Людина та (за романом Б. Пастернака «Доктор Живаго»)

Человек і революція (за романом Б. Пастернака «Доктор Живаго»)

В романі «Доктор Живаго» Борис Пастернак передає своє світовідчуття, своє бачення подій, що потрясли нашій країні на початку ХХ століття. Відомо, що безпосереднє відношення Пастернака до революції був суперечливим. Ідеї відновлення життя він брав, але письменник було не бачити, як вони оберталися своєї протилежністю. Ось і головним героєм твори Юрій Живаго не знаходить відповіді питання, як йому жити далі: що сьогодні прийматимуть, що немає у нове життя. У описі духовного життя свого героя Борис Пастернак висловив й напружену внутрішню боротьбу свого покоління.

В романі «Доктор Живаго» Пастернак відроджує ідею самоцінності людської особистості. Особисте переважає в розповіді. Жанру цього роману, який умовно можна з’ясувати, як прозу ліричного самовираження, підпорядковані все художні кошти. У вашому романі існує хіба що два плану: зовнішній, що розповідає про історії життя доктора Живаго, і внутрішній, який відбиває духовне життя героя. Автору важливіше передати не події життя Юрія Живаго, яке духовний досвід. Тому головне значеннєва навантаження у романі переноситься з подій і діалогів героїв з їхньої монологи.

В романі відбито життєва історія порівняно невеликого кола осіб, кількох сімей, з'єднаних відносинами кревності, любові, особистої близькості. Їх долі виявляються прямо пов’язані з історичними подіями нашої країни. Важливе значення мають у своєму романі відносини Юрія Живаго із дружиною Тоней і з Ларою. Щира любов дружини, матері його дітей, хранительку оселі, — це природне початок в Юрія Живаго. А любов до Ларе зливається з любов’ю самого життя, із щастям існування. Образ Лари — це одне з граней, що відбивають ставлення самого письменника до світу.

Основной питання, навколо якого рухається розповідь про зовнішньою і внутрішньою життя героїв, — це їхнє ставлення до революції, вплив переломних подій у історії країни з їхньої долі. Юрій Живаго ні противником революції. Він розумів, що у історії свій хід подій і його не можна порушити. Але Юрій Живаго було не бачити жахливі наслідки такої повороту історії: «Доктор згадав недавно минулу осінь, розстріл заколотників, дітовбивство і женоубийство Палых, криваву колошматину і человекоубоину, якої передбачалося кінця. Бузувірства білих хусток і червоних суперничали за жорстокістю, поперемінно збільшуючись одне у відповідь інше, точно їх перемножали. Від крові нудило, вона підступала до горла і впадала на думку, нею запливали очі». Юрій Живаго не сприймав революцію у багнети, але й приймав її. Він був між «за» і «проти».

Герой прагне проти від сутички і наприкінці кінців йде з які борються. Автор не засуджує його. Він розцінює це як спробу оцінити, побачити події революції та громадянської війни з загальнолюдської погляду.

Судьба доктора Живаго та її близьких — це історія людей, чиє життя вибита із колії, зруйнована стихією революції. Сім'ї Живаго і Громеко виїжджають з обжитого московського вдома на Урал шукати притулку «землі». Юрія захоплюють червоні партизани, і він змушений не зі своєї волі брати участь у збройної боротьби. Його рідні вислані нова влада із Росії. Лара потрапляє у повну залежність від сменяющих друг друга влади, а під кінець розповіді вона пропадає безвісти. Певне, вона було ув’язнено надворі чи загинула «під якимось безіменним номером в одному з численних спільних або жіночих концтаборів півночі».

Самого Юрія Живаго потроху залишають життєві сили. І життя навколо неї стає дедалі біднішими, грубіше і жорсткіше. Сцена смерті Юрія Живаго, зовні нічим не виділяючись з загального плину розповіді, містить у собі тим менш важливий сенс. Герой їде під трамваї і вона починається серцевий напад. Він рветься на свіжому повітрі, але «Юрію Андрійовичу не пощастило. Він потрапив у несправний вагон, який постійно сипалися нещастя…» Живаго і вмирає у трамвайних коліс. Життя цього людини, який задихався в духоті замкнутого простору країни, враженої революцією, обривається…

Пастернак каже нам, що це те що у роки у Росії, було насильством над життям, суперечило її природному ходу. Ще однією з перших глав роману Пастернак пише: «…прийшовши до тями, ми можемо вже большє нє повернемо втраченої пам’яті. Ми забудемо частина минулого й думати шукати небувалому пояснення. Наставший порядок обступить нас звичністю лісу на обрії чи хмар над головою. Він оточить нас звідусіль. Не буде нічого іншого». Ці глибоко пророчі слова, як на мене, якнайкраще говорять про наслідки тих далеких років. Відмова від минулого обертається відмовою від вічного, від моральних цінностей. І не можна допускать.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.