Поняття саду в творчості Григорія Сковороди

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ОЛЕСЯ ГОНЧАРА ФАКУЛЬТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Реферат на тему:

Поняття саду в творчості Григорія Сковороди Виконала: студентка групи УУ-12−4

Багрій О.М.

Перевірила: доцент Полохова Н.В.

м. Дніпропетровськ, 2013 р.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Постать Григорія Сковороди в українській літературі та культурі XVIII ст

1.1 Життєвий шлях митця

1.2 Григорій Сковорода як український філософ, митець, просвітитель. Його творча спадщина

Розділ 2. Поняття саду у літературі і безпосередньо у творчості Григорія Сковороди

2.1 Образ саду як символу у різні періоди розвитку літератури

2.2 Образ саду у творчості Григорія Сковороди

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Творчість Григорій Савича Сковороди посідає визначне місце в історії розвитку художньої літератури, філософської та педагогічної думки на Україні. Як видатний гуманіст і просвітитель, письменник гнівно торував тогочасну суспільну систему, обстоював права народу на свободу і всебічний розвиток. Його художньо-мистецька спадщина відіграла помітну роль у встановленні і розвитку нової української літераури.

Григорій Сковорода був неперевершеним майстром українського слова, воїстино народним митцем. Він знаходив єдино потрібне слово, яке ставало близьким і зрозумілим народові. Тож не випадково мову його творів, особливості світосприйняття і розгалуженість системи образів вивчали і ґрунтовно вивчають вже досить давно.

Попри велику зацікавленість учених творчістю митця, образ садів не був предметом спеціального дослідження, тому актуальність теми реферату є незаперечною.

Образ садів у творчості Григорія Сковороди є досить поширеним. У різних віршах він може інтерпретуватися по-різному, набуваючи тих чи інших рис.

Тому важливо проаналізувати його з різних боків, враховуючи не тільки сенс вірша чи пісні, але й життєвий шлях письменника, його філософську позицію. Такий підхід зумовив структурованість роботи, де в першому розділі розглядається постать Григорія Сковороди в українській літературі та культурі XVIII ст., а вже у другому розділі - поняття саду у літературі і безпосередньо у творчості митця.

РОЗДІЛ 1. ПОСТАТЬ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА КУЛЬТУРІ XVIII ст.

1.1 Життєвий шлях митця

Григорій Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Після здобуття початкової освіти в сільській школі з 1734 року навчався у Києво-Могилянській академії. Його навчання в Академії, з перервами, тривало до 1753-го. Її бібліотека стала для нього джерелом знань. У навчанні був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку й інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників, від античних до йому сучасних. У 1741 році Григорія забрали до Петербурга для співу в придворній капелі, звідки він повернувся у 1744-му. Згодом, в 1745—1750 роках, Сковорода їде до Європи: спершу до Угорщини в складі царської місії під проводом Ф. Вишневського, далі — до Словаччини (Братислава) й Австрії (Відень). Перебування Сковороди в Італії, Німеччині й Польщі не підтверджено документами. Після мандрівки він повернувся в Україну, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. Саме в цей час мислитель зустрічає одного з найвідданіших учнів, Михайла Ковалинського, який після смерті вчителя написав його біографію, докладну, ґрунтовну, на яку посилалися й посилаються всі дослідники творчості великого мудреця. Саме в листах до нього Григорій Савич висловлював найважливіші ідеї, що згодом ставали основою філософських трактатів. Про стиль його життя з харківського періоду його перший біограф пише: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м’яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав» («Житіє Сковороди»).

Під кінець 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів з владою, Григорій Сковорода обрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його — речника великої правди.

Слава про Сковороду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого поручника Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в Петербург. Посланець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого філософ затримався.

Посланець передав йому запрошення цариці, але Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі посланцеві, заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».

1.2 Григорій Сковорода як український філософ, митець, просвітитель. Його творча спадщина

сковорода творчість сад образ

Г. С. Сковорода був оригінальним і самобутнім мислителем, він був добре обізнаний з ученням найвидатніших філософів античності, середньовіччя і нового часу. Філософська концепція Г. Сковороди має багато спільного з концепцією просвітителів XVIII ст. Опанувавши досягнення світової філософської думки, Г. Сковорода став одним із зачинателів нової філософії на Україні.

В основу філософських поглядів Г. С Сковороди лягло вчення про три світи: макрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічний світ — Біблія. Кожний з цих світів має дві натури: внутрішню (духовну) та зовнішню (матеріальну).

Особливо виділяється у його філософії теорія пізнання. Він вважав, що людський розум може пізнати світ, зрозуміти обидві його натури — зовнішню і внутрішню, адже пізнання розвивається в тісному зв’язку з людськими знаннями, воно нескінченне так само, як і світ, що є об'єктом пізнання.

Основну увагу філософ зосередив на проблемі людини і її щастя. Він невтомно шукав шляхів до цього щастя. На думку мислителя, важливу роль у створенні ґрунту для добробуту людини і всього людства повинна відігравати творча праця. Така умова буде реальною лише тоді, коли праця відповідатиме душевному покликанню людини, її нахилам. Так народилася оригінальна теорія «сродної праці». Природа чи Бог кожній людині від народження дає певні здібності і головне не занедбати їх, а відчути і жити згідно з ними. А це значить, що треба жити за натурою, але не йти за сліпою натурою, а за внутрішнім своїм блаженним духом, людина ж іде проти цього духу, коли, за Сковородою, входить у неспоріднену стать, бере непридатний для себе обов’язок, навчається тому, для чого не народжена, приятелює з тими, до яких не народжена. Якщо притримуватися цих умов, то можна стати щасливим у всякому стані та на всякій посаді, коли тільки знайти те, до чого веде природа, а без неї не зроблять щасливими ні багатство, ні великі чини.

Г. С Сковорода заклинає не робити довгим нічого, що припиняється, не називати щастям нічого, що руйнується, не любити життя, що закінчується смертю. Він стверджує, що створити щастя на тлінному не можна: один бажав обґрунтувати життя на капіталі і на старість упав у скруту, другий на «плотоугодії» — й осоромився, не можна мати за ґрунт юнацтво і добре здоров’я, бо й тут чекає руйнування. Щастя не має матеріальних відповідників, воно є духовною субстанцією. Щасливим може бути лише той, у кого спокійне сумління.

Свої філософські погляди Г. С Сковорода вмотивовував не у наукових працях, а в філософсько-літературних творах. Він написав сімнадцять літературно-філософських трактатів, поетичну збірку «Сад божественних пісень», збірку «Байки Харківські». Літературно-філософську цінність представляють і твори та листи, писані латинською мовою, що залишилися поза збірками.

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ САДУ У ЛІТЕРАТУРІ І БЕЗПОСЕРЕДНЬО У ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

2.1 Образ саду як символу у різні періоди розвитку літератури

Образ саду був поширений у різні періоди розвитку літератури. У літературі Київської Русі це пояснювалося переважними впливами церкви, адже сад мав розгалужену символіку в Біблії, зокрема, в Пісні Пісень Соломона, у працях отців церкви, ораторсько-проповідницькій прозі тощо. «Образи саду і всього того, що саду належить (квіти, благородні дерева та ін.), часто трапляються в давньоруській літературі і завжди у „високому“ значенні. Ці образи належать до першої низки в ієрархії естетичних духовних цінностей Давньої Русі» [2, 48].

В епоху бароко образність садів або вертоградів та виноградів (виноград — синонім саду) набула особливого розквіту, витончених значень, ускладненої формальної будови. Низка творів цієї доби містила в заголовку символічний образ саду: «Багатий сад» Івана Орновського, «Огородок Марії» Антонія Радивиловського, «Виноград, домовитом благим насаджений» Самуїла Мокрієвича, «Виноград Христов» Стефана Яворського, «Сад божественних пісень» Григорія Сковороди; в інших, за спостереженням Л. Шевченко [3, 140−141], цей образ траплявся в тексті: «На єго царскаго пресвhтлаго величества знаменіє» Лазаря Барановича, «Вhнец от звhзд дванадесяти во страденіи от вhнца тернового восіявших» Димитрія Туптала, «Евхаристиріон» Софронія Почаського та ін. Окрему увагу слід приділити тогочасним поетикам, зокрема відомій праці М. Довгалевського «Сад поетичний», що в ній сад постає як поетичний символ, підставовий образ, який уможливив сувору систематизацію, упорядкування наукового матеріалу «Поетики». Для обізнаного читача образ саду, винесений у заголовок або наявний у тексті самого твору, викликбв ціле віяло асоціацій, прихованих сенсів, що актуалізували його культурний код, давали естетичну насолоду, повчали доброчесності (в учительній літературі) тощо [1, 57−63].

Отже, літературна традиція функціонування образності, пов’язаної із садом, була в українському письменстві досить тривалою і плідною як у кількісному плані, так і в художньому. Концептуалізація саду Г. Сковородою водночас сприяла триванню цього образу в літературі наступних епох.

2.2 Образ саду у творчості Григорія Сковороди Одраз саду, мотив квітучих садів — садів блаженства — улюблений образ у світовій художній культурі, до нього здавна зверталися музиканти художники, письменники. Не став виключенням і Григорій Сковорода. Сад — один із домінантних образів у поетичній картині митця, він рівномірно поширений в усій його творчості, особлива увага приділена цьому образу у літературній збірці «Сад божественних пісень». Однією з основних проблем сковородознавства залишається з’ясування природи багатьох образів, а серед них — саду, їхньої поетичної семантики, закономірностей функціонування в тексті тощо.

Образ і символіка саду органічно притаманні українській культурі з огляду на її хліборобську закоріненість, а тому надзвичайно поширені як в уснопоетичній творчості, так і професійній літературі. Як зауважує О. Гриценко, на образність, пов’язану із садом, можна натрапити в багатьох текстах української культури; крім того, сад в українському способі життя пов’язувався з інституціолізованою сакральністю, оскільки розкішні, старанно виплекані сади були майже неодмінною ознакою православних монастирів, а також, додамо, сільської садиби, хоч і значно менші, зрозуміло.

Прикметно, що сад у Сковороди часто асоціюється з душевним спокоєм, благодатним настроєм, цілковитою гармонією. Трапляється й інша художня інтерпретація саду в Сковороди — як вічного життя після смерті на тому світі.

Л.Сазонова, визначаючи жанрово-тематичну специфіку збірки, зауважує: «Сад божественних пісень» — поетична медитація, пов’язана з темою життя людського духу. В ній закономірно з’являється віддавна відоме літературі символічне уподібнення душі саду, квітів і плодів — духовним цінностям" [4, 102]. Тому варто пильніше придивитися до третьої пісні «Саду…». Наскрізним образним комплексом тут стали рай — сад — душа:

Щасний той і без утіх, хто подужав смертний гріх.

Душа його — Божий град, душа його — Божий сад.

Завжди родить сад квітки, завжди плід згина гілки,

І весною все пахтить, — листя тут не облетить.

Боже милий, ти мій град, Боже милий, ти мій сад, А невинність — то мій квіт, мир, любов — ото наш плід" [5, 321].

Сад як образ душі - поширений у літературі українського бароко символ. Крім уподібнення душі саду, наявне тут ототожнення саду і раю сягає корінням Біблії і становить найдавніше з відомих значень цього образу. Ю. Барабаш, аналізуючи пісню третю зі збірки Г. Сковороди, тонко спостеріг, що «розвиток поетичного задуму йде одночасно на двох рівнях — умовно-книжному й реальному, образ квітучого саду мовби „перетікає“ з одного рівня на другий, то набуваючи рис життєвої вірогідності, то наповнюючись символічним змістом» [6, 71]. Саме така зверненість поета до безпосередніх вражень, навіяних картинами природи, могла привабити Шевченка, була близька творчій манері Сковороди.

Справжнім щастям філософ вважав єдність з природою. Глибоко сприймати і розуміти її, відчувати свою єдність з природою, розчинятися в ній — це і є дійсно щастя [7, 16]:

Весна люба, гей, пришла! Зима люта, гей, пройшла!

Скрізь сади вже розцвіли й соловейки навели.

Геть, печале, геть вiдсiль! Не нiвеч ти красних сiл!

Бiжи co6i в болота, у пiдземнiї ворота .

В пекло повертай назад — не для тебе рай i сад!

Бо душа вже розцвіла, радостi менi дала… [5, 21].

ВИСНОВОК Мотиви творів Г. С. Сковороди дуже щирі і, як кришталь, прозорі, вони високо підносяться над особистими і приватними інтересами, вони перейняті інтересами людського добра; у своїй діяльності він іде на жертви, забуває про себе, праця захоплює його цілком, захоплює всі його сили, здібності та енергію. А це означає, що Г. С Сковорода був не тільки талановитим письменником, самобутнім мислителем, а й справжнім громадським діячем.

Модель садової природи у творах Г. С. Сковороди значною мірою спрямовано на розкриття внутрішнього образу героїв, вираження якоїсь уяви, несвідомого. В деяких значеннях образ саду асоціюється з задушевним спокоєм, благодатним настроєм, цілковитою гармонією.

Сад і рай — нерозривно пов’язані між собою, сад — не вторинне значення раю, а його втілення, конкретний образ. Тому основне значення саду — створений Богом рай, віддалений від чужого, страшного, ворожого.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Боронь, Олександр. Образ саду у творчості Тараса Шевченка: генеза та семантика / О. Боронь // Слово і час: Науковий журнал. — 05/2008. — N5. — С.57−63 .

2. Лихачов Д. Поезія садів. До семантики садово-паркових стилів: Сад як текст. — Вид. 2-е., випр. і доп. — СПб. — 1991.

3. Шевченко Л. Лінгвістична інтерпретація символіки Тараса Шевченка: Сад // Шевченкознавчі студії: Зб. наук. пр. — К., 2001. — Вип. 3.

4. Сазонова Л. Жанр «вертоградів» у східнослов'янському літературному бароко // Українське літературне бароко: Зб. наук. пр. — К., 1987.

5. Давня українська література X — XVIII ст. Твори для серед. Та ст. шк. Віку. — К.: Школа, 2005. — С. 321 — 328.

6. Барабаш Ю. Дух животворить… // Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко. — К., 2006.

7. Григорій Сковорода. Інтерпретації: Зб. наук. пр.: У 2 кн. / Відп. ред. В.Т.Поліщук, Ю. В. Тимошенко. — Черкаси: Вид-во Черкас. держ. ун-ту, 2003. — Кн.2: Літературознавство — …с.

8. Літературознавство. Бібліографія. Інформатика: доповіді та повідомлення третього міжнародного конгресу укаїнастів. — Х.: Око, 1996. — С. 36−39.

9. Головінський І. Педагогічна психологія. — К.: Аконіт, 2003. — С. 220−223.

10. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Випуск 12. — Львів, 2004. — С. 252−270.