Суверенные феодальні землі на Руси

Московський Державний Авіаційний Інститут (Технічний Університет) РЕФЕРАТ По предмета: Історія батьківщини На тему: Суверенні феодальні землі на Русі. Галицько-Волинський земля, Новгородская республика, Владимиро-Суздальское княжество. Група: 06−112 Ларін Ілле Миколайовичу Москва 1995 р. План реферату: 1. Запровадження (причини сутність феодальной роздробленості). 2. Владимиро-Суздальское князівство. 3. Галицько-Волинський земля. 4. Новгородська феодальна республіка. 5. Висновки. 6. Література. 1. ЗАПРОВАДЖЕННЯ.

Найчастіше як причин феодальної роздробленості вы-двигают розділ земель Русі між синами Ярослав Мудрий і по-следовавшие потім междукняжеские усобиці. Врядли це верно, так як первыйраздел земель стався приВладимире Святославиче, з його управління починають розгорятися кня-жеские чвари, пік яких були 1015−1024гг, коли з две-надцати синів Володимира живих залишилися лише троє. Разделыземель між князями, усобиці лише супроводжували розвитку Руси, но не визначали той чи інший політичну форму государственнойорганизации. Они не створювали нового явища у політичному жизниРуси. Економічною підвалиною і головна причина феодальної раз-дробленности часто вважають натуральне хозяйство, следствием кото-рого була відсутність економічних связей. Натуральное господарствосума економічно самостійних, замкнутих господарських еди-ниц, у яких продукт проходить шлях з його виготовлення до пот-ребления. Посилання на натуральне господарство лише вірна констата-ция що відбувся факту. Проте його панування, що для феода-лизма характерно, ще пояснює причин розпаду Русі, так какнатуральное господарство панувало й у єдиної Русі, й у XIV—XV вв.еках, як у російських землях йшов процес створення єдиного го-сударства з урахуванням політичної централізації. Сутність феодальної роздробленості залежить від тому, чтоона була нової формою державно-політичної організації об-щества.

Саме така форма відповідала комплексу сравни-тельно невеликих феодальних маленьких світів які пов’язані друг з іншому игосударственно-политическому сепаратизму місцевих боярських спілок. Феодальна роздробленість — прогресивне явище в разви-тии феодальних відносин. Розпад раннефеодальных імперій на са-мостоятельные княжества-королевства був неминучим етапом в раз-витии феодального суспільства, стосувалося чи це Русі в ВосточнойЕвропе, Франції у Європі чи Золотий Орди на Востоке. Феодальная роздробленість прогресивна була вона бы-ла наслідком розвитку феодальних відносин, поглиблення общес-твенного поділу праці, результатом чого було підйом земледе-лия, розквіт ремесла, зростання міст. Для розвитку феодалізму нуж-ны були вже інших масштабів і структура держави, приспособлен-ная до потреб і сподіванням феодалів, передусім боярства. Першої причиною феодальної роздробленості був зростання бояр-ских вотчин, числа залежних у яких смердів. XII-начало XIII векахарактеризовались подальшим розвитком боярського землеволодіння вразличных князівствах Русі. Бояри розширювали своє володіння за счетзахватов земель вільних смердов-общинников, поневолювали їх, по-купали землі. Намагаючись дістати більший прибавочний продукт ониувеличивали натуральний оброк і детального відпрацьовування, які скоїли за-висимые смерди. Збільшення рахунок цього одержуваного боярами при-бавочного продукту робило їх економічно потужними і самостоя-тельными. У різних землях Русі стали складатися экономичес-ки потужні боярські корпорації прагнули стати полновластнымихозяевами на землях, де було розміщено їх вотчини. Вони хотелисами вершити суд над своїми селянами, отримувати з них штра-фы-виры. Багато бояри мали феодальним імунітетом (правомневмешательства у справи вотчини), «Російська щоправда «визначала пра-ва боярства. Проте великий князь (і така природа княжескойвласти) прагнув зберегти в руках всю повноту влади. Онвмешивался у справи боярських вотчин, прагнув зберегти за собойправо суду над селянами й отримання з нього вір у всіх земляхРуси.

Великий князь, рахуючись верховним власником всіх зе-мель Русі, та його верховним правителем продовжував розглядати всехкнязей і бояр як служивих людей, а тому змушував ихучаствовать в організованих їм численних походах. Ці походычасто не збігалися з його інтересами бояр, відривали їхню відмінність від своїх вот-чин. Бояри починали тяготитися службою великому князю, стреми-лись уникнути неї, що призводило численним конфликтам. Противоречия між боярством на місцях і київським княземвело посилення прагнення перших до політичної самостоятельнос-ти. До цього також штовхала боярство необхідність своєї, близкойкняжеской влади, яка б швидко втілити у життя нор-мы «Російської правди », оскільки сила великокнязівських вирников, вое-вод, дружинників не могла надати швидку реальної допомоги боярамудаленных від Києва земель. Сильна влада місцевого князя быланеобходима боярам й у зі зростанням опору городян, смер-дов захопленням їх земель, поневолюванню, збільшення поборів. Зростання сутичок смердів і городян з боярством став второйпричиной феодальної роздробленості. Необхідність княжескойвласти на місцях, створення державного апарату вынудилиместных бояр запрошувати до свої землі князя з дружиною. Але, приг-лашая князя, бояри були схильні у ньому лише поліцейську ивоенную силу, невмешивающуюся в боярські справи. Князям і дружинетакое запрошення також були вигідно. Князь отримував постоянноекняжение, свою земельну вотчину, переставав метатися з одногокняжеского столу в інший. Задоволена був і дружина, якої то-жі набридло слідувати зі столу до столу з князем. Князі й дружин-ники мали змогу отримувати стійку ренту-налог. У тожевремя князь влаштувавшись у тому чи іншого землі, як правило неудовлетворялся тієї роллю, яку відводило йому боярство, а стре-мился зосередити в руках всю повноту влади, ограничи-вая правничий та привілеї бояр. Це вело до боротьбі междукнязем і боярами. Третьої причиною феодальної раздробленниости було зростання і уси-ление міст, як нових політичних вимог і культурні центри. У пе-риод феодальної роздробленості кількість у російських зем-лях досягло цифри 224. Зростала їх економічна і политичес-кая роль, як центрів тій чи іншій землі. На міста опира-лось місцеве боярство і князь побороти великого киевскогокнязя. Возростание ролі боярства і місцевих князів вело до оживле-нию міських вічових зборів. Віче, своєрідна форма фео-дальной демократії, було органом політичним. Фактично він на-ходилось до рук боярства, що виключало реальне вирішальне учас-тие під управлінням прості городяни. Бояри, контролюючи віче, пыта-лись використовувати активність городян у интере-сах. Найчастіше віче використовувалося, як інструмент тиску нетільки на великого, а й у місцевого князя, примусу його дей-ствовать у сфері місцевої знаті. Отже міста, як ло-кальные політичні й економічні центри, тяготевшие до своимземлям, були оплотом децентрализаторских устремлінь місцевих кня-зей і знаті. До причин феодальної роздробленості слід віднести такжеупадок Київської землі від постійних половецьких набігів і упадоквласти великого князя, земельна вотчина якого в XII векеуменьшилась. Русь розпалася на 14 князівств, в Новгороді була установленареспубликанская форма правління. У кожному князівстві князі сов-местно з боярами «думали про ладі земельному і ратех ». Князі обяв-ляли війни, укладали світ образу і різні союзи. Великий князь былпервым (старшим) серед рівних князів. Збереглися князівські съез-ды, де обговорювали питання загальноросійської політики. Князі былисвязаны системою васальних відносин.

Слід зазначити, за всієї прогресивності феодальної раз-дробленности вона мала один суттєвий негативний момент. Постоянные то стихавшие, то вспыхивавшие з нової силою усобицымежду князями, змарніли сили російських земель, ослабляли їх оборо-носпособность перед зовнішньої небезпеки. Розпад русі призведе але до розпаду давньоруської народ-ности, історично сьогоднішній мовній, територіальної, эконо-мической та культурної спільноти. У російських землях продовжувало су-ществовать єдине поняття Русі, Російської землі. «Про, Російська земля, ты за пагорбом! «- виголошував автор «Слово про похід Ігорів ». У період феодальної роздробленості у російських землях выдели-лись три центру: Владимиро-Суздальское, Галицько-Волинське кня-жества і Новгородська феодальна республіка.

2. Владимиро-Суздальское князівство.

Ростово-Суздальское князівство дісталося молодшому синові Ярос-лава Мудрого Всеволоду Переяславському і закріпилася над його потом-ками, як родове володіння. У XII — першої половині XIII векаРостово-Суздальская земля переживала економічне піднесення. Плодо-родные землі, величезні лісові масиви, многогчисленные річки, озе-ра створювали змога розвитку землеробства, скотоводства. Доступные у видобуток родовища залізних руд способствовалиразвитию ремісничого виробництва. У Ростово-Суздальской землепролегали найважливіші торгові шляху на південь, схід та захід, що иопределило тут сильне розвиток торгівлі. Північно-східні зем-ли Русі були добре захищені лісами та річками від половецьких набе-гов, що приваблювало сюди жителів південних земель, котрі хворіли від час-тых нападів кочівників. Зростання населення в Ростово-Суздальскомкняжестве мав велике значення щодо його економічного развития. Росло число міст. До навали Батия виникли такі города, как Володимир, Переяславль-Залесский, Кострома, Твер, Нижній Нов-город та інші. У літописної записи 1147 року вперше упоминает-ся Москва, невеличке містечко, побудований Юрієм Долгоруким наместе садиби боярина Купки. Міста в Ростово-Суздальской землесоздавали і усередині і межах, як фортеці, центри админис-тративного владарювання. Вони, обростаючи торгово-ремесленными паса-дами, перетворювалися й у розбудови ремесла і торгівлі. ВXI-XII століттях тут склалося велике княже, боярське і цер-ковное землеволодіння. Феодали захоплювали землі сільських сосед-ских громад і поневолювали смердів. Відклалася від Києва Ростово-Суздальська земля в 30-ті годыXII століття поблизу сина Володимира Мономаха Юрія Володимировича Долгору-ком, правившем з 1125 по 1157 рік. Прізвисько Долгорукий князь Юрийполучил упродовж свого військову і активність. Він былв центрі всіх чвар, усобиць російських князів. Юрій Долгорукий на-чал боротьбу з Новгородом і Волзької Булгарией, прагнучи расширитьземли свого князівства. Під вплив ростово-суздальского князяпопали Рязань і Муром. Упродовж багатьох років Юрій Долгорукий велизнурительную взагалі непотрібну щодо його князівства боротьбу киев-ский великокняжий стіл. Хоча влада великого князя безвозврат-но і у минуле, але князювання у Києві підкреслювало старшинствокнязя. Для покоління князів Юрія Долгорукого це ще потрібно було важливо вполитической боротьбі. Наступні покоління російських князів, назы-вавшие свої князівства «великими », а себе «великими князями », та-кого пієтету до титулу великого київського князя не відчували.

Після смерті Юрія Долгорукого князем Ростово-Суздальскогокняжества почав її син Андрій Юрійович Боголюбский, який керував до1174 року. Він вимагає як та її батько, продовжував боротьбу з Новгородом иВолжской Булгарией, прагнув розширити межі свого княжества. Именно Андрій Боголюбський почав боротьбу гегемонію ростово-суз-дальских князів у російських землях. Він, претендуючи на титул велико-го князя всіх земель Русі, в 1169 року захопив Київ і учинив тамполный розгром, перевершивши у тому половців. Але, заволодівши титуломвеликого київського князя, Андрій Боголюбський в відмінність від отцакняжить у Києві не залишився, а повернулося на своє князівство. Попыткичестолюбивого і властолюбного князя підпорядкувати собі Новгород, князей всіх російських земель, об'єднати їх навколо Ростово-Суз-дальского князівства невідворотно зазнали краху. Саме у цих діях кня-зя Андрія Боголюбского проявилася ідея об'єднання земель, т. е.установленя державного єдності. Але у неї усвідомлено дале-ко не усіма князьями. Андрей Боголюбский у своїй князівстві прово-дил владну політику. Посилюючи своєю владою, він наступав на пра-ва і привелегии боярства. Між ними князем розгорнулася нешу-точная боротьба. Андрій Боголюбський розправлявся з непокірними боя-рами, виганяв їх із князівства, позбавляв вотчин. У боротьбі з бояр-ством він спирався на торгово-ремесленное населення міст, наслужилых людей — дружинників. Прагнучи ще більше відокремитися отбояр й обіпертися на городян, Андрій переніс столицю з боярскогоРостова в молодий торгово-ремесленный місто Володимир. У Боголюбо-во під Володимиром князь влаштував свою резиденцію, внаслідок чого і полу-чил прозвання Боголюбский. Зломити боярство владному князю неудалось. Склався боярський змова внаслідок якого АндрейБоголюбский в 1174 року був убитий своєї резиденції. Після цього у Владимиро-Суздальском князівстві бушевалибоярские усобиці. У 1176 року князівський стіл зайняв брат АндреяВсеволод Болшое Гніздо, який керував до 1212 року. Таке прізвисько онполучил за многодетное сімейство. При Всеволоде Владимиро-Суз-дальское князівство досягло найвищого могутності і расцвета. Князь продовжив політику брата. Він силою зброї розмовляв срязанскими князями, політичними методами вирішував питання з южно-русскими князями і Новгородом. Ім'я Всеволода було відомо вовсех російських землях. Про могутність Володимирського князя писав ав-тор «Слова про похід Ігорів «зазначаючи, що численні полкиВсеволода могли розплескати веслами Волгу, а шоломами Дон вычер-пать. Після смерті Всеволода Велике Гніздо почалися чвари меж-ду його синами за найбільш вигідні для отримання налоговкнязьями та його дружинниками князювання у Владимиро-Суздальской зем-ле. У другій чверті XII століття її території існувало 7княжеств. Усі вони, зрештою, об'єдналися політично подглавенством Володимирського князя.

3. Галицько-Волинське князівство.

Галицько-Волинське князівство з її родючими ґрунтами, мяг-ким кліматом, степовим простором, перемежованим з ріками илесными масивами, була центром високорозвиненої хліборобства й ско-товодства. Активно у цій землі розвивалося промислове хозяй-ство. Наслідком подальшого поглиблення громадського разделениятруда було розвиток ремесла, а це призводило до зростання міст. Крупнейши-ми містами Галицько-Волинського князівства були Владимир-Волынский, Перемышль, Теребовль, Галич, Берестьє, Холм. Через Галицькі иВолынские землі проходили численні торгові шляху. Водныйпуть з Балтійського моря в Чорне проходив річках Вісла — За-падный Буг — Дністер, сухопутні торгові шляху вели в страныЮго-Восточной Європи. По дунаю йшов сухопутний торговий шлях состранами Сходу. У Галицько-Волинського землі рано склалося круп-ное княже і боярське землеволодіння. До середини XII століття Галицька землю було розділена на мел-кие князівства. У 1141 року перемышльский князя Володимира Володаре-вич об'єднав їх, перенісши столицю в Галич. Найвищої могущес-тва Галицьке князівство досягло при сина Ярославі Осмысле (1151−1187гг), які мають це прізвисько за високу образованностьи знання восьми іноземної мов. Ярослав Осмысл мав непре-рекаемым авторитетом, як у внутрішньоросійських справах, і у между-народных. Про його могутність влучно зазначив автор «Слова про полку Иго-реве »: «Галичкы Осмысловы Ярославі!

Високо седиши своєму златокованном столі, Підпер гори Угоркыи (Карпати) Своїми залізними полкы, Заступивши королеві шлях… Грози твоя землями течуть ". Після смерті Осмысла Галицька земля стала ареною довгої меж-дуусобной боротьби князів із місцевим боярством. Тривалість і слож-ность її пояснюється відносної слабкістю галицьких князей, землевладение яких відставало за своїми розмірами від боярского. Огромные вотчини галицьких бояр і численні слуги-вассалыпозволяли їм боротися з неугодними їм князями, оскільки пос-ледние, маючи меншу вотчину було неможливо через нестачу земель уве-личивать кількість служивих людей, своїх прибічників, на кото-рых спиралися боротьби з боярством. Інакше було у Волинській землі, що стала в середи-не XII століття родовим володінням нащадків Ізяслава Мстиславича. Здесь рано склалася потужна княжа вотчина. Збільшуючи за счетраздач земель число служивих людей, волинські князі началиборьбу з боярством за об'єднання галицьких і волинських земель, усилие своєї місцевої влади. У 1189 г волинський князь Роман Мстиславичобъединил Галицьку і Волинську землі. У 1203 року сів у Киев. Под владою Романа Мстиславича об'єдналися Південна і Юго-ЗападнаяРусь. Період його управління відзначений посиленням позицій Галицко-Во-лынского князівства всередині російських земель і міжнародної аре-не. У 1205 року Роман Мстиславич загинув Польщі, що привело кослаблению княжої влади у Галицько-Волинському князівстві і егораспаду. Галицьке боярство початок тривалу і руйнівну фео-дальную війну, що тривала близько 30. Бояри уклали угоду свенгерскими і польськими феодалами, які захопили Галицкуюземлю і частина Волині. Почалася національно-визвольна борьбапротив польських і угорських загарбників. Ця боротьба послужилаосновой для консолідації наснаги в реалізації Південно-Західної Русі. Князь ДаниилРоманович, спираючись на городян і «своїх служивих людей, зумів ук-репить своєю владою, утвердитися не на Волині, а 1238 року взятьГалич і знову об'єднати галицькі і волинські землі. У 1240 годуон взяв Київ і об'єднав знову Південну і Південно-Західну Русь. Эконо-мический і культурне підйом Галицько-Волинського князівства в годыправления Данила Романовича був перерваний навалою Батия.

4. Новгородська феодальна республіка.

У Новгородської землі на відміну про інші російських земель уста-новилась боярська республіка. Це була одна з самих развитыхрусских земель. Її основна територія распологалась междуИльмень озером і Чудским озером, на берегах річок Волхова, Ловати, Великой, Мста. Територія новгородській землі ділилася на пятины, которые своєю чергою, в адміністративному відношенні ділилися насотни і цвинтарі. На межах новгородській землі военноопорнымипунктами були Псков, Ладога, Стара Руса, Торжок, Великі Луки, Юрьев. Через ці міста проходили важливі торгові шляху. Самымкрупным з міст був Псков, який до кінця XIII століття сталфактически самостійної республікою. З 15 століття жителі Новго-родской і Ростово-Суздальской землі почали активну колонизациюземель Карелії, річкою Двіні, навколо Онезького озера і Северно-го Помор’я. Через війну колонізації у складі Новгородської земливошли карели, водь, заволочская чудь (фінно-угорські племена).Саамы і ненці платили Новгороду данина, переважно хутровиною. Новгород був найбільшим торгово-промышленным центром. Городбыл лежить у осередку торгових шляхів, які связывалиБалтийское на морі з Чорним і Каспійським морями. Активна торговлявелась з Волзької Булгарией, східними країнами. Новгород, в ко-тором археологами знайдено залишки німецького торгового двору, былкрупным центром торгівлі з Прибалтикою, Скандинавією, североне-мецкими містами, заключившими в XIV столітті торговий і политичес-кий союз Ганза. Ремісниче виробництво Новгорода відрізнялося широкої спе-циализацией. У цілому нині ремісники працювали на замовлення, але кузнецы, ткачи, чинбарі і прредставители інших спеціальностей ужев цей час починали працювати ринку як у внутрішній, так ина зовнішній. Річка Волхов ділила Новгород на дві сторони — Софий-скую і Торговельну. Місто ділився п’ять кінців — районів. Концыделились на вулиці. Ремісники і купці створювали свої уличан-ские за професіями сотні мільйонів і братчины. Найзначимішим по влия-нию життя Новгорода було купецьке об'єднання «Иванскоесто », купці якого вели торгівлю кишмишем та воском.

Незважаючи набольшой відсоток торгово-ремесленного населення, основою экономи-ки Новгородської землі землеробство. Щоправда, кліматичні ус-ловия перешкоджали можливості здобувати високі врожаї. У Новгородської землі рано склалося боярське землеробство. Всеплодородные землі були фактично перерозподілені між боярами, что не створило великої княжої вотчини. Її складыва-нию теж сприяло становище князів, надісланих в ка-честве князей-наместников. Це послаблювало позиції князя у боротьбі сновгородским боярством, фактично превратившем князя в воен-но-полицейскую силу. Новгородська земля відокремилася від Києва після повстання 1136 г. Восставшие городяни вигнали князя Всеволода Мстиславича за «неб-режение «міських інтересів. У Новгороді встановився республи-канский лад. Вищим органом влади у Новгороді стало собраниесвободных городян — власників дворів і садиб у місті - вече. Оно збиралося чи Софійському майдані, чи Ярославовому дво-рище Торговельної боку. Віче було гласним. Нею часто-густо при-сутствовала маса міського населення (феодальные-зависимые, ка-бальные люди), які мали права голоси. Вони бурхливо реагували напрения за тими або іншим суб'єктам питанням. Ця реакція надавала на вечедавление, іноді досить сильний. Віче обговорювало питання внут-ренней і до зовнішньої політики, запрошувало князя, включало з нею до-говор. На віче обирався посадник, тысяцкий, архієпископ. Посад-ник вершив управління економіки й суд, контролював діяльність князя. Тысяцкий очолював народне ополчення і вершив суд по торговымделам. Щоб зробити новгородську епископию своїм союзником, боярство в 1156 року домоглося виборності архієпископа, який нетільки очолював церкву у Новгороді, але й відав скарбницею рес-публики і його зовнішніми зносинами. П’ять кінців були самоврядними, территориально-админис-тративными і стають політичними одиницями. У кінцях збиралися кончан-ские віче, де изберались кончанские старости. Нижньої ступеньюНовгородской організації та управління були об'єднання «уличан », жителів кожної вулиці, возглавлявшихся виборними старостами, изби-равшихся на уличанских віче. Вічовій лад Новгорода був формою феодальної «демократії «, де демократичні принципи народного представництва, глас-ности і виборності посадових осіб, створювали ілюзію народовлас-тия.

Фактична владу у республіці лежить у руках боярстваи верхівки купецтва. За її історію посади посадников, тысяцких і кончанских старост займали лише представники элит-ной знаті, називалася «300 золотих поясів ». «Менші «чи «чорні «люди Новгорода піддавалися произ-вольным поборам із боку «кращих «людей, тобто. боярства і вер-хушки привілейованого купецтва. Відповіддю цього були частыевосстания простих новгородців. Найбільшим було восста-ние 1207 року проти посадника Дмитра Мирошкинича та її родствен-ников. Новгород вів постійну боротьбу на своїй незалежності противсоседских князівств, насамперед проти Владимиро-Суздальско-го, прагнули підкорити собі багатий і вільний місто. Новго-род був форпостом оборони російських земель від хрестоносної агрессиинемецких і шведських феодалів.

5. Висновки.

Отже, вимальовується наступна картина була на Русі доначала XIII століття (до татаро-монгольської навали). Усю фео-дальную Русь ми мають представити собі, як півтора десятка са-мостоятельных князівств. Усі вони самостійно, независимойдруг від друга життям, бувши мікроскопічні государ-ства, мало зчеплені друг з одним й у певної міри свобод-ные контролю держави. Не правильно вважати феодальнуюраздробленность часом занепаду й регресу чи отожествляя її скняжескими усобицами, начавшимися ще X столітті. Для молодого рус-ского феодалізму єдина Київська Русь була хіба що нянькою, воспи-тавшей і охранившей від будь-яких негараздів і напастей цілу сім'ю русскихкняжеств. Вони зазнали її складі - й двовіковий тиск печене-гов, і вторгнень варязьких загонів, негараздів княжих чвар, инескольких війни з половецькими ханами. Наприкінці XII століття зросли настільки, що можна розпочати самостійне життя. І це процессбыл природним всім країн Європи, біда Русі полягала втом, що процеси об'єднання російських земель були на-рушены татаро-монгольською навалою, на боьбу з яким Русьпотратила більш 150 років.

6. Книги й інша литература.

Кобрин В.Б. «Історія СРСР із найдавніших часів до 1861 р. » ,.

М., 1989 г.

" Історія Батьківщини: люди, ідеї, рішення. " ,.

тт. 1−2. М., 1991 г.

" Наше Батьківщину, досвід політичної історії. " ,.

тт. 1−2. М., 1991 г.

Куленов Г. В. «Наше Батьківщину. », М.: Терра, 1991 г.

Сирів С. «Сторінки історії. », M.: Російську мову, 1977 г.

Майков А. «Слово про похід Ігорів », Ярославль, 1971 г.

Карамзін М.М. «Історія держави Російського. », М., 1991 г.