«Пророк» А. З. Пушкіна та М. Ю. Лермонтова

«Пророк» А. З. Пушкіна та М. Ю. Лермонтова

Сравнивать і оцінювати літературні твори дуже невдячна справа, не нам дано будувати висновки про великому, і ті ваги, де можна зважити талант, визначити його першість, верховенство, старшинство. У цьому роботі робиться спроба не естетичної оцінки двох віршів великих поетів, які різного бачення мира.

Казалось б, задана одна тема: «Пророк», бо як по-різному вона вирішена в Олександра Сергійовича Пушкіна та Михайла Юрійовича Лермонтова! У вірші А. З. Пушкіна пророк — посланець Бога. Всевишній відкрив очі й вуха поетові, зробивши її «намісником» Бога землі. Завдяки дарованому таланту, з нього багато питається. У вірші явно простежується що, наділений талантом, неспроможна мовчати, він має жити в ім'я людей, приносячи їм користь, оскільки він «посередник» між Богом і люди. Він платить своїм життям за іскру таланту.

И Бога глас до мені заволав:

«Восстань, пророк, і виждь, і внемли,.

Исполнись волею моєї,.

И, обходячи моря і землі,.

Глаголом пали серця людей".

Пушкин нітрохи не перебільшує своєї ролі землі, у суспільстві особистостей. Він рано зрозумів цю високу історичну місію і гордо виконував борг, несучи людям слова добра і виваженої правди.

Стихотворение Михайла Юрійовича Лермонтова повно скорботи й відчаю. Здається, сльози душать поета, що він оглядає поглядом оточуючі його простори. Не красу та гармонію бачить він, а горі Ай-Петрі і несправедливість.

С того часу, як вічний судія.

Мне дав всеведенъе пророка,.

В очах людей читаю я.

Страницы злоби і пороку.

Поэт бачить даремність спроби напоумити, навчити людей чогось прекрасному, справедливому, гуманного. Вони войовничі, їх гнів спрямований не хочуть, хто прагне їм допомогти, готовий покласти цього своє життя.

Провозглашать я став любові.

И правди чисті навчання:

В мене всі ближні мої.

Бросали шалено камені.

В вірші «Пророк» А. З. Пушкіна дана картина суворого і страшного переродження людини у всевидючого і всезнаючого пророка, він терпить борошна, зате йому відкривається вища істина, що він понесе людям. У Лермонтова — цілковитий розлад з тими, кому він дарує світло правди. Його пророк — трагічна постать, він терпить борошна та самотність заради тих, хто бажає й чути його. Натовп воинственна, їй непотрібен «герой», відкриває правду, вона воліє жити у «невігластві», віддаючи перевагу спокою, а чи не горінню. Її ситість на кшталт свинячому хліву. Оточуючі відкидають можливість слухати поета-пророка, бояться істини, звільнення з будь-яких пут, чи це невігластво, рабство чи нахабна брехня. Старці лякають їм своїх онуків:

«Смотрите: ось приклад вам!

Он гордий був, не ужився на нас:

Глупец, хотів запевнити нас.

Что Бог говорить його вустами!

Смотрите ж, діти, нею:

Как він похмурий, і худий, і блідий!

Смотрите, як він наг і бідний,.

Как зневажають усі його!".

Эти два вірші — приклад тому, як геніально відбивається час у творах художників України та наскільки різні може бути шляхи вирішення одним і тієї ж питань у творчості великих поетів, розділених важливим історичним кордоном: повстанням декабристів, котрий поклав початок сміливому, хоча й безрозсудному, рішенню головною російської проблеми — знищення абсолютизму у Росії. Це два погляду призначення поета і поезії різні періоди Росії.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.