Висновок. 
Морально-етична проблематика байок Г. Сковороді

Якою б визначною не була літературна творчість Сковороди, в історію української культури він увійшов передусім як видатний мислитель-філософ, який завершує тривалий історичний період розвитку професійної філософії на Україні. Ця філософія не розвивалася на голому місці, а була наслідком творчого-використання здобутків світової думки у вирішенні істотних проблем, пов’язаних з освоєнням нових форм суспільного буття. Сковорода вивчав праці близьких йому філософів і брав з них на озброєння ті або інші філософські та морально-етичні ідеї, перетворюючи їх на вихідні пункти розробки власного вчення. Тому немає нічого дивного в тому, що ідеї, навколо яких він зосереджує свої пошуки, окремо зустрічаються у творах філософів античності, середньовіччя, Відродження та в його попередників з Києво-Могилянської Академії.

Творчість Григорія Сковороди актуальна дотепер критикою розбещеності сильних цього світу («Сон», «Розмова п’яти мандрівників про істинне щастя в житті»), дослідженням природи людської зажерливості («Убогий Жайворонок»), своєю «проповіддю життєрадісної гуманності» (І. Франко), вірою в те, що «Ми збудуємо світ кращий, Створимо день веселіший» (діалог «Поток зміїн»). Тож творчість письменника — тривке джерело мудрості і душевної краси людини духовної, лоція у бурхливому житейському морі, антидот проти пандемії бездуховності, найвищий урок мислителя.