Армения у роки I-ой Світовий Войны

АРМЕНИЯ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВОЙНЫ.

План:

1. Військові дії на Кавказькому фронті в 1914—1916 годах.

2. Геноцид західних вірменів в 1915—1916 годах.

3. Лютнева революція. Становище в Армении.

1. Військові дії на Кавказькому фронті в 1914—1916 роках 19 липня (1 серпня) 1914 року почався перша світова війна. Ще набагато раніше війни, шматовані мільярдовольтними гострими протиріччями й які боролися за володіння світовими ринками і колоніями, великі європейські держави згрупувалися в дві протиборчі коаліції: германо-австрийский блок, що й розв’язав війну, і «Троїста згоду» у складі Англії, Німеччині й Росії. Розпочата у Європі війна невдовзі стала світової; у ній виявилися втягнутими 33 країни знайомилися з загальною чисельністю населення понад 1,5 мільярда людина. Військові дії розгорнулися на трьох континентах—в Європі, Африці і Азии.

Первая світова війна була війною загарбницької, імперіалістичної; все основні воюючі країни прагнули захопити нові володіння і колонії. Це була війна за переділ світу. У. І. Ленін вказував, що як перша світова война—это «…війна» між двома групами разбойнических великих держав зза поділу колоній, через поневолення інших націй, через вигод і на світовому рынке".

16(29) жовтня, у війну за германо-австрийского блоку вступила Туреччина, що також мала свої загарбницькі цілі й сподівалася здійснити з допомогою Німеччини. Збурювані сумасбродными ідеями пантюркізму, младотурки проголосили своєю основною метою об'єднання всіх тюркомовних народів на єдиній державі під егідою султанської Туреччини. У майбутнє «велике турецьке держава» мали б увійти також Кавказ і Крим, Башкирія і Татарія, Середня Азія й т. буд. Ця програма мала відверто антиросійську спрямованість: саме Росію младотурки вважали основним противником по дорозі своїх загарбницьких целей.

Русско-турецкий (Кавказький) фронт протяжністю 720 кілометрів простирався від у Чорному морі до озера Урмия. З боку Туреччини діяла 3- я турецька армия общей чисельністю близько тисяч жителів, її .командувачем був Гассан Иззет-паша. Турецький план операцій нж Кавказькому фронті, розроблений під керівництвом військового міністра Туреччини Енвера-паші і схвалений німецькими військовими фахівцями, передбачав осущестч-вить вторгнення турецьких військ у Закавказзі з флангів через район Батумі й Іранський Азербайджан, з наступним оточенням і знищенням російських військ. Турки розраховували вже до початку 1915 р. захопити все Закавказзі та відкинути російські війська за Кавказький хребет.

В російської Кавказької армії, командувачем якої було намісник Кавказу генерал Воронцов-Дашков, налічувалося понад 170 тисяч чол. Плани російського командування на Кавказькому фронті будувалися з огляду на те, що найважливішим театром бойових дій зізнавався Західний фронт. Тому спочатку завдання Кавказької армії полягала в обороні Закавказзя; але надалі хід бойових дій вніс своїх коректив, і Кавказькому фронті розгорнулися активні наступальні операції російської армии.

Военные дії на Кавказькому фронті почалися 19 жовтня 1914 р., коли турецькі війська вторглися в Батумскую-область. Під тиском переважаючих сил противника російські війська стали відходити, і турки зайняли міста Артвин і Ардануч. Продовжуючи наступ, турецькі війська прагнули вийти до Карсу, щоб із тилу завдати удару головним силам російської Кавказької армії у районі Сарикамыша.

Между тим російські війська перейшли у наступ по центральному ділянці фронту. Вони змогли відтіснити турків, вступити завезеними на територію Західної Вірменії і просунутися у бік Эрзерума—-важнейшего опорного пункту противника. Проте невдовзі турки, використовуючи чисельна перевага і створивши загрозу обходу російських військ з флангу, перейшли у контрнаступ і примусили російські війська відступити. Цей тактичний успіх сприйняли в колах турецького командування як початок розгрому русской-армии, і Енверпаша, котрий замінив Гассана Иззет-пашу посаді командуючого 3-й турецької армії, вирішив розпочати наступ на Сарикамыш.

С 9(22) грудня 1914 р. по 5(18) січня 1915 р., у важких зимових умовах, на Кавказькому фронті розгорнулися запеклі бої, відомі під назвою Сарикамышской операції. На початку ініціативу було за турків, які майже вдвічі більше чисельно перевершували русские-войска. Турецьке командування, прагнучи у що там що опанувати Сарикамышом, не вважалося з втратами до кидало у бій дедалі нові сили. Знесиливши супротивника у наполегливих оборонних боях, російські війська перейшли у контрнаступ. Майже по всьому фронті почалося відступ турків, місцями переходившее в безладну втечу. У результаті Сарикамышской операції турки понесли величезні потери—до 90 тисяч жителів убитих і пораненими. Поразка турків була повною. Сарикамышская операція справила визначальний влив все подальший розвиток бойових дій на Кавказькому фронті. Військова ініціатива перейшла до рук російського командования.

После перемоги на Сарикамышском ділянці фронту російське командування прийняло рішення вводити на Іран частину власних сил, щоб негайно усунути загрозу вторгнення турецьких військ у Закавказзі із боку Південного Азербайджану. Навесні 1915 р. турецькі війська тут було розбиті і відкинуті за турецко-иранскую кордон. Отже, остаточно було ліквідовано загроза вторгнення турецьких військ у Закавказзі, а воєнних дій надалі розгорталися біля Західної Армении.

В протягом весни 1915 р. російські війська, долаючи опір турків, зайняли міста Маназкерт, Шатах, Арчеш, Муш, Битлис, Ван. Щоправда, на початку липня 1915 р. туркам вдалося повернути Ван, Арчеш і примусити російських відступити до Алашкерту. Проте вже кінці липня російські війська повернули втрачені території, і весь південно-східна частина Західної Вірменії була очищена від турецьких войск.

Начало 1916 р. ознаменувалося нової великою перемогою російських військ під Ерзерумом. Перейшовши у настання з усього фронту, російські військ у січні 1916 р. вийшли підступитися до Эрзеруму і після жорстоких боїв 3 лютого оволоділи містом і міцністю Эрзерум. Эрзерумская операция—второе велике бій на Кавказькому фронті, під час якого турки втратили вбитими понад 60 тисяч жителів, пленными—13 тисяч. Втрати російських військ склали трохи більше 20 тисяч жителів. Заняття Эрзерума російських військ мало велике військово-стратегічне значення. Фактично Туреччина втратила Західної Вірменії, а райони Центральної Анатолії виявилися під загрозою російських військ. Спроба турків влітку 1916 р. перейти у настання та змінити хід бойових дій на Кавказькому фронті собі на користь провалилася. Після цього завдання турецької армії обмежувалися обороною районів Центральної Анатолии.

В складі російської армії проти турецьких військ, поруч із грузинськими добровольцями, боролися вірменські добровольчі загони, у яких входили близько 20 тисяч жителів. Хоча ці лави були організовані з відома царської влади і за активної участі буржуазно-націоналістичних партій, рядові члени цих добровольчих дружин, охоплені почуттям патріотизму, розпочали зброю, щоб звільнити Західну Вірменію від турецького ярма і врятувати своїх братів від що загрожувала їм масової різанини. Вірменські добровольці боролися самовіддано і хоробро, що неодноразово зазначалося командуванням російської Кавказької армії. Своєю доблестю знову відзначився командир однієї з добровольчих загонів, народний герой Андраник. Проте на початку 1916 р. добровольчі дружини було розформовано, позаяк у умовах нараставшего революційного руху царському уряду не мала довіри до національних військовим соединениям.

Помимо добровольців, у російській армії служило близько 250 тисяч вірменів. У французької армії, що діяла проти Туреччини палестинському фронті, боролася вірменська військова часть—так званий Східний легіон, що складалася з 4 тисяч жителів. Багато вірмени були й до армій союзника России—Англии.

С початку війни кавказька вірменська буржуазія виступила на підтримку російського царизму й політиків. Це як тим, що вона за своїм класовим інтересам була міцно пов’язана з російськими промисловими колами, а й тим, що з перемогою Росії її союзників вірменська буржуазія пов’язувала дозвіл вірменського питання. Орган вірменської ліберальної буржуазії газета «Мшак», наприклад, писала у тому, що «вірменський питання, т. е. питання Турецької Вірменії буде вирішено Англією, Францією і Росія». Виходячи з цього, «Мшак» закликав весь вірменський народ одностайно підтримувати Росію безкультурну й її союзников.

На позицію підтримки царської Росії у війні стали партії Дашнакцутюн, Гнчатс, вірменські кадети, сподівалися з допомогою Росії, Англії та Франції дозволити Вірменський питання. Проте були порожні надії. Жодна з великих держав на збиралася надати Західної Вірменії автономію чи независимость.

Царское уряд, війська що його 1916 р. вже зайняли більшу частину Західної Вірменії, всупереч бажанням вірменського народу не Виявило ніякого наміри дати Західної Вірменії автономію. Царат розглядав зайняту у час війни Західну Вірменію як, приєднаної до Російської імперії. Командування російських військ створило там окупаційний режим, створило підпорядковані військовому командуванню военно-административные округи. У 1916 р. царському уряду затвердив «Тимчасовий становище про управлінні областями, завойованими у Туреччини з права війни», відповідно до якому зайнята російських військ територія оголошувалася тимчасовим генерал губернаторством, безпосередньо підлеглим головному командуванню Кавказької армии.

Единственной партією, яка правильно сприйняла імперіалістичний характер війни" та викрила захоплення одичну політику брали участь у війні держав, була більшовицька партія. Керуючись ленінськими установками ставлення до війні, комуністи Закавказзя викривали грабіжницький, загарбницький характер імперіалістичної війни, виступали за перетворення їх у громадянську, революційну війну, спрямовану проти царського самодержавства. Більшовики Вірменії боролися проти вірменських націоналістичних партій, які беззастережно впряглися у військову колісницю царату, Англії й Франции.

2. Геноцид західних вірменів в 1915—1916 годах В роки першої Першої світової вірменський народ пережив страшну трагедію младотурецкое уряд у небачених доти масштабах і з нечуваної жорстокістю організувало масове знищення вірменів. Побиття відбувалося лише у Західної Вірменії, а й в усій Турции.

Младотурки, що мали, як було зазначено, загарбницькі мети, прагнули створити «велику імперію». Але які під османським пануванням вірмени, як й інших народів, піддавалися важкій гніту і гонінням, прагнули позбутися жорстокого турецького панування. Щоб запобігти подібні спроби вірменів, і назавжди покласти край Вірменським питанням, младотурки задумали фізично винищити вірменський народ. Правителі Туреччини вирішили скористатися раптової світової війною, і (здійснити свою жахливу программу—программу геноциду армян.

Первые побиття вірменів мали місце наприкінці 1914 і на початку 1915 р. Спочатку вони організовувалися таємно, таємно. Під приводом мобілізації до армії і збору працівників дорожньо-будівельних робіт влади призвали б в армію дорослих мужчин-армян, які потім були обеззброєні і таємничо, окремими групами, знищені. У цей час одночасно були розорені сотні вірменських сіл, розміщених у прикордонних з Росією районах. |[pic] |Після знищення підступним чином більшу частину | | |здатних опору вірменського населення, | |Депортація |младотурки з весни 1915 р. розпочали відкритими і | |вірменського |загальної різанини мирних, беззахисних жителів, | |населення |здійснюючи цю злочинну акцію у вигляді депортації.| |Західної Вірменії |Навесні 1915 р. віддали наказ про виселення | | |западноармянского населення пустелі Сирії та | |(1915 р.) |Месопотамії. Цей наказ правлячої турецької кліки | | |поклав початок загальної різанини. Почався масовий | | |знищення жінок, дітей і старих. Частина була | | |вирізана на месте—в рідних селах і, інша, — | | |що була насильно депортирована,—в шляху. |.

Різанина западноармянского населення здійснювалася з жахливої нещадністю. Турецьке уряд розпорядилося своїм місцеві органи бути рішучими і жаліти нікого. Так, міністр внутрішніх справ Туреччини Талаат-бей у вересні 1915 р. телеграфував губернатору Алеппо, що треба ліквідувати все вірменське населення, не жаліючи навіть немовлят. Погромники діяли самим варварським чином. Втративши людський образ, кати кидали дітей у річки, спалювали жінок Сінгапуру й старих у церквах і житлових приміщеннях, продавали дівчат. Очевидці з і огидою описують звірства убийц.

Трагически загинули багато представників западноар-мянской інтелігенції. 24 квітня 1915 р. у Константинополі заарештували, та був по-звірячому вбиті видатні письменники, поети і публіцисти Григір Зограб, Даніел Варужан, Сиаманто, Рубен Севак, Рубен Зардарян і ще діячі культури й науки. Великий вірменський композитор Комітас, лише дивом уникнувши смерті, не витримав жахів, очевидцем яких він став, й позбавився розуму. |[pic] |[pic] |[pic] | |Великий | Комітас після не |Комітас після не | |вірменський |витримки жаху, |витримки жаху, | |композитор |втратив розуму |втратив розуму | |Комітас | | |.

Вести про знищення вірменів просочилися до друку європейських держав відомими жахливі подробиці геноциду. Прогресивна світова громадськість висловила гнівний протест проти людиноненависницьких дій турецьких правителів, поставили за мету знищити один з найдавніших цивілізованих народів світу. З протестом проти геноциду вірменського народу виступили Максим Горький, Валерій Брюсов і Юрій Веселовський Росії, Анатоль Франс і Ромен Роллан мови у Франції, Фрітьоф Нансен в Норвегії, Карл Либкнехт і Йосип Маркварт у Німеччині, Джеймс Брайс в Англії й багатьох інших. Однак ніщо не вплинув турецьких погромників, вони продовжували свої злодеяния.

Резня вірменів була продовжено й у 1916 року. Вона відбувалося під всіх частинах Західної Вірменії і всіх місцевостях Туреччини, населених вірменами. Кількість жертв організованою турецькими владою різанини становило приблизно півтора мільйона чоловік. Західна Вірменія втратила свого корінного населения.

Главными організаторами геноциду західних вірменів були військовий міністр турецького уряду Энвер-тгаша, міністр внутрішніх справ Талаат-паша, одне із круп’яних військових діячів Туреччини генерал Джемал-паша та інші младотурецкие верховоди. Деякі згодом убили вірменськими патріотами. Приміром, в 1922 р. Талаат був убитий Берліні, а Джемал—в Тифлисе.

В роки побиття вірменів кайзерівська Германия—союзница Туреччини всіляко покровительствовала турецькому уряду. Вона прагнула захопити весь Близькій Схід, а визвольні устремління західних вірменів перешкоджали досягнення цих планів. До того ж, німецькі імперіалісти сподівалися у вигляді депортації вірменів отримати дешеву робочої сили для будівництва залізниці Берлин—Багдад. Вони всіляко підбурювали турецьке уряд організувати насильницьке виселення західних вірменів. Понад те, що перебували на Туреччини німецькі офіцери й інші офіційні чинники узяли участь у організації різні і депортації вірменського населения.

Державы Антанти, які вважали вірменський народ своїм союзником, фактично не робили жодних практичних кроків для порятунку жертв турецьких вандалів. Вони обмежилися тільки тим, що 24 травня 1915 р. опублікували заяву, яким поклали на уряд младотурків відповідальність за різанину вірменів. А Сполучені Штати Америки, котрі брали участі у війні, не зробили навіть такої заяви. Понад те, державний департамент США намагався, всупереч фактам, створити таке враження, ніби вести про масового побиття вірменів перебільшені. Тоді як турецькі кати винищували вірменів, правлячі кола США зміцнювали свої торгові й економічні зв’язки Польщі з турецьким правительством.

Когда почалася масова різанина, частина западноармянского населення вдалася до самооборони і попыталась—где це були возможно—защитить своє життя й честь. За зброю взялося населення Вана, Шапин-Гарахисара, Сасуна, Урфы, Светии і інших районов.

Особенно успішної була самооборона населення Вана. На початку квітня 1915 р. правитель Ванского вилайета Джевдед-бей, виконуючи вказівку уряду, став готуватися до організації різанини вірменського населення. Дізнавшись звідси, вірмени Вана вжили заходів обережності. 7 квітня турецькі війська вчинили напад на місто. Збройні загони населення успішно відбили напад погромників, і від цього дня почалася героїчна самооборона Вана. Місто було оточений. Обложені вирішили боротися остаточно. До когорти захисників стали все—мужчины, жінки, діти, старі. Всіма володіла одна думку: краще загинути, ніж здатися катам. Збройне вірменське населення Вана боролося мужньо. Усі атаки противника відбили, як і раніше, що проти вірменів діяли регулярні армійські частини, переважали захисників Вана і чисельністю, і озброєнням. Героїчна оборона Вана тривала по травень, коли російські війська вступив у Ван, а погромники змушені були відступити. Отже, завдяки майже місячному завзятій опору населення Вана уникнуло різанини. |[pic] |Успішно завершилася також самооборона вірменського населення | | |Шатаха і Светии (в Антіохії). Героїчні події у Светии | | Андраник |описані у романі австрійського письменника Ф. Верфеля «Сорок | |Озанян |днів гори Муса», перекладеному на багато мови світу. Але | | |оборонні бої вірменського населення Шапин-Гарахисара і | | |інших місць закінчилися поразкою вірменів. | | |У 1915—1916 рр. турецьке уряд насильно | | |виселило до Месопотамії і Сирію кілька сотень тисяч | | |армян.Многие стали жертвою голоду і епідемій. Експонати, залишені | | |живих влаштувалися Сирії, Лівані, Єгипті, переселилися в | | |країни Європи — й Америки. Які Проживали на чужині вірмени | | |перебувають у дуже умовах. Протягом років першої світової | | |війни багатьом західним вірменам удалося за допомогою російських | | |військ уникнути різні і переїхати на Кавказ. |.

Це було головним чином грудні 1914 р. і вони влітку 1915 р. Протягом 1914—1916 рр. на Кавказ переселилося близько 350 тисяч жителів. Вони облаштувалися головним чином Східної Вірменії, Грузії і Північному Кавказі. Біженці, без істотною матеріальною допомоги, відчували великі позбавлення. |[pic] |…Спливли десятиліття. Вірменський народ свято зберігає ламять| | |про безвинних жертви геноциду. У Києві відродженої | |Пам'ятник |Радянської Армении—Ереване споруджено величний | |жертвам |пам'ятник жертвам геноциду вірменів. У скорботному мовчанні діти | |геноциду |й онуки загиблих проходять вічного вогню, віддаючи данина | |вірменів в 1915|уважения пам’яті полеглих, висловлюючи свій протест проти | |р. |людиноненависництва в усі час і у країні. | |в Єревані. | | | | |.

3. Лютнева революція. Становище Вірменії Світова імперіалістична війна важко відбилася на економіці як країни всієї Росії, і Східної Вірменії. Почався застій у промисловості, панувала розруха сільському господарстві, посилився продовольчий кризис.

На протязі 1915—1916 рр. у Росії назрівали революційні події. Тяжке економічне становище, що тривала імперіалістична війна викликали глибоке невдоволення трудящих масел Попри суворі закони війни, всій країні ширилося стачечное рух, яке придбало особливого розмаху у Петрограді й інших промислових центрах Росії. У январе—марте 1916 р. на підприємствах Петрограда мали місце великі страйки робочих свзнававипгху що далі війни призведе країну до національній катастрофі. Страйки охопили і промислові центри України. Загалом в країні страйках 1916 р. взяв участь майже мільйон робочих. Ще наприкінці 1915 р. У. І. Ленін вказував, що «сьогодні ми знову йдемо до революции».

Политическая обстановка країни загострювалася. Назрівала революційна ситуація, яка виражалася у підйомі революційного руху, а й «кризу верхів». Серед буржуазних кіл зріли плани двірського перевороту. Проте революційне рух трудящих одр/окинуло ці планы.

В 1917 рік почався потужної хвилею страйків. У лютому число страйкарів перевищила 650 тисяч жителів. Посилилися революційні настрої армії. Робітники та солдати переконувалися у цьому, що перетворення війни імперіалістичної на війну громадянську, чого закликали більшовики, є єдина можливість з такого становища. Економічна розруха і потяг до світу невблаганно штовхали маси до революции.

Революционный криза досяг би свого апогея. Попытки царату запобігти революційний вибух зазнали невдачі. Вже у лютому 3917 р. у Росії відбулася буржуазно-демократична революція, свергшая царський самодержавие.

После перемоги Революції країні виникло своєрідне положение—двоевластие. Сформована на початку березня Тимчасовий уряд, головну роль якому грали кадети, представляло інтереси буржуазії і поміщиків. Влада ж робітників і селян була представлена Петроградським Радою робітників і солдатських депутатів} де більшістю мали угодовські партії меншовиків і есерів. Такий склад Петроградського Ради визначив подальшу передачу влади буржуазному Тимчасовому правительству.

Весть про перемогу Лютневу революцію було з лишвалием як по всій країні, і у Закавказзі. У Єревані, Карсе, Александрополе, Эчмиадзине й інших містах, соціальній та розквартированих Вірменії військових частинах і гарнізонах відбулися велелюдні мітинги і насторожуючі демонстрації, учасники яких привітали повалення ненависного самодержавства. Трудящі висловлювали свої сподівання, що і дозволить насущні вопросы—о світі, аграрний л національне питання, встановить країни демократичний лад. Однако-дальнейший перебіг подій показав, що це надії були даремними. Буржуазне Тимчасовий уряд, на чолі якого спочатку стояв князь. Р. Є. Львів, та був есер А. Ф. Керенський не поліпшило становища робітників і селян, не дозволило жодного насущного питання революции.

9 березня 1917 р. рішенням Тимчасового уряду скасували Кавказьке намісництво і тоді замість нього керувати краєм освічений Особливий Закавказький Комітет Тимчасового уряду (ОЗАКОМ), у складі якого ввійшли п’ять членів Державної Думи на чолі з кадетом У. Харламовим. У своїй діяльності цей комітет керувався переважно старими, царськими законами. А перші заходи цієї нової органу влади показали, інтереси він захищає під загрозою суворих покарань ОЗАКОМ заборонив захоплення поміщицьких земель селянами, всякі політичні выступления.

Временное уряд продовжувало колоніальну політику царату, він визнавало право народів самовизначення і. Ні Східної, ні Західної Вірменії (більшість останньої зайняв тоді російських військ) були надані автономія чи незалежність. Не було навіть порушено питання поверненні там насильно виселених західних армян.

Общее становище у країні, характеризуемое двовладдям, знайшов свій отражение-и на Закавказзі. Тут, поруч із органом влади Тимчасового уряду, виникли органи виконавчої влади трудящихся—Советы робочих, солдатських і дочок селян депутатів. У перші дні після перемоги Лютневої революції Ради створили у багатьох центрах Закавказья—Баку, Тбілісі, Кутаїсі, соціальній та Алекеандрополе, Кафане, Єревані, Каре, Са-рикамыше, Алаверди й інших містах. Перетворенню Рад до органів справді народної влади перешкоджало та обставина, що більшість у цих радах становили партії меншовиків, есерів, дашнаков.

После Лютневу революцію на Закавказзі, як в усій Росії, почався складного процесу консолідації революційних і контрреволюційних сил. Буржуазні партії та молодіжні організації, сплачивая свої сили, підтримували Тимчасовий уряд. У 1917 р. була створена нова вірменська буржуазна партія кадетського штибу, яка називала себе «Вірменській народної партією». На підтримку Тимчасового уряду виступила і партія Дашнакцутюн. Активну діяльність розгорнули звані вірменські національні поради, створені до Тбілісі, Баку і Єревані. Провідним них був Тифліський згодом національну раду, виступав від імені всього вірменського народу. Партія Дашнакцутюн користувалася переважним впливом у цьому інших національних советах.

Если буржуазні і дрібнобуржуазні партії вважали революцію завершеною і співпрацювали з Тимчасовим урядом, то більшовицька партія, керована возвратившимся з еміграції У. І. Леніним, нацеливала маси на продовження революції, на переростання їх у соціалістичну. Тільки соціалістична революція могла звільнити трудящих від соціального і національного гніту. По Лютневій революції більшовицька партія уперше оце отримала можливість легалізувати своєї діяльності. Керуючись відомими Квітневими тезами У. І. Леніна, рішеннями Квітневій конференції (1917 р.) більшовицької партії, комуністи всієї країни, зокрема і Закавказзя, вели послідовну боротьбу завоювання мас, роз’яснювали їм сутність антинародної політики Тимчасового уряду, його місцевих органов.

Двовладдя країни тривало на початок липня 1917 року. Скориставшись тим, що керовані меншовиками і есерами Ради як не виборювали влада, а й проводили фактично угодовську політику, буржуазія перейшов у наступ. Прийнявши рішучі, заходи проти революційного руху, Тимчасовий уряд зосередило в руках всю повноту власти.

В змінених умовах партія більшовиків взяла курс — на збройне повстання. Проведений наприкінці июля—начале серпня 1917 р. VI з'їзд партії зазначив, що у виниклих умовах мирне розвиток революції стало неможливим. З'їзд прийняв історичне необхідність ліквідації диктатури контрреволюційної буржуазії з допомогою збройного восстания."На черга днів пережитої епохи, — писав У. І. Ленін, — ставиться тому, в силу об'єктивних умов, всебічна безпосередня підготовка пролетаріату до завоювання політичної влади з метою здійснення економічних і полі-тичних заходів, складових зміст соціалістичної резолюции".

— Після VI з'їзду більшовицької партії місцеві партійні організації, в тому однині і на Закавказзі, розгорнули енергійну діяльність із підготовці мас до соціалістичної революції. Важливу роль зімкненні революційних сил Закавказзя напередодні вирішальних подій зіграв перший крайової з'їзд більшовицьких організацій Кавказу, який відбувся у Тбілісі 2—7 жовтня 1917 р. V З'їзд закликав трудящих не надавати ніякої підтримки Тимчасовому уряду. На з'їзді був обраний Крайовий Комітет РСДРП до складу якої ввійшли керівники закавказьких більшовиків З. Шаумян, М. Цхакая, І. Фіолетовий, Р. Корганов, Ф. Махарадзе, З. Касьян і другие.

После цього з'їзду робота більшовиків Вірменії з підготовки мас до соціалістичної революції ввійшла у нову фазу. Переважно партійні осередки посилили революційну пропаганду серед широкої трудящих. Як і Росії, комуністи Закавказзя розгорнули кампанію за переобрання Рад. Одночасно більшовики Вірменії боролися проти дашнаков і вірменських національних рад, роз’яснювали масам згубність їх націоналістичної деятельности.

Между тим події у центрі країни й частковості у Петрограді вступив у вирішальну стадію. Розвиток революційної кризи прийняло необоротний характер. Для перемоги соціалістичної революції дозріли необхідні об'єктивні і суб'єктивні умови. Партія більшовиків націлила трудящих на штурм «влади, боротьбі на перемогу соціалістичної революции.