Архаїчна Греція. 
Античний світ

Архаїчна Греція (VIII—VI ст. до н. е.), на думку деяких дослідників, — час найбільш інтенсивного розвитку античного суспільства. В цей період виникли класичне рабство, система грошового обігу і ринку, поліс, концепція суверенітету народу і демократична форма правління, головні етичні норми; зародилися основні феномени античної культури: філософія і наука, головні жанри літератури, театр, ордерна архітектура, спорт.

Про динаміку розвитку античної спільноти свідчить таке порівняння: близько 800 р. до н. е. грецьке суспільство було простою, примітивною соціальною структурою з переважанням селянства, від якого мало відрізнялася аристократія з незначною чисельністю рабів, а близько 500 р. до н. е. в Греції уже відомі різні форми політичної організації: монархія, тиранія, аристократична і демократична республіки. В цей період Греція була країною з великою кількістю прекрасних громадських споруд — храмів, театрів, стадіонів. Саме тоді з’являються і розвиваються на основі міфології лірична поезія, трагедія, комедія. Період архаїки — це час виникнення грецької писемності (на основі фінікійської), медицини, астрономії, історії, — географії, математики, літератури, театру та образотворчих мистецтв. Була створена і продумана чітка система архітектурних форм (ордер).

Грецький храм — сховище скарбів і художніх надбань, місце вшанування богів — був центром громадського життя поліса. Він зводився на акрополі або міській площі. Найпростіший тип архаїчного храму — антовий, що складався з одного невеликого приміщення — наоса, відкритого на схід з двома колонами на фасаді; більш розвинутим типом був простіль, на фасаді якого знаходилося чотири колони; амфіпростиль мав колонаду як з переднього, так і з заднього фасадів, де був вхід до скарбниці. Проте основним типом храму став периптер — храм прямокутної форми, оточений з усіх боків колонами. Вважають, що архаїчна скульптура зародилася на стадіонах. На честь переможців Олімпійських ігор ставили статуї юнаків — куроси, яких тривалий час називали «архаїчними аполлонами». Заввишки вони були до трьох метрів, мали притиснуті до тулуба руки, атлетичну постать, широко розплющені очі, «архаїчну посмішку» і нагадували давньоєгипетські статуї, але погляд і усмішка створювали враження життєрадісності, відкритості світу. Куроси зводилися і на честь богів — у храмах і святилищах. Камінь і глину розфарбовували. Статуї кор (з грец. кора — діва) — це задраповані фігури із видовженими, широко розплющеними очима, «архаїчною посмішкою». В образах кор помітними були стриманість, шляхетність, підкреслена жіночність, гармонійне поєднання естетичного та етичного ідеалів.

У VII ст. до н. е. виник вазопис, так званий килимовий стиль (розписувалась уся поверхня керамічного виробу), згодом — чорнофігурний (узор малювався чорним лаком на злегка підфарбованій охрою глині), який з останньої третини VI ст. до н. е. поступився червоно-фігурному (фігури природного кольору глини вирізалися на суцільно вкритій лаком поверхні).