Мотивы лірики Олексія Костянтиновича Толстого

Мотивы лірики Олексія Костянтиновича Толстого.

Колокольчики мои, Цветики степные!

Что дивіться на меня, Темно-голубые?

И що дзенькаєте вы В день веселий мая, Средь некошеної травы Головой качая?

Конь несе мене стрелой На полі открытом;

Он вас потоптує під собой, Бьет своїм копытом.

Колокольчики мої, цветики степные!

Не кляніть ви меня, Темно-голубые!

Я би радий вас це не топтати,.

Рад промчатися мимо, Но уздою не удержать Бег неукротимый!

Я лікую, лікую стрелой, Только пил взметаю;

Конь несе мене хвацька, -.

А куди? Не знаю!

В цьому чи не найвідомішому вірші говориться про природу, яку побачив автор поспіхом свого коня.

Край ти мій, рідний край!

Конский біг на воле, В небі крик орлиних зграй, вовчий голос в поле!

Гой ти, батьківщина моя!

Гой ти, бір дремучий!

Свист опівнічний соловья, Ветер степ так тучи!

В даному вірші говориться як і про природу, але у іншому прояві. Якщо у першому випадку він радів бачити дзвіночки, то тут любов до всієї природе.

Средь гамірного балу випадково балу, случайно, В тривозі мирської суеты, Тебя я побачив, але таємниця.

Твои покривала черты.

Лишь очі сумно глядели, А голос так чудово звучал, Как дзенькіт віддаленій свирели, Как моря грає вал.

Мне стан твій сподобався тонкий И весь твій замислений вид;

А сміх твій, і зажурений і звонкий, С того часу у моєму серці звучит.

В годинник самотні ночи Люблю я, втомлений, прилягти -.

Я бачу сумні очи, Я чую веселу речь;

И сумно я так засинаю,.

І на мріях невідомих сплю…

Люблю чи тебе — я — не знаю, Но здається мені, що люблю!

В цій сумній творі говориться про кохання, про кохання, яка, говорячи згрубша, не состоялась.

Не вітер, віючи з высоты, Листов торкнувся вночі лунной;

Моей душі торкнулася ти -.

Она тривожна, як листы, Житейский вихор її терзал И нищівним набегом, Свистя і виючи, струни рвал И заносив холодним снегом.

Твоя ж тішить слух, Твое легко прикосновенье, Как від квітів летючий пух, Как травневої ночі дуновенье…

Тема любові. Споконвічна тема — для писателей!

То було раннею весной, Трава ледь всходила, Ручьи текли, не ширяв зной, И зелень гаїв сквозила;

Труба пастуша поутру Еще не співала звонко, И в завитках ще бору Был папороть тонкий.

То було раннею весной, В тіні беріз те було,.

когда з посмішкою переді мной Ты очі опустила.

То на любов мою в ответ Ты опустила вежды -.

О життя! Про ліс! Про сонця свет!

О юність! Про надежды!

И плакав я перед тобой, На образ твій дивлячись милий, -.

То було раннею весной, В тіні беріз то было!

То був у ранок наших років -.

О счастие! Про слезы!

О ліс! Про життя! Про сонця свет!

О свіжий дух березы!

В цьому вірші сплелися кілька мотивов:

А) згадування минулого, молодости;

Б) любовь;

В) тонка ниточка природи огортає перші двоє мотиву.