Педагогические погляди Бєлінського та його зв'язку з завданнями літератури

Педагогические погляди Бєлінського та його зв’язку з завданнями литературы

Доклад виконала: студентка 511 групи Шахова М.Є.

Московский Державний Педагогічний Університет, дефектологический факультет Москва 2005.

В його численних роботах поставлені проблеми педагогіки наукового і практичного характеру, розв’язувані нею з позиції гуманізму і демократизма.

В роботі «Міркування. Добра виховання найпотрібніші для людей» Бєлінськ були висвітлені педагогічні питання. Ось він висловлює матеріальну думка, що людина які мають уроджених ідей понять, в теж час обдарований від природи можливостями розвитку, йому властиво також цікавість і прагнення познанию.

Вопрос про роль, значенні, сутності виховання В. Г. Бєлінський повніше розглядає у наступних работах.

В «літературних мріях» він обрушився за тими, хто вважає, що російський народ проти освіти І що просвітництво йому треба і навіть шкідливо. «Треба, аби в нас просвітництво, створене нашими працями, вибуяле на рідний грунті» — пише Бєлінський. Тоді може з’явитися справжня литература.

В період 30- початку 40 років думка про літературі було одним із головних у критичній практиці В. Г. Бєлінського. Чимале місце у ній займали питання про роль, значенні, сутності виховання. Велика рецензія В. Г. Бєлінського на що у 1838 р. видання «Бібліотека дитячих повістей і оповідань» У. Бурьянова охоплює широке коло загальних питань виховання і свідчить про більш глибокому підході до розглядання цих проблем. У цьому рецензії В. Г. Бєлінський з великий науковоматеріалістичної точністю говорить про природжених можливостях людини, у своїй вирішальне значення у розвитку людей має суспільне середовище і воспитание.

Он виступив проти вульгарно — матеріалістичних уявлення про те, що вона «чиста дошка», де вихователі можуть писати, що він заманеться «Ні не біла дошка є душа немовляти, а дерево в зерні, чоловік у можливості». Вихователі повинні надходити, як садівники, які доглядають як за рослиною, але й грунтом, де воно росте. Він пропонує виховні кошти співвідносити з періодами розвитку ребенка.

В.Г. Бєлінський виступає із категоричним вимогою надати дітям нормальні умови у розвиток, засуджує сваволю дорослих, наполягає на заборону покарань, суворої дисципліни, нерозумних вимог. Головною метою кожної людини «на будь-якої щаблі в драбині громадської ієрархії - бути людиною». В. Г. Бєлінський вимагає замінити станове виховання загальнолюдським.

Орудием виховання є кохання, каже В. Г. Бєлінський, а метою — людяність і розкриває так своє короткий визначення головної мети виховання: «Під людяністю ми розуміємо живе з'єднання ніби одна особа тих загальних елементів духу, які одно необхідні кожної людини, який він був нації, хоч би він був звання, стану, що не б віці життя і за яких обставинах перебував, — тих загальних елементів, які мають складати його внутрішнє життя, його драгоценнейшее скарб й яких він не человек».

Согласно концепції В. Г. Бєлінського, як суспільство має піклується про рівному для всіх вихованні, а й кожна людина має постійно займатися самоусовершенствованием.

В процесі довгого й болісного шляху пошуків справді наукових законів перетворення суспільства В. Г. Бєлінський пізніше долає свої ідеалістичні иллюзии.

В перших педагогічних статтях В. Г. Бєлінський розвивав найважливішу ідею народності виховання. Він вірив, що російський народ, томившийся під ярмом кріпосницького і самодержавнополіцейського гніту, знайде у собі змінити на краще своє життя. Його віра у творчі сили народу була невичерпною, носила характер твердого переконання, заснованого як на баченні поняття незмінному прогресі у суспільному розвиткові, а й у власному знанні народної життя, близькості народу та гарячої синівської любові до нього.

«Народность — зазвичай випускається з наших плану виховання». В. Г. Бєлінський вважав, що справжній людина може бути байдужим до долі своєї рідної країни, бо «хто належить своєї Батьківщини, не належить і человечеству».

Рекомендуя дітям читання В. Скота, Ф. Купера, В. Гёта і В. Шекспіра, він наполягав на вивченні передусім геніальних творінь російських писателей.

«Естественная кров — ще недалеко нема того, ніж слід людська любов" — пише Бєлінський. Він визнає, що батьки найчастіше люблять своїх дітей рослинної, інстинктивної любов’ю. Любов людини має бути прояснена розумом, сприяти формуванню у дітей високих ідеалів, моральних якостей. Він роз’яснив батькам, у чому складаються різницю між природною, кревної любов’ю та розумної любові до дітям, які мають проявити себе посправжньому у майбутньому.

Ребенок должён любити дітей і поважати своїх, він підпорядковуватися їх загальнолюдським вимогою, але не можна «обмежити терені його життям лише заспокоєнням ніжних батьків». Обов’язки людини стосовно суспільству також священні, як і ставлення до родителям.

«Основной питання виховання — каже Бєлінський, — у тому, чи має дітей виховувати те щоб їм було запропоновано уживатися станеться з суспільством, чи має бажати, щоб акціонерне товариство зробилося здатним уживатися з людьми благовоспитанными».

Нравственное виховання. В. Г. Белинский вважає найважливішої стороною формування людини. «Є чимало пологів освіти та розвитку всі вони важливе саме собою, але з усіх їхня вища має стояти освіту моральне» — каже Белинский.

Основное вимогу до моральному вихованню в молодшому віці у тому, щоб захистити дітей від України всього поганого, перед їх очима позитивні примеры.

Истинная моральність має власної основою хороші задатки, властиві кожному людині. Щоб розвивалася, треба надати дітям розумну волю і самостійність. Аморальна така обстановка, у якій у дітей придавлені, приглушені все природні схильності і задатки.

Пусть діти тягнуться до здійснення доброго й загалом хорошого не заради майбутньої нагороди. Вищої нагородою їм мусить бути радість від усвідомлення справедливості і правоти вчинків. Він пише про юнацький ентузіазм, прагнення героїки і романтиці «необхідним моментом морального розвитку», сприяє внутрішньому очищенню від корисливих і егоїстичних спонукань. Кажучи про те, якою має бути дружба з товаришами, вважає, лише та дружба моральна, яка побудовано істинної симпатії та перспективи розвивається «через прагнення загальному… через любов до истине».

В.Г. Бєлінський свідчить про небезпека формалізму в моральному вихованні. Побудована на голих сентенціях (повчальних) і резонерских (повчальних) повчаннях, він у кращому разі привчить дітей механічно слідувати моральним вимогам, вони наразі про станутся байдужими добру і злу. Діти слід викликати гаряче, сильне почуття любові до доброго і хорошому. Треба допомагати дітей із ранніх років у міру їх розвитку через життєві приклади та художні образи літератури усвідомити моральні вимоги. У старшому віці повинна звернути серйозне увагу до розвиток в молодих людей свідомості, стійкості, загартованості. Мечтательно-романтическое, сентиментальне виховання не створює суспільству корисних граждан.

Главным у людини є невтомна боротьби з громадським злом, з віджилими відсталими громадськими порядками, а чи не співчуття ближньому чи поглиблення у внутрішній світ. В. Г. Бєлінський стоїть за всебічне участь вихованців у громадському діяльності. Саме ця участь є основним шлях морального виховання человека.

Развивая своє вчення про моральному вихованні, В. Г. Бєлінський йшов від романтизму до реалізму, від проповіді споглядального альтруїзму до возглашению почуття любові основним засобом морального виховання.

В.Г. Бєлінський не відривав моральне вдосконалення людини з його розумового розвитку. Після 7 років має «розпочатися систематичне освіту дитини, яке може бути приватним, спеціальним чи винятковим». Він повинен створювати умови у розвиток всіх духовних сил майбутнього людини сприяти розвитку логічного мышления.

Учение має також сприяти моральному вдосконаленню людини, й тут дуже важливо вивчення гуманітарних наук. Але важливе ознайомлення з природою. Діти повинні переймуться ідеєю як безконечної різноманітності, і єдності всієї природи. В. Г. Бєлінський ремствує те що, сучасна йому навчальну літературу, як й існують самі методи викладання, заглушають у дітей інтерес до вивчення природы.

В.Г. Бєлінський перших кроків своєї літературнокритичної і публіцистичної діяльності висував ідею філософського єдності кожної науки зокрема і відповідно кожного навчального предмета.

В.Г. Бєлінський говорив про необхідність ліквідації розриву між наукою та власним життям, теорією та практикою від. Він вважає, у процесі навчання важливо встановити відповідність між фактами та його узагальненням. Одне знання фактів ніщо — пише він. Потрібно їх осмысление.

В.Г. Бєлінський розкрив недосконалість що діяли його час підручників граматики, котрі собою еклектичний звід різних малообоснованных правил. Він вимагав будувати книжки на цільною наукової теорії, щоб дати дітям «філософію слова людського». Слід підбивати учнів до правил, примушуючи їх розмірковувати, розуміти, робити выводы.

Резко поставав В. Г. Бєлінський проти риторики. Сам термін «риторика» він часто вживав визначення всього віджилого, брехливого, извращающего дійсність, фальсифицирующего науку. Він наполягав на складанні нового курсу словесності, стоїть лише на рівні сучасної естетики реализма.

В картинах В. Г. Бєлінського велике місце зайняли проблеми дитячої літератури. Моральні ідеї, на думку Бєлінського, виражені у вигляді моральних сентенцій, моралі і резонерских наставлянь. Моральної ідеєю має бути перейнято все зміст книжки, її мають відчути і вивести ринок із прочитаного самі діти. «Пишіть, пишіть для дітей, але те щоб вашу книжку із задоволенням прочитав та «доросле і, прочитавши, перенісся б легкою мрією в світлі роки своєї дитинства» — звертався Бєлінський до письменникам. До істотним рис дитячої літератури Бєлінський відніс її народність. Що ширшим, глибші й вишуканішим від буде зображено у невмілих дитячих книгах життя народу, його сподівання і надії, бажання й прагнення, його радості та прикрощі, краще, вони виконувати свою виховну роль.

Фантазия, на думку Бєлінського, мусить бути посередником між душею дитини й цивілізованим світом дійсності, зручною для дитинства формою найбільш живого, яскравого зображення дійсною жизни.

В.Г. Бєлінський зупинявся і питанні оформлення дитячої книжки. Наявність барвистих ілюстрацій, хороша папір, чітку шрифт — усе це доповнює утримання і мову книжки.

В.Г. Бєлінський вважав, що дітям треба читати й книжку для дорослих, написані великими письменниками й доступні дитячому розумінню (І. А. Крилов, О.С. Грибоєдов, О.С. Пушкін, М. Ю. Лермонтова, Н.В. Гоголь).

В.Г. Бєлінський закликав виховувати у дітей безмежну любов до країни, відраза всім формам гноблення людини человеком.

Один з чільних сучасників В. Г. Бєлінського — О. Н. Гончаров зазначав невгасиму пристрасть його «до завоювання нових свобод для человечества».

«Крепостное право, — писав І.А. Гончаров, — лежало не так на одних селян і Бєлінському доводилося ще оспорювати право начальників — розпоряджатися зі свого сваволі, участі своїх підлеглих, батьків — вважати дітей своєї речовинної власністю тощо., і пояснювати тонкості й принадність пушкінської і лермонтовською поэзии».

Будущее російської літератури, її всенародне значення В. Г. Бєлінський пов’язував з успіхами просвещения.

Творчество В. Г. Бєлінського близько і дорого нас і сегодня.

Мысли В. Г. Бєлінського про котра виховує силі книжок для читання і навчальних посібників з окремим предметів і згубили своєї педагогічної значимості по справжнє час.