Психотерапия, навіювання, гипноз

МІНІСТЕРСТВО ЗДРАВООХРАНЕНИЯ.

РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦИИ.

ГОУ ВПО.

ПЕРМСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМИЯ.

КАФЕДРА ПСИХИАТРИИ.

МЕДИЧНА ПСИХОЛОГИЯ.

Р е ф е р, а т.

Тема: Психотерапія, навіювання, гипноз.

Реферат підготувала студентка 2 курсу лікувального факультета.

Овечкина О.А., група 212.

Реферат перевірив: пеподаватель Деев М.Н.

р. ПЕРМ — 2003 г.

ПСИХОТЕРАПІЯ. Під психотерапією розуміється система психічних впливів, використовувана на лікування нервових, психічних та інших заболеваний.

Розрізняють непряму психотерапію, яка полягає у впливі на психіку хворого цілеспрямовано підібраними чинниками довкілля (обстановка, режим, поведінка медичного персоналу, різні маніпуляції і складні процедури), і пряму психотерапію, яка полягає у впливі на хворого словеным внушением.

Радянська психотерапія виходить із принципів цілісного — розуміння організму, діалектичного єдності соматичного і психічного, значення слова як інструмента потужного фізіологічного і лікувальний чинник, головній ролі довкілля у формуванні свідомості людини та змісту психики.

У розвитку і перебігу будь-якого захворювання лікар має враховувати вплив психічного впливу, психічної реакцію хворобу і намагатися впливати як словом, і створенням відповідної лікувальної обстановки на психічний стан больного.

У здійсненні цього впливу значної ролі грає створення у лікарняному закладі режиму, який охороняє чи, навпаки, стимулюючого психіку больного.

Важливе значення має тут впровадження режиму нестеснения, — відкритих дверей. Грати на вікнах, лязгающие замки, постійне обмеження внутрішньої і зовнішньої свободи хворого ведуть до наростання напруги, тривога, роздратування, ускладнюють контакти з хворим, заважають його лікуванню. Техніка і обстановка проведення лікарських оглядів, лікувально-діагностичних маніпуляцій і процедур мають будуватися в такий спосіб, щоб як і менше травмувати хворого, хворобливі чи неприємні процедури слід здійснювати окремому приміщенні, а чи не у присутності больных.

Ще найбільше важить поведінка медичного персоналу, воно має бути незмінно рівним, уважним, спокійним. Гучні розмови, обговорення у присутності хворих внутрішніх справ лікувального закладу можуть бути неправильно сприйняті хворими, хвилювати й дратувати їх. Слід брати до уваги зовнішній вигляд персоналові та в лікарняне одяг хворих. Чи не з розміру підібрана піжама, відірвані гудзики, спадаючі тапочки пригнічують хворого, цікавить нього справедливе почуття протесту, недовольства.

Психотерапевтичним чинником загалом режимі обстановці не лише стан спокою, а й стимуляція діяльності хворих. Загальне зміцнення та своєчасне відновлення порушених функцій можна досягти індивідуально підібраним і сочетающемся режимом спокою і тренирующим, стимулюючим режимом. Методами стимуляції, тісно пов’язані, а часом не віддільними від психотерапевтичного впливу, є трудова терапія, лікувальна гимнастика.

Поруч із довкіллям потужним засобом на психіку людини слово, яке, по Павлову І. П., є така ж реальний умовний подразник, як й інші. Словесне навіювання вже здавна використовують як одне із важливих терапевтичних чинників. Необережне слово лікаря, необдумане висловлювання можуть травмувати психіку хворого, викликати невротичне стан (ятрогения).

Методом непрямого навіювання є хворому на психотерапевтичної метою тих чи інших маніпуляцій чи лікарських коштів. І тут лікар попередньо вселяє хворому безумовну ефективність заходів, що він збирається призначити, переконує хворого на безперечно сприятливому вплив предписываемых медикаментів. Необхідна крайня обережність в призначенні хворому плацебо (щось значущих, які мають впливу коштів), оскільки виявлення хворим цієї обставини може підірвати довіру до лікаря й звести нанівець всі психотерапевтичні усилия.

Пряма психотерапія. Методи її різноманітні; усі вони зводяться до словесному навіюванню, виробленому в бодрственном чи гіпнотичному стані. Психотерапія в бодрственном стані ставить своїм завданням лікувальне перевиховання хворого, своєрідну «психоортопедию» і домагається мобілізації активності хворого, створення нових здорових умовних зв’язків, викликають гальмування чи ліквідацію патодинамических осередків, зумовлюючих захворювання. До завдань такий психотерапії входять також усунення патологічних стереотипів і тренування нервових процесів хворого. До цих методам належить, передусім, раціональна роз’яснювальна психотерапія. Вона полягає в роз’ясненні хворому, логічне обгрунтування і доказі причин його вчинків, завдяки чому деяких випадках вдається стимулювати активність особистості або придушувати її. Уважно вислухавши скарги хворого, старанно розібравшись у характері захворювання, лікар у разі, коли йдеться про поддающемся психотерапевтичному впливу стані, проводить із хворим разъясняющую розмову, доводить логічними доказами необгрунтованість тих чи інших заяв, відчуттів чи переживань хворого, переконує його у тимчасовості минущому характер цих явищ, розробляє разом із хворим той режим і медикаментозному лікуванні, яку повинні допомогти поліпшенню болючого состояния.

Вирішальне значення мають індивідуального підходу й уміння лікаря завоювати у власних очах хворого авторитет, переконати їх у правильності своїх доводов.

Раціональна психотерапія має обмежений застосування, то, можливо використана у випадках, коли йдеться про невротичних состоянйях, реактивних захворюваннях. Проте елементи її можуть і мають бути застосовані і у розмові з психічно хворими, звісно тією мірою, у якій дозволяють стан хворого й характер його заболевания.

Функціональна тренування чи психоортопедия можна застосовувати в поєднані із раціональної психотерапією. Суть її полягає в поступової тренуванні хворого на цілях подолання деяких хворобливих симптомів (фобії, істеричні парези, мутизм та інших.). Хворій агорафобію пропонують поступово розширювати можливостей його пересувань, При кожному успіху лікар підкреслює можливості повного Зцілення, порятунку його від страхів. За наявності істеричних парезов хворого змушують поступово виробляти спочатку найдрібніші, малопомітні руху паралізованою конечністю, та був, розмовляючи із психічно хворою, пояснюючи йому, сутність захворювання, демонструючи його, домагаються усе більшого діапазону і свободи рухів. Іноді, на лікування істеричних станів можна спробувати домогтися успіху і поза один сеанс лікування шляхом навіювання в бодрственном стані, наполегливого наказу зробити ті чи інші дії. Можливо, поєднання такого методу психотерапії з дією суггестивно спрямованих фізіотерапевтичних процедур чи інших манипуляций.

Однією з методів психотерапії в бодрственном стані є аутогенная тренування. Особливість цього у тому, що хворого систематично привчають поринати у стан, нагадує легку дрімоту: хворий, Ходорковський та інші м’якому кріслі чи що лежить на кушетці, по можливості яскраво сподівається, що його верхні, потім нижні кінцівки, та був і всі тіло стають теплими і з тяжкими. Досягнувши такої міри, хворий привчається до произвольному регулювання ритму дихання, до досягнення відчуття загального спокою і розслабленості, ніж, по думці авторів методу, досягається зняття емоційної напруги, регулювання вегетативної нервової системы.

Застосування всіх методів психотерапії в бодрственном стані має містити повному клінічному обстеженні хворого, обліку його стану, точному знанні характеру заболевания.

У зв’язку з цим психотерапія повинно бути при точно певних показаниях.

Навіювання при гіпнотичному стані. У основі методу лежить можливість завантажити хворого на своєрідне сноподобное стан із гальмуванням його нервової системи, але зі збереженням часткового контакту з врачом—раппорта. Відповідно до вченню І. П. Павлова, в гіпнотичному стані відбувається гальмування великих півкуль мозку з наявністю окремих пунктів порушення. Інакше висловлюючись, не про повну сні, йдеться про «парциальном» сні. Завдяки загальмованості нервової системи навіювання в цьому стані досягається легше й має більшої сили, ніж навіювання в бодрственном состоянии.

Сфера застосування навіювання може гіпнозу мусить бути суворо обмежена. Неприпустимо застосування гіпнотичного навіювання психічно хворим в психотическом сбстйянии, оскільки сама методика можуть призвести до посиленню страхів, загострення і актуалізації бреда.

Техніка. Початку гипнотерапии має, як і кожному іншому методу психотерапії, розмова лікаря із психічно хворою з роз’ясненням смислу і мети застосовуваного лікування. Хворого слід переконати у звичайному лікувальному значенні і серйозності застосовуваних маніпуляцій. У кабінеті ж, де проводиться гіпнотерапія, мали бути зацікавленими м’який килим, зручне крісло та неяскраве освещение.

Визначення сугестивності та фізичні методи приспання зводяться до монотонному впливу однією з органів почуттів хворого на поєднанні з словесним навіюванням розслабленості, дремоты і сонливості. Звичайною формулою навіювання сну то, можливо наступна: «Ви сидите вільно, спокійно, расслабленно… Розслабте м’язи ніг, нога розслабилися, лежать котрі й спокійно. Розслабте тіло, її розслабилося. Ви почуваєтеся спокійно і зручно. Ваша тіло відпочиває. Розслабте м’язи рук, шиї, особи, закрийте очі. Ви почуваєтеся приємно, і расслабленно; Вам ніщо не заважає. Вам з’являються легка дрімота, почуття туману у голові. Дрімота дедалі більше оволодіває вами, повіки дедалі важче опускаються у вічі, вам все більше хочеться спати… Спіть». Усе це формула вимовляється рівним монотонним і впевненим тоном. Для прискорення приспання можна поєднати словесні навіювання з поглаживанием шкіри, фіксацією погляду хворого на блискучому предметі, легким доторком до очним яблукам. При достатньої наполегливості і відчуття впевненості лікаря в багатьох хворих якщо неодноразовою, то повторним застосуванням таких прийомів вдається викликати глибокий сон.

Ступінь виразності сну може бути різною. При малому гіпнозі хворий перебуває у дрімотному станів, але з пориває зв’язків із оточуючим, здатний протистояти, словесним впливам. За середнього показника гіпнозі спостерігається притуплення органів почуттів зі збереженням орієнтування, пасивним підпорядкуванням навіюванню. Хворій то, можливо викликана каталепсія. Самостійно хворий вийти від цього стану неспроможна; після виходу з гіпнотичного стану має місце неповна амнезія. Глибокий гіпноз виявляється у повної відсутності орієнтування у навколишньому середовищі і наступної амнезии.

Гіпнотичний сон та її стадії може бути по-різному викликані в хворих із хворобливою різним станом. Найбільш внушаемы хворих із істеричним неврозом, алкоголізмом та наркоманією. У хворих психастенией і неврозом настирливих станів гіпнотичний сон викликається важче й рідше вдається досягти значної глубины.

Для словесного навіювання годі було домагатися глибокого гіпнозу. Досить досягти першої або ж другий його стадии.

Характер словесного навіювання залежить від захворювання і зажадав від мети, яку ставить собі Психотерапевт, і навіть від особливостей пацієнта. У перші сеанси краще навіювати загальні відомості: поліпшення загального стану, самопочуття, глибший і освіжаючий нічний сон. Надалі переходять до більш приватним навіюванням. Алкоголіку вселяють нехіть до алкоголю, хворому на істерією — зникнення істеричних стигм тощо. п.

Зазвичай після перших сеансів гіпнотичного сну у наступні сеанси стан сну вдається викликати значна полегкість й більш короткий час, тому за відсутності потреби у поглибленої індивідуальної психотерапії хворий входитимуть у колективну психотерапію, т. е. брати участь у колективному гіпнотичному сеансі групи однорідних больных.

Кількість гіпнотичних сеансів звичайно перевищує. 10—15.

Виведення хворого з гіпнотичного стану також провадиться шляхом словесного навіювання. Хворій вселяють, що у наказу лікаря він прокинеться, нічого очікувати відчувати ніяких неприємних відчуттів і буде почуватися свіжим, бадьорим і відпочилим. Після цього кажуть тоном наказу: «Прокиньтеся, встаньте!». Якщо під час сеансу гіпнотичний сон піде на природний, то хворому треба дати виспатися, залишаючи його, проте, під наблюдением.

Небажаними випливають, та ускладненнями гіпнозу може бути відчуття стомлюваності, розбитості, іноді непритомність, судомні напади, звикання деяких хворих до гіпнозу, зниження їх вольових установок.

Протипоказаннями до гіпнозу служить наявність хворий маревних ідей, виражених страхів, розгубленості, порушення сознания.

Психотерапія має як невід'ємний елемент загального лікувального комплексу. Її слід протиставляти фармакології чи інших методів лікування. Різні методи лікування й прийоми психотерапії і спільних лікувальних заходів повинні гармонійно поєднуватися і доповнювати друг друга.

1. Довідник невропатолога і психіатра. Гращенков Н.І., Снежневский.

А.В. 1968 г.

2. Посібник із психотерапії. Рожнів В.Є. 1985 г.