Розділ 3. Видовий склад хребетних тварин та їх біологічні особливості

Видовий склад та біологічні особливості риб

У водоймах околиць с. Клюшниківка виявлено 7 видів риб. Переважна більшість належить до ряду коропових (Cypriniformes). Це — плітка (R. rutilus), карась звичайний золотий (C. сarassius), карась срібний (C. auratus gibelio), короп (C. carpio), чабачок амурський (Pseudorasbora parva), зрідка зустрічається представник родини в`юнових, в’юн (Misgurnus). До ряду окунеподібних (Perciformes), належить окунь звичайний (P. fluviatilis).

Ряд Окунеподібні - Perciformes

Родина Окуневі - Percidae

Рід окуні - Perca

Окунь звичайний (P. fluviatilis). Зустрічається в Європі (окрім Іспанії, Італії, Північної Скандинавії), в Північній Азії, аж до самого басейну Колими, але його немає в озерах Балхаш, Іссик-Куль, а також в басейні Амура, за виключенням озера Кенон поблизу м.Чита. У кінці минулого століття його акліматизували у водоймах Австралії. Живе він в озерах, водосховищах, річках, протічних ставках, солонуватих і навіть високогірних озерах (на висоті 1000 м). У деяких озерах — єдиний представник іхтіофауни.

Окунь має гарне яскраве забарвлення: темно-зелена спина, зеленувато-жовті боки на яких помітні 5−9 поперечних темних полос; хвостовий, анальний, черевні плавці яскраво-червоного кольору, грудні плавці жовтого. Очі помаранчеві. Але в залежності від водойми забарвлення його змінюється. У великих озерах та водосховищах утворює екологічні форми, приурочені до різних частин водойми: дрібний прибережний, трав`яний і крупний глибинний. Трав`яний окунь росте повільно, в його харчуванні більше значення має зоопланктон, личинки комах. Глибинний окунь — хижак, росте швидко. Найбільш крупні особини досягають довжини 40 см і маси більше 2 кг. Крупні окуні виглядають горбатими, так як більше ростуть в висоту і товщину, ніж у довжину.

Статевої зрілості досягають рано: самці - в 1−2 роки, самки в — 3 і пізніше. Самки в залежності від розмірів відкладають 12−300 і навіть 900 тисяч ікринок. Нерестяться при температурі від 7−8 до 15оC. Ікру відкладають на минулорічну рослинність, коріння, гілки, колоди і навіть на грунт. Кладка являє собою пустотілу сітчасту трубу із драглистої речовини, стінки якої побудовані із яєць. Діаметр ікринки яка розвивається 3,5 мм. Драглиста речовина, у якій зв’язані ікринки захищає їх від пліснявого грибка, а також різноманітних безхребетних і риб.

У перший рік життя молоді особини в тримаються в прибережних заростях. Вони ведуть себе як справжні планктонофаги, можуть переходити на хиже харчування при розмірі 4 см, але здебільшого стають хижаками у розмірі 10 см і більше. Харчується як мальком інших видів так і власним, особливо яскраво його канібалізм проявляється в озерах де він являється єдиним представником іхтіофауни. На приріст 1 кг окуня потрібно 5,5 кг іншої риби.

Окунь здійснює невеликі міграції до міст нересту та годівлі. Із великих річок та озер нерідко для нересту підіймається в притоки і на розливах метає ікру [11].

Ряд Коропоподібні (Cypriniformes)

Родина Коропові - Cyprinidea

Рід Плітка (Rutilus)

Плітка звичайна (R. rutilus rutilus). Найбільш багаточисельна серед коропових і широко розповсюджена риба. Рот конічний. Тіло не високе. Живе в прісних і солонуватих водах Європи, Сибіру, в басейнах каспійського і Аральського морів. Утворює багато підвидів: плітка звичайна — R. rutilus (L.), плітка сибірська — R. lacustris (Pall), тарань — R. hekali (Nordm), плітка аральська — R. aralensis (Berg). Плітка звичайна — R. rutilus і плітка сибірська — R. lacustris (Pall) — прісноводні риби. Широко розповсюджені в річках та озерах, водосховищах європи і сибіру. Звичайна довжина 10−15 см, зрідка зустрічаються особини довжиною близько 30 см. Плітка досягає повної зрілості при довжині 12 см у віці 3−5 років. Розмножується в кінці квітня на початку травня. Ікру відкладає на минулорічну рослинність. Плодовитість складає до 100 тис ікринок. Харчується личинками комах, дрібними молюсками, зоопланктоном, нитчастими водоростями, мальком риб. На зимівлю заходить в глибокі ями. Середня тривалість життя 20 років [6].

Рід карасі - Сarassius

Золотий карась — C. carassius (L.). Останній не гіллястий промінь спинного та анального плавника має багаточисленні дрібні зазубрини. Зябрових тичинок на першій дузі 22−23. Черево світле. Довжина до 50 см, маса до 3 кг.

Поширений в Середній та Східній Європі, Сибіру до р. Лєни. Не вибаглива риба, надає перевагу заростаючим і заболоченим ставкам та озерам, в річках зустрічається рідко, лише в місцях зі сповільненою течією та мулистим дном. Взимку, коли дрібні водойми промерзають до дна, або при літній засусі, коли вони повністю пересихають, можуть закопуватися в мул на глибину до 70 см. При несприятливих умовах карась вироджується, дрібніє і утворює дрібнотілу карликову форму, а у водоймах із сприятливими умовами життя карась крупний та швидко росте. Статевозрілими самки стають на 4 році життя, самці на рік раніше. Нерест проходить в травні-червні при температурі не нижче 140С. Нерест груповий, плодючість до 30 тис. ікринок. У личинок на голові знаходиться спеціальний орган приклеювання, за допомогою якого личинки підвішуються до рослин до повного розсмоктування жовткового мішка. Мальок харчується зоопланктоном, дорослі особини — личинками комах, дрібними молюсками, рослинністю [6].

Карась сріблястий — C. auratus gibelio (Bloch.). Вусики навколо ротового отвору відсутні. Спинний плавник довгий, зубчики в останньому не гіллястому промені спинного і анального плавників грубі та малочисленні. Зябрових тичинок на першій дузі від 39 до 52 штук. Черево темне. Довжина до 40 см, маса до 1 кг і більше. Поширений у водоймах Європи, річках та озерах Сибіру. Утворює два підвиди: типовий китайський срібний карась — C. аuratus auratus, який мешкає у водах Китаю, і звичайний карась сріблястий C. auratus gibelio, поширений у водах колишніх країн СРСР.

У порівнянні з золотим карасем має швидший ріст, полюбляє більш великі водойми, частіше зустрічається в річках. Статевої зрілості досягає в 4 річному віці. Розмножується в травні-черві при температурі 14−150 С. Ікру відкладає на підводну рослинність. Ікрометання порційне, середня плодючість складає близько 250 тис. ікринок. Нерестові популяції як правило складаються лишень із одних самок. Розмноження нерідко відбувається за участю самців інших видів (лина, золотого карася, сазана та інших). Потомство наслідує ознаки срібного карася. Такий спосіб розмноження називається гіногенезом, при цьому спермій проникає в яйцеклітину, але не запліднює її, а являється лише подразником, котрий стимулює подальший розвиток яйцеклітини.

Харчується зоопланктоном, бентосними організмами — в основному водоростями та личинками комара [6].

Рід сазани, або коропи — Cyprinus

Сазан, або короп — C. carpio L. Мешкає в прісних і солонуватих басейнах Чорного, Азовського, Середземного, Каспійського і Аральського морів, оз. Іссик-Куль, в басейнах річок тихого океану від Амуру на півночі до Індокитаю на півдні. Утворює два підвиди: типовий, котрий заселяє води Європи і Середньої Азії, і далекосхідний, котрий мешкає в водах Китаю і басейні Амура.

У результаті акліматизації сазан і його культурна форма короп тепер розселені по всій території Земної кулі.

Довжина до 1 м, маса до 20 кг і більше. Прісноводна на пів прохідна риба. Сазан — швидкоростуча невибаглива риба. Статева зрілість наступає при довжині 25−50 см в 3−5 річному віці. Плодючість висока — від 96 тис. до 1,8 млн. ікринок. Ікрометання відбувається весною в прибережній зоні при температурі не нижчій 13оС, а пік нересту спостерігається при температурі 18−20о С. Нерест груповий: співвідношення самок і самців 1:4. Ікра метається порціями на підводну рослинність, зазвичай це відбувається рано-вранці. Раціон харчування міняється в залежності від віку риби. Молодь харчується планктонними ракоподібними, дорослі - ракоподібними, молюсками, червами та фітопланктоном.

Короп — культурна форма сазана, теплолюбива невибаглива риба, для проживання використовує стоячі, або наполовину проточні ставки з м`яким мулистим дном, з водою багатою на органічні речовини, і яка добре прогрівається в літку (до 25−30о С). Володіє відносно швидким темпом росту при невеликій вимогливості до умов зовнішнього середовища [11].

Рід Псевдорозбори — Pseudorasbora

Чебачок Амурський — Pseudorasbora parva. Природний ареал виду охоплює Японію, східну частину Азії, від басейну Амура на півночі, Китай, Корею, до островів Тайвань і Хайнань на півдні, непідтверджені дані з північного В'єтнаму. У ХХ сторіччі був випадково завезений разом із молоддю травоїдних риб до водойм України, де успішно акліматизувався та почав розширювати свій ареал. Зараз зустрічається у водосховищах дніпровського каскаду (починаючи з Кременчуцького та нижче за течією), також у Дністрі та Дунаї. Також зустрічається в околицях с. Клюшниківка Миргородського р-н.

Дрібна риба довжиною до 10 см, зазвичай до 8 см. Самці крупніші за самиць. Тіло витягнуте, голова та ротовий отвір невелика. Нижня щелепа довша за верхню. Глоткові зуби однорядні. Зяброві тичинки зачаткові, їх 12−14 на першій зябровій дузі. Луска порівняно крупна. У бічній лінії 35−40 лусок. Забарвлення сріблясто-жовтувате, молоді особини мають вздовж тіла темну смугу, у дорослих особин по краях лусок розташовані темні плями у вигляді півмісяця. Плавці прозорі.

Вид має дуже високу екологічну пластичність, здатний пристосовуватись до несприятливих умов існування. Типовий бентофаг. Живиться детритом, ікрою риб, водними рослинами. Нерест у кілька етапів, з квітня по липень, при температурі води 18−26 °C. Ікра донна, відкладається на тверді предмети (каміння, затонулі гілки тощо). Плодючість 300−3000 ікринок. Самець охороняє кладку. Молодь, що з’явилася, живиться планктоном [6].

Родина В`юнові - Cobitidae

В’юн — Misgurnus. Невеликі прісноводні риби. Луска дрібна або взагалі відсутня. Глоткові зуби однорядні, багато чисельні. Передня частина плаваючого міхура заключна в кісткову капсулу. Довкола ротового отвору від 6 до 12 вусиків.

Поширені в прісних водах Європи, Азії, Африки. Відсутні в Америці і Австралії. До в`юнових відносять 30 родин і 150 видів. Риби малорухливі з добре розвиненим додатковим органом повітряного дихання. В`юн періодично піднімається до поверхні води і заковтує повітря.

Статевої зрілості досягає в віці 2−3 роки. Плодовитість невелика 100−150 тис. ікринок. Ікра відкладається на каміння та підводну рослинність. За характером живлення бентофаги [6].