Джангисагач. 
Тарас Шевченко у засланні

1848. Папір, акварель. 13,6×22,4.

Шевченко виконав малюнок під час сухопутного переходу Аральської експедиції до Аральського моря. У степу, на шляху експедиції від Орська до Раїма, їм зустрілося самотнє дерево, яке у місцевого населення вважалося священним. Про дерево джангисагач, або жагизагаш, що означає «одиноке дерево», Тарас Шевченко розповідає в повісті «Близнецы»: «…верстах в двух от дороги, в ложбине, зеленело тополевое старое дерево. Я застал уже вокруг него порядочную [толпу], с удивлением и даже (так мне казалось) с благоговением смотревшую на зеленую гостью пустыни. Вокруг дерева и на ветках его навешано набожными киргизами кусочки разноцветных материй, ленточки, пасма крашеных лошадиных волос и самая богатая жертва — это шкура дикой кошки, крепко привязанная к ветке…» .

Мангишлацький сад

1851 — 1852. Туш, перо, сепія, білило Мангишлацький сад знаходиться на півострові Мангишлак (північно-східний берег Каспійського моря, нині Гур'євська обл. Казахської РСР). Поверхня півострова складається з вапнякових нашарувань, покрита крейдяними буграми різноманітної форми і майже позбавлена рослинності. В деяких місцях півострова, між уламками скель та каміння, зустрічаються гаї тутових дерев. Такі ж дерева були вирощені поблизу Новопетровського укріплення та в урочищі Ханга-Баба. В пояснювальному тексті до згаданого офорта Залеський дає опис цього саду: «Недалеко від скелі „Монах“ сотня тутових дерев, що мають в більшості дивовижні форми, росте в щілинах товстого шару вапнякових відкладень… Дерева ці досить великі, листя на них рясне; без сумніву, під скелями, які начебто нависли над ними, дерева ці сягають корінням води; без таких джерел як могли б вони рости під жагучим небом пустелі, в місцевості, зовсім позбавленій дерев? З часу збудування Новопетровського укріплення цей тутовий гай використовується як місце відпочинку». В перші роки перебування в Новопетровському укріпленні (1851 — 1852) Шевченко неодноразово змальовував дерева Мангишлацького саду.