибуни рідко лунають промови, здатні „дієсловом, серця людей“, і найчастіше промови замінюються якимись гібридами з нудьги і пустослів'я». Йдеться, що характеризується самобутністю, особистісним своєрідністю у веденні фактів неспроможна залишити людей равнодушными.

Судова мова, що має усіма названими якостями, сприймається як впливаюча. Тільки за такої умови вони можуть виконати свою високу громадську функцію. Доречно згадати слів А. В. Луначарського: «Адже ми б'ємо сполох над дзвін — у серце людське, але це тонкий музичний инструмент».