Статеве виховання дітей

|Актуальность проблеми статевого виховання у педагогіці |3 | |Теоретичні основи проблеми статевого виховання |5 | |Общенаучный рівень методології статевого виховання |9 | |Специфіка полоролевої соціалізації хлопчиків і вісім дівчат |11 | |Зміст та принципи статевого виховання |13 | |Висновки |15 | |Використовувана література |16 | I. актуальність проблеми статевого виховання в педагогике.

Виховання як процес залучення людини історичного досвіду в змістовною та целеполагающей основі завжди визначається провідними потребами суспільства. Зміна базових соціальних орієнтирів неминуче призводить до перегляду й переоцінки завдань, напрямів, форм організації виховної роботи. Кожен історичний етап вносить свої корективи у розуміння окремих ланок педагогічної системи всіх рівнях системи освіти загалом. За сучасних умов у суспільному розвиткові особливо гостро стають проблеми соціалізації людини, залучення його до загальнолюдських цінностей, значимим в усі часи і закріпленим в культурноісторичному досвіді поколений.

У ракурсі них важливим напрямом роботи, що ставлять орієнтири надалі вивчення нових аспектів входження дитини на світ людських відносин, є статеве виховання. Традиційне розуміння суті виховної роботи, обумовлений тезою «Байдуже: хлопчик чи дівчинка, аби людина була хороша », наочно демонструє ідею «безстатевої «педагогіки, невблаганно минає. Питання статевої ідентифікації і диференціації, які залучають останнім часом дедалі більше коло психологів, відбито у педагогічних дослідженнях, збагачуючи арсенал та напрямів і зміст сучасної вітчизняної педагогики.

Проблема виховання з урахуванням статевих відмінностей, що дозволяє поіншому побачити специфіку педагогічної роботи з дітьми дошкільного віку, за значимістю і актуальності нині немає аналогів. Пошук витоків духовності людини, що становить сьогодні найбільший дефіцит, неминуче призводить до культурно-історичному минулому, закріпленому в традиціях різних народів, орієнтованому на диференційований підхід про дітей різних статі. Проблема диференційованого виховання, залежно від статі дитини, тісно пов’язані з гуманізацією педагогічного процесу, т.к. задає перспективи подальшої участі людини у життя, готує до виконання соціальних ролей у суспільстві та семье.

Для сучасної порушення питання про розробку систем статевого виховання є безліч причин. Перша, як було відзначено, пов’язана з відсутністю диференційованого підходи до дітям відповідно до його статевої приналежністю. Друга — загальнодержавне невігластво педагогів, батьків на питаннях сексуального освіти дітей, який підвів до стрімкого зростання кількості позашлюбного народження, абортів, кримінальних злочинів сексуальному грунті, на відсутність ранньої орієнтації на виконання соціальної роль життя (батька, матери).

Значення процесу статевої соціалізації правомірно підкреслює І.С. Кон. Він зазначає, що українці сім'я, а й суспільство однолітків надають значний вплив на статеву соціалізацію дитини, будучи «дуже важливо агентом статевої соціалізації «/13, стр., 665/.

Важливість виховання якостей мужності і жіночності, починаючи з дошкільного віку підкреслював видатний педагог Сухомлинський В. А., зазначаючи, що, вже у малыше-первокласснике і дошкольнике чоловічої статі потрібно виховувати чоловіка «/15, стр.63/.

Психолог Никологорский З. свідчить, що з «раннього дитинства на уроках фізкультури дівчаткам пропонують азартні ігри і змагання, що створюють зайве нервно-психологическое напруга, а й формують культ сили, честолюбство, егоїзм, прагнення постійно змагатися і змагатися, а чи не доглядати, подобатися, допомагати, співчувати «/14, стр.23/. Ціле покоління виховала «безстатева педагогіка ». Школа і вуз практично ігнорують специфіку ролей чоловіки й жінок і, виховуючи дівчат у чоловічому стилі сприяють, в такий спосіб, зростанню типово чоловічих черт.

Попри істотну психологічну аргументацію положення про необхідності цілеспрямованої роботи з полоролевої соціалізації дитини дошкільного віку, у педагогіці традиційно ці проблеми встають і вирішуються дуже рідко. Аналіз програм, концепцій і тих нормативних документів показує наполегливе обходження цих питань, попри свої різноманітні науково обгрунтовані системи статевого воспитания.

Проблеми статевого виховання, пов’язані з методичної оснащеністю цього процесу, з неадаптированностью науково-дослідного матеріалу, сьогодні її вже, непоодинокі. Чималу тривогу і занепокоєність педагогів та батьків викликає масовий випуск і некомпетентне використання літератури про процеси зачаття і деторождения.

Випуск і допуск цієї літератури для поширення не контролюється компетентними особами чи організаціями. Чимало з цих книжок, адресованих дітям, відповідають вимогам, що ставляться до дитячу літературу, а теж враховують рівень розвитку сприйняття під час використання малюнків. Та й за адаптації тексту до його дошкільнятами слід дотримуватися етичних норм. Усе відбувається через те, що підготовкою таких книжок до випуску не беруть участь педагоги і психологи, а лише медики, сексопатологи і митці. Некомпетентне використання такої літератури можуть призвести до неправильного тлумачення дітьми низки фактів і до розробки в дитини неправильного, нездорового ставлення до такій інтимній информации.

Отже, проблема статевого виховання дошкільнят є безперечно актуальной.

II. ТЕОреТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ПРОБЛЕМЫ.

Перш ніж можливість перейти до вивченню проблеми дослідження слід визначити той категоріальний апарат, який допоможе найглибше поринути у наукові основи статевого воспитания.

Основною розділ «статеве виховання ми вважаємо категорію статі. «Пол «- поняття багатогранне, яка розглядається у науці з різних точок зору: біологічної, медичної, психологічної, педагогічної, соціальної та інших. З біологічної погляду «підлогу — це сукупність морфологічних і фізіологічних особливостей організму, які забезпечують статевий розмноження, сутність якого зводиться у кінцевому результаті до запліднення «/6, стр.171/.

З медичної погляду підлогу — приналежність організмів чи спеціальних клітин до одної з дві групи, відмінних між собою тим, що статевої процес відбувається між представників різних груп, але з всередині цієї групи «/5, стр.668/.

" Психологічна стать — сукупність певної сексуальної ідентичності, тобто. відчуття і усвідомлення своєї статі; пов’язані з ним психосексуальні орієнтації (наприклад, потяг до протилежній статі}, і социосексуальные орієнтації, тобто. интернализованную систему статевих ролей, у світі якої індивід розрізняє критерії мужності «і «жіночності «, оцінює себе за цими критеріям, претендує на відповідну діяльність й соціальний статус «/13, стр.765/.

Пол, з педагогічної погляду — біосоціальна властивість людини. Біологічна — оскільки зумовлено генами структурами, а соціальне — оскільки його прояв поведінці і діях людини є результатами формування статі відповідно до вихованням і впливом навколишнього середовища, значною частиною якої є суспільство чи щодо мала його частину. Думка біологів, медиків і психологів зводиться до того що, що «підлогу бисексуален, тобто. кожен підлогу потенційно укладає у собі можливості розвитку протилежної статі. Реалізація статі залежить від середовища проживання і від генних чинників, причому ефект тих і інших носить кількісний характер, у зв’язку з ніж ознаки протилежної статі придушуються по-різному… Розвиток статі протікає дуже важко. Воно залежить від отримані від батьків особливостей хромосом і цитоплазми, від середовища, у якій протікає розвиток організму «/5, стр.686/.

Завданням педагогів, з погляду, необхідно обліку статевих відмінностей у вихованні детей.

Розглядаючи підлогу як біосоціальна властивість людини, можна припустити, що статеве виховання дитини ввозяться процесі її полоролевої социализации.

Полоролевая соціалізація — невід'ємний елемент загального процесу соціалізації, яка, зазначає Арутюнова Л. А. включає у собі три компонента: розвиток поглядів на собі, як про представника певної статі, виникнення полоролевых уподобань і ціннісних орієнтацій, і навіть форм поведінки, відповідного підлозі «. Провідними механізмами полоролевої соціалізації вважатимуться родову ідентифікацію і статеву дифференциацию.

Статева ідентифікація — це ототожнення себе з представниками певної статі, що виявляється у єдності поведінки й самосвідомості індивіда, причисляющего себе на певної статі і який орієнтується на вимоги відповідної статевої роли.

Бєлкін А.І. вважає, що «гаразд статева ідентифікація протікає природно, як належне і вимагає активності свідомості «/4, стр.778/. Звідси можна визначити завдання педагогів — забезпечити умови у розвиток статевої идентификации.

Статева диференціація — визначення себе від представників протилежної статі, що виявляється разом генетичних, морфологічних і фізіологічних ознак, виходячи з яких розрізняють чоловічої підтримки й жіночий пол.

У вивченні статевої диференціації є дві теорії. Перша — теорія соціального навчання, за якою дитина пасивний у процесі засвоєння статі. Друга — когнитивно-генетическая теорія — полягає в тому, що «уявлення дитини про статевих ролях є пасивними продуктами соціального вправи, в творяться у результаті активного структурування дитиною власного досвіду. На на початкових етапах статевого розвитку виділяються три процесу статевої диференціації і идентификации:

1) дитина дізнається, що є дві статі; 2) вона вмикає себе у одну з цих двох категорій; 3) з урахуванням самовизначення керує своєю амбіційною поведінкою, обираючи і воліючи його формы.

Ці теорії не суперечать одне за одним. Найімовірніше, розкривають різні аспекти процесу статевої соціалізації, тому ми вважаємо доцільним поступово переорієнтовуватися під те, що статева диференціація здійснюється завдяки генному спадщини дитини, з допомогою навчання і виховання, що базується на основні принципи системно-структурного, комплексного і деятельностного подходов.

Перейдемо до визначення поняття «статеве виховання », представивши колись цю категорію у трактуванні різних исследователей.

Хрипкова О.Г. і Колесов Д. В. визначають статеве виховання як «процес, направлений замінити вироблення якостей, чорт, властивостей, і навіть установок особистості, визначальних необхідна суспільству ставлення людини з представниками протилежної статі «/16, стр.202/.

Бочкарев Л. П. трактує статеве виховання як «формування поваги, дружби між хлопчиками і дівчатками, прищеплювання їм відповідних і уявлень, виховання доброзичливих і позитивних взаємовідносин, диференційований підхід з огляду на специфіку статі в усіх проявах діяльності, у створенні жизни.

Костяшкин З.Г. каже: «Статеве виховання є особлива частина морального виховання. Його специфічний предмет — виховання відносин людини однієї статті до іншого й пов’язаних із цим складних та найтонших навичок поведінки й самоконтроля.

З мого погляду, статеве виховання можна визначити, як виховання дівчат і хлопчиків, усвідомлюють своїй приналежності до жодного з статей та в дітей знань і навиків поведінки тієї статі, до якому дитина належить: в дівчаток — феминного, в хлопчаків — маскулинного.

Прояв сукупності ознак тієї чи іншої статі то, можливо визначено через поняття фемінінності і маскулинности:

фемінінність — це набір властивостей і якостей, що належать жіночому полу,.

маскулінність — це набір властивостей і якостей, що належать чоловічому полу.

Психологи стверджують, що фемінінність і маскулінність непросто незалежні, а взаємодоповнюють перемінні, отже кожен індивід характеризується тим чи іншим їх поєднанням /10, стр.18/.

Та, вочевидь те що в чоловіків і жінок за наявності такий сукупності переважають лише певні ознаки. Звідси випливає завдання педагогів розвивати в дівчаток фемінні, а й у хлопчиків маскулінні признаки.

Дослідники Альошина Ю. Е. і Волович О. С. визначають соціальні ознаки фемінінності і маскулінності, з історично сформованих стереотипів оцінок чоловіків і жінок /3/. Чоловік характеризується агресивністю, незалежністю, силою, активністю, раціональністю, инструментальностью, орієнтуванням на індивідуальні досягнення. А жінка характеризується як слабка, пасивна, залежна м’яка, емоційна, орієнтована інших, експресивна. Аналізом статевих відмінностей займаються вчені багатьох областей науки: біологи, фізіологи, медики, психіатри, психологи. Безсумнівно, цю інформацію стосується й педагогов.

У дослідженнях Кагана В.Є. визначено такі групи статевих различий:

1) врожденные;

2) біологічно — обусловленные;

3) складаються під час социализации.

Данные статеві розбіжності виявлятися різних рівнях розвитку личности:

1. биопсихическом,.

2. психологическом,.

3. социально-психологическом,.

4. соціальному /10/.

На думку Кагана В.Є., порівняно деякі статевих відмінностей локалізовано одному рівні, причому, що стоїть рівень, тим більше коштів ймовірність таких локальних однорівневих статевих відмінностей, чим він нижчий, тим паче мабуть його впливом геть статеві розбіжності вищих уровней.

Психологи стверджують, що «статевих відмінностей формуються кожному віковому рівні, і загалом тільки шляхах освіти функціональних зв’язків поміж усіма актуальними детермінантами статевої диференціації й раніше сформованими статевими відмінностями… Статеві відмінності є мега-систему структурні елементи якою володіють внутрішньої організацією. Вивчення цією системою визначає важливість найбільш різних галузей людинознавства, зокрема статевого виховання «/10, стр.21/.

Навіщо педагогам потрібні глибокі знання про статевих розбіжностях? Перш за все вони необхідні на етапі становлення і саморегуляції. «Саморегуляція поведінки передбачає «наявність в індивіда повну інформацію про собі «. Частиною цієї інформації себе є знання у тому, що людина належить до якогось підлозі, що є представники протилежної статі, відмінні за низкою ознак. Отже, знання про статевих розбіжностях нададуть велику допомогу фахівця в царині саморегуляції поведінки. Уявлення про своє тілі, його будові і причини такого будівлі є компонентом «системи Я «поруч із уявлення про своїх психічних властивості, моральних якостях тощо. Усвідомлення жодних своїх здібностей і особливості змінює самооцінку і культурний рівень домагань людини, що дуже важливо для створення психологічного і міністерства соціального комфорту «системи Я «кожного человека.

Усі вищевикладені становища дозволяють дійти невтішного висновку у тому, що статеве виховання необхідне розвитку особистості людини, оскільки «підлогу «- поняття як біологічне, фізіологічне і соціальний. Знання про статевих розбіжностях (у сенсі для до вузькому — для дітей) будуть умовою статевого виховання і безпомилково визначати його содержание.

III. Общенаучный рівень методології статевого воспитания.

Общенаучный рівень методології передбачає орієнтацію в теоретичних засадах системно-структурного, комплексного і деятельностного підходів. Оскільки це рівень методології надзвичайно важливий в наступному визначенні принципових основ до проблеми статевого виховання дошкільнят, зупинимося у ньому більш подробно.

Суть системно-структурного підходи до статевою вихованню то, можливо розкрито з погляду з трьох основних позиций.

По-перше, статеве виховання ми розглядаємо, як компонент цілісного педагогічного процесу, що включає крім виховання самовиховання, навчання й самонавчання, освіту й самоосвіта в єдності своєму забезпечує ефективність статевого виховання. Процес полоролевої соціалізації може бути обмежений рішенням завдань статевого виховання у вузькому значенні слова, а розуміється нами як процес передачі й засвоєння всього суспільно-історичного досвіду, неминуче позначається і наявність знань, умінь і навиків поведінки, і розуміння історичних аспектів виникнення і закріплення тій чи іншій норми, і, неминуче, на процеси, щоб забезпечити самоактуализацию, самовираження, самосвідомість, самореализацию.

По-друге, статеве виховання розглядається нами як цілісна педагогічна система, основні компоненти якої у їх взаємозв'язки і єдності розглядатимуться кілька позже.

По-третє, особистість, включающаяся у процес полоролевої соціалізації, розглядається нами як системне освіту, структурні компоненти якого представлені у ракурсі інтегрального дослідження индивидуальности.

Суть комплексного підходи до статевою вихованню виражається у взаємозв'язку усіх сторін виховання детей.

Статеве виховання пов’язані з моральним, фізичним, естетичним, розумовою і трудовим. Ця зв’язок заглиблена у формування в дітей почуттів, свідомості людини та навичок поведения.

Наприклад, у процесі трудового виховання ми створюємо уявлення дітей у тому, що праця людей різних статі має власну специфіку, яка пов’язані з фізіологічними особливостями й історичним аспектом розвитку людини: працю чоловіків традиційно має важку фізичну навантаження, ніж працю жінок. Зв’язок статевого виховання з фізичною аналогічна: на физкультурных заняттях необхідний облік навантаження і хлопчиків, і навіть вибір вправ, розвивають різні фізичні якості і формують певне ставлення до стилю поведінки (постать, хода, динаміка движений).

Статеве виховання пов’язані з естетичним, наприклад, у створенні дозвілля, де враховуються переваги дітей, залежно від статевих відмінностей. Ця зв’язок проявляється у знайомстві дітей із етикетом, нормами поведінки, поняттями про красоте.

У процесі формування системи знань можна знайти зв’язок статевого виховання з розумовою: облік особливостей мислення дітей різних статі при засвоєнні дітьми правил рідної мови і іноземних мов. Зв’язок статевого виховання з моральним знаходять у знайомстві дітей із елементарними поняттями мораль, роллю у суспільстві особистостей різних статі, орієнтації дітей майбутню соціальну функцию.

Розглянемо статеве виховання з погляду деятельностного підходу. «Сутність деятельностного підходи до проблеми статевої диференціації полягає у цьому, щоб визначити місце й ролі спільної прикладної діяльності становлення психологічного статі особистості як у контексті онтогенетического розвитку індивіда, і у історико-культурній аспекті формування та функціонування відповідних і зразків статерольового поведінки «/1, стр.70/.

Коли дивитися на діяльнісний підхід стосовно більш широкому поняттю «статеве виховання », його суть призведе до тому, що це особа розвивається у діяльності, тоді, як сам дитина є його субъектом.

Становлення особи і його полоролевая соціалізація ввозяться діяльності спілкування, як із дорослими, і з однолітками. У процесі спілкування дитина отримує інформацію у ній, з інших людей окружающих.

Аналогічно статевий розвиток дитини здійснюється та інших видах діяльності (наприклад, ігровий, навчальної, трудовой).

З позиції деятельностного підходу статеве виховання буде ефективно за дотримання чотирьох условий:

1. Дитина обов’язково мусить стати суб'єктом школи, яка передбачає систематичне і цілеспрямоване його вплив з педагогом.

2. Дитина обов’язково мусить сам бути суб'єктом своєї діяльності, входитимуть у неї відповідності зі своїми потребами. Актуалізація цих потреб є саме воспитателя.

3. Діяльність вихователя уяву і дитини має здійснюватися стосовно особистісноорієнтовану моделі педагогики.

4. У методиці статевого виховання мають бути залучені все функціональні компоненти різних видів деятельности.

IV. Специфіка полоролевої соціалізації хлопчиків і девочек.

Проблема полоролевої соціалізації включає у собі питання формування психічного статі дитини, психічних статевих розбіжностей полоролевої диференціації. Без її вирішення неможливо розробити методи диференційованого підходи до вихованню дітей різних статі, для формування в них основ таких якостей, як мужність і жіночність, необхідних їм й у успішного виконання у майбутньому своїх можливостей в семье.

Домінуючі погляди у суспільстві на статеві соціальні ролі чоловіків, і жінок протягом тривалого історії людського суспільства викликали необхідність роздільного дітей. Ці погляди були продиктовані яскравою поляризацією громадських функцій чоловіків і жінок і суворої ієрархією статевих ролей, коли вважалося, що чоловік має займати соціально значимішу позицію, а позиція жінки — залежна і подчиненная.

" Звідси потрібно було готувати хлопчика до майбутньої ролі воїна, вождя, жерця, отже, звільнити його від будь-яких жіночих впливів й у першу чергу послабити його ідентифікацію матері. Це досягалося шляхом фізичного видалення хлопчика від рідного дому: його передавали на виховання до інших вдома родичів або вождів племені, віддавали в учение.

Це досягалося також із допомогою соціальних організацій: звані «чоловічі вдома », у яких хлопчикам різного віку потрібно було ночувати під дахом особливого житла, де їх виконували деяких видів спільних робіт, спілкувалися, відпочивали «/1, стр.75/.

Статева соціалізація дівчаток проходила переважно у стінах рідного дому, біля матері та була для закупівлі нею певних форм поведінки й залучення її до майбутньої ролі дружини і пов’язаних з цим обязанностей.

У суспільстві процес статевої соціалізації відбувається у дещо інших условиях.

Основні аспекти цієї проблеми визначені у статті Алешиной И. Е. і Волович О. С. /3/:

Феминизация виховання (вдома й у дитсадку вихованням дітей у основному займаються женщины).

Первичная феминная ідентифікація матері (цьому аспекті служив причиною поділу сина з матерью).

Фемінні базові орієнтації дитини (залежність, підлегле становище, пассивность).

Виходячи з цього визначається цілу низку складнощів у сенсі напрямів педагогічної роботи з дівчатками і мальчиками.

Сучасна система виховання не відводить місця у соціалізації хлопчиків маскулінних проявам «(агресії, рухової активності). З іншого боку, стала негативна стимуляція дорослих, спрямовану заохочення «чоловічих проявів », а покарань «немужские «(наприклад: «Не плач, як дівчисько!») призводять до панічної тривозі під страхом зробити щось жіноче. Відсутність можливості проявити їхню маскулінність спочатку дитячого садка, потім у школі, і на роботі знижують статус чоловіка на суспільстві, що у своє чергу утрудняє орієнтацію на культивування чоловічих якостей у мальчиков.

Соціалізація дівчаток відбувається кілька легше, т.к. соціальні ознаки фемінінності накладаються генні освіти. Проте, змістовні компоненти фемінінності сприяють становленню елементів самоповаги і самоценностей дівчаток. Традиційно їх нагороджують насмішками: плакса, ябеда, боягузка, підлиза тощо. Їх набагато частіше опікають батьки, що сприяє розвитку відчуття власної неважливості, значний вплив на становлення образу дівчинки, жінки надають історико-культурні зразки (підлегле становище). Негативним чинником в засвоєнні змістовної боку жіночої приналежності висипає також суміщення жіночої функції та фахової - дуже важко працювати і «бути мамой.

Попри те що, що з дівчаток легше протікає процес полоролевої ідентифікації, їй важче визначитися в полоролевых перевагах. Причинами цього служать те, що дівчинки бачать складне життя своїм мамам, в обов’язки дівчаток лежить допомогу мамам у господарстві, і навіть не варто ним стрибати, кричати тощо., що це негарно робити дівчаткам. Тому більшість дівчаток хотіли б бути хлопчиками, вони більше прагнення витрачати час на хлоп’ячі гри, ніж в хлопчиків в девчоночьи.

Всі ці особливості необхідно враховувати регулярно працюють з детьми.

V. Зміст статевого воспитания.

До статевого виховання є життя, навколишня дитини, стосунки між людьми різних статі, норми цих взаємовідносин, особисте життя людей сім'ї, сфери своєї діяльності. Зміст статевого виховання є систему знань і специфічних умінь вихователя, дозволяють йому вирішувати поставлені задачи.

До цих знань можна отнести:

а) знання сутності, специфіки педагогічної системи статевого виховання. Сутність педагогічної системи статевого виховання полягає у встановленні взаємозв'язку всіх його компонентів, у поєднанні використання методів і форм, яка виявляється у своєрідному співвідношенні функціонування фронтальних, подгрупповых і індивідуальних форм організації дітей. Специфіка педагогічної системи статевого виховання проявляється у домінуючою функції її певних компонентів. Такими, з погляду, є цілі й форми организации;

б) знання специфіки вікового розвитку дітей і полоролевої соціалізації хлопчиків і девочек;

на знання тих аспектів і сфер людської діяльності, що потенційно можуть бути доступні дитині. Ними є працю людей, функції батьків на сім'ї, роль і важливе місце батьків на процесі походження людини, переваги в інтересах, досуге;

р) знання принципів статевого воспитания:

— принцип єдиного підходи до статевою вихованню із боку батьків, педагогів та медичних працівників, яка у поєднаному спільності поглядів на необхідність статевого виховання, цієї мети, кошти, методи і зміст методів у залежності від віку воспитуемых;

— принцип диференційованого і поетапного характеру статевого виховання, який передбачає облік статі дітей, віку, ступеня психологічної та моральної підготовленості як дітей, і батьків, їх інтелектуального уровня;

— принцип правдивості, що полягає у достовірності інформації, що одержують діти (цей і наступні принцип тісно взаємозв'язані й в більшою мірою стосуються сексуального освіти детей);

— принцип індивідуального підходу, яка у поєднаному «адресному характері інформації «, що має бути адаптована конкретної дитину поруч із урахуванням принципу диференційованого і поетапного характеру статевого воспитания;

— принцип поєднання моральної атмосфери і умов гігієни (неможливо виховати у дитини якості мужності чи жіночності, якщо умови, у яких живе дитина і навколишня його обстановка не відповідає им).

Зміст педагогічної системи статевого виховання є важливим компонентом, без докладного вивчення який неможливо успішно вирішити завдання полоролевої соціалізації детей.

Усю педагогічну роботи й методи зі статевого виховання можна підрозділити на виборах 4 напрями: робота з діагностиці когнітивного компонента полоролевої соціалізації; роботу з формування статерольового поведінки; робота, спрямовану ознайомлення дітей із процесом дітородіння; роботу з формування поглядів на зв’язках людей сім'ї та їх соціальних і сімейних ролях.

Наприклад, робота з діагностиці когнітивного компонента полоролевої соціалізації спрямовано виявлення знань і умінь дітей визначати свою статеву приналежність, її ознаки, емоційні переваги, переваги в іграх і іграшках, сприйнятті літературних героев.

А таке напрям роботи пов’язана з формуванням поглядів на зв’язках людей сім'ї, їх соціальних і сімейних ролях. Воно передбачає знайомство дітей із деякими аспектами родоводу, перспективами фізіологічного та розвитку дитини, функціями батьків на семье.

Робота з формуванню статерольового поведінки заглиблена у ознайомлення дітей із якостями мужності і жіночності, проявів уподобаннями чоловіків і жінок по-різному діяльності, їх ролями в сім'ї, формування навичок і умінь поведінки, і навіть вироблення відносини дітей до поняттям краси, любові, доброзичливих відносин також формування цих відносин між дівчатками і хлопчиками групи. Це напрям пов’язані з створенням умов прояви й переживання дітьми певних почуттів, характерних більшою мірою тому чи іншої статі, Наприклад гордості, сміливості, відваги в хлопчаків; турботи, співчуття, пестощів — у девочек.

В и в про буд ы.

Проблема статевого виховання є одним із найактуальніших в загальному контексті основних напрямів воспитательно-образовательной работы.

Специфіка процесу соціалізації дитини дозволяє вважати правомірною роботу з статевою вихованню вже у дошкільному віці, вимагає продовження та інших етапах розвитку ребенка.

Організація статевого виховання має здійснюватися в аспекті цілісної педагогічної системи, не допускає недооцінку якого або з її компонентов.

Робота з статевою вихованню вимагає висококваліфікованої підготовки педагогів та педагогічного освіти родителей.

Использованная литература.

1. Абраменкова В. В. Статева диференціація і міжособистісні стосунки як у дитячій групі. «Питання психології» № 5, 1987 г.

2. Агєєв В.С. Психологічні і соціальні функції полоролевых стереотипів. «Питання психології» № 2, 1987 г.

3. Альошина Ю. Е., Волович О. С. Проблеми засвоєння ролей чоловіків і жінок. «Питання психології» № 4, 1991 г.

4. Бєлкін А.І. Біологічні і соціальні чинники, формують статеву ідентифікацію (за даними вивчення осіб, перенесли зміну статі. «Співвідношення біологічної та соціальної у людині. Під ред. Банщикова В. М., Ломова Б. Ф., М. 1975 г.).

5. Велика медична енциклопедія. (У 30-ти томах). АМН СРСР. Гол. ред. Петровський Б. В., 2 вид., М.: «Радянська енциклопедія», 1962 р., тому 20.

6. Велика Радянська енциклопедія. (У 30-ти томах). Гол. Ред. Прохоров А. М. 3 вид. М.: «Радянська енциклопедія», 1975 г.

7. Захаров П.І. Психологічні особливості сприйняття дітьми ролі батьків. «Питання психології» № 1, 1982 г.

8. Захарова П. Н. ростуть у родині Папа й мама. М., Моск. Раб., 1978 г.

9. Ісаєв Д.Н., Каган В.Є., Статеве виховання і психогигиена статі в дітей віком. Л., Медицина, 1979 г.

10. Каган В.Є. Система статевих відмінностей. Психіка й підлога дітей у нормі та патології. Л., 1988 г.

11. Колесов В.Є. Розмови про статеве виховання. 2-ге вид. Перераб. Дополн. М., Пед., 1988 г.

12. Коломинский Я. С. Хлопчики й дівчатка. «Знание — сила», № 2, 1971 г.

13. Кон І.С. Статеві розбіжності й диференціація соціальних ролей. М., 1975 г.

14. Никологорский З. Жіночність. Агітатор № 15, 1987 г.

15. Сухомлинський В. А. Народження громадянина. Т. 1, М., 1979 г.

16. Хрипкова О. Г., Колесов Д. В. У сім'ї ростуть син і дочка: Книжка для вчителя. М.: Просв., 1985 г.