Жіночі образи трипільського мистецтва

План

Джерельна база трипільського мистецтва: накопичення та класифікація Трансформація образів жінки за 2000 років історії Кукутені-Трипілля Богиня на троні й сюжет «Викрадення Європи»

Література

Джерельна база трипільського мистецтва: накопичення та класифікація

Образ жінки дослідники ТК вбачають у багатьох зразках матеріальної культури. Зокрема це антропоморфні та міксморфні статуетки, форми та орнаментація посуду, біноклевидні посудини.

Трипілля А. Тип фігурок з реалістичними рисами в моделюванні голови та обличчя поширюється в Трипіллі ВІІ-СІІ. Оригінальною рисою трипільських жіночих фігурок є своєрідні зачіски, які фіксуються на фігурках, починаючи з раннього етапу, відтворені рельєфно або намальовані.

На етапі Трипілля ВІ в Подністров'ї та Побужжі пластикасередньо-дністровського та сабатинівського типу відображає певні інновації в моделюванні: з’являються більш стрункі пропорції антропоморфних фігурок. У середньо-дністровському варіанті зафіксовано застосування невідомої раніше орнаментації із заштрихованих з вузьких ліній трикутників.

У сабатинівському варіанті новою рисою, яка не випливає з ранньотрипільських традицій, є моделювання плечових виступів стоячих фігурок вертикально, в позі Оранти.

Нові риси в оздобленні порівняно з ранньотрипільською традицією має фрагмент фігурки з Печери (борисівський тип). Це широкожолобчастий різьблений візерунок з доповненням ліній ланцюжками ямок.

Аналіз антропоморфної пластики наступного етапу ВІ-ВІІ показує, що новою деталлю скульптури є дископодібне моделювання голівки фігурки, яке характерне для цього часу поруч із конічними голівками. Новою рисою пластики етапу Трипілля ВІ-ВІІ є також моделювання веретеноподібних ніг з потовщенням в ділянці литок.

Н етапі ВІІ домінуючим типом є стоячі жіночі фігурки, прямі, з нахиленою вперед або відхиленою назад верхньою частиною тулуба. Окремими екземплярами представлено тип сидячої антропоморфної фігури з прямим, нахиленим вперед чи відхиленим назад торсом. Зустрічаються окремі статуетки на стовбчастій ніжці. Деякі фігурки передають образ вагітної жінки. Є також статуетки з дитиною на руках.

Аналіз пластики Трипілля СІ засвідчує її різноманітність та значну кількість іконографічних типів. Превалюють статуетки, що передають струнку стоячу жіночу фігуру з прямою спиною або відхиленим назад торсом.

Багато статуеток, що відтворюють образ вагітної. Є фігурки на стовпчастому постаменті, ніби одягнені у спідницю.

Сидячі фігурки із прямим корпусом, відхиленим назад або нахиленим вперед, серед останніх трапляються статуетки з дитиною на руках.

Багато великих реалістичних стоячих фігурок з піднесеною (відкинутою назад) головою з портретними рисами обличчя.

Зустрічаються фрагменти скульптури від досить великих статуеток.

Аналіз пластики фінального етапу трипільської культури свідчить, що традиційні для Трипілля стоячі фігурки з дископодібними голівками присутні на пам’ятках усіх типів, крім усатівського.

Тип пластики, що передає сидячу нахилену вперед фігуру, трансформується, починаючи з вихватинського типу, в стилізовані статуетки усатівського типу на кубоподібному постаменті.

Скульптура з реалістичними рисами в моделюванні обличчя представлена як серед традиційних трипільських типів, так і в пластиці усатівського типу.

Унікальний іконографічний тип фігурок походить з поховань у курганах біля с. Красногірка. Одна із фігурок має синкретичний вигляд, поєднуючи у собі антропоморфні та зміїні риси.

Антропоморфний посуд. Для того, щоб передати антропоморфний образ, не обов’язково моделювати посудину у формі фігури людини, достатньо було розмістити на ній антропоморфний символ — невелику конічну ручку, утворену конічним наліпом з горизонтальним чи вертикальним проколом або просто наліп.

Те, що такі ручки є антропоморфними символами, підтверджують ідентичні наліпи на животах та колінах жіночих теракот. Для відтворення образу оранти достатньо було оздобити посудину двома стилізованими ручками-виступами. Опуклі виступи передають жіночий образ.

Розпис на керамічних виробах. На стінах моделі будинку з Костешт IV зображені бітрикутні антропоморфні фігури, що знаходять аналогії серед антропоморфних символів на розписному посуді культури Кукутень.

Трансформація образів жінки за 2000 років історії Кукутені-Трипілля

Жіночий образ, представлений різноманітними іконографічними типами, домінує серед трипільської пластики. Починаючи з раннього етапу трипільської культури, фіксуються різноманітні іконографічні типи жіночих зображень, які існують до фіналу Трипілля.

Діва — стояча випрямлена жіноча фігура з груддю у вигляді маленьких опуклих наліпів, з тонкою талією, з широкими стегнами та стеатопігією на ранньому етапі та переважно струнка на наступних фазах (це дівчина — Кора).

Трипілля А-ВІ значна кількість статуеток відтворює фігуру з корпусом, нахиленим уперед, наче у молитовному поклоні. Така поза жіночих статуеток відповідає пташиним фігуркам. Тому, очевидно, їх можна розглядати як символічне синкретичне зображення, що поєднує жіночі й орнітоморфні риси й відповідає образу Богині-птахи.

У Трипіллі ВІ-СІІ поширюються теракоти, які стоять прямо або з відкинутим назад корпусом, навіть з прогином в спині. Їх обличчя підняте вгору, вони звертаються до вищих сил. Імовірно, така поза дозволяє вважати їх близькими до статуеток — орант.

Пані-володарка — З образом богині, що втілений в образі зрілої жінки, можливо, матері - Деметри, від якої йде родовід, можуть бути пов’язані сидячі фігурки з прямим або відхиленим назад торсом. Варіанти сидячих статуеток зустрічаються протягом усього часу існування трипільської культури. Часто в сидячих фігурок груди передано валиками, а не опуклими наліпам, що, на думку дослідників, відображує обвислі груди немолодої жінки.

Мадонна. Богиню з немовлям зображують фігурки, які тримають в руках дитину — майже завжди біля лівої груді. Ймовірно, такий іконографічний тип та сакральний образ трипільської пластики може розглядатися як архаїчний прототип Богоматері з Христом.

Богиня, що дає життя. Ще один жіночий образ — образ вагітної, який відтворюється, як правило, зображенням опуклого живота. Всі більш-менш цілі екземпляри належать до типу стоячих фігурок. Іноді серед зламаних статуеток фіксуються порожнини в ділянці живота або вкладені в нього кульки — одна чи дві. Сенс таких образів прозорий — Богиня є носієм потенційного життя, або породжує та відроджує життя.

М. Гімбутас вважала, що однією з богинь Старої Європи була Богиня-змія. На її думку, обличчя деяких жіночих статуеток наділені рисами змії, як, наприклад, ранньотрипільські фігурки з поселень Траян-Дялул-Финтинілор (Румунія) та Сабатинівка ІІ.

У розписній орнаментації Трипілля зустрічається зображення змій, які повзуть.

Особливу групу образів становлять міксаморфні зображення, що відтворюють синкретичні сакральні образи, які наділено рисами кількох істот:

* Богиня-корова.

* Богиня-птаха.

* Богиня-змія.

Богиня-птаха Стоячі, нахилені вперед фігурки з розкішними стегнами — найбільш архаїчний іконографічний тип трипільської пластики, який має прототипи в культурі Кріш. Найпізніша колекція пластики, де зустрічаються нахилені вперед стоячі фігурки, походить з Луки-Врублевецької. Можливо, з цим типом пов’язані також стрункі, трохи нахилені вперед фігурки з Поливанового Яру етапу Трипілля ВІ-ВІІ .

Статуетки цього іконографічного типу подібні до фігуративних зображень птахів, які зустрічаються серед трипільської пластики Так, фігурку птаха дуже нагадує антропоморфна статуетка з Бернашівки, її можна зарахувати до міксаморфних зображень. Образ Богині, ієрофанією якої є птаха, представлений у скульптурі трипільської культури антропоморфними статуетками, що відтворюють постать птаха, та орнітоморфними фігурками.

Деякі з останніх фігурок — брязкальця, проте це не дитячі іграшки, як часто інтерпретують їх деякі з дослідників, а ритуальні вироби, що, мабуть, використовувалися, як і інші шумні вотивні предмети, для відлякування нечистої сили, в тому числі, можливо, від немовлят. Орнітоморфні фігурки зображують, очевидно, птаха, який нагадує качку або дрохву. Риси птаха модельовані на черпаках з Луки-Врублевецької та Городниці-Городища.

На черпаку птахоподібної форми з Луки-Врублевецької крила передані конічними виступами, які повністю за формою відповідають стегновим виступам на жіночих фігурках. Найбільш ранні теракоти із стегновими виступами у культурі Трипілля—Кукутень походять з шару Прекукутень ІІ телю Подурь-Дядул-Гіндару.

Для статуеток раннього етапу Трипілля виступи на стегнах не характерні, вони з’являються на поодиноких екземплярах скульптури етапів ВІ-ВІ-ВІІ, а широко розповсюджені серед теракот деяких локально-хронологічних груп від Трипілля ВІІ до СІІ.

Вважаємо, що стегнові виступи на трипільських жіночих статуетках передають маленькі крила — символ Богині - птахи. Вірогідно, цей символ зображувався на більшості статуеток за дуже архаїчною традицією, а зміст знака, що маркував саме образ Богині, ієрофанією якої була птаха, вже забули. Зустрічаються сидячі стилізовані фігурки з дископодібною голівкою, що нагадують фігуру птаха.

Скорочені «редуковані» руки деяких трипільських статуеток можна розглядати як символічне зображення крил Богині-птахи.

Формальні ознаки дозволяють припускати, що образу Богині-птахи відповідає не птаха взагалі, а качка. Трапляються міксаморфні скульптурні зображення, в яких поєднуються жіночі і пташині риси, як, наприклад, фігурка-брязкальце з поселення Трипілля етапу ВІ-ВІІ Яблона (Республіка Молдова)1. На нашу думку, трипільські артефакти цілком підтверджують думку М. Гімбутас про існування серед сакральних образів Трипілля — Кукутень Богині-птахи.

Орнітоморфні посудини, відомі від раннього до середнього етапів Трипілля, на нашу думку, також пов’язані з образом Богині-птахи. Така посудина з Луки-Врублевецької морфологічно близька до зображення качки, що підкреслює також моделювання зоба. Але замість двох качиних лап тулуб посудини стоїть на чотирьох невисоких ніжках, немов звір. Отже, перед нами синкретична істота, складові частини якої узгоджуються між собою, якщо припустити, що це зображення відтворює образ Богині, який складається з образу Богині-птахи та Богині-корови, адже у сакральному світі діють зовсім не ті закони, що у звичайному житті.

У цивілізації Старої Європи образ Богині-птахи фіксується пластикою та орнітоморфними посудинами культури Криш-Кьореш, однієї з найдавніших культур з відтворюючою економікою в Балкано-Дунайському регіоні. Але образ жінки-птахи в Європі сягає ще більшої давнини, бо втілюється вже у фігурках з палеолітичної стоянки Мізин. До речі, відзначається синкретизм і дуалізм образів мізинських фігурок, які відображають «жінку-фалос», «жінку-птаху» або людину взагалі1.

Таким чином, Богиня-птаха є більш архаїчним персонажем сакрального європейського пантеону, ніж Богиня-корова, бо останній не міг виникнути раніше, ніж з’явилося відтворююче господарство. Образ Богині-корови як персонаж священної ієрогамії божеств — бовинів та жінки уранічного верховного Бога-бика характерний як для малоазійської, так і для індоєвропейської міфологічної традиції. У трипільських матеріалах простежується образ Богині-корови, або Великої Богині, який може бути генетично пов’язаний з традиціями вінчанської культури, бо саме там поширені «рогаті» фігурки. Можна припустити, що у трипільців поєдналися архаїчні уявлення про Богиню-птаху з ієрофанією Великої

Богині у вигляді корови, що й відтворюють деякі синкретичні сакральні образи.

Значну увагу дослідженню образу Богині-птахи (Bird Goddess) у Старій Європі приділяла М. Гімбутас, яка вважала, що його втілюють орнітоморфні статуеткиводяної птахи, качки, посудини, жіночі фігурки з пташиною голівкою, пташиним (качиним) дзьобом та антропоморфні трипалі зображення — з пташиними лапами1.

Птаха-місяць представлена у трипільському розписному орнаменті унікальнимизображеннями фігур птаха, стилізованих під серпик. Отже, в єдиному символічному зображенні поєднуються знаки Місяця та птаха. Можливо, це сакральний образ місячної птахи, а зближення знаків пояснюється ієрофанією Місяця як Богині у вигляді жінки та птахи. Символи місячної птахи зустрічаються в різних орнаментальних композиціях, але найчастіше включені у світле коло.

Жінка-змія — синкретичний сакральний образ, пред-тавлений в антропоморфній пластиці усатівського типу.

Унікальний іконогра-фічний тип фігурок походить з поховання у кургані біля с. Кра-сногірка. Певні морфологічні, стилістичні та технологічні особливості наближують ці дві статуетки до статуеток усатівської культури на кубічному постаменті. На відміну від усатівських фігурок, красногірські теракоти відтворюють синкретичний образ, істоту, яка наділена рисами жінки та змії.

Антропоморфна сидяча, нахилена вперед у молитовній позі фігура має торс, який нагадує капюшон кобри, а голова модельована як розкрита паща змії. Поза красногірських статуеток відповідає також поховальній ембріональній позі небіжчика.

Така поза фігурки жінки-змії та те, що вона була знайдена в могилі, поєднує символи жінки та змії з померлими і символікою відродження. Певною мірою семантика образу Богині-Кобри, яка супроводжувала поховання, наближається до семантики змій з «мертвою головою"1, яка може відповідати ідеї відродження та плодючості. У багатьох міфологічних традиціях сакралізація змії відбулася через уявлення про неї як про істоту, яка вічно оновлюється (відроджується), скидаючи стару шкіру. М. Еліаде в межах загального комплексу «Місяць — дощ — плодючість — жінка — змія — смерть — відродження» виділяє фрагменти: «змія — жінка — плодючість», «змія — дощплодючість», «жінка — змія — магія"2.

У міфологічній вербальній традиції образ Богині, ієрофанією якої є кобра, зафіксований у Єгипті. Уто (Уаджит) — хранителька бога Ра і фараона — втілювалася в образі кобри. Вона — покровителька Нижнього Єгипту. Ім'я богині увійшло у титулатуру фараонів об'єднаного Єгипту, а кобра та коршак (символ Верхнього Єгипту) зображувалися як хранителі фараона на його короні3.

Богиня-корова — Велика Богиня. Серед трипільських жіночих фігурок рідко, але трапляються рогаті. Іконографія таких теракот дозволяє вважати їх міксаморфними зображеннями, які відтворюють синкретичний сакральний образ. Дуже виразною є статуетка, знайдена О. В. Цвек у Миропіллі. Рогату жіночу фігуру відтворює фрагмент хрестоподібної фігурки (або перемички від біноклеподібної посудини) з розкопок В. В. Хвойки із Щербанівки. На поселенні Вербівка П. І.П. Хавлюк знайшов групу стилізованих рогатих фігурок, які він вважає зображенням сови.

Зауважимо, що ці статуетки мають аналогії у культурі Вінча.

Якщо мати на увазі, що стільці-трони теж втілюють жіночий образ і є, на нашу думку, окремими жіночими символами, а не тронами для статуеток, що символізують бика (чоловічий символ), то треба й рогаті трони залучити до цієї групи. Те саме можна сказати й про черпаки з рогатими ручками. Формально їх відносять до класу зооморфних зображень, але по суті вони належать до іконографічного типу зображень рогатої жінки, формально поєднуючи два образи — корови та жінки. Ранньотрипільські стільці-трони, спинки з рогатими спинками бувають оздоблені конічними виступами, як на стегнах жіночих фігурок. На нашу думку, ця обставина підтверджує інтерпретацію моделей стільців-тронів як своєрідних предметів трипільської антропоморфної пластики, що відтворюють синкретичний образ Великої Богині, в якому є риси і Богині-корови, і Богині-птахи.

Образ Богині-корови знайшов відображення також у посуді трипільської культури. На нашу думку, зооморфні та антропоморфні риси можна простежити на посудинах з конічними рогоподібними виступами. Їх буває два або чотири (Дві богині, або подвоєння, тобто підсилення, образу Богині-корови), розташовані вони в тому самому контексті, що й соскоподібні антропоморфні знаки на різноманітних посудинах, в тому числі й грушоподібних (антропоморфних) та чашах на антропоморфних піддонах. На покришках від антропоморфних посудин зазвичай присутні два конічних виступи-ручки з отворами, які передають роги. Таким чином, перед нами міксаморфне зображення: антропоморфна посудина з жіночим тілом та рогатою головою, що відповідає образу Богині-корови, яка зазвичай асоціюється з образом Великої Богині.

Вже на етапі Трипілля, А конічними покришками з рогоподібними ручками-виступами накривалися антропоморфні грушоподібні посудини, вони розповсюджені на наступних етапах, ріжки-виступи оздоблюють шоломоподібні покришки. В усатівській культурі розповсюджуються розписні кулясті посудини з рогатою конічною покришкою, іноді вони на чотирьох ніжках. Такі посудини відтворюють міксаморфний образ і свідчать про тривалість існування образу Богині-корови упродовж тисячолітньої трипільської історії.

У Кошилівцях знайдено унікальну розписну зооморфну посудину з двома головами бовинів. Посудина закривалася грибоподібною пробкою із зображенням хреста. Подібний диск з хрестом є в колекції фішок з Майданецького. По боках кошиловецької фігурки зроблені конічні наліпи з вертикальними отворами, які відтворюють конічні виступи на стегнах жіночих статуеток. Отже, кошиловецьку посудину можна розглядати як синкретичний сакральний персонаж, що відтворює подвійне зображення Богині-корови і належить до семантичного поля Великої Богині.

Мабуть, рогаті жіночі зображення відповідають образу Богині, ієрофанією якої є корова. В Єгипті це богиня Хатор. Вона мала такі титули: «Дім, або Утроба Всевишня», «Дім, або Утроба Хора», «Цариця заходу (померлих)», «Дім Обличчя», Богиня-Мати, мати всіх богів та богинь, Цариця Небес, Богиня-Місяць. Хатор вважалася самонародженою1. Іноді з рогами зображували Ісіду2. У індоаріїв Адіті, мати верховних божеств адітів, зображують у вигляді корови. Доарійське божество Рудра, відповідно до одного з гімнів Рігведи, створив марутів з вимені Прішни — корови, від якої народжується усе суще. Бикоподібне небесне божество єднається з велетенською космічною коровою. У Рігведі йдеться про корову, яка всьому дарує життя.

У шумерській міфології дружиною бога Енліля, «могутнього», бога рогів, Володаря Світу, Царя неба та землі, Батька Бела, великого воїна, була богиня Нінгаль, «Велика Корова», «Велика Мати», її прикликають під іменем Белту або Беліт, «Володарки», «Пані"3. У Месопотамії ІІ тис. до н.е. у палаці старовинного міста Нузи (Іорган-тепе поблизу м. Керкук, Ірак) у покоях, які були пов’язані з богинею МІ.ЛУГАЛЬ («Жінка-володарка»), знайдено фриз із символічним зображенням тріади верховного бога міста Аррапхі, громовержця Тешуба, його дружини Хебаб із сином їх Тіллой у вигляді бовинів: голови бика, корови з жіночим ликом та ликом юного парубка з ріжками.

Моделі стільців-тронів можна розглядати як особливу категорію пластики. Частина їх має зооморфний, антропоморфний або міксаморфний вигляд.

Традиційно вважається, що стільці - не самостійні сакральні предмети, а лише сидіння для статуеток. Здається, частина стільців так і використовувалася, але більшість їх, на нашу думку, була самостійними ритуальними виробами, символами, які втілювали різні сакральні образи. Подібної думки дотримується й К. К. Черниш, яка вважає, що керамічні крісла втілюють ідею родючості, пов’язану з жіночим образом. Те, що стільці-трони не були лише сидіннями для антропоморфних статуеток, підтверджує, на нашу думку, той факт, що їх кількість, зокрема і в культових комплексах, не збігається з кількістю сидячих фігурок або розміри стільців і статуеток не відповідні.

Наприклад, щодо теракот з Коновки, то там трон замалим для єдиної сидячої теракоти з цього комплексу. «Зібрання богинь» з телю Пордурь Дялул-Гіндару представлене 21 антропоморфною фігуркою і тільки 14 стільцями.

Більшість дослідників трипільської культури вважає, що рогаті стільці відтворюють образ бика, який втілює чоловічий сакральний персонаж. Але здається, що ця поширена думка не є незаперечною. Стільці різних типів наділені знаками жінка — роги. Все це дає підставу вважати достатньо обґрунтованою реконструкцію поєднання рис бовина і жінки як метафоричне їх ототожнення і вважати теракотові стільці з рогатими спинками символічними зображеннями, пов’язаними із семантичним колом Великої Богині. Трони, спинка та сидіння яких утворені двома жіночими сидячими фігурками з простягнутими ногами, імовірно, пов’язані з уявленнями про двох богинь або одну богиню в двох іпостасях.

Богиня на троні й сюжет «Викрадення Європи»

трипільський мистецтво жінка образ Юна красуня Європа, згідно з міфами, дочка фінікійського царя Агенора, онука Нептуна, одного разу збирала квіти на лузі біля моря. Побачивши гарну дівчину, Зевс вирішив її викрасти. Він перетворився на величезного білосніжного бика з блискучою шерстю і зігнутими, як серп, рогами і, прийшовши на луг, де Європа гралася з подругами, ліг до її ніг. Поглядом він запросив її підійнятися йому на спину. Нічого не підозрюючи, діва сідає на спину мирної тварини. Раптово бик скаженіє і стрімко кидається у хвилі. Європі не лишається нічого, як міцно триматися за роги. У відкритому морі, з появою дельфінів та інших морських тварин, які піднялися з дна, щоб вітати і супроводити бика, у Європи зникає найменший сумнів, що її викрадачем є бог. Дівчина кликала на допомогу, плакала. Подорож закінчилася не так і сумно, бо після висадки на Криті Європа від союзу із Зевсом народила трьох могутніх і мудрих синів.

Міф про викрадення Європи користується величезною популярністю у митців, які з цієї теми створили сотні картин і скульптур. У 2007 р — 5 років валюти євро, на реверсі ювілейної срібної монети номіналом у 50 євро зображено сюжет із міфу про викрадення Зевсом богині Європи.

Література

1. Балабина В. И. Фигурки животных в пластике Кукутени-Триполья. — М., 1998.

2. Бибиков С. М. Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре. Материалы и исследования по археологии СССР. — М.-Л., 1953, с. 193−275.

3. Відейко М.Ю. Давні поселення України. Альбом археологічних джерел та реконструкцій. — К., 2000, — с.4−54.

4. Давня історія України. — К., 1997, т. 1, — с. 347−358.

5. Збенович В. Г. Дракон в изобразительной традиции культуры Кукутени-Триполье // Духовная культура древних обществ на территории Украины. — К., 1991, с. 20−34.

6. Мовша Т. Г. Нові дані про антропоморфну реалістичну пластику Трипілля // Археологія. — 1973. — Вип. 11, с. 3−21.

7. Мовша Т. Г. Антропоморфные сюжеты на керамике культур трипольско-кукутенской общности // Духовная культура древних обществ, с. 34−47.

8. Погожева А. П. Антропоморфная пластика Триполья. — Новосибирск: Наука, 1983.

9. Ткачук Т. М. Знакова система трипільської культури // Археологія, 1993, № 3, с. 91−100.

10. Ткачук Т., Мельник Я. Семіотичний аналіз трипільсько-кукутенських знакових систем (мальований посуд).- Івано-Франківськ: Плай, 2000.-238 с.