Страшный світ, ти серцю тісний…

«Страшный світ, ти серцю тісний…»

Здесь каміння нагадують мило,.

А сталь схожа на жерсть…

И слабкість — як сила,.

И щоправда — як лестощі…

В. Цой.

Нельзя жити у цьому світі не відчувши у собі його згубного впливу. Творчість А. А. Блоку тому підтвердження. Звичайно інакше пояснити, що залишив небесний світ Прекрасної Дами і спустився на грішну землю, населённую простими людьми? Тут зіграла своєї ролі і епоха. Війни, революції, які сколихнули все тодішнє суспільство; ламка вікового способу життя, переоцінка цінностей — ось неповний перелік випробувань, раздиравших нашій країні. Але, на мою думку, найсильніше вплинув переїзд Блоку з «запашної глухомані» Шахматова в похмурий Петербург, де поет на власні очі побачив весь бруд з так званого «реального світу», його суперечливі жахи і жахливі протиріччя. Не дивно, що сама Прекрасної Дами поступилося місцем «Страшному світу».

«Страшный світ» справді страшний. Це світ сірих неживих громад будинків; вкритих темрявою вулиць, площ, і периулочков, чорних коробок фабрик («Петро», «Вічність кинула до міста…», «Піднімаючись із темряви льохів…», «Фабрика»); світ прогнилих околиць і смердючих канав («Незнайомка»).

Притом вкрай складно вдивитися в щось, як полуда жаху заступає очі. Населений він злиденними, п’яницями «з очима кроликів», гуляками, продажними жінками, неспокійним морем гнущих спину робочих. Цим «приниженим і оскорблённым» Блок протиставляє «ситих» — хоч і багатих матеріально, але дуже недальких і духовно жебраків людей. І взагалі, все мешканці «страшний світ» злиденні духовно. Ліричний герой виглядає прикрим (для світу) исключенем. Він ще зберіг в своєї власної душі Людини. Найліпше це відбито у «Незнайомці»: труднощі змусили героя опуститися на дно життя, але з тим вона може змиритися з цим. Він намагається вирватися з нього, бо відчуває неправда.

Кстати, про брехні. Вона сама справжня щоправда «страшний світ». І, хоч як це страшенно звучало, люди, точно паяц з «Баланчика», нітрохи не приховують. Причому лише не приховують, а й змиряються з долею раба «страшний світ». Хто це змирився, той і справді раб. На противагу їм, ліричний герой неспроможна зрадити своєї правди, свою волю. Смиренність йому одно поразці.

«Страшный світ» сповнений страшних контрастів й регіональних протиріч. Здається, понесёшь сірник — буде вибух. Це протиставлення правди й тотальної брехні, згорблених від непосильної праці робітників і «ситих», вікового порядку й закипающего моря революції. Та найголовніше протиріччя — несумісність «страшний світ» і лише прекрасного. Таке чи взагалі немає, або ж різко виділяється і натомість решти зла. До того ж, якщо щось прекрасне якимось дивом і опиниться у цьому світі, він буде невблаганно розчавлене, як та дівчина з вірша «На залізниці». Любові вже тим паче немає у цьому світі. Вона зникає під гнётом повсякденності, як квітка під асфальтоукладочным катком («Холодный день»), ставати «прекрасним далёко"(«Незнакомка»), опошляється, ставати предметом купівлі-продажу («У ресторані»).

Время тут може плестися «пергаментними промовами» «ситих», може колихатися в такт моря робочих, може тупцювати дома («Барка життя стала…»), але найстрашніше — все події катастрофічно повторюються, час замикається в кільце («Живи ще хоч століття — все буде не дуже. Виходу немає.»). Смерть не кінець, а лише початок новим мукам («Умрёшь — начнёшь знову спочатку…»). Коротше: «Смерті немає. І життя немає.».

Раз вже зайшов балачки про смерті, слід зазначити, що «страшний світ» — найсправжнісінька клітина в людини, і з, кому світ став занадто тісний, вириваються потім із нього приблизно як герой пісні Ю. Шевчука «Чёрно-белые танці»:

Уйду за грати,.

Бензин каністра…

Дайте сірники…

Да буде світло!!!

«Но хіба ж вихід?" — запитають багато. Звісно, ні! Ліричний герой таки займається пошуком виходу. Він вимагає як і автор цих бачить, і розуміє дійсність і такий самий непримиренний з ним. І саме тому і бореться може. І наприкінці кінців, вибирається, повернувшись туди, звідки прийшов у «страшний світ»… І хоча Прекрасну Даму повернути неможливо, але залишаються вічні світлі почуття. «І загибель не страшна герою, поки божеволіє мрія…».

Мечта — ось він, осколок Бога в сучасному людині. «Я дихаю і отже я люблю, що й отже живу…» До слів Висоцького мені нічого додати. «Краса врятує світ" — ось третина великої правди. Самогубство — шлях до слабких і зневірених. А іншим Блок простягає руку допомоги: «Сотри випадкові риси, ти побачиш — світ прекрасний». У справжньому коханні, красі, «вічної жіночності» поет бачив порятунок людства.

В укладанні мені хотілося б сказати, що недарма на початку моєї роботи взяв у свої лапки слова «реальний світ».

Я зробив по простої причини, що під впливом творчості Блоку я зрозумів, що реальний світ прекрасного, а ирреален навколишній світ повсякденні. А «вічна жіночність» — це енергія життя, любові, мрії здатна вирвати людини (і зрештою і людство) з пазурів «страшний світ», пазурів Системи і відкрити истиный світ, истиный сенс жизни…

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.