Сказка про мило

Казка про мила.

І як тільки жили на світі люди, поки не видумали мила!

Ох, мабуть, то були не найкращі дні, адеж відомо, хто не миється, ходить замурзуним, брудним…

Пригадайте: колись люди не зналиелектричних лампочок. А потім винайшли. Так от, винайдення мила не менш важливе. З нього почалося нове життя, освячене умивними обличчями.

Коли люди вперше помились з милом, то побачли, які вони гарні. Волосся у них заблищало, як шовк, і почало кучерявитись, немов ніжна шерстка на лобі у ягнятка.

Та спочатку, любі дітки, мило, як будь-яка новинка, було недосконалим. Воно кусалося, як гіркий перець. І коли вранці цим милом мили малюків, ціле місто сповнювалося плачем, причому плакали малюки не дарма. І тоді нарешті наука створила мило «Бе-бе», біле, ніжне…

З кожним днем удосконалювалося виробнитцво мила. Люди навіть почали вередувати. Комусь хотілося мила, яке пахло трояндами, комусь — фіалками, комусь — гіацинтом. А комусь — прогулянкою по горах. От і видумані були різні марки та сорти мила.

А коли мило тільки-но зявилося, люди сп’яніли від радості. В голові якоїсь жінки майнула думка, що вона може водночас влаштувати й пранку. Вона винесла ночви у двір. Почала намилювати білизну та так захопилася, що опам’яталася тільки тоді, коли мило перетворилося на мізерний шматочок. Побачила цю пухнасту піну одна дівчинка, пірнула в ночви, і почала перекидатися. А тут вітерець повіяв. Віяв, віяв і навіяв одне наукове відкриття. Знаєте яке? Що з мильної піни можна надувати чудові кульки! Ночви переповнилися мильними пухирчиками, вони піднялися та унесли його в небо. Разом з дівчинкою, разом із білизною… А вітер все віяв і віяв. Мильні пухирчики ставали все більшими… Та у всьому треба знати міру. А вітер переборщив, пухирчики полопались, і ночви приземлились у невідомому місті, в невідомій країні. Сумна це була країна: мило там ще не відкрили і люди не мились. Тому й хвороби гуляли собі на волі та посвистували, як польові віркуни. Країна була настільки відсталою, що навіть імені не мала. Її називали так: країна Безіменна. І рівно тиждень тому в ній помер цар Безіменний. Десятий від заразної хвороби.

І коли руса дівчина опустилася з небес у ночвах, всі були здивовані. Такої чистої дівчинки, з таким білим личокм, з таким золотим волоссям під короною з мильної піни вони бачили вперше! І відразу зробили її принцесою і назвали Сонечком, а на тутешній мові - принцесою Санлайт Першою.

Для початку принцеса помила пристол водою з милом. А потім видала указ:

" Хай відкриються мильні фабрики!

Хай називається ця країна віднині Нова Миландія, а столиця — Милгород!

Підпис: принцеса Санлайт Перша." .

Ви гадаєте, питання про хвороби було вирішено? Нічого подібного! Все ще траплялися діти, які не хотіли чисто митися. Мікроби ховались у них під нігтями, роїлись у волоссі і навіть заповзали до немитих вух. І тоді принцеса Санлайт зробила от що: по-перше, опівночі викликала до себе жахливі сни та наказала їм вештатися містом, навідуючись до тих, хто не хотів митися, по-друге, заборонила кондитерам продавати тістечка й морозиво дітям, у яких брудні руки…

З того часу найупертіші діти почали митися вранці, та ще на кару — дігтярним милом.

Так мило підкорило країну за країною, та все ж … дуже повільно. І наша розумна принцеса Санлайт сідала в свої ночви, повне мильної піни, і говорила: «О, вітер-вітер! Віднеси мене туди, де ще є діти, котрі не хочуть умиватися!» .

Вітер надував мильні пухирчики. Ночви злітали…

Ми не знаємо, чи віднайде у нас принцеса Санлайт дітей, котрі не люблять мила? Чи знайде таких, до кого треба навідатись жахливим снам? Не можемо в це повірити!

Література: журнал «Розкажіть онуку» .

Журнал «Айболить» .

Журнал «Журавлик» .

Збірник «Цікаві завдання і задачі» .

Готували: Сікорин М.М., Сашелюк Р., Сікорин М.Я.