Театр Островського

А. І. ЖУРАВЛЕВА.

ТЕАТР ОСТРОВСКОГО.

Ця робота російських дослідників написана про Островськогодраматурга, Островском-комедиографе, Островском-поэте… робота про Островського, що його багато зробив розвитку російського театру, що його справедливо називають основоположником, батьком російського театра.

Олександра Миколайовича Островському зобов’язаний своїм народженням російський національний театр. Із власним неповторним обличчям, колоритом, жанровими уподобаннями. І найголовніше — зі своїми репертуаром. Тобто з великим набором п'єс, які можна за протягом сезону, постійно розігрувати на сцені, змінюючи афішу залежно від настроїв публіки. Островський зумисне намагався наситити російський театральний репертуар безліччю «довгограючих» зразкових творів. І тому все життя його перетворилася на невтомний, без відпочинку і пауз, літературний працю. Зате результат перевершив всі сподівання. До Островського геніальні твори Фонвізіна, Крилова, Гоголя сяяли як яскраві, але рідкісні зірки на рівному театральному небокраї. Основу репертуару російських театрів ХІХ століття становили перекладні п'єси і водевили-однодневки. Островський ж зумів зробити в області драматургії той самий прорив, який Пушкін, Гоголь, Лермонтов здійснили області поезії й прози. Невипадково між поняттями «театр Островського» і «російський театр» стоїть знак равенства.

Тоді, як література шукала «зворотний зв’язок» буде із суспільством, для Островського ця була вирішена. Він міг передавати свій текст живим голосом актора, його сценічним самопочуттям у ролі, реакцією залу і ін. Текст островського має якимось майже фізичним якістю заразливості, запоминаемости. Він ніби був те що, щоб публіка, розходячись з театру, забирала ці фрази з собою, перекидалася ними. Це означає бути з всіх у вустах. Часом не тільки актеры-современники драматурга, а й актори нашої епохи неодноразово заявляли у тому, як відразу «лягає» текст реплік, майже вимагаючи запоминания.

Літературний творчість Островського існувало для театру, жило в ньому. Таке відмітне якість драматурга пов’язана з тим, що він би концентрує в своєї художньої системі багато речей живої і насущного, що у світі. Художній світ Островського органічно входив у нову російську літературу, у своїй поєднуючи у собі позаі долитературные пласти культури, допетровські і допушкинские пласти сознания.

Важливо, як і сам Островський завжди усвідомлював себе театральним діячем, чітко розуміючи своєї ролі творця національного театру. Читаючи ділову й особисте листування драматурга, його щоденники і «записки», із якими він звертався до різні офіційні інстанції, прагнучи спричинити постановку театральної справи у Росії, постійно зустрічаєш підтвердження цьому. Безустанне практичне участь у спорудженні російського театру диктувало драматургічні форми Островскому-писателю: не просто складав п'єси, а створював національний репертуар. Такий репертуар неспроможна перебувати лише з трагедій, чи драм, чи комедій, а може бути разнообразен.

Художні принципи драматургії Островського багато чому визначаються її адресатом. Сам автор читав, що найбільше виховне значення для глядачів, яких немає торкнулося просвітництво, має побутова і історична драматургія. Створюючи побутової репертуар, він намагався до того що, щоб побачили себе з боку, дізналися на сцені себе і свої слабкості й пороки, свої кумедні боку. Разом про те п'єси побудовано те щоб глядач повірив у можливість виправитися, змінитися. Островський не відмовляється від думку про високому громадському призначенні літератури — суто просвітницького наміри з допомогою мистецтва «виправляти народ». Він вважає, що засобом такого виправлення має не сатиричне викриття, а «з'єднання високого з комічним», як певна протиставлення чистої сатире.

Взагалі, характерною рисою поетики Островського є пошук суто життєвих мотивів поведінці і долях своїх персонажів. Його цікавить переломлення ідей теорій у свідомості та побуті звичайних людей. Метою Островського залишається «виправлення моралі». І тому, як думає драматург, слід показати у народі як погане, а й хорошее.

Закінчити дослідження даної роботи можна такими рядками, які належать самому Островському: «Моє завдання — служити російському драматичному мистецтву. Я — все: і академія, і меценат, і защита».