Хитроумный ідальго Дон Кіхот Ламанчеський (El ingenioso hidalgo Don Quijote de la Mancha)

Хитроумный ідальго Дон Кіхот Ламанчеський (El ingenioso hidalgo Don Quijote de la Mancha).

Роман (год. 1-ша — 1605. год. 2-га — 1615).

Мигель де Сервантес Сааведра (Miguel de Cervantes Saavedra) 1547−1616.

О. Еге. Гриннберг.

В якомусь ламанчском селі жив-був один ідальго, чиє майно складався з фамільного списи, древнього щита, худої шкапи так хортиці собаки, прізвище було чи Кехана, чи Кесада, достеменно відомо, та й важливо. Років і було близько трьохсот п’ятдесяти, тілом він був сухопар, обличчям худорлявий і дні поспіль читав лицарські романи, чому розум прийшов у повне розлад, і йому забандюрилося зробитися мандрівним лицарем. Він начистив належали його предкам зброю, прилаштував до шишаку картонне забрала, дав своїй старій шкапі звучне ім'я Росінант, а себе перейменував в Дон-Кіхота Ламанчского. Оскільки мандрівний лицар обов’язково має бути закоханий, ідальго, поміркувавши, обрав собі даму серця: Альдонсу Лоренсо і нарік її Дульсинеей Тобосской, бо родом її звільнили з Тобосо.

Облачившись до своєї зброю, Дон Кіхот пішов у шлях, вважаючи себе героєм лицарського роману. Проїхавши цілий дня втомився і попрямував до постоялому двору, прийнявши його з замок. Непоказна зовнішність ідальго та її піднесені промови всіх розсмішили, але добродушний господар нагодував і напоїв його, хоча це нелегко: Дон Кіхот нізащо як хотів знімати шолом, мешавший йому їсти та пити. Дон Кіхот попросив хазяїна замку, тобто заїзджого двору, присвятити їх у лицарі, а до того вирішив провести на ніч у пильнуванні над зброєю, поклавши його за водопойное корито. Хазяїн запитав, чи є в Дон-Кіхота гроші, але Дон Кіхот в жодному романі не читав про гроші й не взяло їх з собою. Хазяїн роз’яснив йому, хоча такі прості й необхідні речі, як гроші чисті сорочки, не згадуються романах, це зовсім отже, що з лицарів було і не цього іншого. Вночі один погонич хотів напоїти мулів і зняв із водопойного корита зброю Дон-Кіхота, внаслідок чого отримав удар списом, так що хазяїн, вважав Дон-Кіхота божевільним, вирішив швидше присвятити їх у лицарі, щоб позбутися настільки незручного постояльця. Він запевнив його, що обряд посвяти полягає у подзатыльнике і ударі шпагою по спині, і після від'їзду Дон-Кіхота вимовив на радощах щонайменше пишномовну (хоча й настільки розлогу) мова, ніж новоспечений лицар. Дон Кіхот повернув додому, щоб заластить грішми і сорочками.

По шляху він побачив, як міцний селянин б'є мальчишку-пастуха, Лицар заступився за пастушка, і селянин обіцяв не кривдити хлопчиська і заплатити їй усе, що має. Дон Кіхот у захваті від свого благодіяння поїхав далі, а селянин, щойно заступник скривджених зник з очей, побив пастушка до напівсмерті. Зустрічні купці, яких Дон Кіхот змушував визнати Дульсінею Тобосскую найпрекраснішою дамою у світі, стали з нього насміхатися, а що він кинувся них з списом, відлупцювали його отже додому він прибув побитий і знесилений.

Священник і цирульник, односельці Дон-Кіхота, з яким він часто сперечався про лицарські романи, вирішили спалити зловредні книжки, від що їх ушкодився про себе. Вони переглянули бібліотеку Дон-Кіхота і майже щось залишили від нього, крім «Амадиса Галльського» і ще кількох книжок. Дон Кіхот запропонував одному хлебопашцу — Санчо Панси — стати його зброєносцем і стільки йому наговорив і наобіцяв, що той погодився. І нарешті вночі Дон Кіхот сів у Росинанта, Санчо, мріяла стати губернатором острова, — на осла, і вони таємно виїхали із сіл. Дорогою їм зустрілися вітряки, які Дон Кіхот прийняв за велетнів. Коли він кинувся до млина зі зброєю, крило її повернулося і рознесло спис тріски, а Дон-Кіхота скинуло на грішну землю. На постоялому дворі, де їх зупинилися переночувати, служниця стала пробиратися у темряві до погоничу, з яким домовилася побачення, але з помилці наштовхнулася на Дон-Кіхота, який вирішив, що це закохана до нього дочка хазяїна замку. Зчинився переполох, зав’язалася бійка, і Дон Кіхоту, і особливо нічого не винному Санчо Панси, добряче перепало. Коли Дон Кіхот, а слідом його і Санчо, відмовилися передплачувати постій, кілька що сталися там людей вкрали Санчо з віслюки й стали підкидати на ковдрі, як собаку під час карнавалу.

Когда Дон Кіхот і Санчо поїхали далі, лицар прийняв стадо баранів за ворожу рать і став трощити ворогів направо й наліво, і лише град каменів, який пастухи обрушили нею, зупинив його. Спостерігаючи, а хто печальний обличчя Дон-Кіхота, Санчо придумав йому прізвисько: Лицар Сумного Образа. Якось вночі Дон Кіхот і Санчо почули гучний стукіт — коли розвиднілося, виявилося, що це сукновальные молоти. Лицар зніяковів, та її жага подвигів залишилася цього разу невтоленою. Цирульника, що у дощ наділ на голову мідний таз, Дон Кіхот прийняв за лицаря в шоломі Мамбрина, а оскільки Дон Кіхот дав клятву заволодіти цим шоломом, він у цирульника таз і дуже загордився своїм подвигом. Потім він звільнив каторжників, яких проводили галери, і знову зажадав, що вони рушили до Дульсінеї і їй привіт від її вірного лицаря, але каторжники не захотіли, а коли Дон Кіхот став наполягати, побили його каменями.

В Сьерре Морені одне із каторжників — Хинес де Пасамонте — викрав у Санчо осла, і Дон Кіхот пообіцяв віддати Санчо три з п’яти ослів, які були в нього на маєтку. У горах вони валізу, де виявилося щось із білизни і купка золотих монет, і книжка із віршами. Гроші Дон Кіхот віддав Санчо, а книжку поставив. Господаркою валізи виявився Карденьо, божевільний юнак, який почав розповідати Дон Кіхоту історію свого нещасної любові, але недорассказал, оскільки вони посварилися тому, що Карденьо мимохідь нічого поганого сказав про королеві Мадасиме.

Дон Кіхот написав любовне лист Дульсінеї і записку своїй племінниці, де просив її видати «подавцю першого віслюкового векселі» трьох ослят, і, побезумствовав для пристойності, тобто знявши штани і кілька разів перекувырнувшись, послав Санчо віднести листи. Залишившись сам, Дон Кіхот віддався покаяння. Він був думати, чому краще наслідувати: буйному помешательству Роланда чи меланхолійному помешательству Амадиса. Вирішивши, що Амадис йому ближче, він став складати вірші, присвячені прекрасної Дульсінеї.

Санчо Панса шляхом додому зустрів священика і цирульника — своїх односельців, і вони попросили його показати їм (лист Дон-Кіхота до Дульсінеї. Але виявилося, що лицар забув дати їй листи, і Санчо став цитувати лист напам’ять, перебріхуючи текст отже замість «бездушна сеньйора» в нього вийшло «безвідмовна сеньйора» тощо. п. Священик і цирульник стали думати, як виманити Дон-Кіхота з Бідолашній Стромовини, де зараз його віддавався покаяння, і доставити в рідне село, щоб там вилікувати його від божевілля. Вони просили Санчо передати Дон Кіхоту, що Дульсинея веліла йому негайно з’явитися на ній, і запевнили Санчо, що ця затія допоможе Дон Кіхоту стати, а то й імператором, так хоча б королем. І Санчо, чекаючи милостей, охоче погодився їм допомагати.

Санчо поїхав до Дон Кіхоту, а священик і цирульник залишилися чекати на нього лісом, та раптом почули вірші — це був Карденьо, який розповів їм свою сумну повість початку остаточно: віроломний друг Фернандо викрав його кохану Лусинду і одружився з ній. Коли Карденьо закінчив розповідь, почувся сумний голосу і заодно з’явилася чудова дівчина, переодягнена в чоловіче сукню. Це була Доротея, спокушена Фернандо, який обіцяв у ньому одружуватися, але залишив її заради Лусинды. Доротея розповіла, що Лусинда після заручення з Фернандо збирається заподіяти собі смерть, бо вважає себе дружиною Карденьо і подала згоду на шлюб — з Фернандо лише з наполяганню батьків. Доротея ж, дізнавшись, що не одружився з Лусинде, подіяло надію повернути його, але ніде на її знайти. Карденьо відкрив Доротее, що і є істинний чоловік Лусинды, і розв’язали разом домагатися повернення «те, що їм належить з права». Карденьо обіцяв Доротее, що, якщо Фернандо не повернеться до неї, він викликає його за поєдинок.

Санчо передав Дон Кіхоту, що Дульсинея закликає його себе, але вона відповів, що ні стане перед ній, поки не зробить подвигів, «милості її гідних». Доротея зголосилася допомогти виманити Дон-Кіхота з лісу і, назвавши принцесою Микомиконской, сказала, яка прибула з евакуйованих далей країни, до якої дійшов слух про славнозвісному лицаря Дон Кіхота, щоб просити його заступництва. Дон Кіхот було відмовити дамі і пішов у Микомикону. Назустріч їм попався мандрівниче на віслюку — це був Хинес де Пасамонте, каторжник, якого звільнив Дон Кіхот і який вкрав у Санчо осла. Санчо забрав собі осла, і всі поздоровили його з цим удачею. У джерела вони побачили хлопчика — саме його пастушка, за якого недавно заступився Дон Кіхот. Пастушок розповів, що заступництво ідальго вийшло йому боком, і проклинав тоді світло стоїть всіх мандрівних лицарів, ніж навів Дон-Кіхота в лють.

Добравшись доти самого заїзджого двору, де Санчо підкидали на ковдрі, подорожани зупинилися на нічліг. Вночі з прикомірка, де відпочивав Дон Кіхот, вибіг переляканий Санчо Панса — Дон Кіхот уві сні боровся ворогами і розмахував мечем в різні боки. Над його узголів'ям висіли бурдюки з вином, і він, прийнявши за велетнів, пропоров їх і залив все вином, яке Санчо з переляку прийняв за кров.

К постоялому двору під'їхала ще одне компанія: пані у масці і кілька чоловіків. Цікавий священик спробував розпитати слугу про тому, хто цих людей, але слуга і саме не знав, він лише, що дама, судячи з одязі, черниця чи збирається у монастир, але, видно, за своїй волі, бо вона зітхала і плакала весь шлях. Виявилося, що це Лусинда, яка вирішила піти до монастиря, знову може з'єднатися зі своїм чоловіком Карденьо, але Фернандо викрав її звідти. Побачивши дона Фернандо, Доротея кинулася то ноги і став благати його повернутися до неї. Він почув її благання. Лусинда ж раділа, возз'єднавшись з Карденьо, і тільки Санчо засмучувався, бо вважав Доротею принцесою Микомиконской і сподівався, що вона обсипає його пана милостями і йому теж щось перепаде. Дон Кіхот вважав, що це владналося тому, що він переміг велетня, а коли йому розповіли про продірявленому бурдюке, назвав це чарами лютого чарівника.

Священник і цирульник розповіли всім про божевіллі Дон-Кіхота, і Доротея з Фернандо вирішили не кидати його, а доставити до села, до якою залишалося максимум двох днів шляху. Доротея сказала Дон Кіхоту, що щастям своїм вона зобов’язана йому, і продовжувала грати розпочату роль.

К постоялому двору, під'їхали чоловік і женщина-мавританка. Чоловік виявився капітаном від інфантерії, що потрапили у полон під час битви при Лепанто. Прекрасна мавританка допомогла йому бігти і хотіла б хреститися та мріяв стати його дружиною. Після ними з’явився суддя з дочкою, виявився рідним братом капітана і неймовірно обрадовавшийся, що капітан, від якого так важко було відомостей, живий. Капітан пограбували їсти дорогою французами, але суддя анітрохи ні збентежений його плачевним виглядом. Вночі Доротея почула пісню погонича мулів і розбудила дочка судді Клару, щоб дівчина теж послухала її, але з’ясувалося, що співак зовсім не від погонич мулів, а переодягнений син знатних і багатих на ім'я батьків Луїс, закоханий у Клару. Вона невідь що знатного походження, тому закохані боялися, що його тато дасть згоди з їхньої шлюб.

Но тут у заїзджого двору видалася нова група вершників: це батько Луїса спорядив за сином гонитву. Луїс, якого слуги батька хотіли перепровадити додому, відмовився їхати з ними попросив руки Клари.

На постоялий двір прибув інший цирульник, той самий, яка має Дон Кіхот відібрав «шолом Мамбрина», і почав вимагати повернення свого таза. Почалася перепалка, і священик потихеньку віддав йому за таз вісім реалів, щоб їх припинити. Тим часом одне із що сталися на постоялому дворі стражників дізнався Дон-Кіхота по прикметах, оскільки його розшукували як злочинця за очевидно: він звільнив каторжників, і священику варто було великих складнощів переконати стражників не заарештовувати Дон-Кіхота, оскільки вона пошкоджений про себе. Священик і цирульник змайстрували з палиць щось на кшталт зручною клітини, і змовилися з однією людиною, який їхав повз на волів, що він відвезе Дон-Кіхота в рідну село. А потім вони випустили Дон-Кіхота з клітки під слово, і він намагався забрати в молільників статую непорочної діви, яку нині вважає знатної сеньйорою, яка потребує захисту.

Наконец Дон Кіхот прибув додому, де ключниця і племінниця поклали їх у постіль і вони його доглядати, а Санчо пішов до дружині, якої пообіцяв, що у наступного разу він неодмінно повернеться графом чи губернатором острова, причому не якогось занепалого, а найкращого.

После того як ключниця й небога протягом місяця виходжували Дон-Кіхота, священик і цирульник вирішили його відвідати. Промови його були розумними, і вони подумали, що божевілля його минуло, але тільки розмова віддалено торкнувся лицарства, зрозуміли, що Дон Кіхот невиліковно хворий. Санчо також відвідав Дон-Кіхота і пояснив йому, що з Саламанки повернувся син їх сусіда бакалавр Самсон Карраско, який нібито сказав, вийшла в світло історія Дон-Кіхота, написана Сидом Ахметом Бенинхали, де описані всі пригоди його й Санчо Панси. Дон Кіхот запросив себе Самсона Карраско і розпитав його щодо книжки. Бакалавр перерахувала всі її переваги й недоліки розповів, що нею зачитуються усі від малого до велика, особливо її люблять слуги.

Дон Кіхот і Санчо Панса вирішили прямувати до нового подорож, і за кілька днів таємно виїхали із села. Самсон проводив їх і Дон-Кіхота повідомляти про всіх своїх удачах і невдачах. Дон Кіхот по раді Самсона пішов у Сарагосу, де він мав відбутися лицарський турнір, але, перш вирішив заїхати в Тобосо, щоб отримати благословення Дульсинеи. Прибувши з Тобосо, Дон Кіхот став в Санчо, де палац Дульсинеи, але Санчо було відшукати їх у темряві. Він думав, що Дон Кіхот знає це є, але Дон Кіхот пояснив йому, що бачив як палацу Дульсинеи, але її саме, бо закохався у неї за чутками. Санчо відповів, що бачив її й привіз у відповідь лист Дон-Кіхота. Щоб обман не відкрився, Санчо постарався якомога швидше відвезти свого пана з Тобосо і умовив його почекати лісом, що він, Санчо, з'їздить до міста поговорити з Дульсинеей. Він зрозумів, що коли Дон Кіхот будь-коли бачив Дульсінею, можна видати ми за неї будь-яку жінку, і, побачивши трьох селянок на ослицах, сказав Дон Кіхоту, що нього їде Дульсинея з придворними дамами. Дон Кіхот і Санчо впали перед одній з селянок навколішки, селянка ж грубо ними прикрикнула. Дон Кіхот побачив в усій цій історії чаклунство лютого чарівника й дуже бідкається, що замість красуні синьйори побачив крестьянку-дурнушку.

В лісі Дон Кіхот і Санчо зустріли закоханого у Касильдею Вандальскую Лицаря Дзеркал, який вихвалявся, що переміг самого Дон Кіхота. Дон Кіхот возмутився і викликав Лицаря Дзеркал на поєдинок, в умовах якого переможений мав здатися на милість переможця. Не встиг Лицар Дзеркал приготуватися до бою, як Дон Кіхот вже напав нею і майже вбив, але зброєносець Лицаря Дзеркал заволав, що його пан — ніхто інший, як Самсон Карраско, який сподівався таким хитромудрим способом повернути Дон Кіхота додому. Але, на жаль, Самсон був переможений, і Дон Кіхот, впевнений, що злі чарівники замінили образ Лицаря Дзеркал виглядом Самсона Карраско, знову вирушив йдучи до Сарагосу.

В шляху їхнього наздогнав Дьего де Миранда, і двоє ідальго вирушили разом. Назустріч їм їхала візок, у якій везли левів. Дон Кіхот зажадав, щоб клітину з великою левом відкрили, і зібрався розтелесувати лева на шматки. Переляканий сторож відкрив клітину, але лев не вийшов із неї, безстрашний ж Дон Кіхот відтепер став іменувати себе Лицарем Львів. Погостивши у дона Дьего, Дон Кіхот продовжив шлях збереження та прибув село, де святкували весілля Китерии Прекрасної і Камачо Багатого.

Перед венчаньем до Китерии підійшов Басильо Бідний, сусід Китерии, з дитинства закоханий у неї, і всіх очах пронизав собі груди мечем. Він погоджувався висповідатися перед смертю, лише коли священик обвінчає його з Китерией і він помре її чоловіком. Усі умовляли Китерию сжалиться над страждальцем — адже він ось-ось простягне ноги, і Китерия, овдовівши, зможе вийти заміж за Камачо. Китерия дала Басильо руку, але, як тільки їхня обвенчали, Басильо підхопився на ноги живий і здоровий — він це підбудував, щоб брати шлюб із улюбленої, і її, схоже, було з ним саме в змові. Камачо ж із здоровому міркуванні почел за краще не ображатися: навіщо ж йому дружина, яка любить іншого? Протягом трьох днів пробувши у молодих, Дон Кіхот і Санчо рушили далі.

Дон Кіхот вирішив спуститися до печери Монтесиноса. Санчо і студент-проводник обв’язали його мотузкою, і він почав спускатися. Коли всі сто брасов мотузки були размотаны, вони почекали з півгодини і почали тягти мотузку, що таким легким шляхом, як на не було вантажу, і тільки останні двадцять брасов тягти важко було. Коли вони витягли Дон-Кіхота, очі його було закрито, і це з труднощами вдалося розштовхати його. Дон Кіхот розповів, що в печері багато чудес, бачив героїв стародавніх романсів Монтесиноса і Дурандарта, і навіть зачаровану Дульсінею, що навіть попросила в нього позичає шість реалів. На цього разу його розповідь видався неправдоподібним навіть Санчо, який вивчав і знав, що з чарівник зачарував Дульсінею, але Дон Кіхот твердо стояв своєму.

Когда вони дісталися заїзджого двору, який Дон Кіхот, проти звичаю, не вважав замком, туди з’явився маэсе Педро з обезьяной-прорицательницей і райком. Мавпа дізналася Дон-Кіхота і Санчо Пансу і усі про них розповіла, а коли почалося уявлення, Дон Кіхот, пошкодувавши шляхетних героїв, кинувся з мечем з їхньої переслідувачів і перебив всіх ляльок. Щоправда, і потім щедро заплатив Педро за зруйнований райок, отже той був не образі. Насправді це був Хинес де Пасамонте, скрывавшийся від влади й зайнявся ремеслом раешника — й тому він все знав про Дон Кіхота і Санчо; звичайно ж, як ввійти у село, він розпитував навколо про його мешканців і поза невелику винагороду «вгадував» минуле.

Как-то раз, виїхавши наприкінці на зелений луг, Дон Кіхот побачив скупчення народу — це була соколина полювання герцога і герцогині. Герцогиня читала книжку Дон Кіхота і було сповнена поваги до нього. Вона ж герцог запросили його у свій замок і прийняли як почесного гостя. Вони та його челядь зіграли з Дон Кіхотом і Санчо багато жартів і переставали дивуватися розважливості і безумству Дон-Кіхота, і навіть кмітливості і простодушності Санчо, що наприкінці кінців повірив, що Дульсинея зачарована, хоч ж виступав як чаклуна і саме усе це підстроїв.

На колісниці до Дон Кіхоту прибув чарівник Мерлін і сповістив, що, щоб розчаклувати Дульсінею, Санчо повинен добровільно 3 тисячі триста раз зацідити себе батогом по голим сідницям. Санчо заперечив, але герцог обіцяв йому острів, і Санчо погодився, тим більше термін бичування ні обмежений і можна було це робити поступово. У замок прибула графиня Трифальди, вона ж Горевана, — дуенья принцеси Метонімії. Чарівник Злосмрад звернув принцесу та її чоловіка Треньбреньо в статуї, а й у дуеньї Гореваны і дванадцяти інших дуеній почали зростати бороди. Розчаклувати їх усіх міг лише доблесний лицар Дон Кіхот. Злосмрад обіцяв надіслати за Дон Кіхотом коня, який швидко домчить його й Санчо до королівства Кандайя, де доблесний лицар уб'ється з Злосмрадом. Дон Кіхот, сповнений рішучості позбавити дуеній від борід, разом із Санчо сіл з зав’язаними очима на дерев’яного коня й гадав, що вони летять повітрям, між тим як слуги герцога обдували їх повітрям з хутр. «Прилетівши» знову на сад герцога, вони виявили послання Злосмрада, де він писав, що Дон Кіхот расколдовал всіх тільки тим, що у це пригода наважився. Санчо кортіло оцінити особи дуеній без борід, але весь загін дуеній вже зник. Санчо став готуватися до управління обіцяним островом, і Дон Кіхот дав йому стільки розумних наставлянь, що вразив герцога і герцогиню — в усьому, що ні стосувалося лицарства, він «виявляв розум відвертий і великий».

Герцог відправив Санчо із численною почтом в містечко, якому потрібно було зійти за острів, бо Санчо не знав, що острова бувають лише у море, а чи не суші. Там йому урочисто вручили ключі до міста Київ і оголосили довічним губернатором острова Баратарии. Спочатку йому потрібно було дозволити тяганину між селянином і кравців. Селянин приніс кравцю сукно і, вийде потім із нього ковпак. Почувши, що буде, він запитав, вийде чи два ковпака, а дізнавшись, що вийде два, захотів одержати три, потім чотири континенти і зупинився на п’яти. Коли ж вона прийшов отримувати ковпаки, вони виявилися саме йому на палець. Він розсердився і відмовився платити кравцю до праці та ще й почав вимагати тому сукно чи гроші для неї. Санчо подумав винесла вирок: кравцю до праці не платити, селянинові сукна не повертати, а ковпачки пожертвувати ув’язненим. Таку ж мудрість Санчо проявив винахідливість і у решті справах, і всі дивувалися справедливості його вироку.

Когда Санчо сіл за заставлений стравами стіл, йому щось вдалося з'їсти: варто було йому простягнути руку до якомусь тарелі, як доктор Педро Нестерпно де Наука наказував прибрати його, кажучи, що його шкідливо здоров’ю. Санчо написав лист свою дружину Тересе, якого герцогиня присовокупила листа від себе і нитку коралів, а паж герцога доставив листи і подарунки Тересе, переполошивши всю село. Тереса зраділа і написала дуже розумні відповіді, і навіть надіслала герцогині полмеры добірних жолудів й сир.

На Баратарию напав противник, і Санчо мав з зброєю у руках захищати «острів». Йому принесли два щита і прив’язали один попереду, а інший ззаду так туго, що не міг поворухнутися. Як він спробував зрушити з місця, він впав і залишився лежати, затиснутий між двома щитами. Навколо нього бігали, він чув дзенькіт зброї, з його щиту затято рубали мечем і нарешті пролунали крики: «Перемога! Ворог розбитий!» Усі стали поздоровляти Санчо з перемогою, але, щойно його підняли, осідлав віслюки й поїхав до Дон Кіхоту, сказавши, що десять днів губернаторства від нього досить, що не народжений ні на боїв, ні на багатства не хоче підпорядковуватися ні нахабному нього, нікому іншому. Дон Кіхот почав тяготитися святковим життям, яку вів у герцога, разом із Санчо залишив замок.

На постоялому дворі, де їх зупинилися на нічліг, їм зустрілися дон Хуан і дон Хоронимо, читали анонімну другу частину Дон Кіхота, яку Дон Кіхот і Санчо Панса вважали наклепом він. Там говорилося, що Дон Кіхот розлюбив Дульсінею, між тим як він любив її як і, було перекручене ім'я дружини Санчо і це повно інших несообразностей. Дізнавшись, що у цій книзі описаний турнір в Сарагосі з участю Дон-Кіхота, котра буяла усякими дурницями, Дон Кіхот вирішив їхати над Сарагосу, а Барселону, щоб усе бачили, що Дон Кіхот, зображений в анонімної другій частині, — зовсім не від той, якого описав Сід Ахмед Бенинхали. У Барселоні Дон Кіхот боровся з лицарем Білої відвідин Місяця й зазнав поразки. Лицар Білої Місяця, колишній ніким іншим, як Самсоном Карраско, зажадав, щоб Дон Кіхот повернулося на своє Село і цілий рік не виїжджав звідти, сподіваючись, чого це час щодо нього повернеться розум.

По шляху додому Дон Кіхоту і Санчо довелося знову відвідати герцогський замок, оскільки його власники як і помешались на жартах і розіграшах, як Дон Кіхот — на лицарські романи. Власниками замку стояв катафалк з тілом покоївкою Альтисидоры, нібито померлої від безмовної любові до Дон Кіхоту. Щоб домогтися її воскресити, Санчо мав витерпіти двадцять чотири щиглика по носі, дванадцять щипків і зібрали шість булавочных уколів. Санчо був незадоволений: і у тому, щоб розчаклувати Дульсінею, і, щоб оживити Альтисидору, мав страждати саме його, котрий мав до них ніякого відносини. Але всі так умовляли його, що він наприкінці кінців погодився і пережив катування. Бачачи, як ожила Альтисидора, Дон Кіхот став квапити Санчо з самобичуванням, щоб розчаклувати Дульсінею. Коли обіцяв Санчо щедро сплатити кожен удар, той охоче став бити себе батогом, але, швидко зрозумівши, що ніч та вони у лісі, став шмагати дерева. При цьому він жалібно стогнав, що Дон Кіхот дозволив йому зупинитися і продовжити бичування наступній вночі.

На постоялому дворі вони зустріли Альваро Тарфе, виведеного у другій частині підробленого «Дон-Кіхота». Альваро Тарфе визнав, що будь-коли бачив Дон-Кіхота, ні Санчо Пансу, які були проти нього, але бачив іншого Дон-Кіхота чи іншого Санчо Пансу, зовсім ними схожих. Після повернення рідне село, Дон Кіхот вирішив роком стати пастухом і навіть запропонував священику, бакалавра і Санчо Панси наслідувати його приклад. Вони схвалили його затію і погодилися щодо нього приєднатися. Дон Кіхот вже стало переробляти їх імена на пасторальний лад, але незабаром занедужав. Перед смертю розум його прояснився і він себе називав не Дон Кіхотом, а Алонсо Кіхано. Він проклинав мерзотні лицарські романи, затуманившие її розум, і помер спокійно і по-християнському, як і помирав жоден мандрівний лицар.

Список литературы

Все шедеври світової літератури в стислому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література древніх епох, середньовіччя і Відродження: Енциклопедичне видання. / Ред. і сост. В. И. Новиков — М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997. — 848 с.