Денежно-кредитная система, ринок позичкових капіталів й ринок цінних бумаг

I. Грошово-кредитна система 3.

1.1. Структура грошово-кредитної системи 3.

1.2. Механізм функціонування кредитної системи 8.

1.3. Класифікація банківських кредитів та принципи банківського кредитування 11.

II. Ринок позичкових капіталів й ринок цінних паперів 14.

2.1. Ринок позичкових капіталів 14.

2.2. Ринок цінних паперів 16.

Список використаної літератури 17.

I. Грошово-кредитна система.

1.1. Структура грошово-кредитної системы.

Необхідність кредитних взаємин у ринкової економіки загальновідома. З одного боку, в окремих фірм, приватних осіб й інших учасників ринкових відносин виникають тимчасово вільні кошти: надлишки грошових засобів у вигляді амортизаційних відрахувань, тимчасово вільні кошти на зв’язки України із розбіжністю часу реалізації товарів та послуг і часу здобути нові партій сировини, матеріалів тощо. буд., соціальній та зв’язки України із сезонним виробництвом; кошти, накопичені, але з використані для розширення виробництва, виплати зарплати, грошові доходи громадян та заощадження населення. З іншого боку, учасники ринкових відносин виникає потреба у додаткових коштах, понад ті, що вони мають нині. Виникає парадокс, цілком можна розв’язати з допомогою особливої інфраструктури ринкового господарства — кредитної системы.

Зблизька кредитної системи потрібно враховувати, що вона виходить з реалізації складних економічних відносин, минулих тривалий історичний шлях розвитку та граючих консолідуючу роль структурі всіх економічних взаимосвязей.

Розрізняють два поняття кредитної системы[1]: сукупність кредитних відносин, форм і методів кредитування (функціональна форма); сукупність кредитно-фінансових установ, які акумулюють вільні кошти й які надають в позичку (інституціональна форма).

У першому аспекті кредитна система представлена банківським, споживчим, комерційним, державним, міжнародним кредитом. Все це видам кредиту властиві специфічні форми відносин також методи кредитування. Реалізують і організують ці відносини спеціалізовані установи, що утворюють кредитну систему у другому (інституціональному) розумінні. Провідним ланкою інституціональної структури кредитної системи є банки. Проте, кредитна система — значно ширше й ємне поняття, ніж банківсько системо, куди входять лише сукупність банків, які у стране.

Як було вказано вище, кредитна система держави складається з банківської системи та сукупності про небанківських банків, т. е. небанківських кредитно-фінансових інститутів, здатних акумулювати тимчасово вільні кошти й розміщувати з допомогою кредиту. У світовій практиці небанківські кредитно-фінансові інститути представлені інвестиційними, фінансовими і страхові компанії, пенсійними фондами, ощадними касами, ломбардами та кредитної кооперацією. Ці установи, формально вони не будучи банками, виконують багато банківські операції, і конкурують із банками. Проте, попри поступове стирання різниці між банками і небанківськими кредитно-фінансовими інститутами, ядром кредитної інфраструктури залишається банківська система.

У Росії її дворівнева банківсько системо лише формується. Вона не то, можливо, природно, повністю адекватна класичної дворівневої системі, створеної багатьох країнах з розвиненою ринковою економікою. Російська банківсько системо сьогодні - це банківсько системо перехідного господарства, може похвалитися нестабільністю і різкими структурними зрушеннями. Як найважливіша інфраструктура що формується ринкової економіки Росії, вона спрямовано обслуговування процесів становлення нових ринків, демонополізацію, приватизацію, технічну і технологічну перебудову національної экономики[2].

Перший рівень банківської системи РФ займає Центральний банк Російської Федерації (Банк Росії). Основною метою діяльності Банку Росії є підтримка купівельної спроможності рубля через боротьбу з інфляцією, з надлишками грошової эмиссии.

Другий рівень банківської системи Росії перебуває в початку свого формирования.

Уся сукупність банків національної економіці утворює банківську систему країни. Нині практично в усіх країнах з розвиненою ринковою економікою банківсько системо має дві уровня.

Перший рівень банківської системи утворює центральний банк (чи сукупність банківських установ, виконують функції центрального банку, наприклад Федеральна резервна система США). Далі законодавчо закріплюються монополія на емісію національних грошових знаків і кілька особливих функцій у сфері кредитно-грошової політики. Другий рівень дворівневої банківської системи займають комерційних банків. Вони концентрують основну частина ресурсів, ведуть у широкому діапазоні банківські операції, і фінансові послуги для юридичних і фізичних осіб. Ці банки організуються на пайових (акціонерних) засадах і за формою власності діляться за державні, акціонерні, кооперативные.

Основними функціями комерційних банків є: мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення в капітал; кредитування підприємств, держави й населення; випуск кредитних грошей; здійснення розрахунків й платежів до господарстві; эмиссионно-учредительская функція; консультування, уявлення економічної і втратити фінансове информации.

Хто ж комерційний банк? Банк — це комерційне підприємство, метою якого є максимізація прибутку, увеличивающей власний капітал банку, що сприяє збагаченню її власників. Проте банк повинен завжди співвідносити прибутковість з міркуваннями безпеки і ліквідності. Банк, що дає занадто багато позичок чи опиняється не може забезпечити ліквідність, необхідну у деяких непередбачених ситуаціях, може бути неплатоспроможним. Праця у межах реально наявних, що основним принципом діяльності комерційного банку, означає, що комерційний банк має забезпечити не лише кількісне відповідність між своїми ресурсами і кредитними вкладеннями, а й домагатися відповідності характеру банківських активів специфіці мобілізованих їм ресурсів. Передусім це належить до різних строків тих і інших. Тож якщо банк залучає кошти головним чином стислі терміни (вклади короткострокові чи до запитання), а вкладає їх переважно у довготермінові позички, його здатність без затримок розплачуватися за своїми зобов’язаннями (т. е. його ліквідність) виявляється під угрозой.

Логічно припустити, що банки що неспроможні віддати в борг усі наявні вони гроші вкладників, оскільки такі заслуговують відкликати свої гроші у будь-якої миті. Проте банківський досвід показує, що банки можуть як представити для кредит майже всі вартість депозитах, а й задовольнити вимоги своїх вкладників. Проте, задля забезпечення власної воєнної безпеки банки залишають собі певну фіксовану частина депозитів незадіяної. Ці фонди іменуються банківськими резервами.

Важливий напрямок у діяльності комерційних банків стає робота з залучення коштів населення, вони зможуть успішно конкурувати з найбільшим монополістом у цій галузі - Сбербанком.

Багато комерційних банків регулярно працюють з населенням використовують як традиційні види вкладів та з практики Ощадбанку, пропонуючи клієнтам вигідніші умови, а й знайшли нових форм організації заощаджень і залучення коштів громадян. Наприклад, перерахування зарплати працівників підприємств-засновників чи інших клієнтів на рахунок у банку дозволило організувати нового вигляду банківську діяльність — самокредитование клієнтів, т. е. з допомогою сум, що зберігаються на поточних рахунках робітників і службовців, підприємства отримують унікальну можливість задовольнити свою потреба у позикових засобах по пільгової ставці відсотки за позичку. У вигоді також і приватні вкладники, оскільки банки намагаються виплачувати більш високі відсотки за поточними рахунками, ніж Ощадбанк, виробляти індексацію вкладів у відповідність до темпами інфляції, дають можливість скористатися овердрафтным кредитом.

Традиційно банк сприймається як фінансову установу, яке приймає внески, й видає комерційні позички. Ці традиційні банківські операції ставляться або до пасивним, або до активним. Пасивні операції - операції з мобілізацію коштів, саме: залучення кредитів, вкладів (депозитних, ощадних), отримання кредитів з інших банків, емісія власних цінних паперів. Кошти, одержувані внаслідок пасивних операцій, є основою безпосередньої банківську діяльність. Активні операції - операції з розміщення коштів. Через війну активних операцій банки отримують дебетові відсотки, що їх вище кредитових відсотків, виплачуваних банком по пасивним операціям. Різниця між дебетовими і кредитовими відсотками (маржа) — одну з найважливіших традиційних статей доходу банку (банківська прибуток формується і завдяки комісійних зборів банківські услуги).

Депозитні операції - це термінові і безстрокові вкладення клієнтів банку. Кошти, що зберігаються на рахунках до запитання (безстрокові вклади), призначаються реалізації із поточних платежів — готівкою чи через банк з допомогою чеків, кредитних карток чи акредитивів. Інший вид депозитних вкладів — термінові вклади (з деякими термінами погашення). По цим вкладах зазвичай виплачуються вищі відсотки, залежать від терміну вкладу, оскільки банки можуть не більше тривалий час розпоряджатися засобами вкладника і мають можливість реінвестувати їх. Найчастіше на термінові рахунки поміщаються кошти цільового призначення, наприклад суми, призначені підприємцем на купівлю устаткування через 6 месяцев.

До пасивним операціям належить і різні ощадні операції. Ощадні депозити служать для накопичення коштів клієнта, що клієнту видається свідчення (ощадну книжка).

Активні операції банків — це операції з видачі (розміщення) різноманітних кредитів. Найчастіше зустрічається виглядом кредиту, що його видають банками, є короткострокова позичка економічним агентам, зазвичай на фінансування купівлі товарно-матеріальних цінностей. Ця позичка може видаватися під реальне забезпечення чи ні нього, але у будь-якому разі її одержання потрібна наявність звітних фінансових документів, характеризуючих фінансове становище позичальника, аби банк міг у будь-якій момент оцінити ймовірність своєчасного погашення ссуды.

Функція кредитування підприємств, держави й населення має важливе економічне значення. Пряме надання позичку вільних грошових капіталів їх найбільшими власниками позичальникам в практичної господарської життя утруднено. Банк виступає як фінансового посередника, одержуючи кошти у кінцевих кредиторів і даючи їх кінцевим позичальникам. Комерційні банки надають позички споживачам для закупівлі товарів тривалого користування, сприяючи зростання їх рівень життя. Оскільки державні витрати який завжди покриваються доходами, банки також кредитують фінансову діяльність правительства.

1.2. Механізм функціонування кредитної системы.

Сучасна кредитна система — це сукупність різних кредитнофінансових установ, діючих на кредитному ринку й здійснюють акумуляцію і мобілізації грошового капіталу. На ринку реалізуються дві основні форми кредиту: комерційний кредит і банківський. Вони відрізняються друг від друга складом учасників, об'єктом позичок, динамікою, величиною відсотка голосів і сферою функционирования.

Комерційний кредит надається одним функціонуючим підприємством іншому як продажу товарів з відстрочкою платежу. Знаряддям такого кредиту є вексель, оплачуваний через комерційний банк. Як правило, об'єктом комерційного кредиту виступає товарний капітал, який обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів зі сфери виробництва, у сферу споживання. Особливість комерційного кредиту полягає у цьому, що позичковий капітал тут зливається з промисловим. Головна мета такого кредиту — прискорити процес реалізації товарів хороших і закладеною у них прибутку. Відсоток по комерційному кредиту, зазвичай, нижче, ніж у банківському кредиту.

Банківський кредит надається банками та інші кредитнофінансовими інститутами юридичних осіб, населенню, державі, іноземним клієнтам як грошових ссуд.

Банківський кредит перевищує кордону комерційного кредиту за напрямку, термінів, розмірам. Вона має ширшу сферу применения[3]. Заміна комерційного векселі банківським робить цей кредит більш еластичним, розширює його масштаби, підвищує забезпеченість. Різна також динаміка банківського і комерційного кредитів. Так, обсяг комерційного кредиту залежить від подальшого зростання і спаду виробництва та товарообігу, попит ж банківський кредит переважно визначається станом боргів у різних секторах экономики.

Нині є кілька форм банківського кредиту. Споживчий кредит, зазвичай, надається торговими компаніями, банками і спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами для придбання населенням товарів та послуг з розстрочкою платежу. Зазвичай разом із допомогою такого кредиту реалізуються товари тривалого користування (наприклад автомобілі, меблі тощо. д.).

Іпотечний кредит видається купівля або будівництво житла, або купівлю землі. Надають його банки (крім інвестиційних) і спеціалізовані кредитно-фінансові інститути. Найвищий рівень розвитку іпотечного кредиту — США, Канаді, Англии.

Державний кредит слід розділяти на власне державний кредит і. У першому випадку кредитні інститути держави (банки та інші кредитно-фінансові інститути) кредитують різні сектори економіки. У другий випадок держава позичає кошти у банків та інших кредитно-фінансових інститутів над ринком капіталів на фінансування бюджетного дефіциту і державного боргу перед. У цьому державні облігації купують населення, юридичних осіб, різні підприємства міста і компании.

Міжнародний кредит носить як приватний, і державний характер, відбиваючи рух позичкового капіталу сфері міжнародних економічних пріоритетів і валютно-фінансових отношений.

Лихварський кредит зберігається як анахронізм у низці та розвитку країн, де слабко розвинена кредитна система. Зазвичай такий кредит видають індивідуальні особи, міняльні контори, деякі банки.

Однією з важливих складових кредитного ринку є ринок міжбанківських кредитів (МБК). Значення ринку МБК у тому, що комерційних банків можуть поповнювати свої кредитні ресурси з допомогою ресурсів інших банків. Вільними кредитними ресурсами торгують стійкі в фінансовому відношенні комерційних банків, які мають є надлишок ресурсів. Щоб ці ресурси приносили дохід, банки прагнуть розмістити їх за іншими банках-заемщиках. Крім солідних, фінансово стійких банків, вільними кредитними ресурсами мають банки, перебувають у стадії розвитку, оскільки допоки вони ще відчувають брак в клиентуре.

Терміни відшкодування ресурсів найрізноманітніші. У доповіді міжнародної практиці найпоширеніші депозити терміном 1, 3 і шість місяців. Ставка МБК, зазвичай, нижче відсоткові ставки за кредитами, наданим господарникам. Причиною залучення ресурсів банком-заемщиком з деяких інших банків є задоволення потреб своїм клієнтам в позикових засобах, т. е. розширення своїх кредитних вкладень, і необхідність регулювання банківської ликвидности.

Міжбанківські кредити починають відігравати дедалі більшу роль формуванні ресурсів комерційних банків. Однак вони наявні істотні недоліки — відсутність оперативності перерозподілу коштів, обмеженість в розміри та терміни. Ліквідувати ці недоліки можна завдяки залученню ресурсів Центрального Банку як кредитора «остання інстанція» чи, як ще кажуть, кредитора «останньої руки». Саме це банк здійснює денежно-кредитное регулювання економіки країни та залежно від напрями кредитної політики будує свої відносини з комерційними банками. Центральний банк проводить стосовно комерційних банків політику, спрямовану розширення чи скорочення ними обсягів кредитних вкладень. У цьому використовуються такі інструменти, за зміну рівня облікової ставки, розміру Мінімальних вимог по обов’язковому резервуванню частини залучених банками ресурсів, обсягу операцій, проведених на ринку. Використання ЦБ тієї чи іншої методу регулювання чи їх сукупність залежить від рівня розвитку ринкових взаємин у даної стране.

1.3. Класифікація банківських кредитів та принципи банківського кредитования.

У ринкових умов господарювання основний формою кредиту є банківський кредит, т. е. кредит, наданий комерційними банками різних типів і деяких видів. Суб'єктами кредитних відносин у галузі банківського кредиту є підприємства міста і організації, населення, держава й самі банки. Як відомо, у кредитній угоді суб'єкти кредитних відносин завжди виступають як кредитори і позичальники. Кредиторами є особи (юридичні і навіть фізичні), надали свої тимчасово вільні кошти на розпорядження позичальника визначений срок.

Позичальник — сторона кредитних відносин, отримує кошти на користування (в позичку) і зобов’язана їх повернути у призначений термін. Що ж до банківської кредиту, то суб'єкти кредитних угод тут обов’язково виступають на двох обличчях, т. е. як кредитор як і позичальник. Це пов’язана з тим, що банки працюють сьогодні здебільшого на залучених засобах і, отже, стосовно підприємствам, і організаціям, населенню, державі - власникам цих коштів, вміщених на рахунках банку, виступають позичальників. Перерозподіляючи зосереджені в собі ресурси на користь що потребують них, банки виступають як кредитори. І це саме простежується щодо з іншого боку кредитних угод — населення, господарства, держави; поміщаючи на рахунках банку своїх кошти, вони у ролі кредитора, а питаючи позичку, перетворюються в заемщиков.

Комерційні банки надають своїх клієнтів різноманітні види кредитів, які можна класифікувати різноманітні ознаками. Перш лише основним групам позичальників: кредит господарству, населенню, державних органів власти.

По термінів користування кредити бувають до запитання і срочные.

Останні, своєю чергою, поділяються на: короткострокові (до 1 року); середньострокові (від 1 до 3 років); довгострокові (понад 3 лет).

Зазвичай, кредити, формують оборотні фонди, є короткостроковими, а позички, що у розширеному відтворенні основних фондів, ставляться до посередньоі довгостроковим кредитам.

За розмірами розрізняють кредити великі, середні і мелкие.

По забезпечення: незабезпечені (бланкові) кредити й забезпечені, які, своєю чергою, характером забезпечення поділяються на заставні, гарантовані і застрахованные.

По способу видачі банківські позички можна розмежувати на позички компенсаційні і платіжні. У першому випадку кредит іде на розрахунковий рахунок позичальника для відшкодування останньому його власні кошти, вкладених у товарно-матеріальні цінності, або у витрати. У другий випадок банківська позичка іде безпосередньо на оплату розрахунково-грошових документів, пред’явлених позичальнику до оплати за кредитуемым мероприятиям.

За методами погашення розрізняють банківські позички, погашаемые в розстрочку (частинами, частками), і позички, погашаемые одноразово (однією певну дату).

Основні чинники, що сучасні комерційних банків у Росії враховують під час встановлення і щодо оплати кредит, такі: базову ставку відсотки за позичкам, наданих комерційних банків; середня відсоткову ставку по міжбанківським кредитом, т. е. за ресурси, покупаемые в інших комерційних банків на свої активних операцій; середня відсоткову ставку, що сплачується банком своїх клієнтів по депозитним рахунках різноманітних; структура ресурсів банку (що стоїть частка залучених коштів, тим дорожче може бути кредит); попит на кредит із боку господарників (що менше попит, тим дешевшим буде кредит); термін, який испрашивается кредит, й посвідку кредиту, а точніше ступінь його ризику для банку залежність від обеспечения.

Банківська кредитування підприємств та інших організаційно-правових структур на виробничі і соціальні потреби здійснюється за суворому дотриманні принципів кредитування. Останні є основу, головні елементи системи кредитування, оскільки відбивають суть і стала зміст кредиту, і навіть вимоги об'єктивних економічних законів, в тому однині і у сфері кредитних отношений.

До принципам кредитування ставляться: терміновість повернення, дифференцированность, забезпеченість і платність. Сукупна застосування на практиці принципів банківського кредитування дозволяє дотриматися як загальнодержавні інтереси, і інтереси суб'єктів кредитної угоди: банку і заемщика.

II. Ринок позичкових капіталів та обігу цінних бумаг.

2.1. Ринок позичкових капиталов.

Кредит є рух позичкового капіталу, наданого в позичку за умов повернення за плату як відсотка. Необхідність кредиту обумовлена закономірностями кругообігу і зовнішньоторговельного обороту капіталу процесі відтворення. На одних ділянках вивільняються вільні кошти, виступаючі джерелами позичкового капіталу, на інших — виникає потреба у них. На основі, на взаємної вигоді учасників процесу відтворення народжується, є і розвивається позичковий капитал.

З яких ж джерел формується позичковий капітал? По-перше, з коштів, що з кругообігу капіталу. Як-от: кошти на відновлення основний капітал як амортизації; частина обігового капіталу грошової форми, вивільнена у зв’язку з розбіжністю часу надходження виручки і здійснення витрат; прибуток, яка накопичується належала для розширення й відновлення производства.

По-друге, з грошових доходів населення і заощаджень населення. У повоєнний період загальною тенденцією для розвинутих країн стає активне використання заощаджень у вигляді внесків, страховок, купівлі цінних паперів. Це було результатом деякого підвищення зарплати, і навіть зміни у структуру споживання. Виросла частка витрат на предмети тривалого користування, на до житлового будівництва, освіту, що потребує попереднього накопичення средств.

По-третє, з грошових накопичень держави, розмір яких залежить від розмірів держвласності і частки валового національного продукту, що перерозподіляється через госбюджет.

Позичковий капітал є своєрідною товаром, потребительная вартість якої полягає у здібності функціонувати у ролі капіталу (будинку, споруди, устаткування, товари) і давати дохід у формі прибутку. Частина цієї прибутку іде на оплату позичкового капіталу й виступає як він ціна чи позичковий процент.

Позичковий капітал виступає у вигляді грошей, проте між тими категоріями існують істотні розбіжності. Якісно відрізняється позичковий капітал від грошей тим, що формою самовозрастающей вартості. Гроші само як вартісної еквівалент не дають приросту вартості. Відрізняються вони ще й кількісно. Маса позичкових капіталів перевищує кількість грошей до зверненні, оскільки одна грошова одиниця багаторазово постає як позичковий капитал.

Отже, головною рисою позичкового капіталу як економічної категорії є передача вартості у тимчасове користування для реалізації його специфічного якості - здібності давати прибуток як відсотка. Позичковий відсоток постає як ціна позичкового капіталу. Його економічну природу визначають виробничі відносини. Відсоток є оплатою потребительной вартості позичкового капіталу, тоді як ціни звичайних товарів є грошовий вираз їх вартості. До. Маркс називав відсоток «ірраціональною формою ціни». Відсоток кількісним вимірі менше, ніж позичковий капітал, який перебувають у грошової форми непотрібно ще у чомусь выражать.

Відсоток висловлює відносини між кредиторами і позичальниками у процесі виробництва. Джерелом позичкового відсотка є прибуток. Кількісним вираженням відсотка є його ставка.

Ставка відсотка — цей показник річного прибутку, отриманого на позичковий капітал, від суми наданого кредиту, помножена на 100. Позичковий відсоток може бути більше, а ставка відсотка — більше норми прибутку. Інакше економічний результат для позичальника буде отрицательным.

Механізм приведення грошового ринку на рівновагу виглядає наступним чином: 1. Відсоткові ставки і активи з фіксованою доходом перебувають у зворотної залежності; 2. Відхилення на грошовому ринку змінюють ціни облігацій й змінюють рівень відсоткової ставки; 3. Зміна відсоткової ставки впливає готовність людей мати гроші у тому чи іншому розмірі; 4. Змінена готовність людей зберігати відновлює рівновагу на ринку; 5. Рівноважна відсоткову ставку зрівнює між собою кількість запропонованих і необхідних денег.

2.2. Ринок цінних бумаг.

Ринок цінних паперівчастку ринку позичкових капіталів, відбувається емісія і купівля-продаж цінних паперів. Через ринок цінних паперів (банки, спеціальні кредитні інститути та фондової біржі) яка акумулює грошові накопичення юридичних, фізичних осіб і держави й скеровуються в виробниче і невиробниче вкладення капіталів. Розрізняють первинний ринок цінних паперів, відбувається емісія і первісне розміщення цінних паперів, і вторинний, де його випущено купівля-продаж (звернення) раніше випущених цінних бумаг.

Як людина інший ринок, РЦБ складається з попиту, пропозиції з врівноважуючої їх цены[4]. Попит створюється компаніями і з певного часу державою, якою вистачає власних доходів на фінансування інвестицій. Бізнес й уряду виступають на РЦБ чистими позичальниками (більше займають, ніж позичають), а чистими кредитором є населення, особистий сектор, яка має з різних причин прибуток перевищує суму витрат поточний споживання й інвестиції в матеріальні активи (переважно жилье).

Список використаної литературы.

1. «Банківська справа» під редакцією Лаврушкина Про. І. Москва, «Фінанси і статистика», 1998 р. 2. «Операції комерційних банків: російський і закордонний досвід» 2-ге видання. Москва, «Фінанси і статистика», 1995 р. 3. «Основи банківську діяльність за умов початку ринку» під редакцією Тимохіна З. Казань, КФЭИ, 1995 р. 4. Астаков М. «Ринок цінних паперів та її учасники». Москва, 1996 р. 5. Буренин А. М. «Ринок цінних паперів і похідних фінансових інструментів». Москва, 1998 р. 6. Василишен Еге. М. «Діяльність комерційного банка».

Москва, 1997 р. 7. Килячков А. А., Чалдаева Л. А. «Практикум за російським ринку цінних паперів». Москва, 1997 р. 8. Мартинова Про. І. «Банки над ринком цінних паперів», Москва, 1994 р. 9. Шадрін А. «Перспективи трансформації російського фінансового рынка».

Журнал «Ринок цінних паперів», № 1−2 1998 р. ———————————- [1] Шадрін А. «Перспективи трансформації російського ринку». Журнал «Ринок цінних паперів», № 1−2 1998 р. [2] Шадрін А. «Перспективи трансформації російського ринку». Журнал «Ринок цінних паперів», № 1−2 1998 р. [3] «Банківська справа» під редакцією Лаврушкина Про. І. Москва, «Фінанси і статистика», 1998 р. [4] Буренин А. М. «Ринок цінних паперів і похідних фінансових інструментів». Москва, 1998 г.