Правове регулювання проходження практики та стажування в підрозділах ДПС України (реферат)

Реферат на тему:

Правове регулювання проходження практики та стажування в підрозділах ДПС України Відносини, що виникають у процесі проходження працівниками державної податкової служби практики і стажування, характеризуються якісною єдністю й однорідністю. Вони об'єктивно вимагають координації, регулювання, впорядкування за допомогою норма­тивно-правових засобів. «Суспільство на будь-якому етапі свого розвитку не може обходитись без особливого регулюючого механізму, який координує і спрямовує поведін­ку людей, забезпечує взаємодію, цілісність і цілеспрямований розвиток державно-управ­лінських відносин. Вивчення процесів регулювання поведінки людей за допомогою норм як основних засобів регуляції стає способом практичної політики в суспільстві» [1, с. 57]. Таким чином, засоби, прийоми, методи, форми управління й правового регулювання від­носин практичної підготовки і стажування осіб начальницького складу податкової мілі­ції мають однакову мету — забезпечити функціонування цих процесів як найбільш ефективним і результативним способом для того, щоб працівники набули практичних умінь і навичок стосовно виконання своїх функціонально-посадових обов’язків, успішно адаптувалися до умов та особливостей проходження служби в тому чи іншому структур­ному підрозділі ДПА України.

Тут виникає складна проблемою взаємодії і взаємодоповнення права та управління. На думку В. Д. Малкова, складний діалектичний характер співвідношення правового регулювання і управління обумовлений такими факторами: 1. Право виникло значно пізніше за інші нормативні системи і головним чином на їх основі. Феномен управління виник ще в додержавний період розвитку людства. 2. Правове регулювання й управліннявідіграють у суспільстві службову роль. 3. Вони володіють різнохарактерною сутністю впливу на різні об'єкти. Правова норма, встановлюючи певні суспільні відносини, сама по собі ще не реалізує їх. Вони здійснюються в процесі управління. Правове регулювання має більш стабільний характер, ніж управління, обов’язковими принципом і критерієм ефективності якого є висока оперативність. 5. Право регулює не лише управлінські, але й інші види суспільних відносин, а управління використовує не лише правові засоби регулюючого впливу. 6. Право встановлює лише загальні межі управлінської діяльності, надаючи можливість широкого вибору шляхів і методів вирішення соціальних проблем. 7. Механізм правового регулювання — це сукупність правових засобів, а механізм соці­ального управління охоплює цілі, функції, методи, принципи. 8. Завжди є і зберігати­муться управлінські відносини, не врегульовані правом через непотрібність чи немож­ливість їх регламентації або недосконалість правового регулювання. 9. Удосконалення правового регулювання управлінських відносин залежить від ступеня наукового дослід­ження тієї або іншої проблеми, від можливості вироблення на цій підставі рекомендацій щодо її вирішення. Розвиток правового регулювання управлінських відносин не потрібно сприймати як їх обмеження. Нормативна регламентація перетворює в загальне надбання те, що знайдено науковою і передовою практикою й корисно для підвищення ефективності управління [2, с. 89−90].

Виходячи з аналізу перелічених факторів взаємодії правого регулювання і управління необхідно зробити висновок: правове регулювання й управління в сфері практичного нав­чання і стажування працівників податкової служби, зберігаючи свою специфіку, зна­ходяться в діалектичному взаємозв'язку, активно впливають одне на одне, причому в праві відображаються основні закономірності управління, а закономірності розвитку права використовуються для удосконалення управління. Як наслідок, управління та правове регулювання відносин проходження особами начальницького складу податкової міліції практики й стажування знаходяться в постійній взаємодії і розвиваються у вза­ємній залежності: а) управління спрямоване на реалізацію норм права, на переведення пра­вових нормативних установлень у реальну поведінку суб'єктів відносин у досліджу­ваній сферіб) право використовується як одне з найдієвіших засобів управління;

в) саме управління є важливим об'єктом правового регулювання. Як вказує В.В. Цвєтков, «наскрізний характер впливу права виявляється, по-перше, в тому, що правом більшою або меншою мірою забезпечується дія усіх інших факторів підвищення ефективності управ­ління. Дійсно, в праві відображається і зростаюча роль керівництва діяльністю апарату управління, і поглиблення її демократичних засад, і удосконалення функціо­нально-структурних характеристик управлінських ланок, і підвищення вимог до кадрів управління, до методів, стилю і культури їх роботи. Іншими словами, можна говорити про своєрідний міжфакторний характер впливу права на ефективність управління. Тим самим ще раз підтверджується важливість теоретичного вивчення питань, що розкривають характер, об'єктивні можливості і основні напрями корисної взаємодії права й управ­ління в розвиненому суспільстві. По-друге, право своїм регулюючим впливом пронизує кожний управлінський інститут, все багатоманіття компонентів системи управління» .

[3, с. 131−132]. Воно ніби супроводжує весь процес управління, накладаючи правову форму на всі його елементи і стадії, від оптимальності режиму яких безпосередньо зале­жить ефективність управління в цілому [4, с. 25]. Комплексність впливу права на ефектив­ність управління необхідно розуміти як неоднозначність, різноаспектність цього впливу. Так, правомірно стверджувати, що право впливає на управління, його ефективність самим фактом свого існування [5, с. 11], причому незалежно від меж розгляду сфери пра­вового регулювання, як-то сукупність існуючих суспільних відносин або ж лише їх управлінський різновид. Тут виявляється роль права як головного елемента системи со­ціального нормативного регулювання, як важливої організуючої і дисциплінуючої сили, спрямованої на забезпечення урегульованості і порядку у всій сукупності суспільних відносин [6, с. 91]. Стосовно ж власне управлінських відносин у сфері практичної підго­товки і стажування особового складу органів, служб і підрозділів податкової служби важливий самостійний аспект впливу права на ефективність управління полягає в дії права як найбільш доцільного регулятора управлінської діяльності, покликаного забез­печити оптимальний правовий режим усіх її статистичних і динамічних виявлень.

Категорія «правове регулювання» донині є предметом наукових дискусій. В.І. Гойман пише: «Правове регулювання — це частина (аспект) дії права, яка характеризує спеці­ально-юридичний (не інформативний і ціннісно-мотиваційний) вплив права на поведінку та діяльність його адресатів, але безпосередньо з ними не пов’язана» [7, с. 121]. «Під пра­вовим регулюванням суспільних відносин ми розуміємо лише одну з форм впливу права на суспільні відносини — вплив за допомогою специфічних правових засобів: норм права, правовідносин, актів реалізації» , — наголошує М. Н. Марченко [8, с. 436]. «Будь-яке розуміння права, — вказує В.В. Лазарєв, — ґрунтується на тому, що визначається здат­­ність права бути регулятором суспільних відносин. Висхідний ціннісний початок права — здатність чинити вплив на волю і свідомість людей. Звідси й значення питань дії права. Дія права — це його інформаційний, цінністно-мотиваційний та безпосередньо регулюючий вплив на суспільні відносини в межах певного простору, часу і кола осіб. Право втратило б усякий сенс, якби не виявило себе як активний творчий початок, не формувало і не змінювало суспільне середовище, не визначало напрям і форми поведінки учасників суспільних відносин. Право діє і в сфері законодавства, і в сфері активної реалізації встановлених законоположень, і в сфері пасивної охорони діючих нормативних актів». Порівнюючи правове регулювання і правовий вплив, М.І. Матузов і О. В. Малько доводять, що предмет правового регулювання вужчий за предмет правового впливу. «Якщо правове регулювання як спеціально-юридичний вплив у будь-якому випадку пов’язане з встановленням конкретних прав і обов’язків суб'єктів, з прямими приписами про належне й можливе, то правовий вплив — не завжди. Якщо перше означає здійснення правових норм через правовідносини, то друге — необов’язково. У цьому сенсі, регулю­вання — лише одна з форм впливу права на соціальні зв’язки, що не охоплює усі інші форми, до яких відносять інформаційно-психологічну, виховну, соціальну» [9, с. 414, 724]. Р.В. Єнгибарян і Ю. К. Краснов під правовим регулюванням розуміють застосу­вання норм права, інших юридичних засобів для впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування й прогресивного розвитку, а також впливу на поведінку людей [10, с. 242]. С. О. Комаров зазначає, що саме право є найважливішим засобом регулювання взаємовід­носин індивідів, соціальних груп, усього суспільства у цілому, в ньому закріплюються права і свободи особистості, воно само виступає як соціальна цінність. «Основне призна­чення права — організувати відносини громадян, їх поведінку, враховуючи їх індивіду­альні потреби, направити дії членів суспільства в русло суспільних інтересів [11, с. 379]. О. Ф. Скакун дотримується наступної позиції: „Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи шляхом використання влади, а право — шляхом нормативногорегулювання. Воно насамперед покликано бути стабілізуючим фактором завдяки заклю­ченим у ньому принципам свободи і справедливості. Правове регулювання — це здійсню­ва­не державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспіль­них відносин, їх юридичне закріплення, охорона й розвиток“ [12, с. 529]. „Правове регулювання — це цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів“ , — аргументують свою думку В.М. Корельсь­кий і В. Д. Перевалов [13, с. 257]. Досліджуваючи право в ракурсі нормативно-ціннісного регулюючого засобу, С.С. Алексієв зазначає: „Розгляд права з означених позицій дозволяє побачити в ньому соціальну підсистему, забезпечуючи таку безперервну дина­міку функціонування суспільства, за якої згідно з потребою в реалізації начал норматив­ності досягається постійне і стабільне відтворення та, відповідно, збереження й утверджен­ня виявлених у праві соціальних цінностей, умов і механізмів функціонування суспіль­ства“ [14, с. 314]. В. О. Козбаненко інтерпретує правове регулювання державного управ­ління як „упорядкування тих сторін суспільної життєдіяльності, які виявляють всезагаль­ну волю, потреби й інтереси в реалізації прав і свобод особистості, гуманізм, соціальну справедливість, сталість і надійність суспільних процесів та відносин, за допомогою нормотворчої і нормозастосовчої діяльності уповноважених державних органів в сфері управління державними справами“ [15, с. 445]. Існує думка, що правове регулювання — це встановлення правових норм й підпорядкування останнім відповідних суспільних відносин шляхом направлення поведінки їх учасників [16, с.12- 17, с. 28]. Зазначалось, що правове регулювання — це тривалий процес, який складається з декількох стадій: видання і загальної дії правової форми, виникнення прав та обов’язків (правовідносини), реалізація останніх, втілення їх у фактичній поведінці учасників суспільних відносин [18, с. 282]. Ю. А. Тихомиров розглядає правове регулювання через застосування таких критеріїв закону, як регулятора: адекватне віддзеркалення об'єктивних потребвияв­лення залежності методу правового регулювання та його співвідношення з іншими видами впливу для вирішення виникаючих завдань управлінняобґрунтований вибір форми право­вого акта згідно з характером регулюємих відносинусунення „проблемності“ в системі правового регулювання, яка виникла в процесі суспільного розвиткузаміна форми правового регулювання (наприклад, видання закону замість діючої раніше урядової постанови, прийняття комплексного акта замість декілька дрібних). „Відповідно з цими критеріями можна домогтися високого ступеня правового впливу на суспільні про­цеси. Водночас змістовність і ефективність правового регулювання визначається й фактором часу“ [19, с. 26]. На думку Г. А. Знаменського, зміст правового регулювання полягає лише в створенні й реалізації правових норм [20, с. 36]. Ю.І. Гревцов поняття правового регулювання розглядає в аспектах здійснення права [21, с. 44]. На практиці правове регулювання часто підмінюється правовим впливом, що є його необхідною умовою. У ході цього впливу відбувається ознайомлення громадян, посадових осіб з основними вимогами держави в сфері правової політики, до їх відома доводяться правові можливості, юридичні обов’язки, об'єкти, способи, засоби правового шляху досягнення суспільно-корисних цілей (результатів), позначаються види протиправної поведінки і форми відповідальності [22, с. 72]. Крім інформації про існуючі в суспільстві можливості і заборони юридичного характеру, правовий вплив сприяє закріпленню певних цінностей у учасників різних суспільних відносин, стимулює ініціативу й активність громадян в юри­дичній сфері. Важливо підкреслити, що досліджуване поняття врешті-решт покли­організації сумісної життєдіяльності. По-друге, управлінські відносини розглядаються у вузькому аспекті. Як і будь-які суспільні відносини, управлінські відносини є результа­том певного виду людської діяльності - управлінської діяльності. У вузькому сенсі управлінські відносини — це зв’язки між суб'єктами управління. Вони (зв'язки) виникають під час взаємодії людей у процесі виконання ними спеціальних функцій з упорядкування і розвитку життєдіяльності суспільства, коли має місце безпосередній обмін управлінсь­кою діяльністю» [25, с. 51−52]. Названа специфіка полягає головним чином в тому, що взаєморозташування сторін управлінських відносин (суб'єкта і об'єкта управління) характеризується суворою полярністю, полюсами якої є самі ці сторони. Суб'єкт володіє можливістю нав’язувати свою волю об'єкту управління, а останній зобов’язаний підпо­ряд­ко­ву­ватися цій волі, тому в кожному управлінському відношенні суб'єкт управління розташований немовби над управляємим об'єктом. Лише в цьому аспекті можна говорити про так званий вертикальний характер управлінських відносин. У літературі ці відносини називають субординаційними [26, с. 67].

Через якісну специфіку управлінських відносин у сфері практичної підготовки та стажування особового складу органів податкової служби пріоритетна роль у їх правовому регулюванні належить адміністративному праву. На основі саме цієї галузі права виникають, змінюються та припиняються конкретні управлінські відносини в досліджу­ваній галузі підготовки співробітників податкової служби, реалізуються суб'єктивні права і юридичні обов’язки їх учасників. Природно, це не означає, що в регулюванні цих управлінських відносин не беруть участь інші галузі права. У зв’язку з комплексним характером означеної управлінської діяльності окремі її сторони регулюються нормами цілого ряду галузей права. Однак потрібно все ж враховувати переважну роль адміні­стративно-правової форми, яка найбільше відповідає якісній специфіці будь-яких управ­лін­ських відносин. «В силу цього більшість відносин, що знаходяться в сфері правового регулювання, функціонують як адміністративні правовідносини» [27, с. 140].

Правове регулювання проходження практики і стажування в підрозділах системи державної податкової служби — це специфічний вплив, здійснюваний правом як особливим нормативним інституційним регулятором. Своєрідність правового регулювання полягає в наступному: 1) воно згідно з своєю соціальною природою є таким різновидом соціаль­ного регулювання, який має цілеспрямований, організований за своєю спрямованістю результативний характер- 2) здійснюється за допомогою цілісної системи засобів, реально відображаючих саму матерію права як нормативного інституційного утворення регуля­тора. Правове регулювання віддзеркалює так звану динамічну сутність права, забезпечує державну урегульованість управлінських відносин у сфері практичного навчання і стажування особового складу органів, служб та підрозділів податкової служби, почина­ючи від формування загальних правових установлень і закінчуючи їх безпосереднім втіленням в індивідуальній поведінці учасників цих відносин.

Правове регулювання відносин практичної підготовки і стажування особового складу — це безпосереднє виявлення регулятивної функції права. Останнє здійснюється шляхом встановлення норм права, формально визначених правил поведінки. Таким чином, пра­вове регулювання практики і стажування в органах податкової служби — це винятково нормативно правове опосередкування відносин у цій сфері. «Відносно сфери державного управління воно виявляється здійснюваним компетентним органом засобом нормативно-правового впливу на відносини організаційного характеру» [28, с. 23]. Звідси: важливезначення має визначення елементів механізму правового регулювання. Такими основни­ми елементами необхідно вважати: юридичні норми, що складають нормативно-правову основу даного регулюванняправовідношення, тобто безпосередній результат дії нормакти реалізації суб'єктивних юридичних прав і обов’язків, які визначають поведінку кон­к­ретних суб'єктів управлінських відносин відносно практичного навчання і стажу­вання працівників органів, служб в підрозділів ДПА України.

Відповідно до названих основних елементів механізму правового регулювання практичної підготовки та стажування особового складу органів системи ДПС України доцільно визначити дві стадії правового регулювання досліджуваної групи суспільно-державних відносин: визначення правового положення суб'єктів цих відносин і виникнен­ня правовідносин щодо реалізації цими суб'єктами своїх повноважень, виконання ними нормативно визначених цілей та завдань суспільства, держави і органів внутрішніх справ у цій сфері.

Конкретно-предметний розгляд загальних і спеціальних аспектів правового регу­лювання відносин, що виникають у процесі практичної професійної підготовки і стажу­вання особового складу, дозволяє чітко визначити його основні, сутнісні риси, якості, ознаки і властивості:

1. Правове регулювання — це один з найголовніших різновидів регулювання проход­ження практики і стажування в органах податкової служби.

2. За допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами в сфері практики і стажування особового складу набувають правову форму, яка визначально має держав­но-владний характер, тобто в юридичних нормах держава визначає міру можливої і належ­ної поведінки цих суб'єктів.

3. Правове регулювання має конкретний характер, адже завжди пов’язане з конкрет­ними відносинами.

4. Має цілеспрямований характер — направлене на вирішення завдань, що стоять перед органом системи ДПС України під час практичної підготовки і стажування особо­вого складу.

5. Здійснюється за допомогою правових засобів, що забезпечують його ефективність.

6. Гарантує доведення норм права до їх виконання.

Таким чином, сутністю правового регулювання проходження практики та стажування в підрозділах органів податкової служби є нормативне закріплення доцільних правил поведінки їх учасників. Відносини між суб'єктами практики і стажування особового складу становлять предметну область даного правового регулювання. Ці відносини виз­начають метод правового регулювання практичної підготовки й стажування праців­ни­ків — комплекс юридичних прийомів, способів і засобів формування та упорядкування реалізації державно-управлінського впливу в цій сфері, свідомість, поведінку та діяль­ність відповідних суб'єктів. Усі ці явища, маючи функціональну визначеність, утворюють структуру правового регулювання відносин професійної практичної підготовки і стажу­вання працівників ДПС України, знаходячи юридичне віддзеркалення й закріплення в правових формах. Отже, поняття правового регулювання в досліджуваній сфері професій­ної підготовки співробітників слід визначити як здійснюване державою за допомогою правових норм цілеспрямоване спеціально-юридичне упорядкування поведінки суб'єктів проходження практики і стажування в процесі виконання поставлених перед ними сус­пільством завдань щодо ефективної професійної підготовки особового складу державної податкової служби України.

Література:

1. Нижник Н. Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. — К.: НАН Украины Инст. государства и права, 1995. — С. 57.

2. Теория управления в сфере правоохранительной деятельности / Под ред. В.Д. Мал­кова, 1990. — С. 89−90.

3. Эффективность и качество управленческой деятельности (государственно правовой аспект) / Под общ. ред В. В. Цветкова. — К.: Наукова думка, 1980. — С. 131−132.

4. Тихомиров Ю. А. Механизм социалистического государственного управления // Советское государство и право. — 1975. — № 4. — С. 25.

5. Лунев А. Е. Право и эффективность управления. — М.: Юрид. лит., 1973. — С. 11.

6. Алексеев С. С. Проблемы теории права и государства. — Т.1. — М.: Юрид. лит., 1972. — 91с.

7. Теория права и государства: Учебник / Под ред. В. В. Лазарева. — М.: Право и закон, 2001. — 121с.

8. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-ух томах / Под ред. М. Н. Марченко. — Т. 2: Теория права. — М.: Зерцало, 2000. — 436 с.

9. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. — М.: Юрист, 2001. — С. 414. — 724 с.

10. Енгибарян Р. В., Краснов Ю. К. Теория государства и права. — М.: Юрист, 1999. — 242 с.

11. Комаров С. А. Общая теория государства и права: Учебник. — М.: Юрист, 1998. — 379с.

12. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. — Харьков: КонсумУн-т внутр. дел, 2000. — 529 с.

13. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. — М.: НОРМА-ИНФРА. — М., 1998. — 257с.

14. Алексеев С. С. Право: азбука-теория-философия. Опыт комплексного исследова­ния. — М.: Статут, 1999. — 314 с.

15. Государственное управление: основы теории и организации: Учебник / Под ред. В. А. Козбаненко. — М.: Статут, 2000. — 445 с.

16. Кечекьян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. — М.: Юрид. лит., 1958. — 12 с.

17. Явич Л. С. Проблемы правового регулирования советских общественных отноше­ний. — М.: Юрид. лит., 1961. — 28 с.

18. Проблемы теории государства и права / Под ред. С. С. Алексеева. — М.: Юрид. лит., 1980. — 282 с.

19. Тихомиров Ю. А. Право и социальное управление в развитом социалистическом обществе. — М.: Юрид. лит., 1978. — 26 с.

20. Знаменский Г. Л. Хозяйственный механизм и право. — Киев, 1988. — 36 с.

21. Гревцов Ю. И. Правовые отношения и осуществление права. — Л.: Из-во ЛГУ, 1987. — 44 с.

22. Кудрявцев В. Н. Право и поведение. — М.: Наука, 1986. — 72 с.

23. Мицкевич А. М. Некоторые черты правового воздействия в период перехода к коммунизму // Правоведение. — 1962. — № 3. — С. 17.

24. Тихомиров Ю. А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе. — М.: Юрид. лит., 1978. — 45 с.

25. Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Основы теории социального управления. — М.: Высшая школа, 1990. — 51−52 с.

26. Эффективность и качество управленческой деятельности (государственно-право­вой аспект) / Под общ. ред. В. В. Цветкова. — К.: Наукова думка, 1980. — 67 с.

27. Нижник Н. Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом об­ществе. — К.: НАН Украины, 1995. — 140 с.

28. Юзьков Л. П. Засоби правового впливу в сфері державного управління // Вісник Київського ун-ту. — 1983. — № 4. — С. 23.