Увеселительные сади і вокзали у Росії незалежності до середини ХІХ століття

УВЕСЕЛИТЕЛЬНЫЕ САДИ І ВОКЗАЛИ У РОСІЇ ДО СЕРЕДИНИ XIX ВЕКА

Курсовую роботу виконав студент III курсу Мілютін Ю.

РОССИЙСКАЯ АКАДЕМІЯ ТЕАТРАЛЬНОГО ИСКУССТВА

Продюсерский факультет

МОСКВА

1995

С кінця XVIII — на початку ХІХ століття культурному житті столиць, поруч із театральними підприємствами, розвивається новим типом розважальних закладів — вокзали. «Вокзалами» називалися заміські сади з клубно-концертными приміщеннями, в яких проходили концерти і дивертисменти з танцювальними вечорами і маскарадами. Саме поняття походить від слова «воксал», яке означало місце громадських гулянь та інфраструктура розваг в Англії середині XVII століття. Так називалося фільварок неподалік Лондона, належало Воксу де Броте, де влаштовувалися бали, спектаклі й феєрверки. У XVIII столітті «воксалами» обзаводиться й уся Європа.

Поначалу у Росії подібні свята були тільки вище дворянство, але з часом, з недостатнім розвитком капіталістичних відносин, купецтво стало теж відвідувати подібні звеселяння, і з на початку ХІХ століття стали влаштовуватися подібні святкування всім жителям города.

Первый вокзал у Росії побудували по велінню Петра I в Екатерингофе. Так Екатрингофский вокзал був першим клубно-концертным літнім установою Петербурга, проработавшем до шістдесятих років XVIII століття, поки будинок був знищено пожежею. «Скільки народу, скільки розгульної весёлости, галасу, гамору, музики, пісень, танців та інші. було там. Багаті вельможі робили свої намети з турецьких дорогих шалей, у наметах на столах стояла розкішна трапеза, поруч поміщалися оркестри дворових музикантів. Скільки франтівських модних карет і стародавніх прапрадедовских колымаг і рыдванов, блискучої упряжі і мотузяній збруї, прекрасних коней і худих старих шкапо, прелестнейших кавалькад і прежалких вершників можна було бачити там. Усюди азіатська розкіш. Втім місцями проглядала й непокрита голота і злидні. Нерідко через багатою намети виднівся трохи прикритої рогожею і ганчірками курінь з єдиними прикрасами: паруючим самоваром і простим пастушачим ріжком для акомпанемента співаючих і котрі танцюють шанувальників алкоголя.

Вельможи, приїжджаючи сюди зі свитою кілька десятків людина, бенкетували по три і з чотири дні, перед наметами танцювали і песенники-цыгане у білих каптанах із «золотими позументами. Але тут на потіху народу зав’язувалася кулачний бой…"[1].

Первый громадський розважальний сад відкрився весною в 1793 року на Мойці, заснував його заступник директора імператорських театрів, барон Ванжура. Розважальний сад іменувався «Вокзал в Нарышкиновом саду». Тут щосереди та неділю давалися свята, бали, танцювальні вечора навчався і маскаради з платою по рубаю з людини. Втіхи починалися з однакового 8 годині вечора, відвідувачі могли приходити в масках і масок. У залі, призначений для танців, відігравало два оркестру — роговий і бальний. У відкритому театрі йшли, переважно, понтомимы, рідше — великі уявлення та народні танці. При таких уявленнях публіка платила два рубля за вхід.

Здесь виступали і що подорожують актори, майстра різних «фізичних, механічних і інших мистецтв», музиканти, які відіграють на органі і лютні, майстра їзди верхи, дресирувальники левів та інших звірів, «художники штучних потішних огней».

Нарышкинский вокзал не зміг проіснувати довго, невдовзі закрився, хоча її артисти, по словами сучасників, мали надзвичайний успіх. Найімовірніше причиною закриття послужили фінансових труднощів предприятия.

Другим загальнодоступним і платним садом був сад на острові Круглому. Обсяг предлогамых послуг було набагато менше, а й плата становила 25 копійок, а й за все літо — 2,50 рубля.

Были ще й заміські сади з вільним входом всім: кн. Вяземського, Зинов'єва, Апраксина, Потьомкіна, Шереметьєва і багатьох других.

В Петербурзі існував ще й імператорський Літній сад представникам вищого дворянства. Відомі також заміські сади окремих поміщиків для обраної публіки: Аптекарський, чи Ботанічний, сад графа Разумовського на Крестовском острові, у тому саду для звеселяння публіки закидалися мережі для ловлі риби, відразу перебував трактир, де відвідувачів пригощали напоями і різноманітними стравами, Камінний острів із розважальним садом в голландському стилі з альтанками графа Бестужева-Рюмина. Відомий був і сад гофмаршала Єлагіна. Тут у святкові дні грала музика, виступали артисти і організовувалися феєрверки. Дворецкому наказали пригощати всіх охочих обідом і ужином.

Некоторые багаті поміщики влаштовували свята друзів у своїх садах, нітрохи не що вирізнялися від імператорських. Приміром, хтось Ганин витрачав для проведення вечора щонайменше п’ять тисяч карбованців. За наказом створювалися з зелені і квітів безліч альтанок, храмів та інших хитромудрих будівель. Фортечна обслуга була загримерована і переодягнена під німф, сильфід і амурів. Навколо грала музика, горіли бенгальські вогні, а, по вечорам влаштовувалися феєрверки. Багато поміщики, даючи такі уявлення рахунок коштів, здобутих у кредит, часто вже не думали про розплату. Інколи це закінчувалося їм трагически.

Одним із найвідоміших у Петербурзі кінця ХІХ століття розважальних садів подібного роду був — Сад Мінеральних Вод. Акціонерне суспільство Мінеральних Вод було засновано 1833 року із капіталом у 56 000 рублів. Спочатку тут проводилися лише бали, але суспільство дачників влаштувало садом і залах різні гри, буфет і музику. Слава до ним настало з початком початку п’ятдесятих років, коли їх антрепренёром став Ив.Ив.Излер. «То справді був й не так новий на кшталт, скільки новий за своїми масштабами розважальний сад, розрахований середню і дрібну буржуазию"[2]. Його організатори зробили ставку порівняно широку доступність всіх видовищ, особливо недільних гулянь, які збирали тисячі петербуржців. Для цього, у неділі ставилися особливі естрадні програми, об'єднані по тематичного ознакою.

Организаторы прагнули до видовищності і розмаїття естрадних програм, прагненню подати в ефектною формі. Так репертуар 1850 року перебував из:

«В концертному зале:

Оркестр гвардії Кавалергардского полиця з солістом, відомим кларнетистом р. Васильєвим,.

Дуэт тенора і баритона, Виртуозы гри на цимбалах, Хор московських циган під керівництвом Іллі Соколова".

В театре:

Полковые піснярі, танцюристи і музыканты, Гимнастические упражнения, Бальный оркестр г. Шлецингера". [3].

Репертуар 1853 года:

" У концертному зале:

Бальный оркестр під керівництвом р. Шиндлера, Тирольские певцы, Соло-флейтист, Трио у складі сопрано, тенора і баритона, Дуэт на концертино, Па-де-де і варіації з балета, Акробатические упражнения, Живые картини кількох перервах, з дивертисментом.

В естрадному театре:

Бальный оркестр під керівництвом Йоганна Гунделя, Фокусник-трансформатор, Гимнастические представления, Атлетические упражнения, Аттракцион: група арабов-кабилов — стрибки, ігри та зовсім змагання у единоборстве."[4].

Позднее, наприкінці століття, дома «Саду Излера» побудували новим антрепренёром сад «Аркадія» і він оформлений їм у мавританському стиле.

В 1836 року у Павловську побудували перший, себто руху поїздів, вокзал в вигляді півкола в 350 футів, котрий поєднує Царське сіла з Петербургом. Суспільство Царскосельской залізниці вибудувало також зали для балів і концертів і загальної їдальні. У найбільшому залі перебував фонтан, побудований іноземним майстром. Наступною навесні 1837 року, за проектом, стали функціонувати з його території концертні майданчики і танцювальні зали з естрадою. Тут Павловський музичний вокзал служив як місцем народних гулянь і концертів, а й як пункт посадки пасажирів в поїзда. У 1844 року велика частина Павловського вокзалу згоріла і місці егобыл споруджений новий.

В сорокових роках репертуар Павловського вокзалу складався з дивертисментів, вечорів сучасної танцювальної музики і змішаних естрадних концертів. Артистами, виступаючими на сцені були брати Мальчугины, хор фабриканта В. Г. Жукова, хор московських циган Іллі Соколова, тирольские народні співаки. З іншого боку, в програмах брали участь духові військові оркестри, і з кінця сорокових років — оркестри бальної музики, якими дирежировали відомі у той час Йосип і Йоганн Гунгль, Дютч і Цезар Пуни.

Примечательно, що у вокзалах виконувалися найсучасніші твори із Європи. Так лише які отримують популярність на своїх батьківщині вальси Йоганна Штрауса, виконувалися вже оркестром в Павловськом вокзалі. пізніше у 1854 року котра відвідала цей вокзал.

Павловский вокзал запрошував на гастролі іноземних виконавців танцювальної музики: в 1854 року приїжджає зі своїми програмою Йоганн Штраус (пізніше він приїжджати щороку протягом п’ятнадцяти лет).

Таким чином, успіх легкої симфонічної музики і легких танцювальних форм сприяв зближенню кола відвідувачів Павловського вокзала.

Программы Павловського вокзалу сочитали у собі змішані естрадні програми з виконанням танцювальної музики. Часто відновлення репертуару, безперервність і тривалість існування висунуло Павловський вокзал та її естраду на виняткове становище.

В в самісінькому кінці шістдесятих років XVII століття антрепренёр Мельхіор Гроти отктрывает вокзал та у Москві, орендувавши при цьому сад графа Трубецького близько Донського монастиря. Протягом усього літа тут проводилися публічні збори шляхетних, що відбулися двічі на тиждень. Але тут давали бали і представляли театральні пьесы.

В Москві в останній третині XVIII століття відкрився як філія Петровського театру «Воксал Маддокса». Тут у літній час проводилися публічні зборів, відбувалися бали і ставилися невеликі дивертисменти артистів оперно-балетной сцени. Обстановка було виконано з задоволенням: естрада розміщалася у залі, окружённым чудовим садом. За спогадами сучасника М. Загоскина, важко було придумати щось краще збірного місця відвідувачів Петровського парку, криті широкі тераси, гарні кімнати, прекрасні галереї і величезний зала.

На этраде Петровського парку давалися змішані естрадні програми, і саме найменування Петровського парку стало загальним багатьом підприємств такого роду в провинции.

Сад закінчувався ставом близько якого, в час року, грала музика. У великому залі влаштовувалися спектаклі з участю акторів публічного московського театру й приїжджих трупнімецьких, французьких і італійських. Зазвичай вечір починався з низькою комедії чи комічної опери щодо одного чи двох діях, по подання дотримувався бал чи маскарад, який закінчувався вечерею, а можна було танцювати, витрачати час на карти. Гуляння тривало, зазвичай, до дві години ночі. За усе це відвідувачі платили майже п’ять рублів, зокрема й сам вхід в «воксал» (1 карбованець). П’ять рублів, на той час, були грошима. Фунт яловичини, наприклад, коштував 1,5−2 рубля, полтелёнка можна було купити за 1 карбованець, а ціна курки становила 5 копійок. Самих гастрономічний обід у дорогій трактирі коштував 2 рубля.

Так що, судячи з приведеним цифр, не міг сказати що Петровський сад був загальнодоступним більшість населення. Проте сад був як місцем звеселянь дворянства, а й купецтва, чисельність якого до початку ХІХ століття збільшилася кілька разів.

Весной 1854 року Микола І затвердив «Правила щодо установи різноманітних публічних звеселянь і простонародних забав у столицях». Відповідно до цього законодатель-ному акту, відтепер монопольне декларація про організацію концертів та інших уявлень пренадлежало Дирекції імператорських театрів. Будь-якого роду уявлення могли даватися у столицях лише із дозволу Дирекції та за умови відрахування ¼ частини чистого збору.

Утверждение монополії Імператорських театрів мало під собою економічне підгрунтя, так як витрати театральної дирекції значно перевищували суму зборів. Знищуючи конкуренцію із приватними розважальними підприємствами, уряд сподівалося домогтися деякого скорочення дефіциту казённых театров.

Таким чином, зміст публічних приватних розважальних садів стало економічно не вигідним і більшості з них довелося закрыться.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Увеселительные сади у Росії способтвовали розвитку сучасних естрадних жанрів і «легкої, розважальної» музики. Коли сценах театрів Москви і Санкт-Петербурга панувала строгість і представництво, в основному серйозна опери та багатоактні п'єси, то заміських садах переважали легені комічні жанри і естрадні дивертисменти. Основою уявлень було розважальність і звеселяння публіки.

Поначалу розважальні сади організовувалися для вищого дворянства ні з метою заробляння грошей (навпаки більшість дворян розорялася, проводячи подібні втіхи), і з метою придбання певного іміджу суспільстві. Згодом, коли предпрениматели зрозуміли, що такі втіхи можуть принести непоганий дохід, почали організовуватися публічні сади. Форми організації були різними. Це були і одноосібні підприємства, але, зазвичай, вони організовувалися у вигляді акціонерних товариств, щодо залучення більшого початкового капіталу і партнерства. Деякі антрепренёры організовували сади, орендувавши шматок землі і побудувавши там щось подібне сцені й гостинным залам. Потім вони запрошували виконавців, выплячивая їм гонорари із засобів, отриманих за реалізацію вхідних квитків, а різницю брали себе.

Широкую популярність вокзалах приносив репертуар. Чим новіший, оригінальнішою від того й цікавіше було запропоновано програму, то більше вписувалося було чинити успішний економічне становище. У садах виступали як оркестри й окремі музиканти, а й циркачі, спортсмени, акробати, фокусники. Видовищність надавали ще й вечірні феєрверки, організацію яких доручалося де й іноземним мастерам.

Педставления організовувалися про всяк смак. Для цінителів і шанувальників музики — рогові і камерні симфонічні оркестри, для любителів театру — одноактні комедії, для любителів карткової гри — альтанки чи спеціальні зали, для любителів танців — спеціальні майданчики. Єдиними людьми хто був «чужі у цьому святі життя» були люди й не вміють веселиться.

Важным і з найбільшою недоліком такого роду підприємств, була їх залежність від погоды.

Увеселительные сади ХІХ століття послужили праобразом сьогоднішнього Центрального парку культури та відпочинку. Відвідувачі у святкові та неділі можуть подивитися виступи артистів різних жанрів літній сцені, потанцювати ввечері на дискотеці, покататися на човнах, покататися на атракционах, пообідати чи повечеряти, пограти у шахи й карти, подивитися відео фільм чи навіть посидіти на ослінчику і оцінити фонтан.

Зараз у столиці ведеться реконструкція саду «Ермітаж». Організатори хочуть відновити його колишню славу і прежднее призначення. Нині вже функионирует театр і нічна дискотека.

Список литературы

Старикова Л. Театральне життя старовинної Москви.- М., 1988.

Кузнецов О.М. З минулого російської эстрады.-М., 1957.

Старый Петербург.- Спб., 1990.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.

[1] Пилин… Старий Петербург.-Спб., 1992., з. 435.

[2] Кузнєцов О.М. З минулого російської естради.- М., 1958, з. 109.

[3] див. Кузнєцов О.М. З минулого російської естради.- М., 1958, з. 109.

[4] див. там-таки, з 110.