Тема кохання тривалістю у ліриці Маяковского

Тема кохання тривалістю у ліриці Маяковского.

Маяковский був і залишається однієї з найбільш значних фігур у історії російської поезії ХХ століття. За зовнішньої грубістю ліричного героя Маяковського приховується раниме й лагідне серце. Це засвідчують вірші Маяковського про глибоко особистому. Вони вражають жагучої силою вираженого в них чувства:

«Крім любові твоєї мені немає солнца».

(«Лилечке»),.

«Стою вогнем оповитий на несгорающем вогнищі немислимої любви».

(«Людина») Ліричний герой раннього Маяковського романтичний за своїм світовідчуттям і дуже самотній. Його хто б чує, не розуміє, з нього сміються, його засуджують («Скрипка та трішки нервово», «Я»). У вірші «Дешева розпродаж» поет каже, що віддати на світі за №єдине слово, ласкаве, людське". А чим спричинена така трагічне світовідчуття? Нерозділеним любов’ю. У вірші «Лиличка (замість листи)» і поемі «Хмару в штанях» мотив нерозділеним кохання є провідним («Завтра ти забудеш, що тебе коронував», «Дай ж останньої ніжністю вистелити твій минаючий крок»). У цих творах ліричний герой постає ніжним і дуже ранимим людиною, не чоловіком, а «хмарою в штанах»:

Мені наразі дізнатися могли б жилава громадина стогне, корчиться… Але кохана відкидає героя заради міщанського благополучия:

Знаєте -.

Я виходжу заміж. Такий величезної сили любов непотрібна їй! Вона холодна і іронічна. І він перетворюється на проснувшийся вулкан:

Мама!

Ваш син чудово болен!

Мама.

В нього пожежа сердца.

Скажіть сестрам, Люді і Оле, ;

Йому вже нікуди деться.

У поемі «Хмару в штанях» показано перетворення громады-любви в громадуненависть всім і весь. Розчарувавшись у коханні, герой випускає чотири крику «долой»:

Геть вашу любовь!

Геть ваше искусство!

Геть ваше государство.

Геть вашу релігію! Страждання від нерозділеним любові обертаються ненавистю з світу і тому строю, де всі купують і продается.

У листі до Л. Ю. Брик Маяковський писав: «Вичерпує з мене любов все? Усі, але інакше. Любов — це життя, це головне. Від нього розвертаються та вірші, і справи і всі ін. Любов — це серце всього. Їли вона припинить роботу, решта відмирає, робиться зайвим, непотрібним. Але якщо серце працює, вона може не виявлятися в усьому». Саме таке, любляче і тому отзывающееся попри всі у світі «суцільне серце» відкривається в поезії Маяковського. Говорити про кохання для поета отже — казати про життя, про самому значному у власному долі. Бо, переконаний він, і це почуття має бути врівень епосі. Легкість вирішення цього питання Маяковського не влаштовувала. Воно й у разі керувався вимогами, що висуваються й до оточуючих. Адже він теж знав, що «любов не становить ніяким „повинен“, ніяким „не можна“ — лише вільним змаганням з усім миром».

Що може дозволити вийшла у цьому змаганні переможцем? Для Маяковського почуття, з'єднуюче двох, не ізолює їхню відмінність від світу. Відчуття, що змушує людину замикатися в вузенькому світику («в квартирному маленькому світику»), невід'ємно йому ненависної йому мотлоху. Любляче серце вміщує у собі увесь світ. Затверджуваний поетом ідеал високої любові можна здійснити лише світле майбутнє. І поезії у разі - прискорити шлях у майбутнє, подолавши «буденну чушь».

Цікаво порівняти два вірші, навіяних дужим і глибоким почуттям до Тетяни Яковлєвої: «Лист товаришу Кострову з Парижа про сутності любові» і «Лист Тетяні Яковлєвої». Перовое їх адресовано особі офіційному, редактору «Комсомольській правди», у якій співпрацював виявився у Парижі поет, тоді як друге — не призначався для друку — передано особисто від до рук улюбленої женщине.

У першому з цих «листів» Маяковський розмірковує непросто про кохання — про її сутності. Палючої сили почуття викликає нагальну потребу розібратися у собі, по-новому подивитись світ. Саме по-новому: для Маяковського любов — почуття, перестраивающее людини, созидающее його наново. Поет уникає у своїй розмові абстрагованості. Названо під назвою адресат «Листи…», до тексту введена та, що викликала цю бурю у серце, до якої звернений цей поетичний монолог. І на самому вірші розсипано безліч подробиць, деталей, які дозволяють віршу унестись в туманні вершини. Його любов — «людська, проста», та й поетичне натхнення проявляється у самої що ні є буденної обстановке:

Піднімає площа шум, екіпажі рухаються, я ходжу, віршики пишу в записну книжицу.

Просте земне почуття протиставляється тієї «перехожої парі почуттів», що названа «дрянью». Поет свідчить, що підносить людину — про стихии,.

Ураган вогонь вода підступають в ремстві яка має цілющої силою. І знову які він використовував поетичні метафори сприяють буквально матеріалізації понять. Вимовлене тут ім'я геніального Коперника дає чітке уявлення про масштаби почуття, про який речь.

Звичний в поезії, коли мова про любові, протиставлення земного і небесного, буденного і піднесеного — задля Маяковського. Він починав (в поемі «Хмару в штанях») з рішучого протесту проти що виникають у разі солодкоспівних пісень, за словами визивно откровенных:

Марія! поет сонети співає Тиане, а я весь з м’яса, людина весь — тіло твоє просто прошу, як просять християни -.

«Хліб наш насущний — даждь нам днесь». Необхідність в різко вираженому протиставленні своїх поглядів на любові, яка рівнозначна самого життя, зникає. Немає сенсу протиставляти звичайне, земне прекрасному, високому. Любов дає можливість відчути його єдність, поезія — знайти його, висловити і закріпити словом.

У «Листі… Кострову» міркування сутності любові розгортаються з чудовою логічністю, вибудовується система аргументів, достатня у тому, щоб розмову про кохання спромігся здобути громадський характер. Слово, вырвавшееся з серця закоханого здатне «піднімати, / і вестиме,/ і волокти,// які оком ослабли».

У «Листі Тетяні Яковлєвої» той самий тема представлена з іншою, драматичної, боку. Важко з’ясувати, чому взаємне кохання не змогла принести щастя закоханим. Очевидно, йому завадило почуття ревнощів, яке поет обіцяє усмирить.

І тут тема любові неспроможна отримати щасливого дозволу. Воно переноситься невизначене майбутнє, пов’язують із прийдешнім торжеством революції у світовому масштабе:

Я однаково тебе коли-небудь візьму — одну чи удвох з Парижем. На теперішньому — не подолану одиночество.

Маяковський й у вірші використовує улюблений жанр — монолог, звернений конкретній особі. Це повідомляє віршу конфіденційність, надає сказаного глибоко особистий характер. Разом про те рамки світу, відкривається в адресованому коханої жінки посланні, надзвичайно широкі. Це стосується і до просторовим (з Москви до Парижа), і до тимчасовим (час революції і «Громадській війни — сьогодні - майбутнє, яке пов’язується із настанням революції» у Париж) кордонів. Притаманна який відкриває вірш рядкам гранична відвертість підкріплюється далі словами про «собак осатанілої пристрасті», про них, яка «рухає горами», про «кору пристрасті» — лист наповнюється силою інтимного почуття. І він постійно перетворюється на соціальний план. Тому, коли герой восклицает:

Іді сюди, йди на перехрестя моїх великих коштів і незграбних рук. — промови майбутньому торжестві революції стають логічною кінцівкою стихотворения.

«Громада любов» — ось словосполучення, котрий від інших здатне висловити почуття, лежаче основу стихотворения.

Підбиваючи підсумки сказаного, зауважимо, що Маяковський воліє ліричному самовираженню бажання переконати, затвердити умови та вимоги, свої уявлення про світ, про місце людини у ньому, про щастя. Звідси його орієнтація на розмовну (часто — ораторську) мова. Йдучи від справжнього, поет прагне до світлу будучину. Це визначає пафос його стихотворений.

Маяковського часто називають «поэтом-трибуном». І хоча в є своє щоправда, зводити поезію Маяковського лише у агитационно-ораторским віршам було неправильно, позаяк у ній присутні і інтимні любовні визнання, і трагічний крик, і відчуття смутку, і філософські роздуми про кохання. Іншими словами поезія Маяковського різноманітне й многокрасочна.