Психология релігії У. Джемса

Психология релігії У. Джемса.

Американский філософ і психолог У. Джемс, у філософії був представником прагматизму, сконцентрував свою увагу вивченні релігійним досвідом. Він був однією з перших, хто пов’язав психологічні дослідження з визначенням несвідомого. Загальні уявлення Джеймса про природу релігії розвивалися у руслі вже поширеного тоді погляди, що суб'єктивна, чи внутрішня, сторона релігії, ядро якої утворює релігійний досвід, генетично і функціонально первинна стосовно зовнішньої боці — оформленому в догматах віровченню, усталеному культу, міцної релігійної організації. Бо у різноманітті релігійним досвідом містичному досвіду відводиться центральне місце, то «все коріння релігійному житті, як і центр її, ми повинні шукати в містичних станах свідомості», — вважав Джемс. Підвищена увага до внутрішньої релігійності логічно тягне у себе зневажливе ставлення до тих її проявам, зумовлені традицією, соціальними вимогами, звичкою, слухняністю тощо. п. — у разі Джеймс характеризував «вульгарному» типі віруючого і відмовлявся розглядати релігію, «видобуту через другі руки». Не просто особистий релігійний досвід, та його екстремальні, найяскравіші, вражаючі прояви ставали предметом вивчення. Джеймса цікавили «ті суб'єктивні явища, які простежуються лише з найвищих щаблях релігійного розвитку. Необхідно можливо уважніше вдивитися у найбільш закінчені і найповніше виражені його форми. Тому найбільш важливими документами нам будуть свідоцтва людей, глибше за інших які у релігійне життя й здатних дати собі свідомий звіт у ідеях якого й побуждениях».

В той час в неявній полеміці з преобладавшей у ХІХ в. традицією розуміння релігійним досвідом Джемс категорично заперечував проти існування специфічно релігійних почуттів, які мали б суттєві відмінності між інших людських емоцій. «Є релігійна любов, релігійний страх, релігійне почуття піднесеного, релігійна і т. буд., — писав Пауль. — Але релігійна любов — це лише загальне всіх людей почуття любові, спрямована на релігійний об'єкт. Релігійний страх — це звичайне трепет людського серця, але пов’язані з ідеєю божественної кари. Релігійне почуття піднесеного — те особливе здригання, яке ми відчуваємо в нічну пору в лісі чи гірському ущелині; лише у тому випадку воно породжується думкою про присутності надприродного». Специфіка релігійним досвідом не в тому, що задіяні якісь особливі «релігійні» механізми людської психіки, але у тому, що у релігійному досвіді відбувається оптимізація звичайних психічних процесів і явищ внутрішнє життя суб'єкта. Релігійне почуття розширює внутрішнє життя суб'єкта і дає їй нову сферу прояви сил. Слово «релігія» має позначати саме ті підвищені емоційні переживання, то захоплене настрій, які, потрапляючи до сфери чистої моралі, «приречені на в’янення і смерть». На думку Джемса, «він повинен означати нове царство свободи, свободи економіки від будь-якої боротьби, пісня Всесвіту, раздающуюся в вухах, і вічне життя, открывающуюся нашим взорам».

Считая неможливою сувору дефініцію релігії через відсутність єдиного всім типів релігійності отличительного ознаки, Джемс намагався розкрити її сутність через ряд характеристик. Релігія є «сукупність почуттів, діянь П. Лазаренка та досвіду окремої особистості, оскільки з їхньою змістом встановлюється ставлення її до того що, що вона шанує Божеством»; переживання людини, «у яких почувається причетний до вищої правді»; «повне реагування особи на одне життя», чудове «від випадкового і часткового як і, як усепоглинаючі переживання аніскільки не схожі на звичні й повсякденні»; «чимале майно душі», яке «породжує серйозне ставлення до життя і виключає легкодумство», при цьому «релігія робить в людини і радісним те, що за інших обставин нього є ярмом суворої необхідності». Здатність релігії надихати людини по природною схильності здійснювати вчинки, які за інших обставин вимагають вольового зусилля і діяти внутрішнього подолання себе, є, по Джемсу, одну з найважливіших характеристик релігії, що відрізняє її, наприклад, від морали.

Джемс розглядав феномени релігійним досвідом швидше, у різноманітті, ніж у системі. Істотним щодо його концепції є розрізнення двох релігійних типів — «раз народжених» і «двічі народжених» (їх відрізняє тяжіння переважно до оптимістичного або песимістичним світогляду), з виділенням специфічних характеристик досвіду кожному за типу. Великий емпіричний матеріал дало Джемсу распространившееся і в Америці рух «духовного лікування», зафіксувало численні випадки зцілення від хвороб силою релігійного переконання. Досліджуючи досвід релігійного звернення, Джеймс розглядав його через призму явищ роздвоєння особистості. Природа релігійності розкривалася їм также.-через досвід святості і психологічні аспекти інших «плодів релігійному житті» — жертвопринесення, сповіді, молитвы.

Однако центральне місце відводилося досвіду власне містичному, який Джеймс намагався репрезентувати не лише у різних модифікаціях, а й вибудувати на якусь подобу ієрархії містичних станів; еe відкривають раптові осяяння, хапають нового змісту і вищу значимість деяких давно відомих висловлень чи образів, а завершує систематично Культивований містицизм, иллюстрируемый прикладами з суфийской й християнської релігійної практики. Велику увагу зверталося на те, що згодом одержало назву «змінених станів свідомості» — візіям містичного характеру, які мали місце у стані наркозу (переважно під впливом ефіру). Містичному досвіду притаманні, по Джемсу, чотири головних ознаки: 1) неизреченностпь — неможливість передати його вміст у звичайних поняттях, словах; 2) интуитивность — суб'єктивне сприйняття його, як долучення до деякому вищому, сверхзначимому знання; 3) короткочасність — від півгодини до двох годин; 4) бездіяльність волі (перебування суб'єкта може повної пасивності навіть у тих випадках, коли містичний екстаз викликаний навмисним вольовим зусиллям, відключення волі всередині цього стану).

Будучи первинним й значним елементом в «тілі» релігії, релігійний досвід виявляється зустрічалися з більш більш-менш універсальним, виявляючи у різних культурні традиції дивовижне подібність, хоча раціональне, зовнішнє вираз їх у віровченні може дуже варіюватися; з цим пов’язано постулированное Джемсом відносне однаковість нормативних складових різних релігій. «Якщо ми обведемо поглядом все полі людського релігійного досвіду, — писав Пауль, — знайдемо у ньому величезне різноманіття керівних думок; але чув-ства й загальне поведінка майже завжди однакові: стоїки, християни і буддистські святі сутнісно нічим немає друг від друга в своєю практичною життя. Теорії, створювані релігією і такі різні між собою, є елементом похідним і другорядним; якщо хочете вловити її сутність, ви повинні вдивлятися почуття, на загальне життєве поведінка, як і елементи більш постійні». Відповідно, глибокі аналогії можна знайти у його пластах віровчення, які найбільш безпосередньо пов’язані із досвідом. Єдине цих пластів можна сформулювати так; всяка релігія постулює неминуче душевне страждання людини внаслідок її недосконалості чи недосконалості світу й уряд пропонує шлях звільнення; шлях звільнення залежить від порятунок від зла завдяки прилученню вищих сил; вищі сили становлять якийсь духовний світ, лише його становить видимий світ, котрий черпає в духовному свій головний зміст гармонія із вищою світом є найважливішої метою в людини, й тому він намагається встановити відносини з цим світом у вигляді, наприклад, молитви (молитва, по Джемсу, є реально протекающий процес, у якому проявляється духовна енергія, він породжує відомі психічні і навіть матеріальні наслідки у феноменальному світі); завдяки встановленню таких відносин, життя набуває зміст і «нову принадність», релігія «породжує упевненість у порятунок, душевний світ образу і вливає сили у почуття любові».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.