Быт народу на Русі

Быт народу на Руси

Культура народу тісно пов’язана з його побутом, повсякденної життям, як й облаштований побут народу, визначається рівнем розвитку господарства країни, тісно пов’язані з культурними процесами. Народ Київської Русі жив, як у великих для свого часу містах, які мають десятки тисяч жителів, і у селах кілька десятків дворів і селах, особливо у сході країни, у яких групувалося по два-три двора.

Все свідоцтва сучасників свідчать, що Київ мав право великим і багатим містом. За масштабами, безлічі кам’яних будинків, храмів, палаців він суперничала б із іншими тодішніми європейськими столицями. Недарма дочка Ярослава Мудрого Ганна Ярославна, вийшла заміж до Франції та котра приїхала Париж ХІ ст., здивувалася провінційністю французької столиці на порівнянню з блистающим дорогою з «варяг в греки» Києвом. Тут сяяли своїми банями золотоверхі храми, вражали добірністю палаци Володимира, Ярослав Мудрий, Всеволода Ярославовича, дивували монументальністю, чудовими фресками Софійський, Золоті ворота — символ перемог російського зброї. А неподалік княжого палацу стояли бронзові коні, вивезені Володимиром з Херсонеса, у колишньому місті перебували палаци відомих бояр, відразу ж на горі розташовувалися і майже багатих купців, інших відомих городян, духівництва. Будинку прикрашалися килимами, дорогими грецькими тканинами. З фортечних стін міста можна було у зелених кущах білокамінні церкви Печерського, Видубицького та інших київських монастирів.

Во палацах, багатих боярських хоромах йшла своє життя — тут розташовувалися дружинники, слуги, юрбилася незліченна челядь. Звідси йшло управління князівствами, пологами, селами, тут судили і виряджали, сюди звозили данини і податі. На сінях, в просторих гридницах нерідко проходили бенкети, де рікою текло заморське вино і свій мед, слуги розносили величезні страви з м’ясом і дичиною. Жінки за одним столом рівних із чоловіками. Жінки взагалі брали активну в управлінні, господарстві, інших справах. Відомо чимало жінок — діячок такого роду: княгиню Ольгу, сестра Мономаха Янка, мати Данила Галицького, дружина Андрія Боголюбского та інших. Гуслярі влещували слух іменитих гостей, співали їм «славу», великі чаші, роги із вином ходили із широкого кола. Одночасно відбувалася роздача їжі, дрібних грошей від імені хазяїна незаможним. На всю Русь славилися такі бенкети і ті роздачі у період Володимира I.

Любимыми забавами осіб були соколина, яструбина, псяча полювання. Для простолюду влаштовувалися стрибки, турніри, різні ігрища. Невід'ємною частиною давньоруського побуту, особливо у Півночі, втім, як й у пізні часи, була лазня.

В княжеско-боярской середовищі у роки хлопчика саджали на коня, потім віддавали його під опікою і виучку пестуну, (від «пестувати» — виховувати). Дванадцятирічним років молодих князів разом із помітними боярами-советниками відправляли управління волостями і містами.

Внизу, на берегах Дніпра шумів веселий київський торг, де, здається, продавалися вироби і продукти як з усією Русі, але з всього тодішнього світла, включаючи Індію і Багдад.

По схилах гір до Подолу спускалися різноманітні — від хороших дерев’яних будинків до убогих землянок — житла ремісників, робітніх людей. У причалів Дніпра й Почайни тіснилися сотні великих і малих судів. Були і величезні князівські многовесельные і многопарусные тури, і купецькі усадистые насади, і жваві, в’юнкі човники.

По вулицями міста снувала строката разноязыкая натовп. Проходили тут бояри і дружинники в дорогих шовкових одежах, в прикрашених хутром і золотом плащах, в опанчах, в гарних шкіряних чоботях. Пряжки їх плащів виготовлені з золота і срібла. З’являлися і купці в добротних лляних сорочках і вовняних каптанах, туди-сюди снували і люди бідніші, в полотняних домотканих сорочках і портах. Багаті жінки прикрашали себе золотими і срібними ланцюгами намистом з бісеру, дуже любили на Русі, сережками, іншими ювелірними виробами з золота і срібла обробленими емаллю, черню. Але прикраси й простіші, дешевше, виготовлені з недорогих камінчиків, простого металу — міді, бронзи. Ними з задоволенням носили небагаті люди. Відомо, що що тоді носили традиційну російську одяг — сарафани, голову накривали убрусами (хустками).

Похожие храми, палаци, таку ж дерев’яні будинки і таку ж напівземлянки околицях були і в інших російських містах, як і шуміли торги, а свята ошатні жителі заповнювали вузькі вулиці.

Своя життя, повна праць, тривог, текла в скромних російських селах і селах, в рублених хатах, в напівземлянках з печками-каменками на покутті. Там люди завзято виборювали існування, розорювали нові землі, розводили худобу, бортничали, полювали, оборонялися від «хвацьких» людей, але в півдні — від кочівників, знову і знову відбудовували спалені ворогами житла. Причому, нерідко орачі виходили на полі збройні рогатинами, ломаками, цибулею і стрілами, щоб відбитися половецького дозору. Довгими зимовими вечорами при світлі скіп жінки пряли, чоловіки пили хмільні напої, мед, згадували минулі дні, складали і пісні, слухали сказителей і сказительниц билин, і з дерев’яних полатей, з далеких кутів по них з цікавістю зацікавлено спостерігали очі маленьких русичів, чиє життя, повна так само клопотів і тривог, була впереди.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.