Товар і його властивості – споживча вартість, мінова вартість і вартість

Товар і його властивості - споживча вартість, мінова вартість і вартість

Товар — продукт праці, вироблений для продажу. Обмін продуктів як товару виникає в певних історичних умовах: на основі суспільного розподілу праці, коли продукти виробляються окремими, відособленими виробниками, що спеціалізуються на виробництві одного якого-небудь продукту. Задоволення суспільних потреб здійснюється через купівлю-продаж товару на ринку. На початку розвитку людського суспільства продукти праці поступали у власний вжиток виробників і не були товаром. Але вже в епоху первіснообщинного устрою на кордонах зіткнення окремих общин виник обмін продуктами праці. По міру розкладання первісного суспільства з’являється і розвивається приватна власність, яка і є формою економічного відособлення виробників. У рабовласницькому і феодальному суспільствах виробництво продуктів як товару не було пануючим, оскільки в цих умовах господарство в своїй основі залишалося натуральним. Лише при капіталізмі виробництво продуктів як товару стає загальною і пануючою економічною формою; товаром стає і робоча сила людини. Виробництво продуктів як товару — явище, властиве різним способам виробництва. У кожному з них воно має свою специфіку [3].

Всякий товар володіє 2 властивостями: споживчою вартістю і вартістю. Споживча вартість — здатність речі задовольняти яку-небудь людську потребу, тобто її корисність. Одні речі задовольняють людські потреби безпосередньо, як предмети вжитку (наприклад, хліб, одяг і тому подібне); інші — побічно, як засоби виробництва (верстати, сировина і тому подібне). Споживчі вартості складають речовий зміст багатства всякого суспільства. Споживчу вартість мають і корисні для людини речі, не вироблені працею (наприклад, дикорослі плоди, вода в джерелах і тому подібне). На відміну від них, споживча вартість товару є споживчою вартістю для інших, тобто суспільною споживчою вартістю, що поступає у вжиток через купівлю-продаж. Споживча вартість товару виступає носієм його 2-ої властивості — вартості. Якщо споживча вартість — речова властивість товару, то вартість — його суспільна властивість, що виражає суспільний характер праці товаровиробників. Їх праця в умовах панування приватної власності є приватною справою, вони ведуть господарство відособлено один від одного. Виробничі стосунки, що існують між ними, роблять працю товаровиробників суспільною, взаємна залежність їх прихована і реалізується лише через обмін на ринку. Основу цього обміну складає опредметнена, застигла в товарі суспільна праця — вартість. Формою прояву вартості на ринку є мінова вартість, тобто пропорція, в якій різні товари обмінюються один на одного відповідно до закону вартості. Вартість може мати лише річ, що є споживчою вартістю. Якщо ж виробник виготовив нікому не потрібний продукт, його праця не отримає суспільного визнання і не зможе бути реалізована на ринку. Як споживчі вартості товари розрізняються лише якісно, оскільки задовольняють різні потреби людей; але не розрізняються кількісно, оскільки вони різнорідні і безпосередньо несумірні. Товари як вартості якісно однорідні і розрізняються лише кількісно, величиною вартості або кількістю опредметненого в них суспільно необхідного робочого часу [3].

Подвійна природа товару визначається подвійним характером праці товаровиробників. Споживча вартість товару — результат конкретної праці, тобто певної корисної праці, що створює річ, що задовольняє ту або іншу потребу людини. Кожному виду конкретної праці властиві типові лише для нього мета, характер трудових операцій і знарядь праці. Особливості даного виду конкретної праці і визначають специфічну споживчу вартість його продукту. Вартість товару створюється абстрактною працею: витратою фізіологічної енергії людини, тобто її м’язів, нервів, мозку в певній суспільній формі. Абстрактна праця позбавлена конкретної визначеності і тому всезагальна і однорідна для всіх видів праці. Вона є суспільним, економічним явищем, властивим лише товарному виробництву. У товарному господарстві витрати робочої сили безпосередніх товаровиробників виконують особливу суспільну функцію — пов’язують виробників один з іншим через ринок. Саме у цій своїй суспільній функції витрати фізіологічної енергії людини є специфічно історичною формою суспільної праці — абстрактною працею як джерелом вартості. Праця створює вартість товару, але сама вартості не має. В умовах панування приватної власності на засоби виробництва подвійний характер праці, втіленої в товарі, виражає протиріччя між суспільним і приватним характером праці товаровиробників. Конкретна праця виступає як приватна, а абстрактна виражає приховано-суспільний характер праці. Суспільний характер праці вимагає, щоб товаровиробники давали необхідні суспільству продукти. Але приватний характер праці робить можливим лише непряму, ринкову форму виявлення вимог, що пред’являються суспільством до виробників [3].

Протиріччя праці, втіленої в товарі, виявляється на ринку як протиріччя між споживчою вартістю і вартістю товару. Товаровиробник виготовляє товар для того, щоб продати його. Це перетворення товарної форми на грошову в умовах приватного товарного господарства є глибоко суперечливим. Окремий товар має обмежену споживчу вартість, що задовольняє лише певну потребу людей. Тим часом приватний товаровиробник, виробляючи товар, не знає, які саме споживчі вартості і в якій кількості потрібні покупцям. У цих умовах обмежений характер споживчої вартості заважає товару перетворитися на гроші. Це породжує труднощі реалізації, конкурентну боротьбу товаровиробників, в ході якої відбувається їх майнова диференціація: дрібні товаровиробники розоряються, а нечисленні, економічно сильніші — збагачуються.

Протиріччя між приватною і суспільною працею виявляється в протиріччі між конкретною і абстрактною працею. Товар, будучи єдністю споживчої вартості і вартості, в той же час містить в собі і протиріччя між ними, яке має антагоністичний характер. Це протиріччя у зародку є основним протиріччям простого товарного господарства і є вихідним моментом всіх протиріч приватного товарного виробництва. У товарному господарстві, заснованому на приватній власності, виробничі стосунки між людьми набувають форми стосунків між речами, тобто опредметнюються [3].

Вартість — втілена в товарі і опредметнена в ньому суспільна праця товаровиробників. Вартість — суспільна властивість речі, якої вона набуває в певних історичних умовах, за наявності товарного виробництва. Вартість створюється у виробництві, виявляється в обміні, коли вироблений товаровиробником товар прирівнюється до інших товарів. Товаровиробники є зв’язаними між собою системою суспільного розподілу праці і тому працюють один на одного, через що їх праця набуває суспільнього характеру. Відрізняючись один від одного як споживні вартості, обмінювані товари мають одну загальну властивість, а саме — вони є продуктами праці, на їх виробництво витрачена праця, що утворює їх вартість. Певна пропорція, в якій одні товари обмінюються на інших, називається міновою вартістю. Таким чином, вартість зовні виявляється в акті обміну, тобто в міновій вартості, споживна вартість товару (корисність речі) стає носієм мінової вартості [2].

Величина вартості товару визначається кількістю праці, суспільно необхідної для його виробництва, і вимірюється робочим часом. Так як різні товаровиробники витрачають на виробництво одного і того ж товару неоднакову кількість праці (часу), товари мають різну індивідуальну вартість. Але оскільки вартість втілює суспільну працю, величина суспільної (ринкової) вартості не може визначатися індивідуальними витратами праці. Суспільна вартість визначається суспільно необхідним робочим часом, тобто часом, що витрачається на виготовлення товару при даних суспільно нормальних умовах виробництва і середньому в даному суспільстві рівні умілості і інтенсивності праці, або часом, що витрачається на виробництво основної маси товарів даного виду. В умовах приватної власності пропорції в обміні товарів стихійно регулюються суспільно необхідними витратами праці (робочого часу) в процесі конкурентної боротьби. На величину вартості впливає і ступінь складності праці. Величина вартості вимірюється витратами простої праці, до виконання якої здібний будь-який працівник, що не отримав спеціальної підготовки. В процесі обміну всіляких товарів відбувається редукція (зведення) всіх видів складної праці до простої. В результаті складна праця виступає як примножена проста праця, і кожна година складної праці в обміні прирівнюється до більшої кількості простої праці. Початок теорії трудової вартості було закладено В. Петті, Адамом Смітом і Давідом Рікардо. Але ця теорія була науково обгрунтована, найбільш послідовно і всесторонньо, зі всіма витікаючими соціальними і класовими наслудками була розроблена К. Марксом. В економічній науці, наприклад, широко є поширеним трактування мінової вартості як вираження споживчої вартості. Відповідно до цієї концепції, мінові пропорції товарів визначаються не витраченою суспільною працею, а споживчою вартістю товару (граничної корисності теорія). Інша, не менш поширена теорія вартості — це теорія, згідно якої вартість є результатом дії трьох чинників виробництва — праці, капіталу і землі (продуктивності теорії). Також кількість суспільно необхідної праці, витраченої на виробництво товару, визначає його вартість і ті пропорції, в яких один товар обмінюється на іншій. Чим більше продуктивна сила праці, тим менше робочий час, необхідний для виготовлення виробу, тим менше закладено в ньому обсягу праці, тим менше його вартість. Теорія трудової вартості, розроблена К. Марксом, слугувала основою його теорії доданої вартості [2].

Ранній стадії обміну, коли він мав випадковий характер, відповідала проста, одинична, або випадкова, форма вартості; товар, що виражав свою вартість в іншому товарі, виступав у відносній формі вартості, товар, який виражав вартість іншого товару, знаходився в еквівалентній формі вартості, тобто був еквівалентом першого товару. Відносна форма вартості відображає перш за все однорідність обмінюваних товарів як продуктів людської абстрактної праці. На стадії випадкового обміну роль еквіваленту виконує один випадковий товар. З першим великим суспільним розподілом праці — відділенням скотарства від землеробства — обмін став регулярнішим, худоба систематично обмінювалася на інші товари, які виступали не як випадкові, а як особливі еквіваленти, до яких він прирівнювався. Цій стадії обміну відповідала повна, або розгорнута, форма вартості, при якій один товар виражав свою вартість в цілому ряді інших товарів. У міру того, як обмін ставав регулярним, розгорнута форма вартості перетворювалася поступово на загальну, коли з товарного світу стихійно виділився один товар, що став еквівалентом всіх інших товарів, тобто загальним еквівалентом. Роль загального еквіваленту грав лише один товар, в якому всі товари виражали свою вартість одноманітно. Загальний еквівалент володіє властивістю загальної обмінюваності. Функцію загального еквіваленту залежно від конкретних умов виробництва виконували різні товари: худоба, шкури диких тварин, риба і т. д [2].

Коли обмін вийшов за рамки місцевого ринку, виникла необхідність в закріпленні функції загального еквіваленту лише за одним товаром, який став грошима. Цій стадії обміну відповідала грошова форма вартості. Роль грошей спочатку виконували різні товари, але остаточно вона закріпилася за одним товаром — золотом, яке через свої властивості найбільш підходить до виконання ролі грошей. З виникненням грошей вартість всіх товарів виражається в грошах, тим самим товари набули ціни. На ринку під впливом попиту і пропозиції ціна коливається навколо вартості (закон вартості).

Вартість товару виражає вартість, створену минулою працею і перенесену конкретною працею на даний товар із спожитих засобів виробництва, і нову (знов створену) вартість, приєднану живою працею до товару в даному виробничому процесі. Із зростанням технічної оснащеності виробництва при загальному зниженні вартості одиниці продукції частка в ній минулої праці відносно зростає, а частка знов створеної вартості зменшується. У кожній суспільно-економічній формації, де існує товарне виробництво, співвідношення минулої і знов створеної вартості виражає специфічні для даної формації виробничі відносини. В умовах ринкової економіки вартість складається з: постійного капіталу ©, спожитого в процесі виробництва даного товару; змінного капіталу (v) — частини знов створеної вартості, яка еквівалентна вартості робочої сили, спожитої в процесі виробництва; доданої вартості (т) — частини знов створеної вартості, що безоплатно привласнюється капіталістами. Суспільна вартість товару збігається з дійсними суспільними витратами виробництва, але відрізняється від капіталістичних витрат виробництва на величину доданої вартості. В умовах розвиненої ринкової економіки (капіталізму) в результаті стихійного перерозподілу доданої вартості і вирівнювання прибутку в середній прибуток вартість товарів перетворюється на ціну виробництва [2].

Вартості закон — об'єктивний економічний закон товарного виробництва, що регулює обмін товарів відповідно до кількості витраченої на їх виробництво суспільно необхідної праці, тобто за їх суспільною вартістю. В умовах товарного виробництва, заснованого на приватній власності на засоби виробництва, коли в суспільстві панує анархія і конкуренція, закон вартості виступає як стихійний регулювальник всього суспільного виробництва. Регулюючий механізм закону вартості полягає у коливанні цін, в їх відхиленні від суспільної вартості в результаті конкурентної боротьби, під впливом попиту і пропозиції. Перевищення ринкової ціни над вартістю стимулює зростання пропозиції, а отже, збільшення виробництва товарів. Відхилення ринкової ціни нижче за вартість викликає скорочення виробництва товарів. Яким би чином не встановлювалися і не регулювалися спочатку ціни різних товарів по відношенню один до одного, рух їх підкоряється закону вартості. Коли зменшується робочий час, що витрачається на виробництво товару, ціни падають, коли він збільшується, то підвищуються за інших рівних умов і ціни [1].

Ринкова вартість товарів є «центром тяжіння», довкола якого коливаютьсяя ціни. Стихійне коливання цін довкола вартості неминуче викликає розорення основної маси середніх і дрібних товаровиробників, перетворення їх в позбавлених засобів виробництва пролетарів, вимушених найматися до власників підприємств. В той же час невелике число товаровиробників збагачується і перетворюється на капіталістів, експлуататорів чужої праці. Ті товаровиробники, індивідуальні витрати яких виявляються вищими за суспільно необхідні, розорюються, ті, у кого нижчі, — збагачуються. Положення товаровиробників, що мають індивідуальні витрати на рівні суспільний необхідних, нестійке: з прогресом продуктивних сил і, отже, зі зниженням суспільно необхідних витрат праці, вони, як правило, розорюються. Закон вартості у приватному товарному виробництві приводить до розшарування товаровиробників. В умовах стихійного товарного господарства закон вартості грає велику роль в зростанні і вдосконаленні виробництва, підвищенні продуктивності праці, в зниженні вартості товарів, бо його дія спонукає товаровиробників до зниження індивідуальних витрат праці в порівнянні із суспільно необхідними [1].

Стихійна дія закону вартості веде до загострення антагоністичних протиріч товарного господарства. При капіталізмі закон вартості модифікується в закон ціни виробництва. Оскільки сукупна вартість товарів регулює сукупну додану вартість, а ця остання регулює — як загальний закон, що керує коливаннями, — рівень середнього прибутку, а отже, загальну норму прибутку, то очевидно, закон вартості регулює ціни виробництва [1].

Список використаної літератури

• 1) http://slovari.yandex.ru/~книги/БСЭ/Стоимости закон/ (О. В. Катихин, «Стоимости закон», Большая советская энциклопедия)
• 2) http://slovari.yandex.ru/~книги/БСЭ/Стоимость/ (А. А. Сергеев, «Стоимость», Большая советская энциклопедия)
• 3) http://slovari.yandex.ru/~книги/БСЭ/Товар/ (А. А. Сергеев, «Товар», Большая советская энциклопедия)