Організація бухгалтерського обліку на підприємстві за національними стандартами

ЗМІСТ

ВСТУП

1. РЕГУЛЮВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

2. ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ НА ВАТ «РІВНЕЛІФТ»

2.1 Форма організації бухгалтерського обліку

2.2 Облікова політика підприємства: структура, формування, зміна

2.3 Внутрішньогосподарський (управлінський) облік

2.4 Правила документообороту

2.5 Виправлення помилок у документах

2.6 Зберігання, знищення та вилучення документів

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийнятий Верховною радою України 16 липня 1999 року № 996-ХІV, бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємстві зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Для потреб управління підприємством бухгалтерський облік повинен надавати повну та своєчасну інформацію, що потребує його належної організації. В бухгалтерії організаційний процес є засобом, за допомогою якого об'єднуються трудові ресурси, матеріали, технологія, інформація для досягнення поставлених перед обліком завдань. Ефективна організація обліку сприяє оптимальному використанню ресурсів, мінімізує витрати виробництва.

Мета даної курсової роботи полягає у дослідженні організації бухгалтерського обліку на підприємстві, закріпленні теоретичних знань та розробці пропозицій щодо його удосконалення.

Для цього є необхідним вирішення наступних завдань:

ь ознайомитися з регулюванням бухгалтерського обліку;

ь дослідити структуру, формування та зміну облікової політики;

ь ознайомитися із управлінським обліком базового підприємства для прийняття вигідних управлінських рішень;

ь розкрити правила документообороту;

ь висвітлити всі аспекти виправлень помилок у бухгалтерських документах;

ь висвітлити правила зберігання, знищення та вилучення документів.

Дослідження проводилось на ВАТ «Рівнеліфт», основним видом діяльності якого є забезпечення безаварійної та безпечної роботи ліфтів, підйомників, диспетчерських систем.

Місцезнаходження Товариства: Україна, 33 005 м. Рівне, вул. Боярка, 40А.

Товариство включене до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (додаток 1).

Інформація про мету та предмет діяльності, акціонерів, статутний капітал, акції, органи управління, правління, ревізійну комісію, землю та її використання товариства досліджуваного підприємства наведено у статуті, що міститься у додатку 2.

Бухгалтерський облік на ВАТ «Рівнеліфт» ведеться згідно Робочого плану рахунків (додаток 3), який розроблений на підставі Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, що затверджений Наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99 р.

1. РЕГУЛЮВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Регулювання обліку в Україні здійснюється за допомогою нормативних документів Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів, Державного Комітету Статистики, Національного банку та інших державних органів України.

Система нормативного регулювання бухгалтерського обліку в Україні представлена такими документами:

1. Закон України від 16.07.99 р. № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

2. Національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (далі - П (С)БО).

3. Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419.

4. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств і організацій та розроблена до нього.

Основним нормативним актом з бухгалтерського обліку є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». У 6 та 7 статтях висвітлюється державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні. Він забезпечує одноманітність обліку майна, зобов’язань, господарських операцій, складання і надання користувачам необхідної достовірної інформації про майновий стан підприємств, їхні доходи і витрати. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює єдині правові і методологічні засади організації та ведення бухгалтерського обліку в Україні. Закон закріплює методологічні основи збирання, реєстрації й узагальнення інформації, що здійснюється шляхом суцільного, безперервного документування всіх господарських операцій.

Метою державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні є:

· створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов’язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів;

· удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

На основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) в Україні розроблені й діють національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку — П (С)БО. Національне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку — нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам [28, с. 345]. Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності затверджує Міністерство фінансів України.

Національні Положення (стандарти) складаються структурно з таких частин:

1. Загальні положення, де визначаються методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про об'єкти обліку, вказується яким чином і які суб'єкти господарської діяльності їх застосовують, наводиться короткий глосарій вживаних термінів та їх тлумачення, що сприяє кращому розумінню змісту положення (стандарту).

2. Визнання та класифікація об'єкта бухгалтерського обліку.

3. Оцінка об'єкта бухгалтерського обліку, її складові та порядок визначення, вказуються прийняті методи оцінки.

4. Характеристика обліку об'єкта бухгалтерського обліку виходячи із загальноприйнятих за МСБО принципів.

5. Розкриття інформації про об'єкти бухгалтерського обліку у фінансовій звітності та примітках до звіту.

6. Додатки (у разі необхідності), де наводяться форми фінансової звітності, методи та приклади розрахунків показників, різні переліки тощо.

На даний час затверджено перелік Положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Їх перелік подано в додатку 4.

Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419 включає порядок складання, подання й оприлюднення фінансової звітності.

План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку для відображення господарських операцій і накопичення бухгалтерської інформації про діяльність підприємства, необхідної користувачам для прийняття рішень [28, с. 148].

План рахунків має забезпечувати отримання інформації для внутрішніх і зовнішніх користувачів, задоволення інформаційних потреб різних рівнів управління і складання форм фінансової звітності безпосередньо за даними рахунків, а також можливість їх використання в системі національних рахунків для макроекономічних показників; агрегування інформації окремих рахунків і субрахунків з метою одержання узагальнюючих та консолідованих даних, можливість гнучкого трансформування рахунків і субрахунків без порушення загальної структури плану; ідентифікацію рахунків з показниками та статтями фінансової звітності та приміток (пояснень) до звітів, що забезпечує логічність побудови та зручність при її складанні.

Безпосереднє регулювання обліку на Україні може мати методологічні і правові аспекти.

Методологічне регулювання здійснює, як правило, Міністерство фінансів, яке розробляє:

§ план рахунків бухгалтерського обліку;

§ положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку;

§ обсяг, форми і порядок складання річної (квартальної) бухгалтерської звітності;

§ порядок ведення облікових регістрів різними підприємствами;

§ інші нормативні документи, що регулюють облік в цілому та окремі його ділянки (операції в іноземній валюті, товарні операції, грошові кошти, розрахунки, працю та її оплату, основні засоби, доходи і витрати тощо).

Накази та листи Міністерства фінансів є обов’язковими для виконання всіма підприємствами (крім банків).

Правове регулювання бухгалтерського обліку здійснюється на підставі:

* законів і постанов органу законодавчої влади (наприклад, Верховної Ради), що стосуються діяльності підприємств, оподаткування, оплати праці, відпусток, цінних паперів, зовнішньоекономічної діяльності тощо;

* постанов Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади з найважливіших питань економіки, планування, обліку та калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг), складу витрат обігу в торгівлі, амортизації основних засобів;

* постанов Національного банку з питань ведення касових операцій, розрахунково-кредитних операцій, відкриття рахунків в національній та іноземній валюті, правил перевезення іноземної валюти в межах і за межі країни.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ НА ВАТ «РІВНЕЛІФТ»

2.1 Форма організації бухгалтерського обліку

Раціональна організація обліково-аналітичної роботи на підприємстві передбачає застосування ефективної форми бухгалтерського обліку, його технічної оснащеності.

Форма бухгалтерського обліку — це певна система регістрів бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних засад бухгалтерського обліку [28, с. 86].

Кожне підприємство самостійно обирає відповідну форму обліку, враховуючи конкретні умови та особливості господарської діяльності й технології обробки облікових даних. Вибір форми обліку зумовлюється також обсягами облікових робіт, їх складністю, наявністю кваліфікованих кадрів бухгалтерів, можливостями використання автоматизованих систем обробки даних, обчислювальної техніки.

Основними відмітними ознаками, що визначають особливості окремих форм бухгалтерського обліку, є: зовнішній вигляд, будова і кількість облікових регістрів; поєднання регістрів хронологічного і систематичного обліку, синтетичного й аналітичного обліку; послідовність і техніка облікової реєстрації.

Сучасними формами бухгалтерського обліку, що застосовуються на підприємствах і в організаціях в Україні, є автоматизована (комп'ютерна), Журнал-Головна, меморіально-ордерна та журнально-ордерна форми обліку.

На ВАТ «Рівнеліфт застосовується журнально-ордерна форма обліку. Адже, ця форма бухгалтерського обліку має такі переваги:

* скорочується обсяг облікової роботи шляхом усунення проміжних облікових ланок (наприклад, складання меморіальних ордерів та їх реєстрації);

* уникнення багаторазовості й дублювання записів в облікові регістри;

* є певна регламентація порядку ведення обліку шляхом застосування журналів із заздалегідь надрукованим переліком кореспондуючих рахунків;

* прискорюється складання фінансової і податкової звітності, оскільки потрібна інформація міститься в журналах і їх відомостях.

Схематично журнально-ордерну форму бухгалтерського обліку зображено на рисунку 2.1.

Рис. 2.1. Журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку

Для прикладу розглянемо послідовність оформлення обліку розрахунків з оплати праці на ВАТ «Рівнеліфт».

Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність Україні» [1], першим етапом є складання первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. На досліджуваному підприємстві такими документами з оплати праці є план-завдання (додаток 5), табель обліку робочого часу, розрахунок фонду оплати праці робітників дільниць (додаток 6), накази по підприємству (додаток 7) та ін.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів складаються системи накопичувальних і групувальних облікових регістрів — журнали і допоміжні відомості до них, які другою ланкою оформлення господарських операцій.

Основними обліковими регістрами журнально-ордерної форми є журнали. Це комбіновані регістри синтетичного, а в багатьох випадках і аналітичного обліку. В них поєднано хронологічний і систематичний облік, що відповідає самій назві регістрів: вони одночасно служать журналами (оскільки записи в них здійснюються в хронологічному порядку) і ордерами (оскільки місячні підсумки журналів за кореспондуючими рахунками замінюють собою меморіальні ордери).

Журнали побудовані за кредитовою ознакою: всі господарські операції відображають за кредитом даного синтетичного рахунка і дебетом кореспондуючих з ним рахунків. Кредитову ознаку взято за основу будови журналів тому, що вона більшою мірою, ніж дебетова, відповідає характеру здійснюваних операцій. Така будова регістрів з використанням шахового принципу дає можливість значно скоротити дублювання записів і розкрити суть операції, виявити помилкові записи.

При цьому операції відображаються на кредиті й дебеті кореспондуючих рахунків лише однієї суми, тобто за один робочий прийом.

За зовнішнім виглядом журнали являють собою окремі аркуші-регістри багатографної форми, призначені для кредитових записів його балансового рахунка, операції за якими обліковуються в даному журналі. В окремих графах журналу вказані рахунки, які кореспондують з кредитом даного рахунка.

Перелік журналів, що використовується на ВАТ «Рівнеліфт»:

1. Журнал 1 за кредитом рахунків 30, 31, 33.

2. Журнал 2 за кредитом рахунків 36, 37, 63, 68.

3. Журнал 3 за кредитом рахунків 20, 22, 27,28, 39, 65, 66.

4. Журнал 4 за кредитом рахунків 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 79.

5. Журнал 5 за кредитом рахунків 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49.

Таким чином інформація про нараховані суми оплати праці узагальнюється у журналі 3 (додаток 8) за кредитом рахунка 66 «Розрахунки за виплатами працівникам».

До журналів бухгалтерією ВАТ «Рівнеліфт» відкривають окремі відомості аналітичного обліку до рахунків даного журналу. Оскільки в журналах ведуть тільки синтетичний облік, то для потреб аналітичного обліку за рахунком даного журналу відкривають окремі відомості аналітичного обліку, в нашому прикладі - розрахунково-платіжну відомість (додаток 9) та відомість оплати часовиків (додаток 10).

Після закінчення місяця журнали і відкриті до них відомості підписуються працівниками бухгалтерії, котрі складали їх, і головним бухгалтером ВАТ «Рівнеліфт». Місячні обороти журналів переносять у Головну книгу (додаток 11), про що роблять відповідні відмітки. Головна книга є системним регістром синтетичного обліку, де узагальнюються дані поточного обліку, проводиться взаємна перевірка записів [28, с. 101 ]. У Головній книзі для кожного синтетичного рахунка відводять окрему сторінку.

Кредитові обороти журналів у Головну книгу переносять загальним підсумком (оскільки розгорнуто за кореспондуючими рахунками їх відображають у журналі): дебетові обороти записують окрмими сумами з різних журналів (щоб показати кореспонденцію дебетового обороту). Отже, журнали і Головна книга взаємно доповнюють один одного і дають розгорнуту кореспонденцію за дебетом і кредитом кожного синтетичного рахунка. Тому складати оборотну відомість за синтетичними рахунками за цієї форми обліку недоцільно. Наприкінці місяця за кожним синтетичним рахунком Головної книги виводять залишок (сальдо), який записують в окрему графу. За даними Головної книги складають бухгалтерський баланс (додаток 12), а за даними окремих журналів і їх відомостей — інші форми фінансової та податкової звітності. Після складання балансу журнали складають в окрему місячну папку і здають до поточного архіву бухгалтерії.

2.2 Облікова політика підприємства: структура, формування, зміна

бухгалтерський управлінський облік політика Облікова політика — це серце бухобліку на підприємстві. Вона задає темп і відбиває ритм для кожного бухгалтера: раз і вибираємо метод списання запасів, два — встановлюємо частоту проведення інвентаризацій, три — визначаємо перелік статей калькулювання виробничої собівартості… Облікова політика ВАТ «Рівнеліфт» визначена Наказом керівника про облікову політику підприємства.

Наказ про облікову політику може бути жорстким, мобілізувати сили всього облікового колективу, може бути м’яким, дозволяючи зручно організувати роботу. І аж ніяк не можна допустити, щоб серце зупинилося, тобто щоб наказу про облікову політику взагалі не було або щоб він не містив тих положень, які в ньому мають бути обов 'язково .

Згідно із ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», облікова політика — це сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Сутність облікової політики наведено на рис. 2.2.

Наказ про облікову політику; який би підійшов усім без винятку, скласти неможливо. Тому Міністерство фінансів України листом від 21 грудня 2005 р. № 31- 34 000−10−5/27 793 визначило, що питання встановлення облікової політики належать до компетенції власника (власників) підприємства, органу, уповноваженого управляти державним майном, органу, уповноваженого управляти корпоративними правами держави.

Формуванню облікової політики визначальна роль належить керівнику і головному бухгалтеру.

Рис. 2.2. Сутність облікової політики Головний бухгалтер забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання в установлені терміни фінансової і статистичної звітності; організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

У свою чергу керівник підприємства створює необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечує неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

В обліковій політиці підприємства мають бути відображені всі принципові питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві, тому до її формування необхідно підходити дуже ретельно, адже від цього врешті-решт залежить, наскільки об'єктивно і точно буде розкрито інформацію про фінансовий стан підприємства у фінансовій звітності.

Формування облікової політики можна подати на трьох рівнях:

1. Міждержавний — розроблення правил і принципів функціонування бухгалтерського обліку в межах об'єднання держав. Суб'єкти: представники влади, професійні організації.

2. Державний — встановлення загальних правил, стандартів ведення бухгалтерського обліку. Суб'єкти: органи державної влади, професійні організації.

3. Облікова політика підприємства — сукупність способів і прийомів ведення бухгалтерського обліку, що прийняті на підприємстві та відповідають особливостям його діяльності. Суб'єкти: власник підприємства, особи, уповноважені власником [27 с. 441].

Облікова політика на міждержавному і державному рівнях має обов’язковий характер, формується на загальних засадах ведення бухгалтерського обліку. Керуючись вимогами першого і другого рівнів управління, на підприємстві формують власну облікову політику, враховуючи конкретну ситуацію його діяльності. Ступінь свободи підприємства у формуванні облікової політики обмежений державою у прийнятих законах, положеннях, постановах та інших нормативних документах, у яких є допустимі варіанти альтернативних рішень здійснення облікових процедур.

Елементи облікової політики підприємства можна розділити на дві частини:

а)обов'язкові - підлягають розкриттю в примітках до фінансової звітності;

б)необов'язкові - не підлягають розкриттю в примітках до фінансової звітності.

Новоствореним підприємствам формувати облікову політику доцільно до їхньої державної реєстрації, бо з моменту реєстрації потрібно вже вести бухгалтерський облік.

Під час формування облікової політики потрібно дотримуватись таких принципів:

1. Обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінення, які мають запобігати заниженню оцінення зобов’язань та витрат і завищенню оцінення активів і доходів підприємства.

2. Повне висвітлення — фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймають на її основі.

3. Автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства.

4. Послідовність — постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

5. Безперервність — оцінення активів та зобов’язань підприємства здійснюється на основі припущення, що його діяльність буде тривати далі.

6. Нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

7. Превалювання сутності над формою — операції обліковуються відповідно до їхньої сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

8. Історична (фактична) собівартість — пріоритетним є оцінення активів підприємства, виходячи з витрат на їхнє виробництво та придбання.

9. Єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

10. Періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди з метою складання фінансової звітності.

Під час формування облікової політики потрібно враховувати такі чинники:

1. Стан економічного, податкового та бухгалтерського законодавства, рівень інфляції, інвестиційна діяльність.

2. Правовий статус підприємства — форма власності, організаційно-правова форма господарювання, галузь і вид діяльності, кількість структурних підрозділів та їхні економічні взаємозв'язки.

3. Поточні та перспективні плани розвитку підприємства.

4. Кадрове та матеріально-технічне забезпечення бухгалтерської служби.

У наказі про облікову політику підприємства доцільно мати такі розділи:

1. Загальні положення — мета облікової політики, обов’язки керівника і головного бухгалтера щодо ведення бухгалтерського обліку.

2. Організація роботи бухгалтерської служби — вказують форму обліку, яку застосовує підприємство, обов’язки, права та відповідальність посадових осіб бухгалтерії.

3. Методика ведення обліку:

Ш робочий план рахунків — перелік рахунків, якими користується підприємство, створений на підставі встановленого плану рахунків;

Ш графік документообігу — підготовлений графік документообігу на підприємстві;

Ш план проведення інвентаризацій — перелік планових інвентаризацій і час їхнього проведення;

Ш склад фінансової, податкової, статистичної та оперативної звітності - перелік звітності, порядок її складання, затвердження і подання;

Ш положення про архів підприємства — порядок ведення архіву документів підприємства;

Ш встановлення мінімальної вартісної межі основних засобів;

Ш вибір методу нарахування амортизації і оцінення вибуття запасів;

Ш створення резервів на оплату відпусток, Ш створення резервів з дебіторської заборгованості;

Ш спосіб обліку і розподілу загальновиробничих витрат;

Ш використання класів рахунків;

Ш інші особливості методики ведення обліку згідно з конкретними умовами підприємства.

Наказ про облікову політику на ВАТ «Рівнеліфт» не включає повністю вищенаведених розділів. На нашу думку його потрібно переглянути.

Зміна облікової політики можлива у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, у зв’язку зі змінами в законодавстві, розробкою та застосуванням нових методів ведення обліку або суттєвими змінами в умовах роботи чи у структурі підприємства. Якщо такі зміни відбулися, то про це ґрунтовно повідомляється у пояснювальній записці до річної звітності [27, с. 464] .

На ВАТ «Рівнеліфт» облікова політика була затверджена наказом «Про облікову політику підприємства» від 31 грудня 2003 року (додаток 13) і до даного часу наказ не переглядався і не змінювався.

Оскільки з 01 січня 2011 року був введений у дію Податковий кодекс України, то деякі положення наказу про облікову політику ВАТ «Рівнеліфт», на нашу думку, варто переглянути та удосконалити.

Так, наприклад розділ 5 наказу про облікову політику досліджуваного підприємства звучить так: амортизацію окремих об'єктів основних фондів розраховувати від залишкової вартості у відповідності до ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон). Оскільки дія Закону була припинена із введенням ПКУ, то даний розділ, на нашу думку, варто викласти в такій редакції: амортизацію окремих об'єктів основних засобів розраховувати за методом зменшення залишкової вартості. Відповідно до норм Податкового кодексу, як в бухгалтерському, так і в податковому обліку, застосовуватиметься термін «основні засоби» замість «основних фондів», що нами і було використано при формулюванні даного розділу.

Також наказ не містить розділів про ведення форми обліку та форму організації обліку на підприємстві. Ми вважаємо, варто їх добавити.

2.3 Внутрішньогосподарський (управлінський) облік

Відомо, що життя суспільства постійно змінюється. Змінюються як умови існування людей, так і умови діяльності підприємств. Чарльз Дарвін говорив, що виживають не найсильніші, не найрозумніші, а той, хто найбільше пристосувався до змін. Зі змінами завжди пов’язані проблеми, які часто можуть вирішуватись на підприємствах за допомогою управлінського обліку. Не маючи апарату аналізу для вирішення проблем, підприємство в умовах постійних змін рано чи пізно припинить свою діяльність. У зв’язку з цим важливим є завдання оволодіння прийомами та методами управлінського обліку керівниками всіх рівнів управління підприємством, які дають змогу максимально використати наявну як внутрішню, так і зовнішню інформаційну базу підприємства для підготовки і прийняття управлінських рішень та контролю за їх виконанням.

Під управлінським обліком розуміють процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки та контролю всередині підприємства [21, с. 45].

Основними завданнями управлінського обліку є:

1) збір, обробка, узагальнення, зберігання та передача необхідної інформації для оперативного управління підприємством та прийняття оптимальних управлінських рішень щодо оптимізації процесу управління шляхом регулювання структури активів та пасивів підприємства;

2) перевірка законності та доцільності господарських засобів та коштів, ефективне використання майна;

3) підведення підсумків господарської діяльності та оцінка ефективності діяльності підприємства в розрізі реалізованих виробів, центрів відповідальності управлінських і технологічних рішень;

4) складання внутрішніх звітів, інформація яких призначена для власників підприємств та керівників, а також інших внутрішніх користувачів бухгалтерської інформації.

Для прийняття оперативних і ефективних рішень керівникам необхідна достовірна інформація про фінансово-господарську діяльність підприємства. Сьогодні українським підприємствам надається право самостійно розробляти власні виробничі програми, плани виробничого і соціального розвитку, визначати стратегії цінової політики. Виконанням цього завдання і займається бухгалтерська служба підприємства [21,с. 45- 48].

Організаційна структура ВАТ «Рівнеліфт» станом на 01.01.2008р. міститься на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Організаційна структура ВАТ «Рівнеліфт»

Відділ головного механіка є підсобним виробництвом підприємства. До нього відноситься ремонтна майстерня. Відділ займається ремонтом та виготовленням кабін ліфтів та ремонтом електромоторів, дверей, кабінів, кронтштейнерів, тулок, перемоткою електродвигунів. Ремонт здійснюється власними силами. Елетромотори після ремонту ідуть на реалізацію або можуть встановлюються на інших підприємствах, яких обслуговує ВАТ «Рівнеліфт».

ВАТ «Рівнеліфт» на 01 січня 2011р. уклало 127 договорів із 102 власниками ліфтів та обладнання диспетчеризації, на обслуговуванні перебуває 780 ліфтів.

Автотранспортний цех у своєму розпорядженні має автонавантажувач та 7 автомобілів. Автотранспорт забезпечує безперебійну роботу підприємства.

Електротехнічна лабораторія виконує виміри опору ізоляції проводки ліфта, виробляє таріровку автоматів ліфта, а також комплекс інших робіт електровимірювань відповідно до атестата і області атестації.

Аварійна служба створена для усунення аварійних ситуацій під час роботи з ліфтами.

Майно підприємства складається з основних засобів та оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відображено в балансі товариства, а саме виробничу базу, зокрема адмінприміщення, столярний цех, цех для ремонту електродвигунів, зварювальний цех, ремонтно-технічний цех, підсобні цехи, склади. Для виробничих потреб в наявності є верстат горизонтальний фрезерний, верстат токарно-гвинторізний, верстат токарний, верстати свердлильні.

Встановлено вартісну оцінку основних засобів від 900 грн. Матеріальні цінності терміном використання більше 1 року відносяться до інших необоротних матеріальних активів. Предмети терміном використання до 1 року відносяться до МШП і при передачі в експлуатацію їх вартість повністю списується на витрати.

Амортизація окремих об'єктів основних фондів розраховується від залишкової вартості у відповідності до ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Амортизація інших необоротних активів проводиться прямолінійним методом в залежності від терміну корисної дії (додаток 14). Ліквідаційну вартість основних фондів, інших матеріальних і нематеріальних активів не розраховують і в цілях нарахування амортизації прирівнюють до нуля.

На досліджуваному підприємстві ведеться калькулювання наданих послуг. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів (додатки 15,16).

Дохід визначають відповідно до ПСБО 15. Для обліку доходів на ВАТ «Рівнеліфт» використовують рахунки Класу 7 «Доходи і результати діяльності». Рахунки цього класу є номінальними, тобто тимчасовими. Вони відкриваються на початку звітного періоду і закриваються при його завершенні в кореспонденції з рахунками витрат на рахунок 79 «Фінансові результати». Залишок цього рахунку в кінці звітного періоду при його закритті відноситься на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». Дохід при реалізації визнається у момент відвантаження продукції, товарів, послуг. Дохід, який виникає в результаті використання активів підприємства іншими сторонами, визначається у вигляді відсотків, роялті та дивідендів. На ВАТ «Рівнеліфт» дохід формується за рахунок обслуговування ліфтів, здання приміщень в оренду, навчання ліфтерів та відсотки банку за користування коштами.

Витрати відображаються в балансі одночасно з зменшенням активів або збільшенням зобов’язань. Виробнича собівартість включає прямі та загально виробничі витрати. Загально виробничі витрати розподіляються на постійні та змінні. На 92 рахунок списують всі витрати, які не пов’язані з виробництвом. Це витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, транспортні витрати, опалення, освітлення, водопостачання, телефонні послуги та інші. На 23 рахунок списують всі виробничі витрати, а саме списання матеріалів, запчастин, палива, доставку, оренду приміщень.

До собівартості реалізованих послуг, готової продукції включається виробнича собівартість продукції, нерозподілені загально виробничі витрати та наднормативні виробничі витрати. Всі інші витрати класифікуються у відповідності до ПСБО 16 і вважаються витратами звітного періоду. Облік витрат ведуть з застосуванням рахунків класу 9.

Порівняння доходів та витрат і визначення фінансового результату Товариства за 2010 р. зображено у табл. 2.1

Таблиця 2.1 Порівняння доходів та витрат

Отже, з таблиці 2.1 видно, що ВАТ «Рівнеліфт» за 2010 р. мало прибуток. Прибуток досліджуваного підприємства використовується у розмірі 5% на резервний фонд, а решта відноситься до нерозподіленого прибутку, який накопичується.

2.4 Правила документообороту

Всі документи з моменту їх створення до передачі в архів проходять певний шлях.

Процес від складання бухгалтерського документа або отримання документа від іншого підприємства, до його здачі в архів називається документооборотом або документообігом [22, с. 124].

Головне завдання документообороту — прискорення руху документів, і чим коротше і швидше буде організовано цей процес, тим він буде ефективнішим, і користувачі зможуть вчасно отримати інформацію для прийняття рішень.

Документообіг можна поділити на чотири етапи:

§ складання документів в первинних підрозділах;

§ передача оформлених документів для перевірки і опрацювання до бухгалтерії підприємства;

§ рух документів при обробці і здійсненні на їх підставі облікових записів;

§ рух документів від місця обробки до місця зберігання — архіву. [22,с. 124−126].

Організаційно перелічені етапи документопотоку відображаються у спеціальному документі, який називається план (графік) документообороту. Він має визначати здійснення систематичного контролю складання і строків проходження первинних, зведених документів між окремими структурними підрозділами, передачі їх у бухгалтерію. Графік документообороту розробляється головним бухгалтером і затверджується керівником. Вимоги головного бухгалтера щодо порядку складання і подання до бухгалтерії та опрацювання документів є обов’язковими для всіх підрозділів і служб підприємства.

На досліджуваному підприємстві документи, як правило, складаються оперативними працівниками підприємства (касирами, рахівниками цехів, комірниками, майстрами та ін.) або надходять зі сторони через канцелярію з обов’язковою реєстрацією (рахунки, акти, листи, повідомлення тощо).

Кожному виконавцю видають виписку з плану (графіка) документообороту, в якій наводиться перелік документів, що відносяться до функціональних обов’язків виконавця, термін їх подання і перелік служб (підрозділів) підприємства, в які передаються ці документи. Витяг із графіка документообороту підприємства наведено в таблиці 2.2:

Таблиця 2.2. Графік документообороту

При надходженні документів до бухгалтерії проводять їх перевірку:

· за формою (формальна перевірка заповнення всіх реквізитів, відповідності стандарту і формі документа, своєчасності складення документа і подання до бухгалтерії);

· за змістом (змістовна перевірка правильності відображення господарської операції, її відповідність законодавчим та нормативним вимогам, інтересам власника чи підприємства);

· арифметична (перевірка правильності проставлених цін і тарифів, розрахованих сум і підсумків).

Вся вхідна кореспонденція реєструється в журналі обліку вхідної документації (додаток 17) секретарем та передається керівнику підприємства на розгляд. Керівник в свою чергу ставить резолюцію (додаток 18) на виконання, тобто вказується виконавець та кому надається. Далі документи поступають в приймальну комісію до секретаря, звідки розносяться по відповідних відділах та під розписку видаються виконавцю. Розписка відповідає за контроль отриманих документів.

На вхідному документу в правому нижньому куті проставляється реєстраційний номер. В журналі обліку вхідної кореспонденції сторінки повинні бути пронумеровані. Він має бути прошнурованим, закріплюватись шнурками та повинна містись печатка., частина якої має бути на папері, прикріпленому до шнурків, а інша частина на папці.

Зв’язок з співпрацюючими організаціями забезпечує листування. Листи підписуються керівником, реєструються в журналі вихідної кореспонденції (додаток 19) та відправляється адресату.

Внутрішні накази по підприємству реєструються в книзі реєстрації наказів (додаток 20) та під розписку роздаються підрозділам підприємства. Складаються в двох примірниках: перший міститься в папці наказів, другий — роздається підрозділам згідно розсилки. Отримувачі розсилки підтверджують отримання посилки підписом в папці наказів.

Розцінка (таксування) документів полягає у проставленні у відповідних графах документа ціни і суми, тобто переведення натуральних і трудових вимірників у грошовий здійснюється в самому документі шляхом множення показника на ціну. Ця операція характерна для документів, якими оформлюють рух матеріальних цінностей (вимоги-накладні, лімітно-забірні карти тощо), оскільки в момент їх складання записують тільки кількісні показники. Документи, в яких проставлено ціну та суму, не підлягають розцінці. У результаті розцінки здійснюється оцінка господарської операції у грошовому вимірнику.

Групування документів полягає в об'єднанні однорідних за змістом первинних документів у групи з метою підготовки зведених даних (за складами, цехами, замовленнями, касами тощо) і спрощення ведення первинного обліку. Документи, згруповані за певними ознаками однорідності в накопичувальні та групувальні відомості, істотно скорочують подальші реєстраційні операції.

Бухгалтерське проведення (проводка) передбачає вказування у первинних або згрупованих документах (відомостях) бухгалтерської проводки (кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку), яку в майбутньому буде відображено в регістрах бухгалтерського обліку, а потім у звітності. Здебільшого первинні документи, накопичувальні та групувальні відомості, меморіальні ордери містять для зазначення кореспондуючих рахунків спеціальні графи.

Оформлені бухгалтерськими кореспонденціями документи обліку використовують для подальшого відображення господарських операцій, що в них містяться, у регістрах синтетичного й аналітичного обліку. На цьому практично завершується облікова робота з первинними бухгалтерськими документами. Первинні документи, виконавши свою обліково-аналітичну функцію, виконавши свою обліково-аналітичну функцію, підлягають передачі в архів ВАТ «Рівнеліфт» [12, с.83−85].

2.5 Виправлення помилок у документах

При заповнені облікових регістрів можливі помилки. Помилки виникають з різних причин: внаслідок втоми, недбалості працівника, несправності облікового пристрою або комп’ютера. Однак у тексті та цифрових даних первинних документів, облікових регістрів і звітів підчищення й необумовлені виправлення не дозволяються. А в документах, якими оформлено касові, банківські операції та операції з цінними паперами, виправлення не допускаються, документ оформляють заново.

Помилки можуть бути локальні - перекручування інформації тільки в одному обліковому регістрі (наприклад, неправильно поставлена дата) і транзитні - помилка автоматично проходить через декілька облікових регістрів, наприклад, перекручування запису будь-якої суми в журналі реєстрації операцій веде до помилок на рахунках, в оборотній відомості й балансі.

Найчастіше помилки трапляються в тексті операцій, тоді вони призводять до неправильної кореспонденції рахунків — бухгалтерської проводки.

Помилки часто трапляються при записах сум. Записавши суму в дебет одного рахунка, бухгалтер забуває записати її в кредит другого рахунка і навпаки. Інколи, записавши суму до журналу, він забуває рознести її за бухгалтерськими рахунками. Інколи, записавши суму в регістри синтетичного обліку, бухгалтер забуває про аналітичний облік. Цю групу помилок можна легко проконтролювати шляхом правильного ведення методу подвійного запису.

Усі допущені помилки необхідно своєчасно виявити та належним чином виправити. Якщо в результаті перевірки виявлено помилку, то необхідно з’ясувати величину помилки, її місце (за дебетом чи кредитом відповідного рахунка), встановити об'єкти, де помилки є найбільш імовірними, порівняти дані взаємозв'язаних регістрів. Надійним, але досить громіздким способом виявлення помилок, є спосіб пунктування, коли суцільно або вибірково перевіряють записи, позначаючи перевірені суми певним чином.

На ВАТ «Рівнеліфт» помилки виправляють методом «червоного сторно» або методом додаткової проводки, визначені Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88.

Коректурний спосіб виправлення помилок полягає в тому, що неправильний запис закреслюється однією рискою так, щоб можна було прочитати закреслене, а зверху пишуть правильну суму або текст. Виправлення помилки має бути зазначено надписом «Виправлено» і підтверджене підписом у документі - особи, що підписала документ, в обліковому регістрі - особи, що зробила виправлення із зазначенням дати. Цей спосіб може застосовуватися тоді, коли ще не складено бухгалтерські проводки і звіти, тобто це в основному арифметичні помилки й описки.

Спосіб «червоне сторно» полягає в тому, що неправильний бухгалтерський запис роблять повторно в тій самій кореспонденції рахунків, що і помилковий запис, але червоним кольором, що має від'ємні числа. У цьому випадку суми, записані червовим чорнилом віднімаються (анулюються). Одночасно звичайним чорнилом роблять другий запис із зазначенням правильної кореспонденції рахунків і суми. У результаті одержують правильне відображення операції в обліку. При комп’ютерній обробці даних суму «червоного сторно» беруть у дужки або рамку. Виправлення помилок способом «червоного сторно» супроводжують спеціальним документом бухгалтерського оформлення — довідкою, в якій робиться посилання на номер і дату помилкового запису, що підлягає виправленню, а також документа, який став підставою такого виправлення. У практиці облікової роботи даний спосіб використовують у випадках коли допущено помилку в кореспонденції рахунків, записана операція повністю не відбулася, відображена в регістрах сума господарської операції більша, ніж фактичний розмір її виконання.

Наприклад:

Д-т 20 «Виробничі запаси»

К-т 63 «Розрахунки з постачальниками

і підрядниками" 10 000 грн Для виправлення помилкового запису неправильний запис спорку «сторнують», тобто записують червоним чорнилом (або в дужках, рамці).

Д-т 20 «Виробничі запаси»

К-т 63 «Розрахунки з постачальниками

і підрядниками" 10 000 грн Пізніше роблять правильний запис:

Д-т 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети»

К-т 63 «Розрахунки з постачальниками

і підрядниками" 10 000 грн Отже, з прикладу видно, що перший помилковий запис було анульовано другим виправним записом за тією ж кореспонденцією і сумою, але червоним кольором. Третій запис відображає операцію правильно. При визначенні підсумків (оборотів) буде враховуватися тільки третій запис. У випадку, коли запис на рахунках зроблено в правильній кореспонденції, але в перебільшеній сумі, також можна застосувати спосіб «червоного сторно». Тоді на суму різниці між неправильною (перебільшеною) величиною і правильною сумою роблять часткове сторно. Цей прийом широко використовують для коригування планових показників до рівня фактичних при перевищенні планових показників над фактичними, зокрема при калькулюванні готової продукції і визначенні її фактичного обсягу [28, с. 136].

2.6 Зберігання, знищення та вилучення документів

Останнім етапом документообігу є передання первинних документів та облікових регістрів, що пройшли опрацювання, бухгалтерських звітів і балансів до архіву.

Порядок зберігання документів в архіві на підприємстві ВАТ «Рівнеліфт» визначають «Правила роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій», які затверджено наказом Державного комітету архівів України № 16 від 16 березня 2001 р.

Архів — це самостійна структурна частина установи (або частина служби), що відає документальним забезпеченням, яка створена для зберігання документів, закінчених у діловодстві, користування ними із службовою, виробничою, науковою та іншою метою, а також для захисту законних прав та інтересів громадян [14, с. 55].

Документи, на підставі яких здійснено записи в облікових регістрах, називаються використаними. Використані документи передаються в архів, який поділяється на поточний і постійний. В поточному архіві зберігаються документи тільки поточного року (звідки походить і його назва — поточний архів), а в постійному — всі документи попередніх років. У постійному архіві, крім бухгалтерських документів, зберігаються облікові регістри, оборотні відомості, баланси, звіти, а також документи попередніх років усіх інших відділів підприємства. Виправлені документи зберігаються окремо від регістрів синтетичного й аналітичного обліку.

Вкінці кожного місяця документи поточного місяця, що стосуються певного облікового регістру, формуються для збереження в окремій папці. На обкладинці вказують: назву і номер папки, рік і місяць, шифр синтетичного рахунку, номери документів та кількість документів.

Сформовані за місяць у такому порядку документи передаються до поточного архіву і зберігаються протягом року, після чого передаються у постійний архів.

У постійному архіві ВАТ «Рівнеліфт» забезпечене абсолютне зберігання документів і розроблено методи простого та зручного користування необхідними документами у разі потреби будь-якої довідки. З цією метою для постійного архіву відводиться окреме приміщення і призначається відповідальна за збереження архівних документів особа. Приміщення архіву складаються зі сховища для зберігання документів, робочої кімнати працівників архіву та окремої кімнати (читального залу) для роботи з документами відвідувачів.

Архівосховища обладнують стелажами, які розміщують так:

1) ширина головного проходу між рядами стелажів — 120 см;

2) ширина проходів між стелажами — 80 см;

3) відстань стелажа від стіни — 80 см;

4) відстань між полицями — 40 см;

5) відстань від підлоги до нижньої полиці - не менше 20 см, а в підвальних і цокольних приміщеннях — не менше 30 см.

Документи, що надходять до архіву, розміщують на стелажах (у шафах) так, щоб справи кожного структурного підрозділу зберігалися в одному місці та були розташовані в порядку щорічних надходжень. Стелажі (шафи) та їхні полиці нумерують арабськими цифрами.

На зберігання приймаються тільки належно оформлені документи, при цьому вони реєструються в спеціальній архівній книзі, яка ведеться за (орієнтовно) формою, поданою в табл. 2.3.

Загальна відповідальність за збереження бухгалтерських документів в архіві покладена на головного бухгалтера підприємства. Справи з бухгалтерського архіву видаються тільки за його письмовим дозволом (додаток 21).

Таблиця 2.3 Форма архівної книги реєстрації переданих в постійний архів для зберігання первинних документів

Вилучати документи з архіву можна лише за письмовим розпорядженням судово-слідчих органів і з дозволу керівника господарства. На місце вилученого документа вкладають його копію (надруковану або сфотографовану) з розпискою представника організації, що вилучила документ, та із зазначенням на звороті підстави і дати вилучення оригіналу. В окремих випадках, за розсудом керівника господарства, документи грошово-матеріальної звітності (рахунки, наряди тощо) видаються судово-слідчим органам за актом з точним переліком всіх виданих документів (назва, номер документа, дата його складання, сума та ін). Цей акт зберігається на місці виданих документів, в архівній книзі про це роблять відповідні помітки (ким, коли і на якій підставі вилучено документ). Після повернення в архів документи вкладають на попереднє місце, копії (або акт) вилучаються і зберігаються у справах архіву. Одночасно в архівній книзі робиться відмітка про дату повернення документів.

Після закінчення строку зберігання документи підлягають знищенню. На них складається акт і вони передаються організаціям, що заготовляють утиль (додаток 22). В архівній книзі про це робиться відповідна відмітка із зазначенням номера і дати акта. При цьому передача архівних документів заготівельним організаціям оформляється приймально-здавальною накладною, в якій зазначається кількість включених до акта справ і загальна їх вага. Документи, строк зберігання яких більше п’яти років, можна знищувати тільки з дозволу відповідних архівних установ.

Документи постійного зберігання перебувають у постійному бухгалтерському архіві безстроково. При реорганізації або ліквідації господарства ці документи передаються в місцевий відділ державного архіву на безстрокове зберігання.

У разі пропажі або знищення бухгалтерських документів керівник суб'єкта господарювання письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку документів, що пропали та розслідування причин їх пропажі або знищення. До участі в комісії запрошують представників слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду. Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником суб'єкта господарювання. Копія акта надсилається вищестоящій організації, податковій службі та місцевому фінансовому органу в 10-денний строк [20, с. 180].