Поняття змісту освіти

Поняття змісту освіти

Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволо­діння якими забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазна­вав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, нау­ки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.

В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до ви­значення змісту освіти. Наприкінці XVIII — в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної ос­віти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоціль­но давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам’ять, здібності.

Її прибічники вважали за необхідне вивчення латинсь­кої та грецької мов, математики, які, на їхню думку, тре­нували розум учнів.

Цю теорію було покладено в основу змісту класичної ос­віти в гімназіях. Помітний вплив теорії формальної освіти і в сучасних французьких ліцеях, покликаних давати «за­гальну культуру за допомогою тренування мислення».

З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними знаннями, з’явилася й набула роз­витку теорія матеріальної освіти, згідно з якою головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань, її прихильники вважа­ли, що в процесі засвоєння корисних знань здійснювати­меться розвиток мислення і розумових здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання.

Відповідно до Закону України «Про освіту» система ос­віти в сучасній Україні складається з таких ланок: до­шкільна освітазагальна середня освітапозашкільна ос­вітапрофесійно-технічна освітавища освітапіслядипломна освітааспірантурадокторантурасамоосвіта. Вста­новлено й відповідні освітні рівні: початкова освітабазова загальна середня освітаповна загальна середня освітапрофесійно-технічна освітабазова вища освітаповна ви­ща освіта. До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, ба­калаврспеціаліст, магістр.

Система освіти в Україні будується згідно з принципа­ми, сформульованими у ст. 6 Закону України «Про осві­ту», зокрема: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державоюрів­ність умов кожної людини для повної реалізації її здібно­стей, таланту, всебічного розвиткугуманізм, демокра­тизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінно­стейорганічний зв’язок зі світовою і національною істо­рією, культурою, традиціяминезалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організаційнауковий, світський характер освітиінтеграція з наукою і виробництвомвзаємозв'язок з освітою інших країнгнучкість і прогностичність системи освітиєдність і спадкоємність системи освітинеперервність і різноманіт­ність освітипоєднання державного управління і громадсь­кого самоврядування в освіті.

Зважаючи на завдання всебічного розвитку особистос­ті й потребу вдосконалення освіти в сучасній національ­ній школі, у процесі формування змісту освіти виходять з того, що загальна освіта покликана давати знання, що сприяють розвитку мислення, і знання, потрібні для жит­тя, які можна застосовувати у практичній трудовій діяль­ності.

Вагомого значення для української національної шко­ли набуває оновлення її змісту відповідно до прийнятих державних документів про школу і державні стандарти освіти. Залежно від мети і характеру підготовки учнів роз­різняють загальну, політехнічну й професійну освіту.

Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засво­єння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мисленнядосвід здійснення відомих способів ді­яльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і на­вичках особистості, яка засвоїла цей досвіддосвід твор­чої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових си­туаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомихдосвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до дов­колишнього світу, інших людей.

Зміст освіти повинен відповідати соціальному замов­ленню суспільства (завданням всебічного розвитку люди­ни), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні мож­ливості процесу навчання (закономірності, принципи, ме­тоди, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціальне детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції нав­чальних предметів, що вивчаються в школі.

У Державній програмі «Освіта» («Україна XXI століт­тя») окреслено стратегію розвитку освіти на найближчі ро­ки і на перспективу, визначено курс на створення жит­тєздатної системи неперервного навчання й виховання, за­безпечення можливості духовного самовдосконалення осо­бистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як вищої цінності нації. Передбачено такі ос­новні шляхи реформування загальної середньої освіти: ви­значення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освітивизначення змісту загальноосвітньої під­готовки і відповідних базових дисциплін, упровадження інтегрального і варіантного принципів навчанняреформу­вання структури загальноосвітніх навчально-виховних за­кладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонівко­операція загальноосвітніх навчально-виховних закладів з вищими навчальними закладамирозвиток мережі загаль­ноосвітніх навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власностіформування мережі навчально-виховних закладів з дво-, трирічними термінами навчання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та про­фесійного спрямуваннянаукове та методичне забезпечен­ня загальної середньої освіти, підготовка і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібни­ків тощопроведення науково-дослідної та експеримен­тальної роботи щодо впровадження педагогічних іннова­цій, інформатизація загальної середньої освітивпровад­ження у загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та соціально-педагогічної службпріоритет­не фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпе­чення сільської школирозширення можливостей здобут­тя загальної середньої освіти для тих, хто працює, через систему шкіл, класів, груп з очною, заочною, вечірньою формами навчання або екстерномрозроблення науково обґрунтованих методик оцінки якості діяльності навчаль­но-виховних закладів загалом та кожного педагогічного працівника зокремадержавна атестація та акредитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності.

Загальноосвітня школа стає національною, тобто шко­лою держави Україна. Свідченням цього є зростання кон­тингенту дітей, які навчаються українською мовою. Тому одне з найвідповідальніших завдань — визначення націо­нального компоненту навчання й виховання. Розширюєть­ся мережа закладів освіти для дітей інших національних спільнот, які проживають в Україні, що забезпечує їм вив­чення рідної мови, літератури, культури.

Характеристика навчальних планів, програм і підручників Вимоги держави і суспільства до змісту, обсягу та рів­ня загальноосвітньої підготовки громадян України визна­чає державний стандарт загальної середньої освіти, осно­воположним документом якого є Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів. Він дає ціліс­не уявлення про структуру загальної середньої освіти че­рез інваріативну і варіативну складовіокреслює освітні.

1 Державний стандарт загальної середньої освіти — звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти і гарантії держави щодо її здобуття, галузі та розподіл годин між ними за роками навчаннявизначає граничне допустиме тижневе навантаження уч­нів для кожного класувстановлює кількість навчальних годин, фінансованих з бюджету. Інваріативна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів Укра­їни і визначає її загальнодержавний компонент. Варіатив­ну складову формує навчальний заклад з урахуванням ін­тересів, здібностей, життєвих планів учнів, вона є суттє­вим засобом забезпечення повноцінного розвитку особисто­сті кожного школяра.

На основі Базового навчального плану Міністерство ос­віти і науки України розробляє та затверджує типові нав­чальні плани для різних типів загальноосвітніх навчаль­них закладів, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів. Місцеві органи управління освіти можуть доповнювати їх за рахунок го­дин варіативної частини навчальних предметів і курсами, специфічними для даного регіону.

Навчальний план — документ, що визначає структуру навчально­го року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкрет­ному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відве­дених на кожний навчальний предмет.

У навчальних планах шкіл усіх типів, в яких врахова­но вітчизняний, зарубіжний досвід і результати наукових експериментів в Україні, виокремлено два компоненти: державний і шкільний (див. тпабл. 1: Типовий навчальний план денних загальноосвітніх закладів з українською мовою навчання).

Державний компонент (розробляє Міністерство освіти і науки України). Має забезпечити соціальне необхідний для кожної людини обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Він складається з таких предметів і курсів (освітні галу­зі): «Суспільствознавство» — історія України, всесвітня іс­торія, українознавство, основи суспільствознавства, права, економіки, «Людина і світ». «Мови і література» — укра­їнська мова, українська література, іноземна мова, за­рубіжна література, література і мова національних мен­шин. «Культурознавство» — мистецтво, художня культу­ра, основи етики і естетики. «Природознавство» — природознавство, фізика і астрономія, хімія, біологія і екологія, географія. «Математика» — математика, алгебра, геомет­рія. «Фізична культура і здоров’я» — фізична підготовка, допризивна підготовка юнаків, безпека життя і діяльно­сті людини, валеологія. «Технології» — трудове навчання, виробничі технології, основи виробництва, інформатика. На державний компонент припадає 80% навчального ча­су, з яких 35% відведено на вивчення суспільно-гумані­тарних навчальних дисциплін, 25 — природничо-матема­тичних, 16 — оздоровчо-трудових, 5% - естетичних наук.

Таблиця 1

Шкільний компонент. Охоплює вибірково-обов'язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за ви­бором і профільне навчання, факультативи. Цей резерв ча­су в середній загальноосвітній школі - 71 год. на тиждень (20,1%) від усього навчального часу. Резервом часу відає шкільна рада, яка використовує його для задоволення по­треб дітей в організації компенсуючих і розвиваючих знань з окремих предметів, введення нових курсів, поглиб­леного і профільного їх вивчення, занять учнів за індиві­дуальними програмами. Шкільний компонент повинен враховувати регіональні особливості й умови, в яких пра­цює школа. Зокрема, мову національностей у місцях їх компактного проживання відповідно до Закону України «Про освіту».

Типові навчальні плани встановлюють сумарне гранич-но допустиме навчальне навантаження учнів, тобто кіль­кість навчальних годин на рік: 1−2 класи — 700- 3−4 класи — 790- 5 клас — 860- 6−7 класи — 890- 8−9 кла­си — 950- 10−12 — 1030 годин.

Навчальний рік у загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності по­чинається у День знань — 1 вересня і закінчується не пізні­ше 1 липня наступного року. Тривалість навчального року в загальноосвітніх навчальних закладах І ступеня не може бути меншою 175 робочих днів, II-III ступенів — 190 робо­чих днів без урахування часу на складання іспитів, трива­лість яких не повинна перевищувати трьох тижнів.

Структуру навчального року (за семестрами) й трива­лість навчального тижня встановлюють загальноосвітні навчальні заклади в межах часу, передбаченого робочим навчальним планом, за погодженням з відповідним орга­ном управління освітою. Тривалість канікул у загальноос­вітніх навчальних закладах упродовж навчального року не може бути меншою ЗО календарних днів.

На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображено особливості орга­нізації навчально-виховного процесу в них.

Зміст навчального предмета, передбаченого навчаль­ним планом, визначається його навчальною програмою.

Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засво'Іти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень з урахуванням досягнень науково-технічного про­гресу, втілювати виховний потенціал, генералізувати нав­чальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій, не містити надто ускладненого і друго­рядного матеріалу, реалізовувати міжпредметні зв’язки та ідею взаємозв'язку науки, практики і виробництва, фор­мувати вміння і навички учнів з кожного предмета.

До навчальних програм додають пояснювальні запис­ки, що розкривають основні завдання викладання предме­та, особливості організації й методів навчальної діяльно­сті, форми зв’язку класної та позакласної роботи, зміст практичних і лабораторних занять, систему вироблення вмінь і навичок як результат викладання предмета.

Відповідно до навчальних програм створюють підруч­ники і навчальні посібники.

Підручник — книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визна­ченими програмою І вимогами дидактики.

Головне його призначення — допомогти учням само­стійно закріпити і поглибити знання, здобуті на уроці.

Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі під­ручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін. Цей допоміжний дидактичний матеріал сприяє зміцненню піз­навальних і практичних умінь, прищеплює навички само­стійної роботи.

Підручник повинен забезпечити науковість змісту ма­теріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіт­кість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точ­ну й доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Найважливі­ший матеріал мусить бути проілюстрований схемами, ма­люнками, відповідно структурований та оформлений шрифтами.

Для успішного використання підручника в навчально­му процесі і вчитель, і учні повинні орієнтуватися в його структурі. Підручник складається з двох компонентів: текстового і позатекстового. Перший компонент — основ­ний, додатковий і пояснювальний тексти. До другого на­лежать: а) апарат організації засвоєннязапитання і зав­данняінструктивні матеріали (пам'ятки, зразки роз­в'язання задач, прикладів) — таблиціпідписи-пояснення до ілюстративного матеріалувправиб) ілюстративний мате­ріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення та ін.) — в) апарат, орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

Зміст навчального матеріалу в підручнику може фор­муватися за генетичним (в історичній послідовності), ло­гічним (відповідно до сучасної логічної структури кон­кретної науки), психологічним (з урахуванням пізнаваль­них можливостей учнів) принципами, пов’язаними між собою.

Зміст підручника складається з таких компонентів: а) основні факти, принципи, засоби й нові відкриття в нау­ці, доступні учням відповідного типу закладуб) світогляд­но-методологічні та виховні ідеї, зокрема моральні й есте­тичні ідеали, які можна сформувати конкретним навчаль­ним матеріаломв) методи наукового мислення і дослід­ження, що сприяють засвоєнню навчального матеріалуг) знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють інтерес учнів- ґ) уміння і навички, що випливають з конкретного навчального змі­сту або необхідні для його засвоєнняд) розкриття прийо­мів мислення, логічних операцій, які учень має засвоїти у процесі вивчення змісту підручника.

Більшість шкільних підручників складається з текстів емпіричних (відображають факти, явища, події, містять вправи і правила) і теоретичних (містять теорії, методоло­гічні знання).

За провідним методом викладу матеріалу розрізняють тексти репродуктивні, проблемні, програмовані, комплекс­ні. Репродуктивні тексти — високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням, відповідають завданням поясню­вально-ілюстративного навчання. Проблемні - це здебіль­шого проблемний монолог, у якому для створення про­блемних ситуацій висувають суперечності, розв’язують проблему, аргументують логіку розвитку думки. У програ­мованому підручнику зміст подається частинами, а засво­єння кожного «кроку» інформації перевіряється контроль­ними запитаннями. Комплексний текст містить певний об­сяг інформації, необхідний учням для розуміння пробле­ми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання. Текст підручника може бути аналітичним або синтетичним, побудованим дедуктивним або індуктивним способом.

Окрім основних, підручник містить додаткові тексти, мета яких — розширити, поглибити знання учнів з важ­ливих компонентів змісту навчального матеріалу (доку­менти, історичні довідки та ін.).

Запитання і завдання, вміщені у підручниках, за сту­пенем пізнавальної самостійності учнів поділяють на ре­продуктивні та продуктивні. Репродуктивні потребують від учнів відтворення знань без істотних змін. Продуктив­ні - передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі їх засвоєння або пошук нових знань.

Одна з вимог до підручника — використання ілюстра­тивного матеріалу — зображень, які реалізують науковий педагогічний принцип підручника специфічними засоба­ми наочності. Ілюстрації підручників повинні розкривати основний зміст певних елементів програми (провідні ілюстрації). Вони або рівнозначні тексту, або доповнюють його, або є об'єктом для запитань, завдань.

Працюючи з підручником, учитель повинен доповню­вати його матеріал додатковою інформацією, оскільки зміст підручника нерідко надто конспективний, і знання, почерпнуті учнями лише з нього, будуть обмеженими. Важливо використовувати на уроці як додатковий місце­вий, краєзнавчий матеріал. Учитель мусить маневрувати методичними прийомами під час викладу матеріалу під­ручника з огляду на те, що для одних учнів він може бу­ти надто складним, а для інших — легкодоступним, за­надто простим.