Напрямки розвитку Південного економічного району

Вступ Україна увійшла у новий етап реформування економіки. Завдання, які стоять перед кожним містом, районом, областю та країною в цілому, є дуже складними. Але існує реальний потенціал для їх виконання. Консолідація зусиль і концентрація їх на головних пріоритетних напрямах та раціональне використання наявного потенціалу, — якраз те, що забезпечує формування нових виробничих систем.

Територія України умовно поділена на окремі економічні райони, які найкраще відображають спеціалізацію та особливості соціально-економічного розвитку того чи іншого краю. Раціональна територіальна організація продуктивних сил в економічних районах сприяє більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва в усіх територіальних ланках країни. На прикладі конкретного економічного району, у даному випадку — Південного, можна простежити, як економічні закони впливають на розміщення різноманітних галузей економіки та соціальної сфери.

Об'єктом даної курсової роботи є Південний економічний район, що включає Одеську, Миколаївську, Херсонську області та Автономну Республіку Крим.

Предметом дослідження є вивчення сучасного соціально-економічного стану Південного економічного регіону, його проблем та перспективних напрямів розвитку.

Головною метою даної курсової роботи виступає визначення сучасного стану економіки Південного економічного району та обґрунтування перспективних напрямків його розвитку в майбутньому, а також формування нових виробничих систем для підвищення ефективності економіки обстежених областей.

Завданням курсової роботи є дослідження Південного економічного району за певною структурою. Дана робота складається з трьох розділів. У першому подається загальна характеристика регіону, тобто особливості географічного розташування, виробничий, природно-ресурсний та трудо-ресурсний потенціали, а також соціально-економічний стан регіону. У другому розділі розкрито аналіз стану економіки Південного економічного району, який включає соціально-економічне становище Одеської, Миколаївської, Херсонської областей, АР Крим та м. Севастополь. Третій розділ передбачає визначення проблем та перспектив розвитку досліджуваного району.

В ході роботи проведено детальне вивчення виробничого та природо-ресурсного потенціалу Південного економічного району, з урахуванням особливостей географічного розташування та трудових ресурсів.

Шляхом проведеного аналізу соціально-економічного становища вищевказаних областей визначено сучасний стан, актуальні проблеми Південного економічного району та можливі щляхи їх вирішення.

При написанні курсової роботи проводилось вивчення соціальноекономічного стану областей по однакових параметрах:

— загальна характеристика області;

— ресурсно-сировинний потенціал;

— економічний стан виробництва по різних напрямках діяльності;

— інфраструктура областей;

— стан соціальної сфери.

Для роботи було використано регіональні програми соціально-економічного розвитку, дані статистичної звітності, матеріали Українського Кластерного Дослідження «Підвищення конкурентоздатності економіки областей Заходу та Півдня України на основі формування нових виробничих систем (кластерів)». Збірник висвітлює результати досліджень проблем соціально-економічної політики та інноваційно-інвестиційного сприяння процесом регіонального розвитку на Заході та Півдні України. Також даній темі курсової роботи присвячували дослідження відомі географи та науковці. Наприклад, український науковець Б. В. Беркинський у своїх наукових працях аналізує специфіку реструктуризації господарчих комплексів Південного регіону України. Ним зроблено вагомий внесок у забезпечення економічного зростання Причорномор’я. Б. В. Буркинський очолював розробку «Державної програми соціально-економічного розвитку українського Причорномор’я» .

Праця О.І. Іртищевої «Стан та тенденції розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності Причорноморського регіону» розкривє особливості сучасного стану економічного регіону і перспективи розвитку в майбутньому.

Вагоме значення у економіці Південного регіону посідає і рекреаційний комплекс. Аналізуючи рекреаційно-туристичну сферу, зазничимо, що дослідження в цьому напрямі робили П. В. Гудзь, О.І. Гулич, Л. М. Черчин, Ф. Ф. Мазур та інші.

Розділ І. Загальна характеристика південного економічного району

1.1 Особливості географічного розташування Південного економічного району Південний економічний район розташований у південній частині України та омивається Чорним і частково Азовським морем. До його складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області. Найбільшими містами є Одеса, Миколаїв, Херсон, Сімферополь, Севастополь (багатофункціональні центри — адміністративні, промислові, транспортні, культурно-освітні, наукові), а також Керч і Євпаторія. Площа району — 113 тис. кілометрів квадратних. Він є найбільшим за площею в Україні (18,8%). Його промислове виробництво зосереджується переважно в портових містах.

Одеська область знаходиться на крайньому південному заході України, вздовж державних кордонів з Республікою Молдова та Румунією. Територія області розміщена переважно у степовій, частково — лісостеповій природних зонах. Це визначає її високий агровиробничий потенціал та багаті рекреаційні ресурси. В цілому рівнинний рельєф території сприяє інтенсивному господарському освоєнню краю.

Миколаївська область розташована в степовій зоні південної частини України і з трьох сторін обмежена територіями Одеської, Кіровоградської, Дніпропетровської та Херсонської областей. На півдні омивається водами Чорного моря та дев’ятьма лиманами, які вдаються в суходіл. В області налічується 19 адміністративно-територіальних районів.

Херсонська область, у свою чергу, розташована на півдні України в Причорноморській низовині, у степовій зоні, на нижній течії Дніпра. Омивається Чорним і Азовським морями, а також Сивашем (Гнилим морем) та Каховським водосховищем. Херсонщина межує на сході - з Запорізькою, на північному заході - з Миколаївською, на півночі - з Дніпропетровською областями, а на півдні - з Автономною Республікою Крим.

Автономна Республіка Крим займає територію Кримського півострова, розташованого на півдні Східної Європи між 44°23' - 46°15'північної широти та 32°29' - 36°39' східної довготи. Столиця — м. Сімферополь. Суміжні області - Херсонська і Запорізька, Краснодарський край Російської Федерації.

Південний економічний район займає територію рівнинної Причорноморської низовини. Тільки невелика його північно-західна частина охоплює південні відроги Центральномолдавської, Подільської та Придніпровської височин, а на крайньому півдні знаходяться Кримські гори і Південний берег Криму.

Унікальність географічного положення полягає в тому, що Південний економічний район має вихід до Чорного та Азовського морів що дає змогу здійснювати зовнішню торгівлю. На півночі межує з Центральним та Подільським соціально-економічними районами, на північному сході - з Придніпровським соціально-економічним районом. На заході район має вихід до державного кордону з Молдовою та Румунією, на сході, через Керченську протоку — до Російської Федерації. [2, с. 628]

Приморське розташування Південного економічного району стало передумовою розвитку суднобудування та судноремонту, морського транспорту каботажного та міжнародного плавання, курортно-туристичного господарства. Саме в цьому районі розташовуються найпотужніші українські порти (Іллічівськ, Одеса, Южний), через які здійснюються контакти району і Україні загалом з 172 країнами світу. Придунайське розташування району зумовлює дешеве річкове сполучення з багатьма європейськими країнами (Румунією, Болгарією, Угорщиною, країнами колишньої Югославії, Словаччиною та ін.). Поромна переправа з Болгарією та Грузією також відкриває додаткові можливості. Через центральну частину району протікає Дніпро, завдяки чому здійснюється транспортне сполучення з Придніпров'ям, Києвом, Черкасами. Вигідним є сусідство з прилеглими економічними районами країни — особливо Придніпровським та Донецьким, які є потужною базою для забезпечення індустріі району вугіллям, металами, машинами.

Серед негативних рис ЕГП варто виділити досить далеке розташування від західних кордонів України і соціально-економічних районів, що там розташовані.

1.2 Населення і трудоресурсний потенціал району

Історично склалося, що населення Південного економічного району багатонаціональне — частка українців складає 52,5%; росіян — 37%; кримських татар — 3%; решта населення — болгари, євреї, гагаузи, молдавани, білоруси, караїми та ін. З ряду причин (історичне минуле, неоднаковий ступінь господарського освоєння території, різноманітність природних умов) для району характерні великі територіальні відмінності в розміщенні й густоті населення. Середня густота населення в районі становить 64,5 осіб/км² (по Україні - 83 особи/км²). Найбільша густота населення в АР Крим (83 особи/км²) та Одеській області (77 осіб/км²), найменша — в Херсонській (44 особи/км²). Сільського населення менше в степовій частині материкової України (до 20 осіб/км²). [12]

Станом на 1.01. 2013 р. частка міського населення району становила 4,3 млн чол., а сільського — 2,3 млн чол. Найвища частка міського населення в Одеські області, найменша — в Херсонській. Найбільші центри району — Одеса, Миколаїв, Севастополь, Херсон, Сімферополь, Керч. У порівнянні з 2005 р. зменшилась як загальна кількість населення району вцілому, так і кожної його області зокрема, а також відбулися зміни у структурі населення. (Табл. 1.2)

Таблиця 1.2 Динаміка змін кількості населення (2005;2013 рр.)

У районі один з найвищих показників працездатного населення — 57,2% (по Україні 55,9%).

У галузях суспільного виробництва зайнято 3 млн 312 тис. осіб, з них 25,6% - у промисловості, 33,2% - в сільському господарстві, 28% - у невиробничій сфері. З розвитком індивідуальної та кооперативної форм трудової діяльності, впровадженням нових форм господарювання, організації праці, особливо оренди, пов’язане з виникненням нових проблем у сфері зайнятості, зокрема збільшенням частки безробітних. Проте рівень безробіття в районі нижчий, ніж в інших районах України (10,6% при республіканському 11,3%, а в Одеській області - 7,9%). Безробітних жінок вдвічі більше, ніж чоловіків. (Додаток А) Коефіцієнт народжуваності в регіоні коливається від 8,0%о в АР Крим (в Сімферополі мінус 6,9%о) до 9,8%о у Херсонській області (при середньому по Україні 9,1%о). Природний приріст скрізь від'ємний і становить від мінус 5,0%о у Херсонській області до мінус 6,1%о в Одеській. Його зниження спостерігається з середини 70-х рр. XX ст. і пояснюється зменшенням показників народжуваності і зростанням смертності населення.

Частка дітей у районі більша, ніж у середньому по Україні на 1%, найменше людей пенсійного віку (20,4%). Чоловіків набагато менше, ніж жінок (880 на 1000 жінок), — цей показник найнижчий серед економічних районів України.

У районі дещо знижена частка населення працездатного віку, що зумовлено переважно міграційними та демографічними процесами. Ця особливість Південного району, а також значний розвиток трудомістких галузей призвели до дефіциту трудових ресурсів.

Аналіз трудових ресурсів свідчить, що внутрішніми перевагами є:

— високий освітній рівень населення;

— достатньо високий рівень зайнятості економічно-активного населення у міській місцевості, де зосереджена левова частка потенціалу регіону;

— наявність кваліфікованої робочої сили;

— високий рівень мобільності робочої сили;

— можливість перепідготовки робочої сили відповідно до вимог регіонального ринку праці. [7, с. 94]

Оцінка рівня трудового потенціалу є дуже важливою для сучасної

економіки Південного економічного району, оскільки дозволяє визначити шляхи більш ефективного використання праці населення.

1.3 Виробничий і природно-ресурсний потенціал району Південний економічний район займає степову частину території, яка прилягає до Чорного і частково до Азовського морів. Рельєф його — переважно хвиляста рівнина, яка поступово знижується з півночі на південь до узбережжя морів, а на Кримському півострові, навпаки, підвищується на південь, до Кримських гір. Більшість території займає Причорноморська низовина, тільки невелика північно-західна частина району сягає півдня Подільської височини.

У цілому рельєф району не створює значних перешкод для механізації польових сільськогосподарських робіт, будівництва промислових споруд, розширення міст і містечок, шляхового будівництва, а невеликий загальний нахил поверхні сприяє іригаційному будівництву. [6, с. 196]

Клімат району в цілому помірно теплий. Причорноморська низовина і степовий Крим характеризуються помірно континентальним кліматом з теплим літом і помірною зимою.

Гідрографічна мережа району відносно негуста, але його перетинають найбільші ріки України — Дніпро, Дністер, Дунай. Дніпро з притоками — важлива транспортна магістраль, а також джерело водопостачання та гідроенергії півдня України. В районі Каховки в 1952р. споруджено гідроелектростанцію, у зв’язку з чим створено велике Каховське водосховище 240 км завдовжки і 20 — 25 км завширшки, об'ємом близько 19 млрд м3 води.

На захід від Дніпра протікає Південний Буг протяжністю 220 км, який впадає у Бузький лиман. Глибини останнього дають змогу заходити сюди великотоннажним морським суднам.

Інші судноплавні річки — Дністер і Дунай — при впаданні в Чорне море утворюють великі дельти. Зона Дунайських плавнів перспективна для розвитку високоінтенсивного багатогалузевого сільського господарства.

У плавневій частині Дунайського гирла є кілька значних прісноводних озер (Китай, Катлабух, Кугурлай та ін.).

Енергетичне значення кримських річок невелике, їх води використовуються для зрошування земель та водопостачання міст і сіл.

Виняткове народогосподарське значення мають Чорне й Азовське моря. На їх узбережжях розміщені великі промислові центри й порти — Одеса, Миколаїв, Херсон. У водах цих морів водиться промислова риба (кефаль, скумбрія, пеламіда, камбала, осетрові, оселедці, бички), найбільший вилов якої в Керченській протоці, коли восени вона йде з Азовського у води більш теплого взимку Чорного моря. Мілководне Азовське море — одне з найбагатших у світі на органічні кормові ресурси, що і сприяє розмноженню морської фауни. Багато риби і в дельті Дунаю. [6, с. 220]

Грунти району різноманітні. Їх розміщення у районі має чітко виражений зональний характер, вони мають добру структурну будову і при застосуванні правильних агротехнічних методів обробки та зрошування дають стійкі високі врожаї. Грунтово-кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства, а теплий клімат і приморське положення — перетворенню району на велику здравницю.

Природна рослинність більшості території району — степова. Лісом зайнято не більше 1,5 — 2,5% території. Лише Південне узбережжя Криму і гірський Крим заліснені. У балках і ярах трапляються переліски з клену, ясена, дуба та кущів — бересклету, шипшини, кизилу. Лише в низовинах Дніпра, Дунаю, Дністра та деяких інших річок є великі зарості очерету — доброго матеріалу для виробництва теплоізоляційних плит. Особливий інтерес він становить як сировина для виробництва целюлози. [2, с. 534]

У районі значні родовища корисних копалин, які становлять основу для розвитку промисловості. Це залізні руди, флюсові вапняки, солі Сиваша, різні види будівельних матеріалів (граніт, вапняки, мергелисті глини та ін.). Найбільше значення має залізна руда, виявлена в багатьох пунктах району (в Одеській області - Фрунзенська магнітна аномалія, в Херсонській — Високопільське та Приазовське родовища). Однак головна роль належить Керченському басейну. Інші родовища нині промислового значення не мають. Балансові запаси руди сягають майже 14% промислових запасів руди України. Поклади її залягають на невеликій глибині (5−25м), що дає змогу видобувати її відкритим способом. Руди Керченських родовищ відносно бідні за вмістом заліза (всього 28−30%) і потребують збагачення. При їх переробці можна виробляти оксид ванадію (V), а також фосфатшлак — цінне добриво.

У районі більше половини республіканських запасів флюсових вапняків. Основні родовища їх — Балаклавське й Старокримське. Висока механічна міцність вапняків Балаклавської групи дає змогу використовувати їх в якості будівельного та облицювального матеріалу, заповнювача бетону для покриття доріг та інших цілей.

Південний економічний район добре забезпечений сировиною для будівельної індустрії, вапняками, глинами, кварцовими пісками, гранітами, мармуром, мергелем, каоліном, вулканічними туфами. [11]

Серед природних ресурсів багато озер і лиманів, води яких містять солі натрію, хлору, брому, особливо Сиваша, ресурси якого практично невичерпні. Солі озер і лиманів є цінною сировиною для хімічної промисловості.

На території району виділяється Причорноморсько-Кримська нафтогазоносна область. На дні Чорного моря, особливо біля о. Зміїного (Одеська область), геологи виявили ряд перспективних газових і нафтових родовищ (підземних і водночас підводних структур). Іншими видами палива район забезпечений недостатньою мірою. В якості місцевого палива використовують торф, поклади якого є в Голопристанському й Цюрупинському районах Херсонської області, Вознесенському та Новоодеському районах Миколаївської області. (Додаток Б) Велике значення мають лікувальні грязі, ропа та джерела мінеральних вод. Кращі лікувальні грязі в Куяльницькому та Хаджибейському лиманах Одеської області і Сакському озері АР Крим. Джерела мінвод є в інших областях, зокрема поблизу Одеси та Херсону. [5]

Отже, проаналізувавши виробничий та природно-ресурсний потенціал, пріорітеними напрямками розвитку Південного економічного району є:

— формування агросектору ХХI століття;

— модернізація галузевої структури промисловості;

— розвиток транспортного потенціалу;

— реформування санаторно-курортного та туристичного сектору.

Розділ ІІ. Аналіз стану економіки південного економічного району

2.1 Соціально-економічне становище Одеської області

Одеська область — найбільша за площею область України (її територія складає 33,3 тис. кв. км — 5,5% території України), до її складу за станом на 01.01.2013 р. входять 26 адміністративних районів, 19 міст, у тому числі 7 — обласного значення.

У природно-ресурсному потенціалі України частка Одещини становить лише 3,7%. Область має значні земельні ресурси, виділяється своїм рекреаційним потенціалом (клімат, море, лікувальні грязі, мінеральні джерела, ропа лиманів і моря), біологічними ресурсами моря, лиманів, великих річок, високоцінними біосферними ресурсами, представленими унікальними і своєрідними природними комплексами (плавні, коси, пересипи), екосистемами та біоценозами. (Рис. 2.1.)

Рис. 2.1. Ресурсно-сировинний потенціал Одеської області

Область є високорозвиненим індустріальним регіоном. Складовими економіки Одеської області є: промисловість, сільське господарство, транспорт, будівельна та економічна діяльність.

Приморське положення та наявність потужних портів зумовили розвиток галузей, що обслуговують морський транспорт, портове господарство.

Основними галузями, що формують структуру промислового виробництва області, є виробництво продуктів нафтопереробки, харчова, хімічна, нафтохімічна промисловість та машинобудування. [16]

По видах промислового виробництва за підсумками 2012 року, традиційно більша частина обсягів припала на підприємства переробної промисловості, виробництва та розподілення електроенергії, газу та води, найменшу частку становлять підприємства добувної промисловості.

Аналіз розвитку промисловості за видами діяльності Одеської області протягом 2010;2012 рр. показує різке зростання добувної промисловості до 2011 року, проте її показники стрімко впали до 2012 року. Переробна промисловість, у свою чергу, навпаки — спочатку вона різко впала, але до 2012 року спостерігається покращення її розвитку. (Додаток В) Хімічна та нафтохімічна промисловість області представлена такими базовими підприємствами, як ВАТ «Одеський припортовий завод», ТДВ «Інтерхім», ТОВ «Сан-клін» та ін.

Особливе місце у регіоні посідає машинобудівний комплекс. У його складі понад 80 підприємств, серед яких стратегічного значення — ВАТ «Одескабель», ТОВ «Телекарт-прилад», ТОВ ХК «Мікрон», ВАТ «Завод поршневих кілець», ТОВ «Іллічівський судноремонтний завод» та інші.

Легка промисловість представлена підприємствами ТОВ «ТД Грегорі Арбер», ТОВ «Балтська швейна фабрика», Ізмаїльське ЗАТ ВО «Астра», Білгород-Дністровське ТОВ «Белста» та ін. [13]

У січні 2013р. порівняно з січнем 2012р. спостерігалося збільшення обсягів у виробництві хімічних речовин і хімічної продукції на 56,6%, металургійному виробництві, виробництві готових металевих виробів, крім машин і устаткування — на 23,1%; виготовленні виробів з деревини, виробництві паперу та поліграфічної діяльності - на 4,7%. Однак, зменшились обсяги у машинобудуванні на 29,8%, виробництві гумових і пластмасових виробів; іншої неметалевої мінеральної продукції - на 3,4%.

Сільське господарство — один з найважливіших секторів економіки регіону. Основними видами сільськогосподарської діяльності є вирощування зернових культур та соняшника, овочівництво, виноградарство, скотарство та птахівництво, а також власною переробкою сільськогосподарської продукції.

Обсяги продукції сільського господарства за оперативними даними за січень 2013р. (в постійних цінах 2010р.) проти січня 2012р. збільшились на1,9%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах — на 12,0%, у господарствах населення — на 0,1%. [12]

Аналіз розвитку сільськогосподарської галузі Одеської області за 2010;2012 рр. свідчить, що загалом показники обсягів виробництва значно зросли, крім продукції тваринництва — така тенденція спостерігається протягом останніх років по Україні вцілому. (Додаток Г) Будівельний комплекс області має розвинену мережу великих, середніх та вагомих за обсягами будівельних організацій різних форм власності. На загальну тенденцію у поточному періоді порівняно з відповідним періодом 2012 року вплинуло суттєве зменшення обсягів будівництва будівель (на 34,8%), частка яких у загальному обсязі будівництва становить 36,4%. Будівництво житлових будівель зменшилося на 26,0%. (Додаток Д) Транспортно-дорожній комплекс в області представлений усіма видами транспорту і включає в себе найкрупніші морські торговельні порти, судноплавні компанії, розвинене залізничне та автодорожнє господарство, широку мережу автотранспортних, експедиторських підприємств, аеропортові та аеродромні комплекси, авіакомпанії.

Проаналізувавши показники розвитку транспортної галузі Одеської області, можна зробити висновок, що протягом 2012;2013 рр. вантажоперевезення усіма видами транспорту та вантажооборот зменшилися, однак спостерігається зростання перевезень автомобільним транспортом. У пасажироперевезенні та пасажирообороті вцілому також відбувся спад, окрім залізничного та водного траспорту, перевезення якими помітно зросли.

Значна частка у структурі економіки області припадає на екпортно-імпортну діяльність. У загальному обсязі імпорту в 2012 р. найбільші надходження здійснювались з Китаю — 39,4% від загального обсягу імпорту, Російської Федерації - 13,1%, Туреччини — 8,9%, Румунії - 3,8%, Німеччини — 3,7%, Кореї - 2,7%, Індонезії - 2,4%. [16]

2.2 Соціально-економічне становище Миколаївської області

Площа території - 24,6 тис. кв. км (4,1% території України), займає 15 місце серед інших областей. Населення — 1251,5 тис.чол., що становить 2,6% населення України (17 місце серед областей), в тому числі 831,3 тис.чол. (66,5%) складає міське населення.

Миколаївська область — це високорозвинутий індустріальний регіон держави, який визначається потужним, багатогалузевим промисловим потенціалом та розвиненим агропромисловим комплексом. У структурі провідне місце займає машинобудування та металообробка, серед яких виділяються такі галузі, як суднобудування та енергетичне машинобудування. Розвинене виробництво будівельних матеріалів (цементу, цегли силікатної і керамічної, вапна, кахелю, збірного залізобетону, облицювальних, дорожніх і тротуарних плиток). [8, с. 316]

Галузева структура промислової продукції за видами економічної діяльності наступна: переробна промисловість — 95,8%, з неї легка промисловість — 1,8%, виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (виробництво керамічної та силікатної цегли, цементу, вапна, кахелю, бруківки, плитки, залізобетонних виробів, скловиробів) — 91,3%, металургія та оброблення металу — 2,0%, харчова промисловість — 0,2%, машинобудування — 0,5%; добувна промисловість — 0,3%; виробництво та розподіл електроенергії, газу та води — 3,9%.

У І кварталі 2013 року проти аналогічного періоду 2012 року обсяг промислового виробництва в області збільшився на 2,5%.

Нарощення відмічено у переробній промисловості - на 7,4%, у добувній промисловості та розробленні кар'єрів — на 62,1%. Водночас, у постачанні електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря виробництво продукції знизилось — на 9,8%, у тому числі у виробництві електроенергії - на 10,8%.

Майже у всіх основних галузях переробної промисловості відбулось зростання обсягу продукції, зокрема, у виготовленні виробів з деревини, виробництві паперу та поліграфічної діяльності - на 1,9%, у металургійному виробництві, виробництві готових металевих виробів, крім машин і устатковання — на 2,5%, у машинобудуванні - на 2,9%, у виробництві хімічних речовин і хімічної продукції - на 11,2%, текстильному виробництві, виробництві одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів — на 17,3%.

У виробництві харчових продуктів і напоїв відмічено зниження обсягу продукції на 0,5%, що головним чином зумовлено його зменшенням у виробництві молочних продуктів — на 10,5% і у переробленні та консервуванні фруктів і овочів — на 1,5%. Водночас, у виробництві олії та тваринних жирів одержано приросту на 4,5%, у виробництві напоїв — на 5,5%. [14]

Область відзначається розвиненим сільським господарством. Сільське господарство — друга за обсягами та перша по зайнятості трудових ресурсів галузь матеріального виробництва області. Виробнича структура сільського господарства є рослинницько-тваринницька. Питома вага продукції рослинництва в загальному обсязі досягає 60%. Основними культурами рослинництва в області є зернові (озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза) та технічні культури — соняшник та цукрові буряки, овочево-баштанні культури. Розвинуте садівництво та виноградарство.

У січні-березні 2013р. індекс обсягу сільськогосподарського виробництва порівняно з січнем-березнем 2012р. становив 91,4%, у т.ч. в аграрних підприємствах — 67,3%, у господарствах населення — 100,5%.

Розвинуте рослинництво, в якому значну питому вагу займають кормові культури, є доброю базою для тваринництва, що має м’ясо-молочний напрямок. (Додаток Є)

Загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами (крім малих) власно виробленої продукції за січень-березень 2013р. порівняно з відповідним періодом 2012р. зменшився на 45,3%, у т.ч. продукції рослинництва — на 46,4%, тваринництва — на 38,5%. Середні ціни продажу зросли на 19,6%, зокрема на продукцію рослинництва — на 22,5%, тваринництва — на 2,9%. [12]

В Миколаївській області функціонує потужна транспортна система, до складу якої входить залізничний, морський, річний, автомобільний, авіаційний та трубопровідний транспорт.

Миколаївський морський торговельний порт — один із найпотужніших портів області. В основному це експортно-імпортні вантажі в експорті - хімічні добрива, металоконструкції, труби, бавовна та ін., в імпорті - продовольчі товари.

У січні-березні 2013р. на водних причалах області оброблено 6,5 млн. т вантажів, що на 4,2% менше ніж у відповідному періоді попереднього року. Серед оброблених вантажів переважали суховантажні (91,4%). За видами послуг 69% склали експортні вантажі, 17,2% - імпортні, 12,9% - транзитні, 0,9% - внутрішнього сполучення.

Водним та автомобільним транспортом доставлено одержувачам 1,3 млн. т вантажів, що на 12,7% більше ніж за січень-березень 2012р. Вантажооборот склав 217,8 млн. ткм і зріс на 7,7%.

Автомобільний транспорт відіграє найважливішу роль у міжміських і обласних перевезеннях. Зокрема, автомобільним транспортом перевезено 26,8 млн. пасажирів (або 74,7% від загальної кількості), обсяг пасажирообороту дорівнював 324 млн.пас.км. Порівняно з січнем-березнем 2012р. кількість пасажирів зросла на 0,2%, а пасажирооборот — на 7,6%.

Послугами електротранспорту скористалися 25,3% загальної кількості пасажирів. Кількість пасажирів, перевезених трамваями, зросла на 2,9%, тролейбусами — на 22,3%.

У січні-березні 2013р. водним транспортом перевезено 7,8 тис. пасажирів, при цьому пасажирооборот склав 15,7 тис.пас.км (у січні-березні минулого року 0,2 тис. та 3 тис.пас.км, відповідно. [14]

Миколаївська область володіє значним експортним потенціалом. За січень-лютий 2013р. обсяг експорту товарів зменшився порівняно з січнем-лютим 2012р. на 37,5%, імпорту — зріс у 1,6 раза.

Основу експорту визначили продукти рослинного походження; продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості; готові харчові продукти. В обласному імпорті переважали механічне та електротехнічне обладнання; мінеральні продукти; недорогоцінні метали та вироби з них. [18]

За січень-березень п.р. підприємствами області виконано будівельних робіт на суму 152,6 млн.грн. Індекс будівельної продукції порівняно з січнем-березнем 2012р. склав 77,9%. За характером будівництва обсяги робіт розподілились таким чином: роботи з нового будівництва, реконструкції та технічного переозброєння склали 70,3%, поточний ремонт — 16,1%, капітальний ремонт — 13,6%. (Додаток Д)

2.3 Соціально-економічне становище Херсонської області

Населення Херсонщини складає 1083,4 тис. осіб.

Галузями спеціалізації народного господарства Херсонської області є промисловість, агропромисловий і рекреаційний комплекси.

Основними галузями в промисловому комплексі регіону є паливна, харчова промисловість, а також машинобудування й металообробка, виробництво електроенергії й тепла.

Херсонська область має досить значний промисловий потенціал — більше 200 підприємств. Базові напрямки — суднобудування та судноремонт, машинобудування.

Значне місце займають електротехніка та приладобудування, паливна енергетика, деревообробна промисловість, целюлозно-паперова промисловість, легка і харчова промисловість. (Додаток Є)

У промисловості індекс виробництва за підсумками січня 2013 року зріс порівняно з січнем 2012 року як у добувній, так і в переробній промисловості. Лише у розробці кар'єрів та деревообробній промисловості спостерігається значний спад. (Додаток Ж) Обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) у відпускних цінах виробника за січень-лютий 2013 року зріс на 18,9% до відповідного періоду 2012 року і становив 1,7 млрд грн.

Сільське господарство області спеціалізується, в першу чергу, на вирощуванні якісного продовольчого зерна озимої пшениці, кукурудзи, рису, соняшнику, а також овочево-баштанних культур: кавуни, помідори. У силу сприятливих кліматичних умов тут розвинені садівництво, виноградарство й тваринництво м’ясо-молочного напрямку. [9, с. 511]

Аграрний сектор економіки області - це цілий комплекс, який тісно пов’язаний із природними умовами, технічними можливостями та підготовленими висококваліфікованими людськими ресурсами.

В агропромисловому комплексі у січні-березні 2013 року темп виробництва валової продукції сільського господарства (у постійних цінах 2010 року) по області склав 114,7%. Збільшилося порівняно з відповідним періодом 2012 року виробництво сільськогосподарської продукції як у сільськогосподарських підприємствах на 62,9%, так і в господарствах населення — на 1%. [12]

За останні роки спостерігається стабільний ріст обсягів сільськогосподарської продукції, однак в обсягах продукції тваринництва відбувся незначний спад. (Додаток З)

Із загального виробництва валової продукції в сільськогосподарських підприємствах вироблено 31,5%, у господарствах населення — 68,5%.

Херсонська область займає вигідне географічне положення і знаходиться на перетині транзитних транспортних коридорів. Сприятливим фактором економіко-географічного розташування області є її близькість до промислових центрів Донецького та Запорізького регіонів та виходу до Чорного, Азовського морів, Дніпро-Бугського лиману та річки Дніпро.

Зростає значення Чорноморського регіону як перспективного вузла транспортних комунікацій і торговельних зв’язків Європи та Азії. Через Чорне море пролягають морські вантажні лінії.

Територія Херсонської області є одним з центрів міжнародних економічних та транспортних зв’зків, через який проходять залізничні, автомобільні магістралі та трубопроводи. Перспективи його розвитку пов’язані із збільшенням вантажопотоків та підвищенням ефективності перевезень. [19]

Сприятливе економіко-географічне та геополітичне розташування, унікальна екологія та природні ресурси аграрної і переробної галузей, транспортної мережі, курортно-рекреаційної сфери та туризму, функціонування яких пов’язано із збільшенням пасажироі вантажообігу. [5]

В Херсонській області діє розвинута транспортна система, до якої входять 2 діючі міжнародні морські порти в м. Херсоні та м. Скадовську, 2 законсервованих морських портопункти — в м. Генічеську та с. Хорли Каланчацького району, Херсонський міжнародний річковий порт та 7 річкових портів на річці Дніпро, мережа залізничних пасажирських та вантажних станцій, автомобільні та трубопровідні магістралі, міжнародній аеропорт м. Херсон та законсервовані площадки аеропортів в мм. Скадовську, Генічеську, с. Лазурне Скадовського району.

Над територією Херсонської області пролягає декілька міжнародних повітряних шляхів, які використовуються для перевезення вантажів важкими літаками і з'єднують Азію, Європу, США. [6, с. 223]

Підприємствами транспорту перевезено 2,1 млн тонн вантажів, що на 11,4% більше, ніж за відповідний період 2012 року. Вантажооборот збільшився на 6,5% і склав 1,4 млрд ткм.

Послугами пасажирського транспорту скористалися 25,5 млн пасажирів, що складає 106% до показника за січень-березень 2012 року. Пасажирооборот склав 663,9 млн пас. км, що на 7,3% більше ніж за відповідний період 2012 року. [12]

Обсяг будівельних робіт, виконаних організаціями області, за попередніми даними, збільшився на 13,3% у порівнянні з січнем-березнем 2012 року. (Додаток Д) Суб'єктами господарювання за рахунок усіх джерел фінансування в 2012 році освоєно 2,3 млрд грн капітальних інвестицій.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених в економіку області, на 01 січня 2013 року склав 245,2 млн дол. США, що на 18,8% більше ніж на початок 2012 року. Приріст обсягу прямих іноземних інвестицій протягом 2012 року склав 38,7 млн дол. США. (Додаток Д) У соціальній сфері за підсумками 2012 року сотерігалася тенденція до зростання заробітної плати працюючих, зменшення безробіття. Однак загалом соціальний захист населення, охорона здоров’я залишаються на недостатньому рівні.

2.4 Соціально-економічне становище Автономної Республіки Крим Територія АРК — 26,1 тис.кв.км. Столиця — м. Сімферополь Провідними галузями економіки АРК є промисловість, агропромисловий комплекс та рекреаційно-туристична індустрія.

Промислове виробництво займає одне з найважливіших місць в економіці Автономної Республіки Крим. В даний час у галузях економіки АРК на промисловість припадає значна частка доходів, незважаючи на те, що в її галузях зайнято тільки 17% працюючих.

У регіоні сформувався промисловий комплекс, у якому переважає харчова промисловість, машинобудування і металообробка та хімічна промисловість, а також електроенергетика, промисловість будівельних матеріалів, легка та деревообробна промисловість.

Протягом 2010;2012 рр. зберігається зростання випуску продукції на підприємствах добувної та легкої промисловості, на виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, а також в електроенергетичній галузі. Проте загалом у промисловості відбувся значний спад, особливо у металургійному та целюлозно-паперовому виробництві. (Додаток К) Основними галузями сільського господарсва є вирощування зернових, овочівництво, садівництво, виноградарство, молочне скотарство, птахівництво, вівчарство.

У січні-березні 2013р. у і сільськогому господарстві індекс загального обсягу виробництва порівняно з січнем-березнем 2012р. становив 82,6%, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах — 70,7%, в господарствах населення — 93,5%.

У малому бізнесі Автономної Республіки Крим функціонує 11,3 тисячі малих підприємств, 1986 фермерських господарств, 78,2 тисячі приватних підприємців.

Усього в сфері малого підприємництва республіки працює понад 27% всіх зайнятих у галузях економіки Криму, більша частина яких працює у легкій промисловості, а також у рекреаційно-туристичній сфері.

Автономна Республіка Крим володіє розвиненою транспортною інфраструктурою, що охоплює всі види транспорту, які становлять єдину систему, взаємодіючи і доповнюючи один одного.

Вантажні та пасажирські автомобільні перевезення автопідприємствами здійснюються в міському, приміському, міжміському та міжнародному напрямку. Автобусне сполучення організоване в усіх містах та районах Криму.

Морськими воротами Криму є чотири морських торгівельних порти (без міста Севастополя) -Євпаторійський, Керченський, Феодосійський, Ялтинський морський торговельний порт та Державна судноплавна компанія «Керченська поромна переправа», що базується в порту «Крим». [15]

Проаналізувавши показники вантажних та пасажирських перевезень в АРК у січні-березні 2013 р., слід відзначити, що у порівнянні до відповідного періоду 2012 р. обсяги вантажних перевезень автомобільним та авіаційним транспортом зросли. Обсяги пасажирських перевезень зросли на всіх видах транспорту, крім автомобільного. (Додаток Л) У сфері виробництва, передачі та розподілення електроенергії індекс промислової продукції за січень-березень 2013р. становив 94,7%. Виробництво електроенергії на вітрових та сонячних електростанціях зросло відповідно на 2 млн. кВт•год и 4 млн. кВт•год, на теплових — зменшилось на 3 млн. кВт•год.

В Криму створені умови для стабільного розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Завдяки цим умовам автономія досягла певного нарощування обсягів експорту, зниження обсягів імпорту та обсягів товарообмінних операцій. Протягом багатьох років автономія за обсягами зовнішньоторговельних операцій має позитивне сальдо.

Сьогодні Крим входить до десятки регіонів України, де найбільш активно залучаються іноземні інвестиції. [17]

У товарній структурі експорту за останні роки переважали барвники та пігменти, продукти неорганічної хімії, вироби з чорних металів, чорні метали, мідь та вироби з неї, електричні машини, механічні машини та устаткування. У товарній структурі імпорту товарів основна частина приходиться на машини та устаткування, засоби наземного транспорту, плавучі засоби, пластмаси та вироби з них, вироби з чорних металів, прилади та апарати.

За січень-лютий 2013р. обсяги експорту товарів Автономної Республіки Крим порівняно з січнем-лютим 2012р. збільшились у 1,5 раза, імпорту — на 45,3%.

До країн СНД було експортовано 33,6% усіх товарів, до країн ЄС — 18,5% (за січень-лютий 2012р. — відповідно 45,9% та 16,9%).

Головними торговими партнерами серед країн СНД у січні-лютому 2013р. як в експорті, так і в імпорті товарів залишилися країни Митного союзу (Російська Федерація, Білорусь та Казахстан).

Серед найбільших країн-партнерів експорт товарів збільшився до Китаю у 4,4 раза (за рахунок поставок руд, шлаку і золи), Німеччини — на 44,6% (екстрактів дубильних, котлів, машин), Казахстану — на 24,7% (котлів, машин, руд, шлаку і золи), Російськой Федерації - на 14,6% (продуктів неорганічної хімії). [12]

Індекс будівельної продукції у січні-березні п.р. порівняно з січнем-березнем 2012р. становив 239,7%.

На загальну тенденцію у січні-березні 2013р. вплинуло зростання будівництва інженерних споруд, частка яких у загальному обсязі будівництва становила 81,1%. Обсяг будівництва інженерних споруд збільшився у 3,8 раза.

Нове будівництво, реконструкція та технічне переозброєння склали 93,0% від загального обсягу виконаних будівельних робіт, капітальний і поточний ремонти — по 3,5%. (Додаток Д) Послуги охорони здоров’я подорожчали на 1,7%, освіти — на 1,2%, відпочинку та культури — на 0,7%. [15]

Ключові проблеми Південного економічного району є наслідком неефективного упродовж тривалого часу управління процесами соціально-економічного розвитку як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Розділ ІІІ. Актуальні проблеми та перспективи розвитку південного економічного району південний економічний виробничий природоресурсний

3.1 Актуальні проблеми Південного економічного району Розвиток Південного економічного району на сучасному етапі ринкових реформ зіткнувся з низкою об'єктивних і суб'єктивних чинників, що зумовили його розбалансований, асиметричний та диспропорційний характер.

Основою цього стало недотримання визначених стратегічних пріоритетів регіонального розвитку у кризовий та посткризовий періоди, неготовність регіону до неухильно зростаючого конкурентного тиску на внутрішньому та зовнішніх ринках, можливість ефективного використання геополітичного розташування регіональних систем та комплексів.

Тож у Південному економічному регіоні, як і в Україні загалом, є багато проблем в соціально-економічному розвитку, які вимагають термінового їх вирішення:

· слабкі міжрегіональні зв’язки;

· обмежений доступ та висока вартість кредитних ресурсів;

· залежність підприємств від кон’юнктури зовнішніх ринків (машинобудування, суднобудування, металургія);

· недостатнє фінансування цільових регіональних та державних програм;

· недостатня енергоефективність та високій рівень енергозатрат галузей економіки;

· застаріла і вузькоспеціалізована економічна база виробничої сфери не відповідає сучасним вимогам ринкової економіки і не використовує весь наявний потенціал;

· низька якість транспортної та енергетичної інфраструктури;

· кризовий стан житлово-комунального господарства та необхідність проведення реформування галузі;

· складний стан техногенно-екологічної безпеки на території регіону

· диспропорції у сфері соціально-економічного розвитку :

· невирішеність проблем села — безробіття, трудова міграція, занепад соціальної інфраструктури;

· нераціональне використання земельних ресурсів та неефективне використання земель сільськогосподарського призначення;

· невідповідність фахової структури трудових ресурсів потребам ринку, наявність тіньової зайнятості;

Також виділяють такі основні проблеми: дефіцит води; погана дренажна система, яка призводить до засолення зрошуваних земель, її підтоплення, знижує врожайність і погіршує якість сільськогосподарської продукції; бездумна експлуатація природних ресурсів уже призвела до фактичних втрат знаменитої лакської грязі, лікувальне значення якої дуже велике; досі не вирішено проблему видобування гальки на пляжах і вапняків у кар'єрах Криму; розміщення великих військово-повітряних і морських баз у курортних містах, шумове забруднення унеможливлюють лікування у Криму нервових захворювань, гіпертонії, хвороб шлунку тощо; нестача інвестицій на розвиток різних галузей господарства. [11]

Важливі проблеми регіону в землекористуванні, що пов’язані з надмірно високим рівнем розораності земель (81,2%), екстенсивним розвитком землеробства, розвитком ерозійних процесів, пов’язаних з недосконалістю зрошувальних систем. [9,c. 467−468]

Найбільшими забруднювачами навколишнього середовища в районі є хімічні, металургійні, нафтопереробні комбінати, а також підприємства харчової промисловості і житлово-комунальне господарство.

Негативно впливають на природне середовище також рекреаційна діяльність, стихійний відпочинок, туризм. Їх хаотичний розвиток завдає шкоди природі, особливо на берегах морів, озер, рік, на гірських схилах і терасах Криму. Наслідками неорганізованого туризму часто бувають накопичення різноманітних відходів, лісові пожежі, що призводять до порушення природних екосистем.

Стратегічне планування регіонального розвитку в Україні було запроваджено Законом «Про стимулювання розвитку регіонів» від 8.09.2005 р. № 2850-IV. З цією метою розроблено Державну стратегію регіонального розвитку України на період до 2015 р.

Вирішити комплекс цих проблем передбачалося на підґрунті виконання чотирьох стратегічних завдань: підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення їх ресурсного потенціалу; розвитку людських ресурсів; розвитку міжрегіональної співпраці; створення інституційних умов для розвитку регіонів. Ці пріоритети були визнані домінуючими у більшості регіональних стратегій соціально-економічного розвитку до 2015 року, прийнятих майже в усіх регіонах України. [4, с. 154]

Світова фінансово-економічна криза 2008;2009 рр. поставила перед Україною низку важливих завдань щодо необхідності внесення корректив у процес стратегічного планування регіонального розвитку. У посткризовий період на перше місце виходить проблема визначення стратегічних пріоритетів та напрямів розвитку регіону з урахуванням потенціалу внутрішнього ринку та максимізації використання переваг міжрегіонального та міжнародного співробітництва регіонів; пошук «точок зростання» на регіональному рівні та дієвих інструментів їх розкриття та стимулювання. Ці пріоритети регіонального розвитку тісно пов’язані з необхідністю підвищення дієвості договірного фінансування розвитку регіонів; потребою в оптимізації застосування апробованих світовою практикою регіонального розвитку організаційних та інституційних механізмів реалізації регіональних стратегій; пошуком нових джерел фінансування реалізації регіональних стратегій та необхідністю посилення відповідальності за їх виконання. [11]

3.2 Перспективи розвитку Південного економічного району З метою запровадження нових підходів до модернізації пріоритетних галузей національної економіки розроблена Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2012 рік та основні напрямки розвитку на 2013 і 2014 роки. Для дотримання планомірного процесу реалізації довгострокових стратегічних пріоритетів розвитку регіонів розроблені відповідні програми по кожній області.

Метою соціально-економічної політики є:

· створення умов для економічного зростання і модернізації економіки відповідно до визначених Президентом України завдань Програми економічних реформ;

· підвищення життєвого рівня громадян;

· захист їх прав та свобод. [12]

Пріоритетними напрямками економічного розвитку Південного економічного району мають стати:

— розвиток експортоорієнтованого машинобудування, зокрема турбобудування, суднобудування та суміжних галузей;

— розвиток переробної промисловості з використанням власної сировинної бази;

— розвиток морегосподарського комплексу регіону, транспортної інфраструктури;

— розвиток високопродуктивного агропромислового виробництва та зрошуваного землеробства;

— сприяння активізації виробничої діяльності інвестиційно-будівельного комплексу та створення сприятливих умов для його подальшого розвитку;

— підвищення ефективності та надійності функціонування житловокомунального господарства;

— реформування санаторно-курортного та туристичного сектору;

— розбудова інфраструктури соціальної сфери та забезпечення нової якості життя населення;

— створення додаткових робочих місць. [4, с. 168]

Основними напрямками перспективного розвитку Причорноморського економічного району є вдосконалення його спеціалізації як індустріально-аграрного району, важливого транспортно-морського й рекреаційного регіону з розвиненим курортно-туристським господарством.

Економічний і соціальний розвиток регіону пов’язаний з поліпшенням стану довкілля, раціональним використанням природних ресурсів, здійсненням на регіональному та місцевому рівнях невідкладних заходів, спрямованих на забезпечення надійної екологічної безпеки.

З. О. Манів, згідно з планом стратегічного розвитку регіону, виділяє такі пріоритетні напрями :

· розвиток морегосподарського комплексу (суднобудування і судноремонт, рибне та портове господарства, машинобудування для АПК, освоєння нафтогазових родовищ шельфової зони Чорного моря);

· створення сучасної інфраструктури туризму та оздоровлення в Криму, Одеській, Миколаївській та Херсонській областях;

· поліпшення соціально-економічного стану в регіоні шляхом структурної перебудови народногосподарського комплексу на принципах взаємоузгодження регіональних і загальнодержавних інтересів;

· спрямування інвестицій на розвиток перспективних галузей економіки і окремих підприємств, що випускають конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію;

· розвиток технопарку Причорномор’я, який включає науково-технічний та виробничий потенціал трьох найбільших причорноморських міст регіону — Одеси, Миколаєва і Херсону.

Виконанню цих пріоритетних напрямів має сприяти співпраця висококваліфікованих кадрів, вчених та інженерів за відповідної фінансової підтримки держави та міжнародних фінансових кредитів, що дасть можливість створювати продукцію на рівні кращих світових зразків.

Отже, дуже важливим для Південного економічного району є удосконалення розміщення його продуктивних сил. Даний регіон є перспективним і посідає значне місце в економіці України, тому потрібен комплексний підхід до вирішення проблем, які гальмують його подальший розвиток.

Висновки та пропозиції

Отже, Південний економічний район розташований у південній частині України та омивається Чорним і частково Азовським морем. До його складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області.

Найбільшими містами є Одеса, Миколаїв, Херсон, Сімферополь, Севастополь (багатофункціональні центри — адміністративні, промислові, транспортні, культурно-освітні, наукові), а також Керч і Євпаторія. Площа району — 113 тис. кілометрів квадратних. Він є найбільшим за площею в Україні (18,8%).

Унікальність географічного положення полягає в тому, що Південний економічний район має вихід до Чорного та Азовського морів що дає змогу здійснювати зовнішню торгівлю. На півночі межує з Центральним та Подільським соціально-економічними районами, на північному сході - з Придніпровським соціально-економічним районом. На заході район має вихід до державного кордону з Молдовою та Румунією, на сході, через Керченську протоку — до Російської Федерації.