Портфель інвестицій, методи її формування і оценка

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Портфель інвестицій, методи її формування і оценка (реферат, курсова, диплом, контрольна)

ІНСТИТУТ БУХГАЛТЕРСЬКОГО УЧЕТА І АУДИТА.

Факультет бухгалтерського обліку, і аудита.

Курс «Ринок цінних бумаг».

ПОРТФЕЛЬНОЕ.

ИНВЕСТИРОВАНИЕ.

Курсова работа.

Студент Кирієнко С.В.

Викладач Янковський К.П.

Санкт-Петербург, 1998.

СОДЕРЖАНИЕ Введение 3 Інвестування капіталу та її види 3.

Что привабливого в портфельному інвестуванні? 4.

Принципы формування інвестиційного портфеля 5.

Принцип консервативності 6.

Принцип диверсифікації 6.

Принцип достатньої ліквідності 7.

Типы портфелів 8.

Портфель зростання 9.

Портфель доходу 9.

Портфель розвитку і доходу. 9.

Связь цілей інвестування зі структурою портфеля 10.

Содержимое портфеля 12.

Портфели грошового ринку. 12.

Портфель цінних паперів, звільнених податку 12.

Портфель, що з цінних паперів державними структурами 13.

Портфель, що з цінних паперів різних галузей промисловості 13.

Инвестиционные стратегії і управління портфелем 13.

Активная модель управління 14.

Пассивная модель управління 15.

Тактика 17.

Проблемы портфельного інвестування на умовах Російського ринку 17.

Проблемы загального характеру 17.

Проблемы взаємодії клієнтів — і довірчих управляючих 18.

Проблемы моделювання і прогнозування 19.

Проблемы оптимального досягнення мети інвестування 19.

Проблема постановки завдання управління портфелем 20.

Заключение

20.

Список використаних джерел 21.

Введение

В умовах назревавшего впродовж останніх років і який вибухнув у серпні 1998 року фінансової кризи у Росії тема портфельного інвестування може бути неактуальной.

Действительно, інвестиційна активність у тому зародковому вигляді, який у неї незалежності до середини цього року, нині практично відсутня, довіру до великого числу обертаються цінних паперів підірвано головним чином результаті безвідповідальних дій Уряди в сфері політики запозичення коштів на ринку. Авантюрні побудови піраміди з державних короткострокових облігацій привели як до руйнування величезної кількості великих, середніх, а також дрібніших приватних підприємств і банків Росії, до широкому резонансу на міжнародній арені, втечі іноземного капіталу з місцевих фінансових ринків. Нині неможливо прогнозувати подальшу ситуацію з процесом інвестицій у російську економіку. Цілком імовірно віддалені наслідки її паралічу будуть позначатися ще кілька років. Ми навіть маємо уявлення про економічний курсі Уряди та тих першочергових заходи, які вона планує вжити для стабілізації ситуації у стране.

Однако, тоді як тій чи іншій формі економічним курсом Уряди буде бути побудова цивілізованої ринкової економіки, на яку необхідною умовою є могутній ринок цінних паперів і енергійна інвестиційна діяльність у умовах довгострокової фінансової стабільності, то питання оптимального, грамотного з погляду економічної науки поведінки цьому ринку неминуче набудуть першорядне значение.

В такі умови вітчизняним інвесторам знадобляться економічні технології, розроблені і випробувані країни з тривалої історією високорозвинених ринкових відносин. І з таких технологій є портфельний инвестирование.

Інвестування капіталу та її виды Невозможно знайти цінний папір, що б одночасно високодохідної, високонадійній і високоліквідною. Кожна окрема папір може мати максимум двома з цих якостей. Сутність портфельного інвестування таки передбачає розподіл інвестиційного потенціалу між різноманітними групами активів. Залежно від цього, які цілі й завдання спочатку стоять для формування тієї чи іншої портфеля, вибирається певне відсоткове співвідношення між різними типами активів, складовими портфель інвестора. Грамотно врахувати потреби інвестора і сформувати портфель активів, який поєднає у собі розумний ризик і прийнятну дохідність — ось основне завдання менеджера будь-якого фінансового учреждения.

Финансовые ресурси застосовуються підприємством на фінансування поточних витрат і инвестиций.

Инвестиции є використання фінансових ресурсів у формі довгострокових вкладень капіталу (капіталовкладень). Інвестиції здійснюють юридичні чи фізичні особи, котрі за відношення до ступеня комерційного ризику поділяються на інвесторів, підприємців, спекулянтів, гравців. Інвестор — що це, хто при вкладанні капіталу, здебільшого чужого, думає, передусім, про мінімізації ризику. Інвестор — це посередник у фінансуванні капіталовкладень. Підприємець — це той, хто вкладає свій власний капітал за певного ризик. Спекулянт — що це, хто не готовий на певний, заздалегідь розрахований ризик. Гравець — що це, хто не готовий на будь-який риск.

Инвестиции бувають ризикові (венчурні), прямі, портфельні, аннуитет:

. Венчурний капітал — це термін, застосовуваний для позначення ризикованого капіталовкладення. Венчурний капітал є інвестиції у вигляді випуску нових акцій, вироблених у нових сферах діяльності, що з великим ризиком. Венчурний капітал інвестується не пов’язані між собою проекти — у розрахунку швидкої окупності вкладених средств.

. Прямі інвестиції — вкладення статутний капітал господарюючого суб'єкту з метою добування прибутку і отримання прав щодо участі під управлінням даним господарюючим субъектом.

. Портфельні інвестиції пов’язані з формуванням портфеля і є придбання цінних паперів та інших активів. Портфель — сукупність зібраних воєдино різних інвестиційних цінностей, службовців інструментом задля досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника. У портфель можуть входити цінних паперів одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, ощадні і депозитні сертифікати, заставні свідоцтва, страхового поліса і др.).

. Ануїтет — інвестиції, які дають вкладнику певний дохід через регулярні часові відтинки, зазвичай після виходу пенсію. У це вкладення засобів у страхові і пенсійні фонды.

Состояние ринку нафтопродуктів та можливості інвестора визначають вибір його інвестиційної стратегії. Портфельний інвестування має низку особливостей і переваг перед іншими видами вкладення капіталу. Під інвестиційним портфелем розуміється якась сукупність цінних паперів, що належать фізичному чи юридичній особі, або юридичним чи фізичних осіб на правах дольової участі, виступає як цілісний об'єкт управління. На розвиненому фондовий ринок портфель цінних паперів — це самостійний продукт і його продаж цілком або частками задовольняє потреба інвесторів під час здійснення вкладення коштів у фондовий ринок. Зазвичай на ринку продається якесь інвестиційне якість з заданим співвідношенням Риск/Доход, що у процесі управління портфелем то, можливо улучшено.

Що привабливого в портфельному инвестировании?

Портфельное інвестування дозволяє планувати, оцінювати, контролювати кінцеві результати всієї інвестиційної діяльність у різних секторах фондового рынка.

Как правило, портфель є певний набір з корпоративних акцій, облігацій з різноманітною ступенем забезпечення і ризику, а також паперів з фіксованою доходом, гарантованими державою, тобто з мінімальним ризиком втрат по основний сумі і поточним поступлениям.

Например, донедавна банки з закордонного досвіду, формуючи інвестиційний портфель, набирали його у чому співвідношенні: у спільній сумі цінних паперів близько 70 відсотків — державні цінних паперів, близько 25 відсотків — муніципальні цінні папери майже п’ять відсотків — інші папери. Отже, запас ліквідних активів становить приблизно 1/3 портфеля, а інвестиції для одержання прибутку — 2/3. Зазвичай, така структура портфеля й у великого банку, дрібні ж банки в своєму портфелі мають 90 відсотків і більше державних підприємств і муніципальних цінних бумаг.

Теоретически портфель може складатися з паперів жодного виду, і навіть змінювати свою структуру шляхом заміщення одних паперів іншими. Проте кожна цінна папір окремо неспроможна досягати подібного результата.

Основная завдання портфельного інвестування — поліпшення умов інвестування, надавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятому цінної папери, і можливі лише за їх комбинации.

Только у процесі формування портфеля досягається нове інвестиційне якість із наперед заданими характеристиками. Отже, портфель цінних паперів є тією інструментом, з допомогою якого інвестору забезпечується необхідна стійкість доходу за мінімальної риске.

Считается, можливість проведення портфельних інвестицій говорить про зрілості ринку, і це, з погляду, цілком слушно. Ще 1994 р. у Росії полеміка щодо методів портфельного інвестування була суто теоретичної, хоча що тоді існували банки і фінансові компанії, які брали кошти клієнтів в довірче управління. Однак деякі їх підходили у своїй до портфельному інвестуванню як до складного фінансовому об'єкту, котрий володіє тонкої специфікою і подчиняющемуся відповідної теории.

Практика показує, що портфельним інвестуванням сьогодні цікавляться два типу клієнтів. До першого належать ті, до кого гостра проблема розміщення тимчасово вільних коштів (великі й інертні державні корпорації, які виросли з колишніх міністерств, різних фондів, створювані при міністерствах, й інші структури, і навіть клієнти з тих регіонів, де ринок неспроможний освоїти значні кошти). До другої типу ставляться ті, хто, вловивши цю потребу «грошових мішків «і гостро потребуючи оборотних коштах, висувають ідею портфеля як «принади «(невідь що великі банки, фінансові компанії та невеликі брокерські конторы).

Конечно, чимало клієнтів не віддають усвідомлювали, що таке портфель активів, і під час спілкування із нею часто з’ясовується, що у цьому етапі вони потребують простіших формах співробітництва. Та й рівень розвитку ринків різних регіонах різний — у багатьох регіонах процес формування класу професійних учасників ринку виробництва і кваліфікованих інвесторів ще не завершено. Проте, посилення клієнтського попиту послуги з формування інвестиційного портфеля останнім часом очевидно. Це засвідчує тому, що питання назріло. Проте, як відбувається з всім новим, процесу формування інвестиційного портфеля супроводжує ряд проблем, які й розглянуті далее.

Принципи формування інвестиційного портфеля При формуванні інвестиційного портфеля слід керуватися такими соображениями:

. безпеку вкладень (невразливість інвестицій від потрясінь над ринком інвестиційного капитала),.

. стабільність отримання дохода,.

. ліквідність вкладень, тобто спроможність брати участь у негайному придбанні товару (робіт, послуг), чи швидко і втрат надходжень у ціні перетворюватися на готівкові деньги.

Ни одне з інвестиційних цінностей не має усіма переліченими вище властивостями. Тому неминучий компроміс. Якщо цінний папір надійна, то дохідність буде низькою, оскільки ті, хто воліють надійність, будуть пропонувати великі гроші і зіб'ють дохідність. Головна мета для формування портфеля полягає у досягненні найоптимальнішого поєднання між ризиком і доходом для інвестора. Інакше кажучи, відповідний набір інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик вкладника до і одночасно збільшити його дохід до максимума.

Основной питання під час портфеля — як визначити пропорції між цінними паперами з різні властивості. Так, основними принципами побудови класичного консервативного (малорискового) портфеля є: принцип консервативності, принцип диверсифікації і принцип достатньої ликвидности.

Принцип консервативности Соотношение між высоконадежными і ризикованими частками підтримується таким, щоб можливі втрати від ризикованою частки з домінуючій ймовірністю покривалися доходами від надійних активов.

Инвестиционный ризик, в такий спосіб, не у втраті частини основний суми, а в отриманні недостатньо високого дохода.

Естественно, не ризикуючи, не можна розраховувати якісь надвисокі доходи. Проте практика показує, що переважна більшість клієнтів задоволені доходами, що коливалися не більше від однієї до двох депозитних ставок банків вищої категорії надійності, не бажають збільшення доходів з допомогою вищого рівня риска.

Принцип диверсификации Диверсификация вкладень — основний принцип портфельного інвестування. Ідея цього принципу добре проявляється у старовинної англійської приказці: do not put all eggs in one basket — «не кладіть все яйця до однієї кошик » .

На нашій мові це навіть звучить — не вкладайте всі один папери, яким вигідною це вкладенням там здавалося. Тільки така стриманість дасть можливість уникнути катастрофічних збитків у разі ошибки.

Диверсификация зменшує ризик завдяки тому, що можливі невисокі доходи з одних цінних паперів компенсуватимуться високим достатком на інших паперам. Мінімізація ризику досягається через включення в портфель цінних паперів кола галузей, які пов’язані тісно між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їх ділову активність. Оптимальна величина —від 8 до 20 різних видів цінних бумаг.

Распыление вкладень відбувається як серед тих активними сегментами, про що їх згадували, і всередині них. Для державних короткострокових облігацій і казначейських зобов’язань йдеться про диверсифікації між цінними паперами різних серій, для корпоративних цінних паперів — між акціями різних эмитентов.

Упрощенная диверсифікація полягає просто розподілі коштів між кількома цінними паперами без серйозного анализа.

Достаточный обсяг засобів у портфелі дозволяє: зробити наступний крок — проводити звані галузеву і регіональну диверсификации.

Принцип галузевої диверсифікації у тому, ніж допускати перекосів портфеля убік паперів підприємств галузі. Річ у тім, що катаклізм може осягнути галузі у цілому. Наприклад, зниження цін на нафту світовому ринку можуть призвести до одночасному падіння цін акцій всіх нафтопереробних підприємств, і те, що ваші вкладення будуть розподілені між різними підприємствами цій галузі, вам не поможет.

То саме належить до підприємств одного регіону. Одночасне зниження цін акцій може відбутися внаслідок політичної нестабільності, страйків, стихійних лих, введення до ладу нових транспортних магістралей, минующих регіон, тощо. Уявіть собі, наприклад, що у жовтні 1994 року вклали усі засоби в акції різних підприємств Чечни.

Еще глибший аналіз може бути із застосуванням серйозного математичного апарату. Статистичні дослідження свідчать, що чимало акції ростуть чи падають цінується, зазвичай, одночасно, хоча таких видимих зв’язків з-поміж них, як належність до галузі чи регіону, немає і. Зміни цін інших пар цінних паперів, навпаки, йдуть у протифазі. Природно, диверсифікація між другий парою паперів значно більше краща. Методи кореляційного аналізу дозволяють, експлуатуючи цю ідею, знайти оптимальний баланс між різними цінними паперами в портфеле.

Принцип достатньої ликвидности Он у тому, щоб підтримувати частку быстрореализуемых активів в портфелі не нижчий за рівень, достатнього щодо несподівано подворачивающихся високодохідних операцій та задоволення потреб клієнтів у грошових засобах. Практика показує, що вигідніше тримати певну частину засобів у більш ліквідних (нехай навіть менш дохідних) цінні папери, зате матимуть можливість швидкого реагування зміни кон’юнктури ринку нафтопродуктів та окремі вигідні пропозиції. З іншого боку, договори зі багатьма клієнтами просто зобов’язують тримати частина їхньої засобів у ліквідної форме.

Доходы по портфельним інвестиціям є валову прибуток за всієї сукупності паперів, включених на той чи іншого портфель з урахуванням ризику. Виникає проблема кількісного відповідності між прибутком і ризиком, які мають вирішуватися оперативно з метою постійного вдосконалювання структури вже сформованих портфелів та формування нових, згідно з побажаннями інвесторів. Треба сказати, що така проблема належить до тих, на вирішення що досить швидко знаходить загальну схему рішення, проте вони мало вирішуються до конца.

Рассматривая питання про створення портфеля, інвестор має визначити для себе параметри, яким він буде руководствоваться:

. необхідно вибрати собі оптимальний тип портфеля.

. оцінити прийнятне собі поєднання ризику і доходу портфеля і визначити питому вагу портфеля цінних паперів з різними рівнями ризику і дохода.

. визначити початковий склад портфеля.

. вибрати схему подальшого управління портфелем.

Типи портфелей Основным перевагою портфельного інвестування є можливість вибору портфеля на вирішення специфічних інвестиційних задач.

Для цього використовуються різні портфелі цінних паперів, у кожному у тому числі буде власний баланс між існуючим ризиком, прийнятним для власника портфеля, й очікуваної їм віддачею (доходом) у період часу. Співвідношення цих факторів і дозволяє визначити тип портфеля цінних паперів. Тип портфеля — це її інвестиційна характеристика, джерело якої в співвідношенні прибутку і ризику. У цьому важливим ознакою при класифікації типу портфеля і те, як саме і завдяки якого джерела даний дохід отримано: з допомогою зростання курсової вартості чи рахунок поточних виплат — дивідендів, процентов.

Выделяют дві основні типу портфеля: портфель, орієнтований переважне отримання з допомогою відсотків і дивідендів (портфель доходу); портфель, направлений замінити переважний приріст курсової вартості назв інвестиційних цінностей (портфель зростання). Було б спрощеним розуміння портфеля як певної однорідної сукупності, як і раніше, що портфель зростання, наприклад, орієнтовано акції, інвестиційної характеристикою якого є зростання курсової вартості. У його склад можуть входити й цінні папери з іншими інвестиційними властивостями. Отже, розглядають що й портфель розвитку і дохода.

[pic].

Портфель роста Портфель зростання формується з акцій компаній, курсова вартість яких зростає. Мета цього типу портфеля — зростання капітальної вартості портфеля разом із отриманням дивідендів. Проте дивідендні виплати виробляються в невеличкому розмірі, тому саме темпи зростання курсової вартості сукупності акцій, що входить у портфель, визначають види портфелів, що входять до цю группу.

Портфель агресивного зростання націлений на максимальний приріст капіталу. У склад такого типу портфеля входять акції молодих, швидкозростаючих компаній. Інвестиції у цей тип портфеля є досить ризикованими, але водночас можуть приносити найвищий доход.

Портфель консервативного зростання є найменш ризикованим серед портфелів цієї групи. Полягає, переважно, з акцій великих, добре відомих компаній, що характеризуються хоч і невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості. Склад портфеля залишається стабільним в протягом тривалого часу. Націлений зберегти капитала.

Портфель середній на зріст є поєднанням інвестиційних властивостей портфелів агресивного і консервативного зростання. У цей тип портфеля включаються поруч із надійними цінними паперами, приобретаемыми на термін, ризиковані фондові інструменти, склад яких періодично оновлюється. У цьому забезпечується середній приріст капіталу і помірна рівень ризику вкладень. Надійність забезпечується цінними паперами консервативного зростання, а дохідність — цінними паперами агресивного зростання. Цей тип портфеля є найпоширенішої моделлю портфеля й послуговується вельми популярним серед інвесторів, не схильних до високого риску.

Портфель дохода Данный тип портфеля орієнтовано отримання високого поточного доходу — відсоткових і дивідендних виплат. Портфель доходу складається переважно з акцій доходу, що характеризуються помірним зростанням курсової вартості і високими дивідендами, облігацій та інших цінних паперів, інвестиційним властивістю яких є високі поточні виплати. Особливістю цього портфеля і те, що мета його створення — одержання відповідної рівня доходу, величина якого відповідала б мінімальний ступінь ризику, прийнятного для консервативного інвестора. Тому об'єктами портфельного інвестування є высоконадежные інструменти фондового ринку з великим співвідношенням стабільно виплачуваного відсотка голосів і курсової стоимости.

Портфель регулярного доходу формується з высоконадежных цінних паперів і приносить середній дохід за мінімальної рівні риска.

Портфель дохідних паперів складаються з високодохідних облігацій корпорацій, цінних паперів, приносять високий прибуток за середнього рівні риска.

Портфель розвитку і дохода.

Формирование такого типу портфеля здійснюється щоб уникнути можливих втрат на фондовий ринок як падінням курсової вартості, і від низьких дивідендних чи відсоткових виплат. Одна частина фінансових активів, вхідних у складі даного портфеля, приносить власнику зростання капітальної вартості, а інша — дохід. Втрата частині може компенсуватися зростанням інший. Охарактеризуємо види такого типу портфеля.

Портфель подвійного призначення. До складу даного портфеля включаються папери, які дають його власника високий прибуток у разі зростання вкладеного капіталу. У цьому випадку про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення. Вони випускають власними акціями двох типів, перші приносять високий прибуток, другі — приріст капіталу. Інвестиційні характеристики портфеля визначаються значним змістом даних паперів в портфеле.

Сбалансированный портфель передбачає збалансованість як доходів, а й ризику, який супроводжує операції із цінними паперами, і у певної пропорції складається з цінних паперів з швидкозростаючою курсової вартістю і з високодохідних цінних паперів. До складу портфеля можна включати і його високо ризиковані цінних паперів. Зазвичай, у складі даного портфеля включаються звичайні і привілейовані акції, і навіть облігації. Залежно від кон’юнктури ринку на ті чи інші фондові інструменти, включені у цей портфель, вкладається більшість средств.

Зв’язок цілей інвестування зі структурою портфеля Как було зазначено вище, другого етапу формування портфеля вкладник оцінює прийнятне собі поєднання ризику і доходу портфеля і відповідно визначає питому вагу портфеля цінних паперів з різними рівнями ризику і доходу. Це завдання випливає із загального принципу, який діє фондовий ринок: що більш високий потенційний ризик несе цінний папір, тим паче високий потенційний дохід вона повинна мати, і, навпаки, ніж вірніше дохід, тим нижче ставка доходу. Це завдання вирішується з урахуванням аналізу звернення цінних паперів на фондовий ринок. Здебільшого купуються цінних паперів відомих акціонерних товариств, мають хороші фінансові показники, зокрема великий величину статутного капитала.

Если розглядати типи портфелів залежно від рівня ризику, який сприймає інвестор, необхідно згадати їх класифікацію, відповідно до якому вони ділилися на консервативні, умеренно-агрессивные, агресивні і нераціональні. Зрозуміло, кожному типу інвестора відповідатиме і свій тип портфеля цінних паперів: высоконадежный, але низько дохідний; диверсифікований; ризикований, але високоприбутковий, бессистемный.

Агресивний інвестор — інвестор, схильний до високого рівня ризику. У своїй інвестиційної діяльності, він наголошує придбати акції. Консервативний інвестор — інвестор, схильний до меншою мірою ризику. Він стоїть у основному облігації і короткострокові цінні бумаги.

При купівлі акцій і облігацій одного акціонерного товариства інвестору слід виходити із принципу фінансового левериджа. Фінансовий леверидж є співвідношення між облігаціями і привілейованими акціями, з одного боку, і звичайними акціями — з другой:

Финансовый леверидж є показник фінансової стійкості акціонерного товариства, що і на дохідності портфельних інвестицій. Високий рівень левериджа — явище небезпечне, оскільки веде до фінансової неустойчивости.

Например, товариство випустило 10%-ные облігації, у сумі 10 млн. крб., привілейовані акції — 2 млн. крб. з фіксованою дивідендом 40% і звичайні акції — 20 млн. крб., тобто акції суспільства мають високий рівень левериджа: 0.6 = (10+2)/20. Прибуток суспільства становить 2,2 млн. крб. і розподіляється так. На сплату відсотків з облігаціях — 1 млн. крб., на дивіденди по привілейованим акціям — 0,8 млн. крб., на дивіденди по звичайним акціям — 0,4 млн. крб. Якщо прибуток знизиться до 1,1 млн. крб., то товариство як «з'їсть» то, що призначалося на виплату дивідендів по звичайним акціям, але й зможе з допомогою прибутку виплатити дивіденди по привілейованим акціям. Подальше зниження прибутку призведе до брак коштів з виплати відсотків з облігаціях. У цьому полягає небезпека акцій з великим рівнем левериджа і виявляється основна слабкість тих суспільств, які мають є більшу суму боргу вигляді облігацій і привілейованих акцій. Обережні інвестори зазвичай уникають купівлі таких цінних бумаг.

Ниже приведено за приклад можлива структура портфелів різних инвесторов.

|Вид цінних паперів |Портфель |Портфель | | |агресивного |консервативного | | |інвестора |інвестора | |Акції |65% |20% | |Облігації |25% |45% | |Інші короткострокові цінні |10% |35% | |папери | | | |Разом |100% |100% |.

Вміст портфеля При подальшої класифікації портфеля структуротворними ознаками можуть виступати ті інвестиційні якості, які придбає сукупність цінних паперів, вміщена у цей портфель. За всього їх різноманітті їх можна назвати деякі, основні: ліквідність чи звільнення від податків, галузева регіональна принадлежность.

Такое інвестиційне якість портфеля, як ліквідність, як відомо, означає автоматичну можливість швидкого перетворення портфеля в грошову готівку без втрати від вартості. Найкраще це завдання дозволяють вирішити портфелі грошового рынка.

Портфелі грошового рынка.

Эта різновид портфелів ставить за мету повне збереження капіталу. До складу такого портфеля включаться переважно готівка чи швидко реалізовані активы.

Следует відзначити, що зі «золотих» правил роботи із цінними паперами говорить: не можна вкладати усі засоби в цінних паперів — необхідно мати резерв вільної готівки на вирішення інвестиційних завдань, виникаючих неожиданно.

Данные економічного аналізу підтверджують, що з певних припущеннях бажаний розмір коштів, предназначаемый на непередбачені мети, як і, як і бажаний розмір коштів на трансакційні потреби залежить від відсоткової ставки. Тому інвестор, вкладаючи частину коштів у грошову форму, забезпечує необхідну стійкість портфеля. Грошова готівку то, можливо конвертируема в іноземної валюти, якщо курс національної валюти нижче, ніж іноземної. Отже, окрім збереження коштів досягається збільшення вкладеного капіталу з допомогою курсової разницы.

Высокой ліквідністю мають і портфелі короткострокових фондів. Вони формуються з короткострокових цінних паперів, тобто інструментів, обертаються на грошовому рынке.

Портфель цінних паперів, звільнених від налога Содержит, переважно, державні боргові зобов’язання і передбачає збереження капіталу за високої ступеня ліквідності. Вітчизняний ринок дозволяє їм отримати за цими цінних паперів і високий прибуток, який, зазвичай, звільняється з податків. Саме тому портфель державних цінних паперів — найпоширеніша різновид портфеля і зокрема, сформована за деякими цінних паперів. Наприклад, розглядаючи ДКО за приклад, відзначимо, що, купуючи короткострокові облігації, випущені Міністерство фінансів РФ, інвестор тим самим дає позичає уряду, яке оплатить цю облігацію наприкінці терміну сплатою як дисконтною різниці. Фактично, це бракує дефіциту бюджету, позаяк у ці облігації вкладається багатство нации.

До останнього часу ДКО вважалися серед найбезпечніших, оскільки передбачалося, що у принципі збанкрутувати неспроможна. Щодо високий прибуток по ДКО та його що здається висока надійність залучали інвесторів купувати цінних паперів, випущені державними органами влади. Їх короткостроковий характері і яка до який вибухнув у серпні 1998 року фінансової кризи низька спроможність до ризику робили дані інструменти серед самих низько ризикованих і реально мала б показувати низьку мінливість дохода.

Портфель, що з цінних паперів державних структур Эта різновид портфеля формується з державних підприємств і муніципальних цінних паперів та зобов’язання. Вкладення у ці ринкові інструменти забезпечують власникові портфеля дохід, отримуваний з різниці цінується придбання з дисконтом і викупної ціною і щодо ставок виплати відсотків. Важливе значення має і те, як і центральні, і місцевих органів влади надають податкові льготы.

Портфель, що з цінних паперів різних галузей промышленности Инвестиционная спрямованість капіталовкладень у регіональному розрізі призводить до створенню портфелів, сформованих з цінних паперів різних сторін; цінних паперів емітентів, що у одному регіоні; різних зарубіжних цінних бумаг.

Портфель даної різновиду формується з урахуванням цінних паперів, випущених підприємствами різних галузей промисловості, пов’язаних технологічно, чи будь-якою однієї отрасли.

В залежність від цілей інвестування, у складі портфелів включаються різні папери, які відповідають поставленої мети. Приміром, конвертовані портфелі складаються з конвертовані і привілейованих акцій і облігацій, які можна обміняли на встановлений кількість звичайних акцій по фіксованій ціні в момент часу, коли може бути здійснений обмін. За ініціативної ринку — «ринку бика» це дає нагоду отримати додатковий прибуток. А до того типу портфелів відносять портфель посередньоі частка довгострокових інвестицій з фіксованими доходом.

Можно виділити портфелі цінних паперів, підібраних залежно від регіональної приналежності емітентів, цінні папери у яких включені. До цього типу портфелів цінних паперів відносять: портфелі цінних паперів країнах, регіональні портфелі, портфелі іноземних цінних бумаг.

Інвестиційні стратегії і управління портфелем Чем вище ризики над ринком цінних паперів, то більше вписувалося вимог пред’являється до портфельному менеджеру за якістю управління портфелем. Проблема особливо актуальна у разі, якщо ринок цінних паперів мінливий. Під управлінням розуміється застосування до сукупності різних видів цінних паперів певних методів і техноло-гічних можливостей, які дозволяють: зберегти спочатку інвестовані кошти; досягти за максимальний рівень доходу; забезпечити інвестиційну спрямованість портфеля. Інакше висловлюючись, процес управління спрямовано збереження основного інвестиційного якості портфеля і тих властивостей, які відповідали інтересам його держателя.

С погляду стратегій портфельного інвестування можна сформулювати таку закономірність. Типу портфеля відповідає реаліям і тип обраної інвестиційної стратегії: активної, спрямованої на максимальне використання можливостей ринку чи пассивной.

Первым одним із найбільш дорогих, трудомістких елементів управління, є моніторинг, являє собою безперервний докладний аналіз ринку, тенденцій його розвитку, секторів ринку, інвестиційних якостей цінних паперів. Кінцевою метою моніторингу є вибір цінних паперів, які мають інвестиційними властивостями, відповідними даному типу портфеля. Моніторинг є основою як активного, і пасивного способу управления.

Активна модель управления Активная модель управління передбачає ретельне відстеження і негайне придбання інструментів, відповідальних інвестиційним цілям портфеля, і навіть швидкоплинність зміни складу фондових інструментів, вхідних в портфель.

Отечественный фондовий ринок характеризується різким зміною котирувань, динамічністю процесів, високий рівень ризику. Усе це дозволяє вважати, що його стану адекватна активна модель моніторингу, що робить управління портфелем эффективным.

Мониторинг є базою для прогнозування розміру можливих доходів від інвестиційних засобів і інтенсифікації операцій із цінними бумагами.

Менеджер, займається активним управлінням, повинен зуміти відстежити і придбати найефективніші цінні папери якомога швидше позбутися низькодохідних активів. У цьому важливо недопущення зниження вартості портфеля і втрату їм інвестиційних властивостей, отже, необхідно зіставляти вартість, дохідність, ризик та інші інвестиційні характеристики «нового» портфеля (тобто враховуватиме знову придбані цінні папери продавані низькодохідні) з характеристиками наявного «старого» портфеля. Цей метод вимагає значних фінансових витрат, оскільки пов’язаний із інформаційної, аналітичної експертної і торгової активністю над ринком цінних паперів, коли він необхідно використовувати широку базу експертні оцінки і проводити самостійний аналіз, здійснювати прогнози стану ринку цінних паперів і економіки целом.

Это не по кишені лише великим баняках і фінансовим компаніям, у яких великий портфель інвестиційних паперів і хто прагне для отримання максимального доходу професійної роботи з рынке.

Менеджер мусить уміти випереджати кон’юнктуру ринку і перетворювати на реальність те, що підказує аналіз. Від менеджерів потрібно сміливість і рішучість у реалізації задумів разом із обережністю і точним розрахунком, що робить витрати з активному управлінню портфелем досить високими. Найчастіше вони використовують методи, засновані на маніпулюванні кривою доходности.

Специалисты прогнозують стан грошового ринку й у відповідно до цього коректують портфель цінних паперів. Тож якщо крива дохідності перебуває у цей час на щодо низький рівень і буде, згідно з прогнозом, підвищуватися, це обіцяє зниження курсів твердопроцентных паперів. Тому слід купувати короткострокові облігації, які в міру зростання відсоткових ставок диктуватимуться саме до викупу і реинвестироваться на більш дохідні активи (наприклад позички). Вони є додатковим запасом ликвидности.

Когда ж крива дохідності висока, і матиме тенденцію до їх зниження, інвестор переключається для придбання довгострокових облігацій, що забезпечать вищий доход.

Если цю операцію здійснює банк, він будуть меншими від зацікавлений у ліквідності, оскільки очікувана млявість призведе до їх зниження попиту позички. В міру зниження відсоткові ставки банк одержуватиме виграш від переоцінки портфеля внаслідок зростання курсової вартості паперів. На момент, коли ставки відсотка досягнуть нижчою точки, банк распродаст довгострокові цінних паперів, реалізує прибуток від зростання курсів і того ж дня зробить вкладення короткострокові облігації. Зрозуміло, стратегія «перемикання» може виправдати себе і зазнає збитків. Наприклад, банк починає скуповувати довгострокові цінні папери очікуванні зниження відсоткові ставки, а вони зростають. Банк буде змушений спілкуватися задовольняти потреба у ліквідних засобах, купуючи їх у ринку з підвищеним ставками чи продаючи довгострокові цидулка із збитком по курсової вартості. Такі помилки можуть завдати банку великої шкоди, тож частину портфеля треба берегти в короткострокових зобов’язання, щоб забезпечити резерв ликвидности.

Отличительной рисою російського ринку цінних паперів є нестабільність облікової ставки. Тому використовується метод «передбачення облікової ставки». Він полягає в прагненні подовжити термін дії портфеля, коли облікові ставки знижуються. Це є у сучасних умовах. Висока кон’юнктура ринку диктує необхідність скоротити термін існування портфеля. Чим більший термін дії портфеля, тим вартість портфеля більше коливається через зміну дисконтних ставок.

Активный моніторинг представляє безперервний процес в такий спосіб, що процес управління портфелем цінних паперів зводиться для її періодичної ревізії, частота якої залежить від «передбачення облікової ставки».

Пасивна модель управления Пассивное управління передбачає створення добре диверсифікованих портфелів із заздалегідь відповідний рівень ризику, розрахованим тривалу перспективу. Такий їхній підхід може бути при достатню ефективність ринку, насиченого цінними паперами хорошої якості. Тривалість існування портфеля передбачає стабільність процесів на фондовому ринку. У разі інфляції, отже, існування, переважно, ринку короткострокових цінних паперів, і навіть нестабільної кон’юнктури ринку такий представляється малоэффективным:

1. пасивне управління ефективно лише стосовно портфеля, що складається з низкорискованных цінних паперів, які вітчизняному ринку немного.

2. цінних паперів мали бути зацікавленими довгостроковими у тому, щоб портфель існував в незмінному стані тривалий час. Це дозволить реалізувати основна перевага пасивного управління — низький рівень накладних витрат. Динамізм російського ринку дозволяє портфелю мати низький оборот, оскільки є велика можливість втрати як доходу, а й стоимости.

Примером пасивної стратегії може бути рівномірний розподіл інвестицій між випусками різною терміновості (метод «драбини»). Використовуючи метод «драбини» портфельний менеджер купує цінних паперів різної терміновості із розподілом за термінами до закінчення періоду існування портфеля. Слід враховувати, що портфель цінних паперів — це продукт, що продається і купується на фондовий ринок, отже, дуже важливим видається питання витратах з його формування та управління. Тому особливої важливості набуває питання кількісний склад портфеля.

Вопрос про кількісний склад портфеля можна вирішити і з позиції теорії інвестиційного аналізу, і з погляду сучасної практики. Відповідно до теорії інвестиційного аналізу проста диверсифікація, тобто розподіл коштів портфеля за принципом — «не поклажі все яйця до однієї кошик» — нітрохи буде не гірший, ніж диверсифікація за галузями, підприємствам, і т. буд. З іншого боку, збільшення різних активів, тобто видів цінних паперів, що у портфелі, до максимально восьми і більше це не дає значного зменшення портфельного ризику. Максимальне скорочення ризику досяжно, тоді як портфелі відібрано від 10 до 15 різних цінних паперів. Подальше підвищення складу портфеля недоцільно, тобто виникає ефект зайвої диверсифікації, чого слід уникати. Надмірна диверсифікація може призвести до таким негативних наслідків, как:

. неможливість якісного портфельного управления;

. купівля недостатньо надійних, дохідних, ліквідних цінних бумаг;

. зростання витрат, що з пошуком цінних паперів (Витрати попередній аналіз політики та т. д.);

. високі витрати з купівлі невеликих дрібних партій цінних паперів тощо. д.

Издержки із управління зайве диверсифікованим портфелем не дадуть бажаного результату, оскільки дохідність портфеля навряд буде зростати вищими темпами, ніж вади у в зв’язку зі зайвої диверсификацией.

Рассматривая питання з погляду практики вітчизняного ринку, необхідно передусім покінчити з проблемою: а чи є у ньому достатнє кількість якісних цінних паперів, інвестуючи у яких можна досягти вищенаведених норм. Зокрема, на фондовий ринок різновидів портфелів непогані і багато, і не кожен власник, враховуючи стан ринку цінних паперів, може ми собі дозволити інвестування в корпоративні акції. От і доводиться констатувати, що у ринку лише державні цінних паперів є однією з основних об'єктів портфельного инвестирования.

Малоприменим і такий спосіб пасивного управління, як метод індексного фонду. Індексний фонд — це портфель, який відбиває рух обраного біржового індексу, що характеризує стан всього ринку цінних паперів. Якщо інвестор хоче, щоб портфель відбивав би стан ринку, він має мати у портфелі таку частку цінних паперів, яку ці паперу викладають при підрахунку індексу. У цілому нині ринок цінних паперів нині малоефективний, тому застосування такого методу може дати збитки замість бажаного позитивного результата.

Определенные труднощі можуть і під час використання методу стримування портфеля. Цього варіанта пасивного управління пов’язані з інвестуванням в неефективні цінних паперів. У цьому вибираються акції з найменшим співвідношенням ціни до прибутку, що дозволяє у майбутньому отримати прибуток від спекулятивних операцій біржі. Проте нестабільність російського ринку дає подібних гарантий.

Тактика Нельзя стверджувати, що тільки кон’юнктура ринку визначає спосіб управління портфелем.

Выбор тактики управління залежить від типу портфеля. Скажімо, годі й чекати значного виграшу, якщо портфелю агресивного зростання застосувати тактику «пасивного» управління. Навряд справдяться видатки активне управління, орієнтоване, наприклад, на пришелепкуватий портфель з регулярним доходом.

Выбор тактики управління залежить також від нашої здатності менеджера (інвестора) вибирати цінні папери прогнозувати стан ринку. Якщо інвестор не має достатні навички у виборі цінних паперів або часі скоєння операції, йому треба створити диверсифікований портфель й виконувати ризик на бажаному рівні. Якщо інвестор впевнений, що може добре пророкувати стан ринку, можна змінювати склад портфеля в залежність від ринкових змін і обраного ним ввда управления.

Например, пасивний метод управління може бути для портфеля облігацій державного ощадного позики, щодо яких можливий розрахунок дохідності, коливання ринкових цін з позиції окремого інвестора видаються малопривлекательными.

Как «активна», і «пасивна» моделі управління можна здійснити або з урахуванням доручення імені клієнта й над його рахунок, або з урахуванням договору. Активне управління передбачає високі витрати спеціалізованого фінансової установи, яке перебирає всі питання з купівлі-продажу і структурному побудові портфеля цінних паперів клієнта. Формуючи і новий турбогенератор оптимізує портфель з наявних у розпорядженні коштів інвестора, управляючий здійснює операції з фондовими цінностями, керуючись своїм знанням ринку, обраної стратегії тощо. буд. Прибуток буде зацікавлений у значною мірою залежати від інвестиційного мистецтва менеджера, а отже, комісійне винагороду визначатиметься відсотком від отриманої прибыли.

Пассивная модель управління передбачає передачу коштів спеціалізованому установі, який займається портфельними інвестиціями з єдиною метою вкладення цих від імені Ілліча та за дорученням їх власника у різні фондові інструменти з метою добування прибутку. За проведення операцій стягується комісійне винагороду. Насправді операції що така звуться «довірчі банківські операции».

Проблеми портфельного інвестування на умовах Російського рынка.

Проблеми загального характера Российский ринок як і характерний негативними особливостями, які перешкоджають застосуванню принципів портфельного інвестування, що у певної міри стримує інтерес суб'єктів ринку до цих вопросам.

Прежде всього, треба сказати неможливість ведення нормальних статистичних рядів за більшістю фінансових інструментів, тобто відсутність історичної статистичної бази, що зумовлює неможливості застосування у сприйнятті сучасних російських умовах класичних західних методик, та й взагалі будь-яких суворо кількісних методів аналізу та прогнозирования.

Следующая проблема загального характеру — проблема внутрішньої організації тих структур, які займаються портфельним менеджментом. Як свідчить досвід спілкування до наших клієнтами, особливо регіональними, що у багатьох досить великих банках досі не розв’язано проблему поточного відстежування власного портфеля (а вже про управління). У цих умовах не можна казати про якомусь більш-менш довгостроковому плануванні розвитку банку целом.

Хотя слід зазначити, що у останнім часом у багатьох банках створюються відділи і навіть управління портфельного інвестування, проте нормою життя це ще стало, і цього окремі підрозділи банків не усвідомлюють загальну концепцію, що зумовлює небажанню, а деяких випадках і до втрати можливості зможе ефективно управляти як портфелем активів і пасивів банку, і клієнтським портфелем.

Проблеми взаємодії клієнтів — і довірчих управляющих Проблема вибору управляючого нині вирішується лише на рівні особистих відносин. Зараз склалася практика, коли інвестори вибирають собі довірчого управляючого за таким об'єктивним критеріям, як фінансова стійкість, ставлення до клієнта, наявність кваліфікованого персоналові та т. п., а, по знайомству, що часто призводить до серйозних конфліктів і разочарованиям.

В той час отримати достовірну інформацію для вибору управляючого важко. Це як відсутністю централізованого джерела інформації про фінансових організаціях, що надають послуги по довірчого управлінню, і відсутністю даних про подібних послугах в інформації загального характеру про банки, і навіть неунифицированностью назв управлінь і відділів банків, виконують такі функции.

Даже якщо банк чи фінансова компанія декларують, що займаються даним виглядом діяльності, отримати в них вичерпну інформацію, необхідну ухвалення рішення про інвестування, важко. Зразковим орієнтиром міг би служити типові форми договорів і схеми розподілу прибутку, проте норми договірних взаємовідносин російському ринку поки ще вироблені, і існуючі форми договорів і оговариваемые ними умови відрізняються одна від друга дуже важливо. Назви укладених договорів зазвичай містять такі поняття, як «траст «чи «довірче управління ». Проте, часто банки й інші фінансових організацій задовольняються брокерськими операціями. Договори, укладені фактично на брокерське обслуговування, містять сторонні блоки про розмежування прибутків і т. п.

В час гостра проблема прозорості дій управляючих і їхньої низької відповідальності перед клієнтами. Практика показує, що існує певна тенденція (особливо серед небанківських довірчих управляючих), коли чіткий поділ власні кошти управляючого і коштів клієнтів не проводиться, а ведеться синтетичний облік одночасно кількох портфелів, і угруповання договорів і платежів здійснюється за приналежності операції до портфеля тієї чи іншої клієнта, а, по типу актива.

Удивительно, але, хоч це у першу чергу відповідає їхньому інтересам, клієнти дуже рідко вимагає від управляючих твердих домовленостей щодо звітності. Адже якщо йдеться про трасті себто довірчого управління, клієнт обов’язково має вимагати повну прозорість дій управляючого. На жаль, ситуація, коли управляючий, користуючись непрозорістю звітності, трактує статистичні дані собі на користь, дуже распространена.

Проблеми моделювання і прогнозирования Большой блок проблем пов’язані з процесом математичного моделювання і управління портфелями цінних паперів. Портфель фінансових активів — це складний фінансовий об'єкт, має власну теоретичну базу. Таким чином, при прогнозуванні стають проблеми моделювання застосування математичного апарату, зокрема, статистичного. Звісно, у низці випадків, коли можна не про портфелі, йдеться про деяких елементах «портфельного підходу », вдається обійтися простішими прийомами, але перед кожним, хто займається даної проблематикою, рано чи пізно стають серйозні розрахункові і дослідницькі завдання. Причому універсального підходу до розв’язання всіх виникаючих завдань немає, і специфіка конкретного випадку вимагає модифікації базових моделей.

На цей час адекватного математичного апарату всім можливих схем ще розроблено. Це як з гаком досвідом розвитку подібних взаємин у Росії, і з об'єктивної математичної складністю виникаючих моделей. Особливо велике розмаїтість моделей в трасті довірчого управління, саме він найпоширеніший в России.

Проблеми оптимального досягнення мети инвестирования Независимо від выбираемого рівня прогнозування та політичного аналізу, щоб поставити завдання формування портфеля необхідно чітке опис параметрів кожного інструмента ринку зокрема і всього портфеля загалом (то є точне визначення таких понять, як дохідність і надійність окремих видів фінансових активів, і навіть конкретне вказівку, як у основі цих параметрів розраховувати дохідність і надійність всього портфеля). Отже, потрібно дати визначення, дохідності і надійності, і навіть спрогнозувати їх динаміку на найближчу перспективу.

При цьому можливі два підходу: евристичний — заснований на приблизному прогнозі динаміки кожного виду активів і аналізі структури портфеля, і статистичний — заснований на побудові розподілу ймовірності дохідності кожного інструмента зокрема і всього портфеля в целом.

Второй підхід практично розв’язує проблеми прогнозування і формалізації понять ризику і середньовиваженої дохідності, проте ступінь реалістичності прогнозу і ймовірність помилки під час складання вероятностного розподілу перебувають у залежить від статистичної повноти інформації, і навіть схильності ринку впливу зміни макропараметров.

После описи формальних параметрів портфеля та її складових необхідно описати всіх можливих моделі формування портфеля, зумовлені вхідними параметрами, які задаються клієнтом і консультантом.

Используемые моделі може мати різні модифікації залежно від постановки завдання клієнтом. Клієнт може формувати як терміновий, і безстроковий портфель.

Портфель то, можливо пополняемым чи отзываемым. Під пополняемостью портфеля розуміється можливість у рамках вже чинного договору збільшувати грошовий вираз портфеля з допомогою зовнішніх джерел, які є наслідком приросту спочатку вкладеною грошової маси. Отзываемость портфеля — це можливість у в рамках чинного договору вилучати частина коштів із портфеля. Пополняемость і отзываемость може бути регулярними і нерегулярними. Пополняемость портфеля регулярна, якщо є затверджений сторонами графік надходження додаткові засоби. Модифікації моделей можуть визначатися і задаваемыми клієнтом обмеженнями на риски.

Уместно запроваджувати також обмеження на ліквідність портфеля (воно вводиться на випадок виникнення у клієнта непередбачуваної у договорі необхідності термінового розформування всього портфеля). Рівень ліквідності визначається і кількість днів, необхідне повної конвертації всіх активів портфеля в кошти й перекладу їх національною з цього приводу клиента.

Следующий блок проблем пов’язаний вже безпосередньо з рішенням оптимізаційних завдань. Необхідно краще визначитися з головний критерій оптимізації у процедурі формування портфеля. Зазвичай, як цільових функцій (критеріїв) можуть виступати лише дохідність і зростає ризик (чи декілька тисяч видів ризиків), проте решту параметрів використовують у вигляді ограничений.

При формуванні портфеля можливі три основні формулювання завдання оптимизации:

. цільова функція — дохідність (інше — в ограничениях);

. цільова функція — надійність (інше — в ограничениях);

. двомірна оптимізація за параметрами «надежность-доходность «з наступним дослідженням оптимального безлічі решений.

Зачастую буває, невеликою зменшенням значення одного критерію можна пожертвувати для значного збільшення значення іншого (при одномірної оптимізації що така можливості відсутні). Природно, що багатовимірна оптимізація вимагає застосування складнішого математичного апарату, але й вибору математичних методів рішення оптимізаційних завдань — це тема особливого разговора.

Проблема постановки завдання управління портфелем Следующий рівень у модифицировании базових моделей виникає під час переходу від статичних завдань (формування портфеля) до динамічним (управління портфелем).

Разумно думати, що протягом заздалегідь обумовленого проміжку часу (термін дії договору) клієнт неспроможна змінити інвестиційні пріоритети. Проте уточнення прогнозу у процесі реалізації завдання вносить у ній певний динамізм. З іншого боку, термін остаточних розрахунків то, можливо однозначно невизначений, і тоді з позицій статистичного підходу ми маємо справу зі випадковим процессом.

Заключение

Конечно, спектр питань, що стосуються портфельного інвестування, надзвичайно широкий, і торкнутися їх усіх у межах подібного огляду неможливо. Головне, що слід наголосити: майбутнє за портфельним менеджментом, та його можливості треба використовувати й у нинішніх условиях.

Список використаних источников.

1. Цивільний Кодекс Російської Федерации.

2. Балабанов І.Т. Фінансовий менеджмент. — М., 1994.

3. Семенкова Є.В. Операції із цінними паперами. — М., 1997.

4. Федеральний закон від 26 грудня 1995 р. № 208-фз «Про акціонерних товариствах «.

5. Федеральний закон від 21 липня 1997 р. № 123-фз «Про приватизацію державного майна основи приватизації муніципального майна Російській Федерації «.

6. Положення про продажу акцій у процесі приватизації (утверждено.

Розпорядженням Держкоммайна РФ від 4 листопада 1992 р. № 701-р).

7. Олексій Рухлов. Принципи портфельного інвестування. — Фінанси. Цінні папери. — 1997.

8. Максим Антропов. Банківський криза: далі буде? — Инфо-А,.

Вересень 1998.

9. Олександр Ованесов. Проблеми портфельного інвестування. — Российская.

Економіка: Тенденції і Перспективи, Березень 1998.

———————————;

[pic].

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою