«Лагерная» тема у творах О.Солженіцина і В.Шаламова
В таборі Шаламова герої вже перейшли межа між життям і смертю. Люди начебто й виявляють якісь ознаки життя, але у сутності вже мерці, оскільки позбавлені будь-яких моральними принципами, пам’яті, волі. У цьому вся зачарованому колі, назавжди зупиненому часу, де панує голод, холод, знущання, людина втрачає власне минуле, забуває ім'я дружини, втрачає зв’язку з оточуючими. Його душа не розрізняє… Читати ще >
«Лагерная» тема у творах О.Солженіцина і В.Шаламова (реферат, курсова, диплом, контрольна)
«Лагерная» тема у творах О. Солженіцина і В. Шаламова
Наш суперечка — не церковний про віці книжок,.
Наш суперечка — не духовний про корисність віри,.
Наш суперечка — про свободі, на право дихати,.
О волі Господньої в’язати і вирішувати.
В. Шаламов.
«Лагерная» тема знову підвівся в ХХІ столітті. Чимало письменників, такі як Шаламов, Солженіцин, Синявський, Алешковский, Гинзбур, Домбровський, Владимов свідчили про жахи таборів, в’язниць, ізоляторів. Усі вони дивилися на те що очима людей, позбавлених свободи, вибору, пізнали, як знищує людини сама держава через репресії, знищення, насильство. І тільки той, котрі пройшли крізь ці це, може остаточно зрозуміти й оцінити будь-яке твір про політичному терорі, концтаборах. А нам книга відкриває лише завісу, зазирнути за який, на щастя, просто немає. Ми можемо лише серцем відчути правду, якось по-своєму пережити її.
Наиболее достовірно описують табір Олександр Солженіцин у легендарних творах «Один день Івана Денисовича», «Архіпелаг ГУЛАГ» і Варлам Шаламов в «Колимських розповідях». «Архіпелаг ГУЛАГ» і «Колимські оповідання» писалися не рік і є свого роду енциклопедією табірне життя.
В своїх творах обидва письменника в описах концтаборів, і в’язниць домагаються ефекту життєвої переконливості та психологічної достовірності, текст наповнений прикметами непридуманной реальності. У оповіданні Солженіцина «Один день Івана Денисовича» більшість персонажів — справжні, узяті з життя герої, до прикладу, бригадир Тюрин, кавторанг Буйновский. Тільки головним героєм оповідання Шухов містить збірний образ солдата-артиллериста тієї батареї, якої командував на фронті сам автор, й укладеного Щ-262 Солженіцина. «Колимські розповіді» Шаламова тісно пов’язані з відбуванням посилання самого на Колимі. Це доводить і рівень деталізованості. Автор приділяє увагу страшним подробиць, які не можна зрозуміти без душевної болю — холод і голод, часом позбавляють людини розуму, гнійні виразки на ногах, жорстокий свавілля кримінальників. У оповіданні «Теслі» Шаламов свідчить про глухо замкнутий простір: «густий туман, що у двох кроках немає було людини», «деякі напрями»: лікарня, вахта, їдальня, — що й для Солженіцина є символічним. У оповіданні «Один день Івана Денисовича» в’язням ворожі небезпечні відкриті ділянки зони: кожен укладений намагається якнайшвидше перебігти ділянки між приміщеннями, що повної протилежністю героям російської літератури, традиційно люблячим широчінь і далеч. Описуване простір обмежена зоною, будівництвом, бараком. Ув’язнені відгороджені навіть від неба: згори їх безперервно засліплюють прожектора, нависаючи так низько, що ніби позбавляють людей повітря.
Но однак у творах Солженіцина і Шаламова табір теж різниться, підрозділяється по-різному, тому що в кожної людини свої і свою філософію одні й самі речі.
В таборі Шаламова герої вже перейшли межа між життям і смертю. Люди начебто й виявляють якісь ознаки життя, але у сутності вже мерці, оскільки позбавлені будь-яких моральними принципами, пам’яті, волі. У цьому вся зачарованому колі, назавжди зупиненому часу, де панує голод, холод, знущання, людина втрачає власне минуле, забуває ім'я дружини, втрачає зв’язку з оточуючими. Його душа не розрізняє, де щоправда, де брехня. Зникає навіть всяка людська потреба у простому спілкуванні. «Мені однаково — будуть мені брехати чи ні, був поза правди, поза брехні», — вказує Шаламов в оповіданні «Сентенція».
Отношения між людьми сенс життя яскраво відбито у оповіданні «Теслі». Завдання будівельників у тому, щоб вижити «сьогодні» в пятидесятиградусный мороз, а «далі», ніж 2 дні, не мало сенсу будувати плани". Люди були байдужі друг до друга. «Мороз» дістався людської душі, вона промерзла, зжалася і, то, можливо, назавжди залишиться холодної.
В таборі Солженіцина, навпаки, зберігаються живі люди, Іван Денисович, Тюрин, Клевшин, Бухенвальд, які тримають собі своє внутрішнє гідність і «не роняють», не принижуються через сигарети, через пайка і вже тим більше вилизують тарілки, не доносять на товаришів заради поліпшення власної долі. У таборах діють свої умови: «У таборах хто здихає: хто миски лиже, хто санчастину сподівається і хто до кума ходить стукати», «Крекчи так гнися. А упрешся — переломишься», «Хто кого зможе, той цього й гризе». Табір, за Солженіциним, величезне зло, насильство, але страждання та співчуття сприяло моральному очищенню, а стан неситості героїв прилучає їх до вищому моральному існуванню. Іван Денисович доводить, що душу не можна взяти в полон, не можна позбавити її свободи. Формальне звільнення зможе змінити внутрішній світ героя, його систему цінностей.
Шаламов, в на відміну від Солженіцина, підкреслює відмінність між в’язницею і табором. Картина світу перегорнуто: людина мріє з табору потрапити не так на свободу, а в’язницю. У оповіданні «Надгробне слово» йде уточнення: «Тюрма — це свобода. Це єдине місці, де люди й не боючись, говорили усе, що думали. Де вони відпочивають душею».
Творчество і філософія двох справді дивних письменників призводять до різним висновків про життя і смерть.
По Солженіцину, в таборах залишається життя: сам Шухов не представляв своє «існування» на свободі, та й Алешка-баптист радий залишитися у таборі, оскільки там думки людини наближаються до Бога. За межами зони повна переслідувань життя, що вже «незрозуміла» Івану Денисовичу. Засудивши нелюдську систему, письменник створює справжнього народного героя, зумів пройти крізь ці випробування і зберегти найкращі риси російського народу.
В розповідях Шаламова непросто колимські табору, відгороджені колючим дротом, за межами яких живуть вільні люди, але й, що поза зоною, теж втягнутим у безодню насильства, репресій. Уся країна — це табір, де всі що у ньому приречені. Табір — це ізольована частина світу. Це зліпок того суспільства.
Пройдя через все страждання і головний біль, Солженіцин і Шаламов виявилися народними героями, які змогли донести всю справжньої картини суспільства на той час. І їх також об'єднує наявність величезної душі, здатність діяти і споглядати.
Список литературы
Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.