Образ матері в творчості українських письменників

Муровані Курилівці

СЗШ I-III ступенів № 1

Реферат

На тему: «Образ матері в творчості українських письменників.

Образ України в творчості сучасних українських поетів.

Історичне минуле українського народу."

Виконав

Учень 11-А класу Луцак Микола

2008 р.

План

· Образ матері в творчості українських письменників

o Вступ.

o Образ матері в поезії А. Малишка

o Поезія Б. Олійника про матір

o Образ матері-жінки в творах Т. Г. Шевченка

· Образ України в творчості сучасних українських поетів

o Д. Павличко

o І. Драч

o Б. Олійник

o Ліна Костенка

· Історичне минуле українського народу в зображенні Івана Франка

(за повістю « Захар Беркут »)

· Список використаної літератури.

Вступ

Із давніх-давен зверталося і звертається людство в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині — до матері, уславлюючи її благословенне ім'я. Мати дарує людині життя, надихає на добрі справи, віддає все, що має: тепло своєї душі, своє серце і безмежну любов. Її колискові супроводжують нас протягом всього життя, а мудре слово допомагає долати труднощі.

Саме цьому образові присвячені найкращі твори відомих світових митців. Їй, дорогій і милій, єдиній і коханій присвячували свої поезії Т. Шевченко і Леся Українка, В. Симоненко і А. Малишко.

В шістдесяті роки XX століття в українську літературу приходить плеяда талановитих українських поетів: І. Драч, Л. Костенко, Д. Павличко, Б. Олійник, В. Стус, В. Симоненко. Вони прагнули наблизити людей до ідеалів добра, справедливості, гуманізму, правди — цих загальнолюдських цінностей, за якими не губилися ідеї національної свідомості, патріотичних почуттів.

Образ матері в поезії А. Малишка Твори Андрія Малишка про матір — «Пісня про рушник», «Не стій, мати, коло хати», «Яблуні» сповнені прекрасних почуттів до жінки, що випестила, викохала його, дала життєвий заповіт:

Мене навчала мати ще колись:

— Як виростеш, моя мала дитино, То мудрим будь і мужнім будь в житті,-;

Скупі два слова.

Нелегкі два слова.

У цьому вірші образ матері наче огорнутий серпанком найніжнішої любові і глибокої пошани. Гімном материнської любові можна назвати вірш «Пісня про рушник», що увійшов до збірки «Серце моєї матері». Ліричний герой Малишкових творів згадує своє босоноге дитинство, турботливі материнські руки. Йому затишно, коли він воскрешає у своїй пам’яті зворушливий образ рідної неньки.

Мати для кожного — то найрідніша в усьому світі людина. Можна вибирати друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати, — писав інший видатний український поет Василь Симоненко.

Поезія Андрія Малишка пройнята материнським теплом і синівською вдячністю. Кожний рядок його віршів випромінює любов і доброту.

У «Пісні про рушник» поет закохано пише і про українську землю. Тут і «росяниста доріжка», і «зелені луги», і «солов'їні гаї», і «тихий шелест трав». Такі ніжні поетичні образи надають творові ще більшої краси. Вони дорогі поетові з дитинства, так само, як і образ рідної неньки, який зігрівав його душу протягом усього життя:

Я знаю, що навіки і віднині

Мені очей старечих не забуть,

Подвір'я тихе і дідівську хату,

Казок дніпрових золоті мости,

Тебе, маленьку, рідну, сивувату,

Дано навіки в серці пронести.

Мати — це символ чистоти та любові, а образ рушника у вірші — символ життєвого шляху, долі. З яким душевним теплом автор говорить про матусю: «рідна мати моя», «твоя незрадлива усмішка, засмучені очі хороші твої». Образ матері в «Пісні про рушник» набуває узагальненого значення. З глибинних джерел народнопісенної творчості черпає Малишко барви для змалювання образу матері, яка проводжає свого сина в далеку дорогу:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

I рушник вишиваний на щастя дала.

Коли слухаєш пісню, створену на ці слова, аж сльози навертаються на очі від ніжності і зворушення. У материнських очах — тривога і смуток, сподівання на щасливу долю сина, побажання йому добра в невідомім краю. Мати розлучається з сином і дуже сумує, але вірить у щасливе майбутнє своєї дитини: і запорукою щастя є «рушник вишиваний», який завжди оберігатиме від будь-якого лиха:

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, щебетанні дібров,

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Вишиваний рушник здавна сприймався українцями як один із оберегів родинного життя, він символізував долю, життєву стежку. Дівчата дбають про них, готують до весілля, щоб подружнє життя було щасливим. А при одруженні в найурочистішу хвилину молодята стають саме на рушник — запоруку вірності та любові.

«Пісня про рушник» стала справжньою перлиною в українській поезії двадцятого століття. Вона і в майбутньому пробуджуватиме в наступних поколінь найсвітліші почуття.

Поезія Б. Олійника про матір У грізний час війни Павло Тичина написав сповнені невтішного смутку й щемливої ніжності рядки: «Матері забуть не можу…»

Від Шевченкового «Там матір добрую мою» до оцього Тичининого зізнання українська поезія протягом віків співає величальну пісню матері.

Уся ж бо краса світу, його безмежність і незбагненність втілилися для нас у жінці-матері. Вона — наша порадниця й розрадниця, наша наставниця й заступниця. Перше слово, яке ми вимовляємо, звернене до неї, матері, що подарувала нам життя, трудом і мукою щоденною навчила нас говорити, бачити сонце, слухати пісню. І тому з образом матері пов’язуємо ми найдорожче серцю: рідний дім, квітучий сад, запашний степ — усе те, що зветься Батьківщиною:

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Махнула рукою — злетіли увись рушники.

«Лишайтесь щасливі», — і стала замисленим полем

На цілу планету, на всі покоління й віки.

Із сучасних українських поетів Борис Олійник чи не найбільше віддає свого натхнення саме уславленню й возвеличенню Матері. Звісна річ, у цьому суттєву роль відіграв біографічний фактор: зовсім малим він залишився сиротою — батько загинув на війні, і хлопець зростав під опікою матері, тіток та бабусь. Отож їм, страдницям і невтомним трудівницям, поет і присвятив зворушливі

рядки своїх віршів:

Мати наша — сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола — намистиною,

Небо — празниковою хустиною…

І стали ці люди й для нас рідними й дорогими — так завжди буває в талановитих художників: сокровенному, суто особистому вони вміють надати прикмет уселюдського.

Без перебільшення можна сказати: образ Матері в творчості Бориса Олійника — домінуючий. Мати в нього — це міра всього доброго й чесного в житті.

Образ матері-жінки в творах Т. Г. Шевченка.

Видатний український поет та письменник Т. Г. Шевченко змалював у своїх творах як: «Катерина», «Наймичка», «Сова», «Марія», тяжку долю жінок матерів, які з різних причин пережили різні трагедії свого життя самостійно виховуючи своїх дітей.

В цьому творі, я хотів би дати характеристику образам матерів, яких змалював Шевченко у своїх творах.

Першим твором в якому описується тяжка доля жінки-матері була поема «Катерина». В ній автор змальовує тяжку долю матері яка народила свого позашлюбного сина від москаля, який нібито пішов на війну і не повернувся. Дівчина у розпачі, не знаходячи підтримки від своїх батьків, йде шукати на чужину свого коханого і в тяжкій душевній травмі вона кориться своїй долі, залишає сина напризволяще, і топиться. Автор описує Катерину, як слухняну дівчинку, яка усе життя була надією своїх батьків. Автор вже побачив, що чекає дівчину у світі, та її тяжку долю у таких рядках:

Катерино, серце моє !

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою ?

Хто спитає, привітає

Без милого в світі ?

Ось така доля чекала Катерину, одинока в злиднях вона шукала отця хлопчика, який покинув їх на завжди.

Другим твором був твір під назвою «Наймичка». Її доля трішки відрізняється від долі Катерини, але в вони десь перетинаються. Так наймичка яку звали Ганна, народила хлопчика Марка. Автор не дає навіть стислої історії його народження, а починає описувати події з того моменту. Як Ганна підкинула його, ще зовсім малого в дім до заможних селян. Чому мати йде на такий вчинок залишається тільки здогадуватися. Потім молода дівчина наймається до прийомних батьків свого сина. Перед Ганною стоїть тяжке випробування жити разом зі своїм сином, так щоб він нечого не запідозрив. Але саме найтяжче було питання: чи прийме він її, чи не звинуватить її у її вчинку. Так безперечно ці питання мучили жінку до того моменту, аж поки вона все не розповіла своєму синові. Хоча Ганна жила у добрих людей та все ж її долю можна назвати дуже тяжкою. Бо не кожна мати в наш час може витримати такі випробування.

Як ми бачимо із попередніх абзаців загальний образ жінки-матері в творах Шевченка є таким: проста, добра, гарно вихована, красива дівчина, яка палко закохалась, але не вдало, має мужній характер, кориться своїй долі, (чого не можна сказати про Катерину, на мою думку, вона поступила не правильно), хоче щастя для свого малюка.

Ось такий образ жінки матері розкриває нам Шевченко в своїх творах.

Образ України в творчості сучасних українських поетів

Доля України, її минуле, сучасне і майбутнє - лейтмотив творчості українських поетів XX ст. Ця тема стала актуальною і для наших сучасників: Д. Павличка, І, Драча, Б. Олійника, Ліни Костенко.

У творах Д. Павличка образ України насамперед асоціюється із рід-ним краєм — Гуцульщиною, до якої він звертається з глибокою повагою, патетикою: «Франківщино! Моя ти рідна земле…». «Син простого лісоруба, гуцул із Карпатських гір» на все життя зберіг синівську любов і відданість цьому куточкові української землі. Тут поет зростав, тут узяв він «пісню в серце із людських сердець» (вірш «Там, де Лючка круто в'ється.»). Звідси, з цієї «високої землі» пролягла його дорога до України Образ України у творчому доробку Д. Павличка постає зі спогадів про важливі історичні події, про прекрасних людей, чесних, духовно багатих. Поет неодноразово звертається до Тараса Шевченка, пророчі слова якого сприймаються як наука України. Тому й складаються думки Д. Павличка у молитву до Кобзаря (вірш «Молитва»), щоб наповнитися і освятитися гені-єм «віку двадцять першого предтечі» на великі звершення в ім'я України. Творчість Т. Шевченка Д. Павличко сприймає як історію українського на-роду.

У творах циклу «Вірші із Монголії» звучить гнівне слово Д. Павличка проти тих, хто зривав золоті верхи із наших соборів, і проти тих, хто «виса-джував фундаменти», «каміння звідси рвав» — «батирів Сталіна, Постишева та Косіора». У віршах названого циклу створено образ України, яку віками нищили різні зайди, але не змогли зламати її духу.

У 1983 р. Д. Павличко написав вірш «Бабуся з квітами», який уже з перших рядків викликає своєрідні аналогії, порівняння старої, зморщеної бабусі-матері із самою Україною. У гамірному місті старенька бабуся про-дає букетик лілій, які завжди були символом чистоти. Сумний образ одино-кої старенької жінки, майже жебрачки па велелюдді, викликає у поета гост-рі відчуття болю за долю українських матерів, самої України.

У творчому доробку Д. Павличка є чимало віршів, присвячених Україні 90-х років.

Образ України по-своєму оригінальне створив І. Драч. Поєднавши новаторську форму своїх віршів із глибоко національними поетичними за-собами та прийомами, поет бачить Україну в образі калини (вірш «Лист до калини, залишеної на рідному лузі в Теліженцях»), вишневого цвіту («Виш-невий цвіт» із поеми-симфонії «Смерть Шевченка»), у трагічному образі Чорнобильської мадонни із однойменної поеми. Де б не був поет, його думки завжди з Україною.

Образ України І. Драч, як і Д. Павличко, поєднує із образом Т. Шевченка. У передсмертних мареннях «біжить до сина Україна одганяти знавіснілу смерть».

Поет планетарного мислення, Б. Олійник проблеми України найчас-тіше поєд-нує із загальнолюдськими проблемами. Та ряд творів поета при-свячено тільки Україні. В далекій Америці приходить до нього поетичний образ білої селянської хати, викликає тугу за Батьківщиною («Від Білого дому до білої хати»). Духовний родовід народу, його історична пам’ятьважливі мотиви поем Б. Олійника «Рух», «Доля», «Дорога», «Дума про міс-то», «Сковорода і світ» та ін. Сутність людини, її гуманізм, висока поряд-ність завжди беруть початок із рідного кореня. Таку думку стверджує автор у поемі «Рух».

Поема «Дума про місто» присвячена 1500-літтю «матері міст руських» Києву. У ній взаємопов'язане минуле і сучасне. Тільки такий зв’язок, на ду-мку поета, забезпечує ідею єдності народу і дає можливість осягнути вер-шини людської мислі і дії.

Незважаючи на гостре відчуття недолі рідного народу, присвячена Україні поезія Ліни Костенко не звучить песимістично. У ній по-філософськи мудро обгрунтовано думку про велике майбутнє України. Пое-теса неодноразово звертається у своїх творах до славного минулого україн-ського народу, з ним пов’язує пекучі проблеми сьогодення. У циклі віршів «Ікси історії» Із книги «Неповторність» вона нагадує сучасникам славетні імена, героїчні події, які перегукуються із сучасністю, кличуть до дій. Сюди ввійшли такі твори, як «Древлянський триптих», «Лютіж», «Князь Василь-ко», «Чадра Марусі Богуславки». Ці твори доповнюють наші знання про ба гату історію українського народу. Численними поетичними творами Ліна Костенко відгукнулася на сучасні пробле-ми України, пов’язані зі станом освіти, культури, зокрема мони, на проблеми її демократичного розвитку.

Історичне минуле українського народу в зображенні Івана Франка

(за повістю «Захар Беркут»)

Івана Франка завжди цікавило історичне минуле українського народу. Ним написано немало творів на історичні теми. Та повість «Захар Беркут» стала однією з найцікавіших і найяскравіших сторінок в освітленні нашого славного минулого.

Розмірковуючи над подіями давно минулих років, письменник пильніше придивляється до сьогоднішніх днів. Великі зміни, на думку Франка, відбулись як у природі, так і в суспільному житті Карпатської Русі, Народ став нужденний, кожний дбає тільки про себе, забуваючи, що так руйнується громада. Нужда зламала «свободну, здорову вдачу» народу. І змальовуючи тухольську громаду XIII століття, письменник певною мірою ідеалізує її життя. Живуть тухольці в повному достатку, серед них немає ні багатих, ні бідних. Громада має своє самоврядування, рада громадська завжди вершить праведний суд. Письменник залишається вірним історичній правді, показуючи в образі Тугара Вовка роль князів і бояр у тогочасному українському суспільстві. Війни проти князя Київського, князя Волинського ослаблюють Київську Русь, розпорошують її сили, знищують тисячі простих людей.

Правдиві героїчні і Прекрасні сторінки минулого створює у своїй повісті Франко. І це передусім згуртованість, мужність і самовідданість українського народу в боротьбі за свою незалежність. Як живі, постають перед ними створені уявою автора люди тих часів. Та славна і грізна епоха дала своїм синам і донькам (Захар та Максим Беркути, Мирослава) волелюбну, мужню вдачу, світлі характери, вроду і силу та трагічні, нелегкі долі. Письменник реалістично змалював і образи ватажків монгольських загарбників Пети й Бурунди. Обидва вони мають сильні характери, але славляться своєю жорстокістю, егоїзмом, людиноненависництвом.

Твір наповнений високохудожніми описами Карпат тих часів, чудовими тухольськими пейзажами, картинами просування й загибелі ворога. Своїм основним настроєм, красою образів і почуттів цей чудовий твір перегукується з величним «Словом о полку Ігоревім» і стоїть в ряду найцікавіших історичних творів української літератури.

Список використаної літератури:

1. Волощук Є.В. Українська література 2004 р.

2. Олійник О. Українська мова 2007 р.

3. Ю. В. Бураков. Г. М. Кипаренко Історія України 1996 р.

4. А. Б. Уліщенко, В.В. Уліщенко Українська література (хрестоматія) 11 клас 2004 р.

5. О. М. Біляєв, Г. Т. Шелехова Українська мова 10−11 класи 2004 р.